2.3. Сучасний стан та перспективи розвитку законотворчого процесу в Україні

Для ефективного розвитку економіки будь-якої держави, забезпечення й охорони прав і свобод особистості, розвитку інститутів народовладдя, захисту природи, встановлення суспільної дисципліни і порядку необхідно законодавство, що відображає актуальні потреби даного конкретного суспільства⁵⁰.

Будь-які навіть найдосконаліші правові системи не зможуть ефективно здійснювати правове регулювання, якщо вони об'єктивно не обумовлені економічними, політичними, правовими, організаційними та іншими факторами.

Кожна держава прагне належно врегулювати суспільні відносини в різних сферах дійсності. Основний закон України - Конституція, закріпивши принцип поділу влади, виходить з того, що кожна гілка влади приймає нормативні акти з питань свого ведення⁵¹.

На сьогоднішній день піддається різкій критиці недостатня ефективність урядова законотворча діяльність, яка вимагає розробки і впровадження такої системи заходів, спрямованої на підвищення законотворчої активності Уряду України і включає нижчеперелічені заходи:

• удосконалення механізму експертного опрацювання Урядом діючого і проектованого законодавства (законодавче встановлення обов'язку державних органів виконавчої влади один раз на два роки готувати та публікувати доповідь про стан та перспективи законодавчого регулювання відносин віднесених до сфер їх компетенцій);

• визначення в урядовому регламенті механізму взаємодії державних органів виконавчої влади з різними експертними та науково-консультативними радами;

• забезпечення звернення за науковою експертною оцінкою на всіх етапах підготовки законопроекту, включаючи підготовку його концепції;

• сформування критеріїв оцінки ефективності законодавства та законопроектів;

• регламентація процедури визначення урядових пріоритетних законопроектів; законодавче закріплення права Уряду брати участь у формуванні проектів.

Таким чином, заходи вдосконалення законодавчого процесу в Україні включають не тільки розробку нових цілісних законопроектів, внесення змін в існуючі для зниження кількості правових суперечностей, а й подальше наукове обґрунтування даної проблематики виходячи з пріоритетів української держави у профільній сфері⁵².

Основними шляхами вирішення існуючих проблем, з одночасним вдосконаленням законодавчого процесу в Україні є наступні:

• модернізація загальної законодавчої політики в країні, з урахуванням міжнародного досвіду в цьому питанні;

• вироблення нових пріоритетів розвитку державної та регіональної законодавчої роботи, з урахуванням діяльності всіх можливих суб'єктів;

• максимально широке і глибоке інформування вітчизняної громадськості про хід, зміст і результати законодавчої діяльності органів державної влади, які мають відповідні компетенції;

• прийняття нових базисних законів, і внесення змін в існуючі для зняття колізія між нормами, що регулюють законодавчий процес на різних рівнях державної влади;

• розширення спектра різного роду контрольованих правових експериментів, досліджень, результати яких дозволять знизити ризики від вводу в дію законопроектів.

В И С Н О В К И

Одним зі спірних питань у теорії держави і права є поняття правотворчості.

Правотворчість являє собою процес цілеспрямованого формування та юридичного закріплення державної (загальною) волі в джерелах права. «Правотворчість - це діяльність, перш за все, державних органів щодо прийняття, зміни та скасування юридичних норм».

Правотворча діяльність являє собою таку державну діяльність, яка полягає у виданні норм права, а також у вдосконаленні та скасування застарілих правових норм.

Правотворчість - це діяльність, спрямована на підготовку, видання та вдосконалення нормативно-правових актів. Вона має дві основні форми: безпосередню правотворчість і опосередковану (державну) правотворчість.

Безпосередня правотворчість здійснюється в результаті проведення референдумів, які в конституційному порядку приймають або відкидають запропоновані державною законодавчою владою нормативно-правові акти.

Законотворчість в різних країнах має ряд особливостей. Однак, незважаючи на існуючі відмінності, можна виділити наступні загальні ознаки законодавчого процесу:

• складається з декількох етапів (стадій), послідовність і обов'язковість яких встановлені, як правило, законами та іншими прийнятими відповідно до них нормативними актами;

• здійснюється спеціальними суб'єктами;

• результатом є створення акта вищої юридичної сили - закону.

Таким чином, природа законотворення полягає у виявленні, освоєнні існуючих інтересів особистості, суспільства, держави і вплив на них через закріплення в юридичній формі норм поведінки.

Законодавчий процес є формально-юридичним виразом законотворчої функції держави. Він відповідає за технологію створення закону. В результаті послідовної реалізації складових його процедур в правовому середовищі починає офіційно діяти новий закон. Аналізуючи значення законодавчого процесу, не можна не враховувати той факт, що він становить зміст діяльності парламенту.

Стабільна нормативна регламентація процесу створення закону забезпечує:

• якісний рівень підготовки форми і змісту нормативного акта;

• залучення широкого спектру думок різного роду політичних сил з метою максимального забезпечення інтересів різних соціальних груп;

• ефективні механізми контролю діяльності вищих органів державної влади в процесі законотворчості.

Таким чином, законодавчий процес, на наш погляд, є процесом, що відображає роботу законодавчого органу щодо своєчасної появи необхідного для регулювання суспільних відносин закону, в той час як законотворчий процес є процесом, що відображає роботу більш широкого кола суб'єктів над змістом закону.