- •Лекція 1. Філософія як світоглядне мислення
- •2. Філософські, світоглядні питання і світогляд
- •3. Особливості філософії як явища культури і розумової діяльності людини
- •4. Міфологія як первісна форма світогляду. Виникнення філософії
- •5.2. Релігійність як віра в Бога (або богів)
- •5.3. Релігійний світогляд як віра в потойбічне життя і “роздвоєння світу”
- •6. До питання про основні історичні типи світогляду
- •Дохристиянський:
- •7. Філософія і наука
- •8. Основні розділи філософії
- •1.1. Відхід від міфологічного способу розуміння світу
- •1.2. Формування і розвиток уявлень про матерію
- •1.3. Космологічні вчення Фалеса і Анаксімандра
- •1.4. Проблема змін
- •Апорія “Ахіллес і черепаха”.
- •Апорія “Дихотомія”
- •3. Сократ: проблема самопізнання, моральний пошук і знання про незнання
- •4. Платон: вчення про світ ідей та ідеальну державу
- •Критика теорії Платона про світ ідей
- •1) Проблема “досконалого бруду”
- •2) Проблема множення ідей до нескінченності
- •5. Філософія як пошук істини і філософія як знання
- •6. Арістотель: філософія “золотої середини”
- •7. Елліністична філософія
- •5. Розвиток науки і медицини в античній Греції
- •Лекція 4. Християнська релігія та філософське осмислення ідеї Бога (Абсолюта) від Середньовіччя до початку хіх ст.
- •2. Відродження (Ренесанс)
- •3. Реформація
- •4. Осмислення ідеї Бога (Абсолюта) в класичній філософії Нового часу
- •2.2. Аргумент годинника і походження живих організмів
- •2.3. Неймовірність виникнення нашого світу і “лотерейна помилка”
- •3. Моральна критика ідеї Бога як Всемогутнього і Всеблагого Творця: проблема існування зла
- •3) Страждання не є злом. Злом є лише несправедливість. Ніщо не є злом, крім того, що робить людину гіршою, що завдає шкоди її душі.
- •Заперечення:
- •Заперечення 1:
- •1) Людина як “мислячий очерет”
- •4) Аргумент-парі
- •5. Філософська антропологія і концепція релігійного відчуження Людвіга Фейєрбаха
- •Контраргумент. Існування Бога не вирішує проблеми. Віра в те, що Бог може за власною волею (довільно) визначати, що є добром, а що злом, – це той же самий моральний релятивізм.
- •2. Зв’язок між моральністю і релігією в філософії Іммануїла Канта
- •3. Релігійна екзистенційна філософія Сьорена к’єркегора
- •4. Фрідріх Ніцше: “смерть Бога” та “переоцінка всіх цінностей”
- •5. Проблема смерті та безсмертя в філософії та релігії
- •I з очей ще вiки пломенiтимуть в них
- •Лекція 7. Посткласичний (сучасний) період розвитку західної філософії. Релігійно-філософські традиції Індії та Китаю
- •2. Релігійно-філософська традиція Китаю
- •3. Релігійно-філософська традиція Індії
- •4. Песимістична філософія волі а.Шопенгауера як наслідування індійської релігійно-філософської традиції
- •5. Порівняння духовних традицій Сходу й Заходу
- •Література для самостійного опрацювання студентами
- •Література, використана при підготовці курсу лекцій
- •Сенека:
2. Релігійно-філософська традиція Китаю
Філософія в Китаї виникає приблизно в VІ-V ст. до н.е. Її головні напрямки:
Даосизм. Засновником цього вчення був філософ VІ-V ст. до н.е. Лао-цзи; у IV-III ст. до н.е. його розвивав Чжуан-цзи.
Головне поняття цієї філософії – Дао, що означає шлях. Дао – це шлях людини і усього світу, загальна основа і закон буття космосу. Людина має осягнути цей закон і жити відповідно до нього. Слідувати Дао означає жити в гармонії зі світом. Одна з головних ідей, яку сповідуває даосизм діяльне недіяння -утримання від грубого втручання, спроб перетворення дійсності за власними бажаннями (характерна для західної цивілізації ідея підкорення природи і технічного перетворення дійсності), і, натомість, намагання осягнути власну логіку навколишнього світу і діяти в гармонії з нею.
Важливою ідеєю даосизму є гармонія чоловічого і жіночого начал – янь та інь. Сексуальні стосунки в культурі даосизму є не лише актом чуттєвої насолоди і умовою продовження роду, а й засобом подолання роздвоєності світу, єднання з Дао і знаходження безсмертя.
Конфуціанство виникло на межі VI-V cт. до н.е. Засновник конфуціанства Кун-фу-цзи, в латинізованій формі – Конфуцій. Головна ідея – пошана до звичаїв, предків, начальства. Відносини в державі мисляться за зразком сім’ї: підлеглий повинен шанувати і слухатися начальника як син батька, а добрий начальник повинен піклуватися про підлеглих як батько про своїх дітей. Головний об’єкт вшанування в даосизмі – Небо, що є водночас природним і духовним началом. Конфуціанство стало офіційною релігією Китаю. Імператор Китаю був проголошений сином Неба і батьком усіх китайців. Патерналізм (від pater – батько), який культивувався конфуціанством, зберігає своє значення і в сучасному комуністичному Китаї.
В період між V та ІІ ст. до н.е. в Китаї існував також ряд інших філософських шкіл, але після перетворення конфуціанства на офіційну релігію їх розвиток припинився.
