специальная селекция

явність подвійних зерен є спадковою негативною ознакою і за селекції на якість зерна зразки з подвійними зернами потрібно бракувати.

Селекція на стійкість проти вилягання. Менш вилягають сорти із короткою грубою соломиною, товстими і короткими нижніми міжвузлями (висота рослини 70-90 см), але і серед більш високорослих (90120 см) зустрічаються сорти, які не вилягають. На основі анатомічного вивчення в умовах Ленінградської області виявлено комплекс ознак, характерних для стійких до вилягання сортів: значна виповненість стебла, сильний розвиток механічної тканини, товстіші оболонки кліток склеренхіми, сильне здерев'яніння тонкостінної паренхіми.

Чим коротші другі міжвузля знизу і зверху та чим товстіший діаметр другого міжвузля, тим стійкіший сорт до вилягання.

Найбільш стійкі до вилягання короткостеблові сорти: Ангус, Марія (Великобританія), Вігор, Ведетта (Бельгія), Рекорд, Етзел (Німеччина), Д-101, Д-104 (Перу), Манго, Мапуру (Нова Зеландія) (Кремко-

ва та ін., 1986).

Оскільки відмічений зв'язок між висотою рослин, довжиною верхнього міжвузля і стійкістю до вилягання, а також позитивний зв’язок висоти і продуктивності рослин, є підстава вважати, що для селекції будуть мати цінність зразки, які об'єднують в собі добру продуктивність з довгою соломиною і коротким верхнім міжвузлям. В цьому відношенні цікавий сорт Фрезер, який має відносно довгу соломину (до 100 см), коротке верхнє міжвузля (31 см) і відмічений як урожайний.

Міцну соломину та високу стійкість проти вилягання мають сорти: Ригіда, Стайленд (Франція) Ангус і С-172 (Англія), Компакт, Otter і Бронко (США), Екводора (к 11811, 11815, 11818, 11277) та ін. За врожайністю вони поступаються реєстрованим сортам і представляють інтерес лише як вихідний матеріал для селекції.

Селекція на посухостійкість. Овес – рослина вологолюбна,

але сорти різних екологічних типів по-різному реагують на нестачу вологи в ґрунті. Високою посухостійкістю характеризуються крупнозерні сорти Ірвін і Сван з Австралії, Меза зі США, а також К-11576 (Чилі), К-11797, 11800, 11806 (Перу), Мона із Бельгії,

Фрезер із Канади.

Посухостійкими є сорти із подовженим періодом сходивиколошування: Культурний, Фаленський, Синельниківський-15 та ін. (Хариков та ін., 1984). Донорами посухостійкості також є: Іншим- ський-14, Грета, Фалей, Флама, Бізантіна 11.

Між урожайністю та довжиною вегетаційного періоду у продуктивних зразків США й Канади відмічена кореляційна залежність, пов’язана з періодом сходи-виколошування, а зв'язок з періодом ви- колошування-дозрівання недостовірний. І навпаки, відмічена достовірна позитивна кореляція між масою 1000 зерен і періодом виколо- шування-дозрівання.

110

У Поліссі й Лісостепу поширені сорти середньостиглі. Як вихідний матеріал для створення середньостиглих сортів можна використовувати високопродуктивні колекційні зразки (600-780 г/м2, К-12361, 12557 (СРСР), К-15579 (Данія), 11908, 12566 (Швеція), К-11721 (Бельгія), К- 11841 (Франція), К-11728 (Австрія), 12167 (Німеччина) та ін.

Селекція на стійкість до хвороб. Найбільш поширені хвороби вівса – корончаста листова іржа, стеблова лінійна іржа, летюча сажка. Найбільшу цінність (як вихідний матеріал) під час виведення імунних сортів представляють сорти із груповою стійкістю проти іржі: Келсі, Фрезер, Бонкі, Кохмен, Аламах, які поряд з повною польовою стійкістю до корончастої і стеблової іржі відзначаються і високою врожайністю. Стійкість сортів до хвороб успадковується.

