специальная селекция

шестирядних сортів зерно (маса 1000 зерен 45-55 г), висока посухостійкість та ін. До того ж, у генотип сорту Палідум 107 було введено такі важливі показники адаптивності як понижена ФПЧ і СОД- s2 .

На заключному етапі запропонованої концепції підвищення адаптивності створюваних сортів до мінливих умов вирощування, були поєднані наведені вище властивості в одному генотипi. Всi показники адаптивностi без будь-яких ускладнень добре поєднуються з усiма господарсько цiнними ознаками.

Застосування показників адаптивностi в комплексi з селекцiєю на стiйкiсть до хвороб дозволило за короткий час створити цiнний селекцiйний матерiал i районувати багато нових добре пристосованих до умов виробництва сортiв. У бiльшостi вони оригiнальнi, мають властивостi, що їх грунтовно вiдрiзняють вiд ранiше районованих сортiв. Сьогодні більшість сортів ячменю ярого СГІ мають групову стійкість до найбільш поширених хвороб, причому їхня стійкість генетично обумовлена.

У селекції ячменю озимого, де не було своїх донорів високої стійкості до більшості хвороб, стійкість передається від ярих сортів.

Останніми роками особливого значення набули ярі сорти Сталкер (1997), Адапт (1998), Галактик (1999), Зоряний (2000), Південний

(2001), Оболонь (2001), Гетьман (2001), Чудовий (2002), Вакула

(2003), Чарівний (2004), Казковий (2005), Водограй (2005), Геліос (2006), Командор (2007), Еней (2008), Всесвіт (перспективний) і озимі сорти Метелиця (2003), Зимовий (2006), Трудівник (2006), Достойний (2006). Із старих сортів ячменю озимого значні площі у виробництві займають сорти Росава (1988), Основа (1994) і Тамань (1995). Впроваджуються у виробництво нові озимі сорти Селена Стар (2006) і Абориген (2007). Сорти нового покоління Зимовий, Трудівник, Достойний і Селена Стар у надзвичайно посушливому 2007 році в насінницьких посівах інституту дали врожайність по 9,3- 10,1 т/га. Сорт Зимовий толерантний до ВЖКЯ.

Неперевершеним за всіма господарсько цінними ознаками став сорт ярого шестирядного ячменю універсального призначення Вакула. Робота з його створення йшла 33 роки. За даними Державного сортовипробування він є найбільш урожайним сортом України. Середній врожай у державному сортовипробуванні за роки вивчення – 5 т/га. Максимально одержана врожайність – 9,2-9,6 т/га. Вирізняє сорт знижена фотоперiодична чутливiсть, що дозволяє забезпечувати високий врожай за різних строків приходу весни й у рiзних широтних зонах, висока посухо- (8-9 балів) та кислотостійкість зумовлена генетично контрольованим показником СОД-s2, солета групова стiйкiсть до летючої сажки (8-9 балів), борошнистої роси (7-8 балів), смужкового гельмiнтоспорiозу (8-9 балів), стiйкий до вилягання (7-8 балів). Середньостиглий. Зерно крупне, вирiвняне, маса 1000 зерен 45-55 г, на зрошенні – 60 г. Висока енергія проростання вирівняного зерна, тонкоплівчатість, невисокий вміст білка й високий індекс пивоварної цінності дозволили віднести сорт Вакула до пивоварних.

100

Сьогодні сорт Вакула є основним у виробництві України і займає площу посіву більше 1 млн гектарів. Кожний третій гектар засівається ним.

І це сталося всього за 3 роки після занесення його до Державного реєстру сортів рослин України. Такого темпу поширення сортів у виробництві не мав жоден сорт будь-якої культури, навіть у масштабі СРСР. Передові господарства України якраз і зобов’язані високими показниками тому, що поряд з прогресивними технологіями, використовують у своїх посівах кращі сорти зернових культур селекції Селекційно-генетичного інституту, а сівбу ведуть тільки високоякісним насінням. Так, агрофірма «Промінь» в Одеській області з площі 160 га отримала врожайність сорту Вакула по 9,2 т/га, а по 9,0 т/га одержані в агропідприємствах «Лука» Одеської області та «Прогресс» Донецької області.

Важливо те, що високі врожаї одержали за дуже низьких норм висіву насіння. В господарствах «Промінь» і «Лука» сіяли тільки по 75 кг насіння на гектар, «Прогресс» – 90 кг/га (2 млн зерен). Є навіть приклад, коли одне господарство мало тільки 200 кг насіння і з метою прискореного розмноження посіяло 5 га, тобто, по 40 кг/га, врожайність склала по 6,0 т/га. У масштабах держави це велика економія насіння, коли можна сіяти половинною нормою. Все це стало можливим завдяки високій спроможності рослин до кущіння за збереження високої крупності зерна.

