Заперечення:

Такий погляд надто суперечить уявленням про справедливість, добро і зло звичайного здорового глузду. Звичайний здоровий глузд говорить, що задоволення/страждання є справедливою винагородою/покаранням за добро/зло; що несправедливі страждання погані не лише тому, що хтось чинить несправедливо, але й, не меншою мірою, тому, що хтось несправедливо страждає.

Неправильно говорити, що страждання саме по собі не є злом, а злом є лише творення несправедливості. Наші дії є добрими або поганими залежно від їх наслідків. Погані вчинки, творення несправедливості є злом тому, що вони приводять до поганих наслідків – людських страждань. Якби людські страждання (принаймні, деякі з них) не були чимось поганим, злом, то і дії людей, які ведуть до таких страждань, не були б злом.

Можливо, не усі страждання є злом. Інколи страждання (особливо душевні) справді бувають потрібні для розвитку людини. Але деякі страждання напевно є злом. Згадаємо приклад Достоєвського: страждання дитини, яку розривають на шматки собаки, і страждання матері, яка на це дивиться, напевно є злом, – і саме тому злом є вчинок поміщика, який натравив собак на дитину. Страждання мільйонів євреїв, які гинули в німецьких концтаборах і газових камерах, і страждання мільйонів українських селян, які гинули з голоду, є злом, – і саме тому Гітлер і Сталін є злочинцями.

Якщо ми приймаємо точку зору стоїків, то з неї слідують моральні висновки, які важко визнати правильними:

Нам не слід жаліти дитину, яку розривають собаки, і матір, яка на це дивиться, не слід жаліти євреїв, які задихаються в газових камерах нацистів, і українських селян, які помирають від організованого “народною” владою голоду. Немає сенсу чинити якийсь активний спротив таким явищам. Усе, що, можливо, в таких ситуаціях варто робити, – спробувати пояснити злочинцям, що вони завдають шкоди своїй душі, і спробувати навчити тих, проти кого спрямований злочин, мужньо перенести це випробування.

Мабуть, не слід також жаліти жертв стихійних лих, епідемій тощо. І надання їм матеріальної допомоги не має позитивного морального сенсу. Якщо всемогутній всеблагий Бог допускає такі явища, то вони потрібні і відповідають Його волі; а намагатися “виправити” їх наслідки – означає намагатися діяти всупереч волі Бога. А оскільки ця воля завжди спрямована до найвищого блага, то намагатися протидіяти їй – зло.

Філософи-стоїки вважали, що всі такі лиха – природні й викликані злочинами людей – для тих, хто від них страждає, не є ані добром, ані злом; що вони є випробуваннями, які Бог посилає людям, а добро і зло полягає виключно в тому, як людина переносить ці випробування. В такому разі, єдина допомога іншим людям, яка має позитивне моральне значення – це навчання мужньо переносити випробування і не надавати значення минущим речам цього світу. Питання в тому, наскільки така стоїчна позиція відповідає нашим морально-ціннісним уявленням та інтуїції і чи не надто вона знецінює все, що належить до цього – нашого світу.

4) Добро і зло не можуть існувати одне без одного. Якби не існувало зла, то не існувало б і добра. Краще, коли існують і добро, і зло, аніж якби не існувало ні добра, ані зла. Тож Бог допускає зло, щоб існувало добро.

5) Страждання і зло необхідні для виховання людини. Лише через страждання і досвід зла людина може досягти духовної зрілості. Йдеться, зрозуміло, не про теоретичне знання (яке можливе і без реального існування зла), а про переживання, досвід зла. Щоб стати доброчесною, щоб сформуватися як повноцінна духовно розвинена істота, якою її хоче бачити Бог, людина повинна пройти через гріхопадіння й очищення.

6) Ті, хто несправедливо постраждав у земному житті отримають після смерті винагороду, що незмірно перевищуватиме їх страждання – райське життя. Отже, ніякої несправедливості, в остаточному рахунку, не буде.

Ці три способи захисту вірі в Бога хоча й дещо відрізняються, а проте мають однакову спрямованість. По суті, твердження 5)-6) доповнюють та роз’яснюють твердження 4). Варто детальніше на ньому зупинитися.

Згадаймо, в цьому контексті вчення німецького філософа Вільгельма Готфріда Лейбніца: “Наш світ – найкращий з усіх логічно можливих світів. Всемогутній і Всеблагий Бог допустив існування у ньому зла для того, щоб могло існувати і добро. При цьому його безмежна благість, доброта виявилася в тому, що він зробив наш світ таким, що в ньому співвідношення добра і зла є найкращим з усіх логічно можливих.”

Відомий польский християнський філософ ІІ половини ХХ ст., Лешек Колаковський, пояснює:

“Оскільки Бог є досконалим, то ми знаємо апріорно – а не завдяки якому-небудь емпіричному пізнанню, – що світ є таким, яким є, тобто найкращим з можливих. Однак немає нічого легшого, ніж висміяти цю метафізику (“Дивіться, панове, у мене болять зуби, а цей типик мені каже, що світ досконалий! Яке нахабство!”): так, ніби Ляйбніц був дурнем, який не знає, що люди страждають, що на світі трапляються приголомшливі, жахливі речі і т.ін. Звичайно, він знав про це. Його метафізика не має наміру доводити, що зла немає, вона твердить, що треба апріорно довіряти Богу, який, по-перше, створив світ, де зла є настільки мало, наскільки це було логічно можливим, і який, по-друге, досконало знає, як обернути зло на користь добра.”⁶⁰

Зрештою, можна виправдати навіть існування у світі таких явищ, як історія, описана Достоєвським, як Освенцими, ГУЛАГи і штучні голодомори, якщо припустити, що після смерті невинно вбитих і замучених очікує вічне блаженство, що незмірно перевершує їх страждання.