Зміст

• 1. Вступ 3 ст.

• 2. Хімія давнини 3 ст.

• 2.1 Грецька натурфілософія 3 ст.

• 2.2 Чотири першоелементи 4 ст.

• 3. Алхімічний період: III – XVII ст. 4 ст.

• 3.1 Елліністичний період 5 ст.

• 3.2 Алхімія в арабському світі 5 ст.

• 3.3 Алхімія в Західній Європі 5 ст.

• 3.4 Досягнення алхімії 6 ст.

• 4. Зародження сучасної хімії 6 ст.

• 4.1 Ятрохімія 6 ст.

• 4.2 Механістична філософія 7 ст.

• 4.3 Технічна хімія 7 ст.

• 5. XVIII століття 8 ст.

• 5.1 Теорія флогістону 8 ст.

• 5.2 Пневматична хімія 9 ст.

• 5.3 Хімічна революція 9 ст.

• 6. XIX століття 10 ст.

• 6.1 Атомна теорія 10 ст.

• 6.2 Хімічна спорідненість 11 ст.

• 6.3 Класифікація за атомною вагою 11 ст.

• 6.4 Органічна хімія 12 ст.

• 6.5 Теорія типів 13 ст.

• 6.6 Структурна хімія 13 ст.

• 6.7 Фізична хімія 13 ст.

• 7. XX століття 14 ст.

• 7.1 Модель атома 14 ст.

• 7.2 Нові методи дослідження 14 ст.

• 7.3 Біохімія 14 ст.

• 7.4 Промислова хімія 15 ст.

• 8. Сучасна хімія 15 ст.

• 9. Додатки 16 ст.

1. Вступ

Тема : Історія розвитку хімії

Мета : дослідити історію виникнення та розвитку хімії від зародження людства до сучасності.

Актуальністю теми виступає гіпотеза вивчення хімії з її першовиникнення та донесення її значущості на даному етапі розвитку.

Завдання :

1.Дослідження літературних джерел.

2.Аналіз та обробка досліджуваних даних.

3.Подбудова графіків та схем.

4.Узагальнення результатів дослідження та виведення висновків.

Історія хімії вивчає і описує складний процес накопичення специфічних знань, що відносяться до вивчення властивостей і перетворень речовин; її можна розглядати як прикордонну область знання, яка зв'язує явища і процеси, що відносяться до розвитку хімії, з історією людського суспільства. Історію хімії прийнято підрозділяти на декілька періодів; при цьому слід враховувати, що ця періодизація є достатньо умовною і відносною, має швидше дидактичний зміст, тому темою своєї науково-дослідницької роботи я обрала саме історію розвитку хімії.

2. Хімія давнини Хімія, як наука про склад речовин і їх перетворення, почалася з відкриття людиною здатності вогню змінювати природні матеріали. Люди уміли виплавляти мідь і бронзу, обпалювати глиняні вироби, отримувати скло ще за 4000 років до н. е. З 7 ст. до н. е. Єгипет і Месопотамія стали центрами виробництва барвників; там же отримували в чистому вигляді золото, срібло і інші метали. Приблизно з 1500 до 350 до н. е. для виробництва барвників використали перегонку, а метали виплавляли з руд, змішуючи їх з деревним вугіллям і продуваючи через суміш, що горить — повітря. Самим процедурам перетворення природних матеріалів давали містичне значення.

2.1 Грецька натурфілософія Міфологічні ідеї проникли в Грецію через Фалеса Мілетського (бл. 625—547 до н. е.), який зводив все різноманіття явищ і речей до єдиної першостихії — води. Однак грецьких філософів цікавили не способи отримання речовин і їх практичне використання, а головним чином суть виникаючих в світі процесів. Так, древньогрецький філософ Анаксімен (585—525 до н. е.) (Додаток 1) стверджував, що першооснова Всесвіту повітря: при розрідженні повітря перетворюється у вогонь, а по мірі згущення стає водою, потім землею і, нарешті, каменем. Геракліт Ефесський (кінець 6 почало 5 віків. до н. е.) намагався пояснити явища природи, визначивши вогонь п'ятим елементом.

2.2 Чотири першоелементи Ці уявлення були об'єднані в натурфілософії Емпедокла з Агрігента (490—430 до н. е.) творця теорії чотирьох початків світобудови. У різних варіантах його теорія володарювала більш двох тисячоліть. Згідно Емпедоклу, всі матеріальні об'єкти утворяться при з'єднанні вічних і незмінних елементів-стихій: води, повітря, землі і вогню під дією космічних сил любові (тяжіння) і ненависті (відштовхування). Теорію елементів Емпедокла прийняли і розвинули спочатку Платон (427—347 до н. е.), що уточнив, що нематеріальні сили добра і зла можуть перетворювати ці елементи один в іншій, а потім Аристотель (384—322 до н. е.).

За Аристотелем, елементи-стихії це не матеріальні субстанції, а носії певних якостей: тепла, холоду, сухості і вогкості. Цей погляд трансформувався в ідею чотирьох «соків» Галена (129 - 200 н. е.) і панував в науці аж до 17 ст. Іншим важливим питанням, яким займалися грецькі натурфілософи, було питання про подільність матерії. Родоначальниками концепції, що отримала згодом назву «атомістичної», були Левкіпп (бл. 500—440 до н. е.), його учень Демокріт (бл. 470—360 до н. е.) і Епікур (ок. 342—270 до н. е.). Згідно з їх вченням, існують тільки пустота і атоми — неподільні матеріальні елементи, вічні, незруйновані, непроникні, що розрізнюються формою, положенням в просторі і величиною; з їх «вихору» утворяться всі тіла. Атомістична теорія залишалася непопулярною протягом двох тисячоліть після Демокріта, але не зникла повністю. Одним з її прихильників став древньогрецький поет Тіт Лукрецій Кар (95-55 до н. е.), що виклав погляди Демокріта і Епікура в поемі «Про природу речей» (De Rerum Natura).