Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Z_m_i_s_t.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
03.09.2019
Размер:
215.04 Кб
Скачать

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРАВОТВОРЧОСТІ…...5

1.1. Поняття та види правотворчості…………………………………………....….5

1.2. Ознаки та стадії правотворчості………………………………………………11

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЗАКОНОТВОРЧОСТІ………………………………13

2.1. Нормативно-правові засади законотворчої діяльності……………………...13

2.2. Конституційні засади законотворчого процесу……………………………...16

2.3. Сучасний стан та перспективи розвитку законотворчого процесу в Україні

…………………………………………………………………………………….…29

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………31

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...33

В С Т У П

Одним з найважливіших напрямів державної діяльності - правотворення. У його розумінні сьогодні позначилися два аспекти. У вузькому значенні під правотворчістю мається на увазі безпосередньо сам процес створення правових норм компетентними органами. В широкому трактуванні даний процес «обчислюється» з моменту правотворчого задуму і до практичної реалізації юридичної норми (підготовка, прийняття, опублікування і т.д.).

Сучасну правотворчу практику характеризує небувала інтенсивність в прийнятті нормативних правових актів: всі соціально значимі рішення в державному механізмі управління суспільством, як правило, вимагають належного їх нормативного забезпечення. Таким чином, правотворчість носить вагомий характер.

Правотворчість - це діяльність насамперед державних органів щодо прийняття, зміни та скасування юридичних норм. Це найважливіший засіб управління суспільством, тут формується стратегія його розвитку, приймаються суттєві правила поведінки. Рівень і культура правотворчості, а відповідно і якість прийнятих нормативних актів - це показник цивілізованості і демократії суспільства.

Актуальність курсової роботи полягає в тому, що правотворчість та законотворчість є одними з важливіших напрямків роботи будь-якої держави. Ця специфіка, що вимагає особливих знань і умінь, інтелектуальна діяльність, пов'язана зі створенням або зміною існуючих у державі правових норм. За результатами правотворчої роботи - законам і іншим нормативним актам - судять про державу в цілому, ступеня його демократичності, цивілізованості, культурності.

Проблема даного дослідження носить актуальний характер в сучасних умовах. Про це свідчить часте вивчення піднятих питань.

Усе вищезгадане зумовлює значну актуальність теми, яку обрано для написання даної курсової роботи.

Темою даної курсової роботи є «Правотворчість: поняття, ознаки, види, стадії. Конституційні засади законотворення в Україні».

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, наукові праці і методичні розробки, праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених–правовиків, періодичні видання, статистична інформація та інші.

Об'єктом дослідження є правотворчість і законотворчий процес в контексті розвитку сучасної України.

Метою дослідження даної роботи являється вивчення питання і проблеми правотворчого і законотворчого процесу, як найважливішої складової частини сучасного права.

В даній курсовій роботі, виконуватимуться такі завдання:

  • визначити теоретичні аспекти та значення правотворчості;

  • розглянути поняття та види правотворчості;

  • дослідити ознаки та стадії правотворчості;

  • проаналізувати особливості законотворчості;

  • визначити нормативно-правові засади законотворчої діяльності;

  • проаналізувати конституційні засади законотворчого процесу;

  • дослідити сучасний стан та перспективи розвитку

  • законотворчого процесу в Україні.

Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Теоретичні аспекти та значення правотворчості

1.1. Поняття та види правотворчості

У сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою правотворчість - це процес пізнання і оцінювання правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб’єктами в межах відповідних процедур1.

Правотворчість - це діяльність компетентних державних органів або самого народу зі встановлення, зміни чи скасування правових норм.

Правотворчість - це організаційно оформлена, установлена процедурна діяльність державних органів по створенню норм права або по визнанню правовими сформованих правил поведінки, діючих у суспільстві2.

Функції правозакріплення та правотворчості - це основні напрямки діяльності компетентних органів по встановленню, зміні або відміні правових норм, створенню й розвитку системи законодавства та інших форм права3.

До функцій правотворчості належать такі:

  • функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності; здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів;

  • функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або відміну тих нормативно-правових актів, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства;

  • функція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання правил поведінки;

  • функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акту.

Основні функції правотворчості:

  • функція первинного регулювання суспільних відносин (розробка і прийняття нових правових норм) діє в тих випадках, коли суспільні відносини раніше не регулювалися і вперше виникла необхідність у їх регулюванні.

  • функція відновлення правового матеріалу (скасування, зміна або доповнення до чинних норм) припускає заміну тих законів, що застаріли, не відповідають потребам суспільного розвитку. При цьому важливо не займатися відновленням заради відновлення, оскільки стабільність є кращою, ніж зміни, тим більше зміни без особливої необхідності. Коли ж суспільні потреби змінюються, суспільство потребує такого законодавства, яке адекватно відбивало б ці потреби. Тоді настає необхідність у створенні нових кодексів, законів, вносяться зміни і доповнення до відповідних законодавчих актів;

  • функція заповнення прогалин у праві, тобто усунення повної або часткової відсутності в чинних нормативних актах необхідних юридичних норм. Заповнити прогалину можна лише шляхом правотворчості. Як відшукується прогалина? Під час застосування норм права - у суді тощо. Для знаходження прогалин узагальнюється судова і адміністративна практика. Вироблене за допомогою аналогії вирішення юридичної справи не повинно суперечити розпорядженням чинного законодавства. Воно може стати підставою для удосконалення законодавства;

  • функція упорядкування нормативно-правового матеріалу (кодифікаційна або систематизаційна правотворчість). Організаційною формою цієї функції є кодификація законодавства, що припускає обґрунтоване його відновлення4.

