Занепад академії

Після Полтавської битви (1709) академія зазнала репресій.

1798 р. – за ініціативою імператора Павла І заклад втрачає свій статус. Спочатку її прирівнюють до інших російських академій (Московської, Казанської, Петербурзької).

1817 р. вона припинила свою діяльність.

1818 р. була реорганізованою в суто духовний навчальний заклад.

2. Книгодрукування

Активний розвиток освіти і науки був зумовлений поширенням книгодрукарської справи. На початку XVII ст. друкарні поділялися на: стаціонарні, пересувні, братські, церковні, приватні, а з кінця XVIII ст. – громадські.

З’являються друкарні у Рогатині, Перемишлі, Почаєві, Луцьку, Житомирі. Львівська братська друкарня мала привілеї на виняткове право друкувати книжки, наприклад, на поч. XVIII ст. вона видавала букварі по 6-7 тис. примірників. Почаївські видання натомість мали гарне графічне оформлення. Найпотужнішою в ті часи була Києво-Печерська друкарня, заснована архімандритом Єлисеєм Плетенецьким у 1615 р. крім церковної літератури там друкувалися твори українських письменників. Печерська графіка особливо цінна тим, що базується на українській традиції. На Лаврських виданнях часто можна побачити печерський побут.

До найпопулярніших і найцікавіших видань належать збірник проповідей Й.Галятовського «Ключ разуменія», «Житія святих» Д.Туптала, «Іфіка ієрополітико» – ілюстроване видання етичних принципів і норм поведінки, «Вірші на жалосний погреб…Петра Конашевича-Сагайдачного» К.Саковича, церковнослов’янсько-український словник П.Беринди та ін.

Занепад книгодрукарської справи був зумовлений:

• втратою української державності;

• підпорядкуванням Київської митрополії Московській патріархії у 1686 р.;

• актом Петра І від 5 жовтня 1720 р., у якому йшлося про запровадження цензури та заборону української мови. Зокрема Чернігівську друкарню за порушення цього наказу було закрито, а майно конфісковано і вивезено до Москви.

4. Мистецтво українського бароко

Архітектура

Українське бароко відрізняється від західноєвропейського, нові форми української архітектури позначені укоріненістю в традиції народної дерев’яної та давньоруської архітектури.

Естетичні особливості українського бароко:

• багатобарвність;

• контрастність;

• мальовничість;

• декоративність;

• динамізм;

• небачена вигадливість форм.

Українське бароко ще називають козацьким:

• козаки були носіями естетичних і художніх уподобань;

• козаки часто виступали замовниками;

• козаки самі були творцями культурних та художніх цінностей.

Козацтво вдягло дерев’яну церкву у камінь і прикрасило орнаментальним і рослинним декором (Еллінська церква в Суботові, Миколаївська церква в Ніжині (1668)).

У козацьких соборах відсутні чітко виражені фасади (вони однакові з усіх чотирьох боків, повернуті одночасно до всіх сторін світу, до всіх людей на площі);

вони втілюють ірраціональний образ світу;

передають ідею неподільності конечного і безконечного;

зелений та блакитний колір бань соборів втілюють мрію про небо на землі.

Стиль бароко в архітектурі представлений:

• хрещатими дерев’яними храмами (Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах і Сумах);

• п’ятибанні храми (собор св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенська церква в Прилуках (1716), церква Усіх Святих (1696-1698) і Хрестовоздвиженська церква Києво-Печерської лаври тощо);

• світські житлові та адміністративні будинки (будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я.Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської, будинок Малоросійської колегії в Глухові).

Центри барокового дерев’яного та мурованого зодчества:

• перша половина XVII ст.: Київ і Чигирин (Троїцька церква в Чернігові (1679), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682));

• друга половина XVII ст.: з’являються місцеві й регіональні школи – волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянська, полтавська тощо (Миколаївський собор Медведівського монастиря, 65-метрова запорізька дерев’яна церква в Новоселиці);

• у XVIII ст. оформлюється національна школа українського бароко (І.Григорович-Барський, С.Ковнір, Й.Шедель, І.Батіст, І.Зарудний, Ф.Старченко).

Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Степановича Мазепи, так зване мазепинське бароко – з’являється новий тип церкви, архітектура якої виражає новий тип державності;

Провідні риси притаманні йому:

• монументальність;

• велич;

• краса.

Це вже не народно-козачий, а гетьманський храм, просякнутий пафосом утвердження нової державності, духом сильної авторитарної влади.

Завдяки І.Мазепі було закінчено будівництво Спаської церкви Мгарського монастиря на Полтавщині, п’ятибанної церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, барокового оформлення набули київський Софійський собор, Успенська церква Києво-Печерської лаври, Михайлівська церква Видубицького монастиря, Чернігівський колегіум, будується Микільський собор, відбудовується лаврська друкарня, споруджується Вознесенська церква, загалом ним було споруджено 14 і оновлено 20 церковних храмів. За гетьманування І.Мазепи будують і займаються меценатством і його полковники: М.Миклашевський, Розумовські, Лизогуби. Резиденцією гетьманів стає Батурин.

Середина XVIII ст. – в архітектурі відбуваються стильові зміни, пов’язані з діяльністю закордонних архітекторів – Й.Шеделя, Ф.Б.Растреллі, І.Мічуріна. Українське бароко збагачується елементами монументальності, рококо, перехідними формами класицизму (Андріївська церква та Маріїнський палац у Києві архітектора Ф.Б.Растреллі).

У західноукраїнських землях найвідомішим зодчим був Б.Меретин. Найбільший пам’ятник його зодчества – Львівський собор св. Юра та ратуша в Бучачі.

Важлива роль у мистецтві бароко належить скульптурі, найбільший розвиток якої відбувається на західноукраїнських землях. Найвидатніший представник – Йоанн Пінзель. У його доробку – витвори з дерева, у яких втілено дух бароко: динаміку, експресію, мінливість.

Статуї Пінзеля прикрашають собор Святого Юра у Львові та ратушу в Бучачі.

Із середини XVIII ст. барокове будівництво послаблюється, поступаючись класицизмові із його простотою, раціональністю, розсудливістю.