Донорами стійкості до стеблової іржі слугують сорти Гарланд, Годрільд, Додж.

Як донори стійкості до корончастої іржі можна використати сорти: Гарланд (К-11401), Гардфільф (К1392), Фультекс (К-9969) Норман (К- 6903), виділені Л.В. Корольовою в Інституті фітопатології (Росія).

В останні роки для більш успішної боротьби із хворобами селекціонери США створюють багатолінійні сорти, які являють собою популяції фенотипово однакових стосовно основних біологічних і господарських ознак, але різняться генами резистентності до хвороб різних збудників.

5.2. Генетика

Рід Avena включає близько 70 видів, із них – 5 культурних, інші – бур'яни і дикі.

Диплоїдні види (2n-14) – овес піщаний (strigosa) і філогенетично близький до нього дикий овес (A. Hirtula Lagassa) та ін. мають геном А. У тетраплоїдних видів (2n-28) – вівса абіссинського (А. Abyssinika), дикого вівса бородатого (A. Barbata polt) – геном АВ, причому геном А в тетраплоїдів гомологічний геному А диплоїдів. Гексаплоїдні види (2n-42) – овес посівний (A.sativa) і візантійський (A.Bisantina), вівсюг звичайний (A.fatua), вівсюг південний (A. Ludoviciana), вівсюг істериліс (A. Sterilis) мають геном АСД. Генома В тетраплоїдних видів у гексаплоїдних немає.

Успадкування деяких ознак. Голозерність. Голозерність у вівса успадковується комплексно з багатоквітковістю колоска і його видовженістю. За схрещування голозерних і плівчастих форм у рослин першого покоління спостерігається мозаїчне розділення ознак: на одній і тій же волоті знаходяться колоски, типові як для голозерного, так і для плівчастого вівса.

Ознака голозерності детермінується декількома генами. Ген 1 контролює прикріплення плівки до зернівки. В домінантному гомози-

111

готному стані він обумовлює голозерність вівса, в рецесивному (пп)

– плівчастість. Три допоміжних гени (2, 3, 4) взаємодіють з геном 1, їх сумісна дія (комбінований ефект) встановлює ступінь голозерності. Вторинні за значенням гени 2 і 3 в домінантному гомозиготному стані посилюють ефект головного гена, проявляючи неповне домінування. Модифікуючий ген 4 в домінантному гомозиготному стані за гетерозиготності по головному гену визначає плівчасте зерно.

Повністю голозерні волоті – це тільки домінантні зиготи по гену 1 і генам-модифікаторам. Неоднозначний характер розщеплення у вивчених гібридах підтверджують висновки про складність генетичного контролю голозерності. Відхилення від типового за моногібридного схрещування відношення 3:1 пов'язані з тим, що одночасно із розщепленням по головному гену має місце розщеплення по генахмодифікаторах.

Прояв голозерності буває рідко повним тому, що майже всі сорти голозерного вівса мають невелику долю плівчастих зерен (Jenkins, 1969). Досліди з голозерним вівсом у Фінляндії показали, що вміст плівки у різних сортів голозерного вівса коливається від 1 до 6 %, хоча у деяких він досягає 13 %. Селекція дозволяє скоротити вміст плівчастих зерен, у сучасних сортів він може бути менше 1 % .

Вегетаційний період. З умовами вегетації і довжиною вегетаційного періоду пов'язані такі важливі показники, як продуктивність, якість зерна, схильність до ураження хворобами і шкідниками. Довжина вегетаційного періоду визначається генотипом сорту, сукупністю зовнішніх умов, в яких проходить його розвиток.

Скоростиглість – це домінантна, або не повністю домінантна кількісна ознака, контрольована полігенами. Деякі вчені вказують на частковий прояв позитивної і негативної трансгресії за цією ознакою.