Серед основних факторів, що формують основу оптимального та ефективного здійснення правотворчої діяльності, активно-творчого, випереджаючого впливу правових актів на динаміку суспільного розвитку, необхідно виділити:

  • економічні фактори - матеріальні умови життя суспільства, зумовлені рівноправним існуванням різних форм власності, свободою підприємництва;

  • політичні фактори - великий вплив на правотворчу діяльність здійснює політична обстановка у країні, наприклад, взаємодія різних прошарків суспільства і груп населення, парламентських фракцій, рівень активності різних політичних партій, рухів та громадських об'єднань;

  • соціальні фактори - принципове значення при розробці нормативних актів має також ступінь піклування суспільства і держави про особу, її інтереси і потреби, про охорону та гарантування її прав і свобод;

  • національні фактори - у багатонаціональній державі процес формування норм права визначається переважно існуючими взаємовідносинами, формами співробітництва між націями і народностями, що живуть у країні, турботою щодо їх рівноправності та вільного розвитку;

  • зовнішньополітичні фактори - міжнародне становище держави, рівень та характер взаємовідносин з іншими державами і міжнародними організаціями також здійснює суттєвий вплив на правотворчість;

  • ідеологічні фактори - ідеологічна база права, правосвідомість громадян і суспільства в цілому, ступінь її впровадження у суспільну свідомість, правові ідеї, спрямовані на подальший розвиток законодавства5.

Процес правотворення є складним і багатогранним явищем, тому для з'ясування його дійсного змісту важливе значення має класифікація правотворчості за різними критеріями.

Залежно від способів створення норм права правотворчість поділяється на наступні види:

  • санкціонування органами державної влади норм, які склалися, реально існують у вигляді звичаю або у вигляді нормативних положень, які виникли в результаті узагальнення практики діяльності людей або громадських організацій;

  • прийняття нормативно-правових актів суб'єктами правотворчої діяльності, що знаходить прояв у вигляді нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів;

  • надання рішенням органів державної влади (судів, органів адміністративної юрисдикції) загальнообов'язкового значення при розгляді наступних аналогічних справ, створення, таким чином, правових прецедентів, які відповідно можуть бути судовими чи адміністративними6.

Залежно від суб'єктів правотворчість поділяється на:

  • правотворчість народу в процесі проведення референдуму (референдум є безпосередньою формою участі народу в правотворчості, тобто прийнятті законів шляхом всенародного голосування). Змінити правові акти, прийняті у такому порядку, можна лише в результаті проведення повторного референдуму.

  • правотворчість представницького органу державної влади - парламенту (наприклад, Верховної Ради України);

  • делеговану правотворчість як нормотворчу діяльність уповноважених органів державної влади, здійснювану за дорученням вищого представницького органу державної влади - парламенту; (повноваження на видання правових нормативних актів визначаються у Конституції та інших законодавчих актах залежно від місця, яке займає кожний орган державної влади у механізмі держави);

  • правотворчість органів місцевого самоврядування;

  • правотворчість громадських організацій (наприклад, профспілок);

  • локальна правотворчість (наприклад, на підприємстві, в установі та організації).

Залежно від юридичної сили актів, правотворчість поділяється на:

  • законотворчість (правотворчість вищого представницького органу, у процесі якої парламентом видаються нормативно-правові акти вищої юридичної сили - закони);

  • підзаконну правотворчість (її змістом є видання норм права Президентом, Урядом, міністерствами, відомствами, державними комітетами, місцевими органами державного управління, мерами, главами адміністрацій, керівниками підприємств, установ, організацій)7.

Далеко не всім юридичним нормам необхідно надавати форму законів. Є ряд суспільних відносин, які можуть бути врегульовані підзаконними актами, нормативними договорами тощо8.

Отже, принципи правотворчості - це керівні, основоположні ідеї, що обумовлюють єдність та загальну спрямованість правотворчої діяльності9.

Розглянемо найбільш важливі з них. Скакун О.Ф., стверджує, що загальні принципи правотворчості - незаперечні основні вимоги, що виражають її сутність:

  • Гуманізм, тобто формування нормативно-правових актів на засадах загальнолюдських цінностей, міжнародних стандартів прав людини, створення умов і механізмів їхнього втілення в життя суспільства і держави;

  • Демократизм, тобто вираження в ньому волі народу, безпосередня або через представників участь народу в розробці та прийнятті нормативно-правових актів;

  • Гласність - відкрите для громадськості, вільне і ділове обговорення проектів нормативно-правових актів, інформування про них населення;

  • Законність - прийняття нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційне закріпленого процесу правотворчості;

  • Науковість - ефективне використання досягнень юридичної та інших наук при упорядкуванні проектів нормативних актів; проведення їхньої незалежної наукової експертизи;

  • Системність - суворий облік системи права, системи законодавства, узгодження з іншими нормативно-правовими актами10.

До спеціальних принципів правотворчості можна віднести:

  • оперативність - не зволікання з підготовкою проектів нормативних актів;

  • поєднання динамізму і стабільності - створення стабільного нормативного акта і одночасно можливість вносити до нього доповнення і зміни;

  • плановість - за функціональним призначенням актів і строками їх прийняття;

  • старанність і скрупульозність підготовки нормативних актів - відсутність скоростиглих і непродуманих проектів;

  • професіоналізм - залучення до розробки нормативних актів кваліфікованих спеціалістів із відповідних галузей науки, вчених-юристів і юристів-практиків, які мають необхідні знання і досвід;

  • техніко-юридична досконалість - упорядкування нормативно-правових актів з урахуванням правил, способів, прийомів юридичної техніки, які є обов'язковими для правотворчих органів;

  • урахування місцевого досвіду - особливо в процесі прийняття нормативних