2. Етнополітика та її завдання

У час, коли фактично не існує стовідсоткових моноетнічних і монокультурних держав, на міжнародну політику суттєвий вплив здійснює їх етнічний склад. Справа в тому, що народ об’єктивно, тобто за природою свого походження являє собою цілісний суб’єкт життєдіяльності. В разі перемішування народів, що проживають на території однієї держави, політичні, економічні й духовно-культурні відносини між ними ускладнюються, адже неодмінно якісь конституюючі ознаки їх цілісності втрачаються або ж слабнуть. Це призводить до певної міжетнічної як фактично міжнародної напруги в одній і єдиній державі та необхідності провадити виважену міжетнічну політику.

Вона може бути ефективною в тому випадку, якщо уряди та владні політичні партії, як і опозиційні, будуть враховувати основні народотворчі ознаки та сприяти їх утвердженню й всебічному розвитку. Англійський економіст, соціолог і політолог Е.Сміт до ознак, які сприяли формуванню сучасних європейських народів і становленню громадянського типу суспільства, відніс: „шість головних атрибутів..: 1) групова власна назва; 2) міф про спільних предків; 3) спільна історична пам’ять; 4) один або більше диференційних елементів спільної культури; 5) зв’язок з конкретним „рідним краєм”; 6) чуття солідарності у значної частини населення. ...Де є такий комплекс елементів, перед нами вочевидь постає спільнота з історичною культурою і чуттям спільної ідентичності. Таку спільноту слід чітко відмежовувати від раси в розумінні соціальної групи, якій притаманні універсальні спадкові біологічні риси, що нібито визначають духовні особливості групи”.

Це вкрай важливе застереження, адже багато століть потужні держави, особливо імперії, проводили по відношенню до завойованих ними і тому підлеглих народів антинародну політику етнічного приниження й навіть етноциду. Ще більш нелюдською була політика геноциду й апартеїду, що проводилась на вченні про розумову відсталість народів інших, ніж біла, раса. Проблеми, які стоять перед сучасним українським народом, також багато в чому зумовлені антинародною політикою, яку проводили по відношенню до нього як царська Росія, так і Радянський Союз. Вони можуть вирішитись позитивно тільки в тому випадку, коли вітчизняні політики й урядовці будуть сприяти відродженню всіх атрибутів усіх народів, включно з українським як державотворчим, для яких територія України є автохтонною. Щодо представників інших народів, які бажають мати етнокультурну ідентичність, то етнополітика повинна здійснюватись через національно-культурні товариства і можливість мати духовно-культурні зв’язки з відповідними державами. Адже всі народи, як автохтонні, так і не автохтонні, є громадянами однієї держави.

Згідно міжнародних угод моноетнічною є держави, в яких державотворчий етнос складає понад 70%. Тому етнополітика має суттєве значення у країнах федеративного політико-державного устрою, де суб’єктами федерацій є певні народи. Таким був СРСР і такою залишається сучасна Російська Федерація. Такою була Югославія. США також федеративна держава, але в ній штати не мають чітко вираженої етнічної ознаки. Це важливо розуміти для усвідомлення причин розпаду імперій і того, чому не розпадаються США чи Швейцарська конфедерація.

Головна причина розпаду імперій – ігнорування вимог етнополітики. Так, в СРСР діяв принцип злиття націй в єдину історико-політичну спільноту – радянський народ. На перешкоді цьому, згідно комуністичної ідеології як ідеології інтернаціональної єдності народів, якраз народна ідентичність. Тому цілком логічно, що вона заперечувалась, аж до фізичного знищення народів. Але логічно й те, що країна розпалась і всі народи взяли в основу власної державності відзначену рису – групову власну назву та почали опікуватись відновленням історичної пам’яті. Ігнорування етнополітичної складової як чинника міжнародної політики всередині держави є причиною того, що після розпаду поліетнічних держав тривалий час стосунки між ними не завжди дружні. Хоча як Англія, так і Росія після розпаду імперій, в яких британці й росіяни як народи фактично виконували функцію (чи мимовільну роль) народів-колонізаторів, створили після розпаду міжнародні організації, названі як співдружності.

Про те, що феномен етнополітики має велике значення, свідчить наявність відносно самостійних напрямків політології, які вивчають різні її аспекти. Серед них етнодержавознавство, політична етнологія, етнополітологія, політична етнопсихологія та ін.