3. Релігійно-філософська традиція Індії
Індійська релігійно-філософська традиція походить від міфології арійських племен, яка оформилася у двох головних письмових джерелах:
-
Веди – збірники гімнів на честь богів,
-
Упанішади – твори релігійно-філософського характеру, які є символічним трактуванням і коментарем Вед.
У середині І тисячоліття до н.е. в Індії виникає велика кількість релігійно-філософських шкіл, частина з яких (санкх’я, йога, ньяя, вайшешика, міманса-веданта) визнають авторитет Вед, а частина (джайнізм, чарвака-локаята, буддизм) не визнавали сакрального ведичного знання. Ці вчення представляють доволі різноманітний спектр ідей, в них можна знайти зародки усіх основних напрямків філософської думки. Проте це початкове багатство філософських ідей не здобуло подальшого розвитку, як на Заході. В подальшому на основі цих шкіл сформувалися два впливові релігійно-філософські напрямки – індуїзм та буддизм.
Для релігії індуїзму характерна віра в реінкарнації – переселення душ після смерті в інші тіла (людей або тварин), та карму – відплату, залежність перевтілення і майбутнього життя від поведінки людини у цьому житті.
В індійському суспільстві існував (а частково, на неофіційному рівні традицій, і досі зберігається) поділ на касти – великі соціальні групи, належність до яких визначалася народженням і не могла бути змінена людиною. За кожною кастою були закріплені специфічні професії й обов’язки. Касти утворювали ієрархію вищих і нижчих, спілкування між представниками вищих і нижчих каст суворо обмежувалося. Основу кастової ієрархії утворював поділ на чотири головні варни: найвища – брахмани, духовні особи; наступна – кшатрії, світські правителі і воїни, третя – вайші, ремісники і селяни, і найнижча – шудри, недоторканні, які виконували найбільш ганебні соціальні функції. Цей поділ освячувався релігією: вважалося, що належність до вищих каст є нагородою за добру поведінку у минулому житті, а до нижчих – покаранням за погану. Згідно з ведичною легендою боги створили різні касти з різних частин тіла першолюдини, Пуруші: брахманів – з вуст, кшатріїв – з рук, вайшів – зі стегон, шудр – з ніг.
Релігія індуїзму визнає і вшановує багатьох богів, проте філософське тлумачення цієї релігії говорить про те, що насправді існує лише один Бог – Брахман, а усі інші боги є лише його формоутвореннями, проявами. Більше того, весь видимий світ насправді не є реальним, він є ілюзією, майєю, проявами Брахмана; справжньою реальністю є лише Брахман. Людська душа – атман, також є частиною цієї ілюзорної псевдореальності.
Індивідуальне людське існування оцінюється в індуїзмі негативно – як джерело страждань. Людська душа (атман) перебуває в циклі перевтілень (реінкарнації) – “колесі сансари”. Її вищою релігійною метою є вихід з циклу реінкарнацій і возз’єднання-злиття душі з Богом, розчинення атмана в Брахмані, яке є подоланням індивідуального існування.
Вчення буддизму є досить подібним, за тієї відмінності, що буддизм не схвалює кастового поділу.
Засновник буддизму – Сіддхартха Гаутама (623-544 рр. до н.е.). За легендою, він був сином князя невеличкої держави і батько оберігав його від споглядання страждань. До 29 років він безтурботно прожив у палаці, але потім, випадково залишивши палац мав чотири зустрічі, які змінили його життя. Спочатку він зустрів старого і зрозумів, що старість руйнує пам’ять, красу й силу. Потім – каліку, який страждав від гострого болю, – так Сіддхатрта дізнався про страждання, і був дуже вражений. Третя зустріч – з похоронною процесією; Сіддхатрха дізнався про смерть. І, нарешті, він зустрівся з мандрівним монахом-аскетом, який уособлював для Сіддхартхи ідею про те, що земні блага й задоволення нічого не варті.
Ці зустрічі глибоко вразили Сіддхатртху; він залишив палас і сам став мандрівним скитальцем, що шукав шлях звільнення від світового страждання. Після довгих пошуків на Сіддхартху зійшло осяяння і він став Буддою – Просвітленим.
Вчення буддизму складається з чотирьох “шляхетних істин”:
1) життя – це страждання;
2) причина страждання – жага життя, проявами якої є всі земні бажання людини;
3) страждання може бути припинене – для цього потрібно загасити жагу життя, позбутися усіх бажань (смерть не припиняє страждання, бо за нею слідують наступні перевтілення);
4) восьмискладовий шлях звільнення: правильні погляди, рішення, мова, поведінка, спосіб життя, зусилля, напрямок думок, зосередження.
Кінцевою релігійною метою буддизму є досягнення нірвани, стану абсолютної байдужості, спокою, небуття. (Ідея нірвани в буддизмі відповідає індуїстській ідеї подолання циклу перевтілень і злиття атмана з Брахманом.)
Вчення Будди швидко набуло популярності, розповсюдилося як релігія в багатьох країнах. Король Ашока зробив буддизм офіційною релігією в Індії, я протягом кількох століть буддизм був панівною релігією в Індії, але потім був витіснений індуїзмом. Існує багато місцевих різновидів буддизму, оскільки в процесі свого поширення буддизм, як правило, не заперечував старі місцеві релігії, а утворював з ними синтез.
В Індії існують також релігійні громади джайнізму; головні ідеї цієї релігійної течії подібні до головних ідей індуїзму та буддизму.