Успадкування ознаки довжини періоду "сходи-дозрівання" визначається адитивними ефектами генів, що дозволяє вести добір за цією ознакою уже в ранніх поколіннях гібридних популяцій. Виявлена позитивна кореляція (r – +0,92, +0,93) між довжиною і кількістю міжвузлів стебла. Пізні форми мають більшу кількість міжвузлів.

Білки. Для вівса найкраще співвідношення амінокислот пояснюється тим, що домінуючими фракціями білка в зерні є глобуліни. У високолізинових і високобілкових сортах відмічений позитивний зв'язок між умістом білка і лізину в зерні, причому мінливість умісту лізину набагато менша.

Овес середземноморський може бути добрим вихідним матеріалом за селекції на підвищення вмісту білка в зерні, оскільки ця ознака легко передається нащадкам. В дослідженнях з різними плівчастими і голозерними вівсами встановлено наявність негативної кореляції (у плівчастих r = 55, у голозерних r = 0,62) між білком і продуктивністю, між крупністю зерна і вмістом білка в ньому.

112

Продуктивність волоті. Ознака «продуктивність волоті» складається з двох компонентів: кількість зерен у волоті і маси 1000 зерен, головну роль у формуванні продуктивності волоті має її озерненість. Дослідженнями встановлена висока позитивна кореляція між цими ознаками (r = 0,73-0,86). Але величина цього зв'язку може коливатися залежно від сорту і погодних умов, особливо в період формування колосків і у фазі цвітіння.

Кількість колосків у волоті залежить від умов вегетації в період формування генеративних органів. У найбільш засушливі роки кількість колосків скорочується. Крупність зернівок вівса сильно змінюється як в середині колоска, так і в середині волоті, на що більшою мірою впливають погодні умови, а також сортова детермінованість. Щодо впливу крупності зерна на продуктивність волоті існують значні розбіжності.

Для плівчастих і голозерних сортів установлено середній або тісний достовірний зв'язок між ознакою «маса зерна з волоті–кількість зерна у волоті» (r = 0,5-0,98), тоді як у ознак «маса зерна з волоті– маса 1000 зерен» коефіцієнти кореляції низькі або середні у сприятливі роки для їх формування. Для ознаки «кількість зерен у волоті– маса 1000 зерен» відмічено слабкий зв'язок.

На рівень продуктивності вівса значний вплив має не тільки фактор «рік», але і фактор «місце вирощування». Коливання врожайності пов'язане, в першу чергу, з різними умовами вегетації, кліматичними і погодними особливостями і строками проходження фаз онтогенезу.

Жир. Жирність характеризується полігенністю генетичного контролю ознаки, яка проявляє неповне домінування, має адитивний характер генів і достатньо високий рівень успадкування. В дослідженнях висока врожайність поєднувалась з низьким умістом жиру і зумовлена тим, що збільшення вмісту жиру потребує більшої ефективності фотосинтезу і скорочення частки, яка приходиться на формування врожаю зерна. Великий відсоток жиру в зерні, яке йде на переробку й харчові продукти, небажаний. Жири легко окисляються, що сприяє згіркненню продуктів.

Кормове зерно, навпаки, повинно мати в своєму складі підвищений вміст жиру. За вмістом жиру зерно вівса переважає всі зернові культури. Максимальний вміст його – 16,4 % (на голе зерно) – виявлено у середземноморського вівсюга (К-17). Високий вміст жиру в зерні

(8-10 %) є у місцевих зразках: К-1975, К-10778, К-112266, К-112267,

К-11201 та ін., які потрібно використовувати у селекції на вміст жиру. Короткостебловість. У різних видів вівса описано і класифіковано вісім генів короткостебловості, з яких п'ять (DW1-DW5) не мають практичного використання, бо призводять до екстремальної кар-

ликовості, низької стійкості проти хвороб.

Інші три гени (DW6, DW7, DW8) впливали на довжину міжвузлів і виявляли свій вплив на порушення синтезу гіберелінів. Хоч деякі

113

лінії, які несуть домінантний ген DW6, можуть підвищувати врожайність, але використання таких генотипів обмежене через зниження у них розмірів зерна, його якості.

Низька врожайність зерна короткостеблових сортів пояснюється структурою волоті – меншою кількістю колосків і зерен у ній.

Укороткостеблових сортів процес фотосинтезу протікає на більш низькому рівні через невеликий індекс листової поверхні.

Усухі роки через меншу біомасу коренів сорти не можуть повністю реалізувати свій генетичний потенціал.

5.3. Вихідний матеріал

Вихідним матеріалом для селекції вівса є місцеві та селекційні сорти, гібриди, мутанти, дикі форми та велика різноманітність видів із колекції Національного центру генетичних ресурсів України. Яким би способом не був одержаний вихідний матеріал, в ньому обов'язково потрібно проводити добір відповідно до основної селекційної роботи.

Світова колекція по вівсу, яка знаходиться у ВІР (Росія), нараховує 12 тисяч зразків. Тут зібрані у великій кількості сорти різних країн з цінними селекційними ознаками, бур'янисто-польові і дикі вівси.

Групуючи місцеві сорти на аборигенні і натуралізовані, М.М. Кулешов відокремлює важливі в селекційному відношенні старі місцеві селянські вівси. Він вважав, що серед посівних вівсів України не вдається з достовірністю назвати жодного сорту, який можна віднести до одвічних, аборигенних для досліджуваного району. Такі вівси були "приховані" під назвою місцевих, серед яких є багато привезених.

Скороспілі степові сорти із південного заходу України використовувались як вихідний матеріал для селекції на Немерчанській сортовипробувальній станції, а також селекціонерами США і Англії.

Як вихідний матеріал для селекції на врожайність бажано використовувати українські продуктивні сорти: Миронівський 29-484, Херсонський Рихлик, Немерчанський самий ранній, а також місцеві зразки Полтавської та інших областей України і АР Крим – 3762, 9349, 9392, 9467 та ін., плівчастість яких коливається від 24 до 28%. На сьогодні як вихідний матеріал цінними є внутрішньовидові і міжвидові гібриди, а також штучні мутанти.

5.4. Методи селекції

Гібридизація. Добір батьківських форм для схрещування здійснюється з конкретними селекційними завданнями і великою мірою визначає успіх, але проведення схрещування – це тільки початок селекційної роботи.

114

Простий гібрид, одержаний від схрещування двох сортів, несе в собі спадкові особливості обох батьків. У гібридів нерідко спостерігається явище трангресії, тобто поява форм, у яких будь-яка ознака виражена сильніше, ніж у батьківських форм. Добір рослин з більш чітко вираженими господарсько-цінними ознаками може дати добрі результати. Від схрещування сорту Чернігівський 83 з колекційним зразком 11613 (США) і наступним індивідуальним добором виведений сорт Чернігівський 27, який за врожайністю і стійкістю проти хвороб переважав обидві батьківські форми.

Методом складної гібридизації виведений сорт Райдужний. Материнською формою слугував сорт Чернігівський 27, який схрещений з високоврожайним голландським сортом Астор, нестійким до ураження корончастою іржею. Індивідуальні добори з гібридного матеріалу дали добрі результати.

Стійкість сортів вівса до хвороб успадковується, тому сорти і форми, імунні до хвороб, слід використовувати для добору та гібридизації. За селекції на стійкість до хвороб використовуються схрещування кращих високопродуктивних, найбільш пристосованих до місцевих умов реєстрованих сортів із сортами інших регіонів, які мають високу стійкість до хвороб. Щоб зберегти комплекс господарськоцінних ознак реєстрованого сорту, використовують зворотні схрещування (бекроси). Методом насичувальних схрещувань у Швеції виведений сорт Вейбуллс 16627. Батьківськими формами слугували високопродуктивний, стійкий до вилягання голландський сорт Кондор, який у Швеції займав великі площі посіву, і малопродуктивний в умовах Швеції, але стійкий до корончастої іржі сорт Клінтленд 60 зі США. Внаслідок п'яти бекросів та індивідуальних доборів створений новий сорт Вейбуллс 16627, який не відрізняється за морфологічними і господарсько-цінними ознаками від Кондора, але має стійкість до корончастої іржі від сорту Клінтленд.

Сорти для схрещування підбирають за екологічним принципом, які мають різне географічне походження.

Деякі дослідники рекомендують проводити добір за елементами структури врожаю. При цьому схрещують сорти, які доповнюють один одного за рядом ознак і властивостей.

Сорт Чернігівський 28, одержаний від схрещування сортів Лібертас і Льговський 1026, який об'єднав в собі такі ознаки, як стійкість до вилягання від сорту Лібертас і стійкість до хвороб від сорту Льговський 1026. При цьому підбирають батьківські форми з найменшою кількістю негативних ознак. Як і по інших культурах, в селекції вівса застосовуються також східчасті і складні схрещування.

Методи добору. За селекції вівса використовують, головним чином, багаторазовий індивідуальний добір, рідше масовий. Нині всі сорти, які реєстровані в Україні, виведені методом індивідуального добору.

115

Добір починають з другого або третього покоління за комплексом господарсько-цінних ознак.

У Швеції і Фінляндії в селекції вівса застосовується метод пересіву гібридних популяцій, за якого перший добір (він може бути єдиним) проводять в четвертому-шостому поколіннях. Більшість селекціонерів вважають, що добір у більш пізніх поколіннях доцільно проводити за міжвидових схрещувань, оскільки в старших поколіннях збільшується кількість константних форм.

Метод роздільної сівби насіння (педігри). Метод роздільної сів-

би насіння полягає в наступному. Кожну рослину першого покоління збирають і обмолочують окремо, їх насіння зберігають в пакетах також ізольовано і висівають на наступний рік на окремих ділянках поряд. У другому поколінні йде розщеплення, тому кожний окремий нащадок являє собою гібридну популяцію. Добір починають проводити у другому поколінні. Рослини, відібрані для майбутньої роботи з нащадками, знову індивідуально обмолочують і висівають окремо. У третьому поколінні, якщо формотворчий процес продовжується у нащадків, з ними проводять роботу так само, як і в попередніх поколіннях. Якщо під час польових і лабораторних аналізів який-небудь нащадок виявиться константним, то все зерно рослин після роздільного обмолоту висівається в розсадники для виявлення однорідності.

Цей метод є трудомістким і потребує великих масштабів роботи, тому багато селекціонерів застосовують його в різних модифікаціях. Наприклад, друге і третє покоління можна пересівати 4-5 років, а потім зробити кінцеве оцінювання константності. Інші селекціонери проводять одноразовий добір у другому поколінні і кращі лінії схрещують між собою.

Міжвидові схрещування. Посівний і візантійський вівси мають однакову кількість хромосом (2n = 42) і легко схрещуються між собою. Цінність деяких форм візантійського вівса в селекційному відношенні полягає в їх солевитривалості, стійкості до посухи (в період наливу зерна), крупнозерності. Деякі форми цього вівса з Алжиру, Тунісу, Марокко мають комплексний імунітет до летючої сажки, корончастої і стеблової іржі. Сорти США Рапіда і Майза, одержані внаслідок схрещування візантійського вівса зі звичайним вівсюгом (A. bisantina x A. fatua). Обидва сорти універсального призначення, використовуються на зерно, сіно і пасовищний корм, стійкі до корончастої

істеблової іржі.

ВКанаді ряд ліній вівсюга (A. Sterilis) використовують для гібридизації з культурними видами у селекції на стійкість проти корончастої іржі. В зерні деяких форм цього виду є до 20 % білка, так що овес Стериліс селекціонери використовують в селекції також на якість зерна.

Представляє інтерес схрещування посівного вівса з піщаним через стійкість останнього до грибних захворювань і невимогливість

116

до ґрунтів. Овес піщаний має в соматичних клітинах 14 хромосом і одержати плодючі гібриди від схрещування із 42-хромосомними видами можливо лише шляхом поліплоїдії, тобто подвоєння у нього кількості хромосом.

Мутагенез. Появу мутацій в природних умовах вчені спостерігали давно, але більша їх частина не має практичного значення. До спонтанних мутацій належать фатуоїди з ознаками вівсюга, які на сортових посівах потрібно видаляти.

Штучний мутагенез знайшов широке застосування в селекції пшениці, ячменю та інших культур, проте в селекційній роботі з вівсом цей метод використовується обмежено.

УСША, внаслідок опромінення тепловими нейтронами насіння вівса і наступним добором одержаний стійкий до вилягання і стеблової іржі сорт Флорида.

УКраснодарському НДІ сільського господарства під час обробки мутагенами насіння сорту Краснодарський 73 і наступним індивідуальним добором з мутантів створений сорт вівса Зелений, а один із мутантів сорту Орел став вихідним матеріалом сорту Білозерний.

Для одержання позитивних мутацій потрібно проводити значний обсяг селекційної роботи.

5.5. Методика і техніка селекційного матеріалу

Селекційний процес ведеться за схемою, прийнятою для самозапилювачів (розсадники вихідного матеріалу, селекційний, контрольний, конкурсний і виробниче та державне сортовипробування).

У розсадник вихідного матеріалу входять: колекційний, гібридний і гібридизаційний. Технічні прийоми, які застосовуються під час сівби, догляду, браковки і оцінювання селекційного матеріалу, збирання рослин з розсадників і сортовипробувань, схожі із прийомами ячменю та пшениці.

Техніка схрещування. Відсоток успішних схрещувань за штучної гібридизації залежить від генетичної близькості схрещуваних форм, ступеня зрілості пилку і приймочок, погодних умов в період кастрації, опилення і кваліфікації виконавця. Але навіть за наявності достатнього досвіду у виконанні роботи результативність схрещування залишається низькою, що пов'язано з морфологічними і біологічними особливостями культури (3-50%).

Каструють крупні, добре розвинені (перші) квітки колосків. У волоті для схрещування беруть 7-12 колосків. Не слід брати багато колосків, бо вони різновікові і в молодих квітах тканини настільки ніжні, що під час кастрації пошкоджуються.

Кастрацію проводять таким чином: притримуючи лівою рукою колосок біля його основи пінцетом, тримаючи його у правій руці,

117

розсовують і видаляють із колоска другу та третю квітки. Потім в нижню квітку, між зовнішньою і внутрішньою квітковими лусками, вводять зімкнуті кінці пінцета в середині квітки, кінці трохи розводять і, захопивши пиляки, виймають їх із квітки, всі три зразу або по черзі. На кастровану волоть надівають пергаментний ізолятор. Для запилення ізолятор знімають, потім надівають знову і залишають на волоті до збирання. На ізоляторі зверху пишуть назву материнських та батьківських сортів, нижче – дату кастрації.

Деякі селекціонери застосовують іншу методику кастрації: із першої квітки, яка залишається на волоті після видалення другої і третьої, послідовно видаляють внутрішню квіткову луску і пиляки першої квітки. Таке визволення генеративних органів відкриває вільний підхід до них і дає можливість видалити пиляки, не пошкодивши інші частини квітки. Застосування цієї методики кастрації вівса сприяє одержанню більш виповнених гібридних зерен, підвищенню їх зав'язування.

5.6.Методи оцінювання селекційного матеріалу

Уселекції вівса окремі ознаки оцінюються наступними методами. Посухостійкість. Найбільш точні дані можна одержати в польо-

вих умовах або за використання фітотрону. В умовах засухи особливе значення має визначення таких показників, як в’янення рослин, виповненість зерна, пустозерність, маса 1000 зерен, урожайність зерна з ділянки. Візуальне оцінювання посухостійкості визначається за п'ятибальною шкалою ВІР.

Крім старанних спостережень в полі, слід закладати досліди за строками сівби, а для визначення пластичності сорту проводити випробування на різних агротехнічних фонах і грунтово-кліматичних умовах. Кінцевим оцінюванням посухостійкості є ступінь зниження врожайності у посушливі роки порівняно із вологими.

Якість зерна. Вміст білка в зерні в Державному випробуванні визначають класичним методом (за К’єльдалем). Плівчастість встановлюють у разі ручного обрушення плівок із зерна, вирівняність зерна, маси 1000 зерен, натури, круп’яні якості – в лабораторних умовах.

Урожайність. На перших етапах селекційного процесу рослини оцінюють за продуктивністю, а на більш пізніх випробуваннях – за величиною врожаю з одиниці площі.

Під час проведення доборів велике значення має знання кореляцій між урожайністю і різними ознаками, за якими ведеться добір. Найбільш ефективними у створенні цінних генотипів є добір по ознаках: кількість зерен, маса зерна з волоті, рідше – маса 1000 зерен.

118

Стійкість до хвороб. Стійкість до корончастої іржі виявляють через 12 днів після виколошування, або у фазі молочної стиглості на двох верхніх листках по шкалі № 2 (площа листка у відсотках зайнята пустулами іржі). Ураження рослин стебловою іржею встановлюють по шкалі № 1. Відсоток ураження летючою сажкою визначають підрахунком пошкоджених рослин перед збиранням. Найкраще оцінювання стійкості до хвороб робити на інфекційних фонах, які селекціонери створюють для роботи.

Стійкість до вилягання і осипання. Стійкість до вилягання оці-

нюють візуально за дев'ятибальною шкалою, як правило, в два строки: в період вегетації і перед збиранням. Стійкість до осипання у разі перестою на корню – через 5-10-15 днів.

Придатність до механізованого збирання того чи іншого сорту вівса залежить від висоти рослин, стійкості до вилягання. Оцінювання селекційних номерів за висотою рослин має суттєве значення, оскільки визначає можливість комбайнового збирання нового сорту.

Особливо сильно знижується висота від весняних посух. В умовах Полісся переважає стебловий тип вилягання, пов’язаний з недостатньою міцністю нижніх міжвузлів соломини, тому бракуванню номерів за цим показником приділяється велика увага.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Що Вам відомо про походження вівса?

2.Які досягнення зі створення сортів вівса в Україні?

3.Назвіть загальні завдання селекції вівса.

4.Який існує зв'язок між вегетаційним періодом і урожайністю?

5.Назвіть види вівса та їх геноми.

6.Як схрещуються види вівса?

7.Як успадковується голозерність?

8.Який кореляційний зв'язок між елементами волоті?

9.Як проходить гібридизація у вівса?

10.За якими ознаками оцінюється селекційний матеріал?

Література

1. Баталова Г.А. Овес. Технология возделывания и селекция / Г.А. Баталова.– Киров: НИИСХ Северо-Востока, 2000. – 206с.

2. Генетика культурных растений: кукуруза, рис, просо, овес / Г.Е. Шмараев, А.П. Подольская, И.Н. Голубовская и др.; под ред. В.Ф. Дорофеева и др.; ВАСХНИЛ, ВНИИ растениеводства им. Н.И. Вавилова. – Л.: Агропромиздат, 1988. – 271 с.

3.Культурная флора. – М.: Колос, 1975. – Загл. на доп. тит.л.: Flora of cultivated plants. – Т. 2: Овес / Н.А. Родионова и др. Ред. В.Д. Кобылянский, В.Н. Солдатов. – 1994.

4.Лизлов Є.В. Основні напрями і методи селекції вівса. – Селекція і насінництво / Є.В. Лизлов. – К., 1991. – № 5.

119