Але ці приклади прискореного розмноження не визначають, що сівбу можна проводити заниженою нормою висіву насіння, ігноруючи всі інші вимоги інтенсивної технології.

На базі сорту Вакула виведено сорт Геліос, який має аналогічні властивості, але відрізняється за тривалістю вегетаційного періоду, тому в умовах достатньої вологозабезпеченості здатний давати ще вищу врожайність – до 10 т/га.

Усе викладене вище говорить про те, що створено сорти нового типу. Аналогічних сортів немає як в світовому виробництві, так і світовій колекції.

Сьогодні в Україні встала гостра проблема забезпечення сировиною пивоварної промисловості.

За останнє десятиріччя відбувається стрімкий перехід ряду найпотужніших підприємств пивоварної промисловості України під контроль іноземних компаній. Такі відомі пивні заводи як Миколаївський “Янтар”, Запорізький “Славутич”, Чернігівська “Десна”, Сімферопольський “Крим”, “Львівські пивоварні”, Одеський “Чорномор”, нарешті другий після “Оболоні” гігант – Харківська “Рогань” сього-

дні поділені між компаніями Sun Interbrew, Baltic Beverages та Efes

Beverages Group.

У цілому, результати такої приватизації позитивні. Іноземні компанії провели технічну реконструкцію підприємств, впровадили сучасні

101

технології, стабілізували виробництво. Відбувається швидке насичення ринку, зросла конкуренція як передумова росту якості продукції.

Відповідно це визначило й зростання вимог до якості сировини, в першу чергу – до якості пивоварного ячменю. А оскільки вона об’єктивно погіршилася внаслідок загального занепаду зернового господарства країни, почали висловлюватися думки про те, що українські ячмені взагалі малопридатні для пивоваріння. Під цим приводом, лобіюючи інтереси своїх співвітчизників, іноземні компанії сприяють завезенню в Україну своїх сортів, які часто підводять виробництво в посушливі роки, яким був, наприклад, 2007 рік, коли пивоварна сировина була дуже низької якості. Ось чому назріла гостра потреба навести належний державний лад у цих питаннях.

Причина відсутності якісної пивоварної сировини вітчизняних сортів полягає у тому, що ячмінь вирощується за екстенсивними технологіями, добрива під ячмінь практично не вносяться, за винятком окремих потужних фірм, тому і середні врожаї дуже низькі – в межах 1,8-2,4 тонн зерна з гектара. А за низьких врожаїв не може бути й високих пивоварних властивостей, бо таке зерно має високий відсоток плівчастості, низький рівень крохмалю, високий рівень білка, низьку екстрактивність і в цілому – низький індекс пивоварної цінності. Зерно пивоварних сортів буде відповідати нормальним пивоварним властивостям тільки за рівня врожайності не нижче 4 т/га, а краще 5-6 т/га і вище. Тільки за цих умов уміст білка буде низьким, а екстрактивність високою.

У центральних і західних областях України практично щорічно можна вирощувати якісну пивоварну сировину, хоча в окремі роки і ця зона зазнає посух. Ще у роки СРСР і перші роки незалежності, Україна вивозила у Східну Європу пивоварний ячмінь і забезпечувала свою промисловість якісною сировиною, на що використовувалось до 1 млн тонн пивоварного ячменю.

Українські пивоварні сорти не гірші за європейські. Створюються на одній генетичній основі з того ж вихідного матеріалу. Але вони значно кращі за показниками адаптивності до місцевих умов вирощування, особливо за посухостійкістю. Проблема в іншому. В Україні в жодній науковій установі немає приладів контролю якості пивоварних властивостей зерна і солоду ячменю.

Водночас можна відмітити й перші позитивні зміни в цьому питанні. Так, у 2007 р. Науково-виробнича агрофірма «Перлина Поділля» в Хмельницькій області поставила солодовні «Славута» (належить Франції) 500 тонн зерна сорту ячменю ярого Вакула. Солод виявився настільки якісним, що уклали угоду й про подальші поставки зерна сорту до солодовні. Адже донедавна тільки Фінляндія і Канада варили пиво з зерна шестирядних сортів.

ВУкраїні, на базі Науково-виробничої асоціації «Нива Оболоні»

вХмельницькій області – зоні вирощування найкращої пивоварної сировини – розпочато вивчення 14 пивоварних сортів інституту: Галактик, Зоряний, Південний, Оболонь, Гетьман, Чудовий, Вакула,

102

Чарівний, Казковий, Водограй, Геліос, Командор, Всесвіт і Святогор. Мета вивчення – перехід гіганта пивоварної промисловості «Оболонь» на використання вітчизняних сортів. За даними НВА «Нива Оболоні» виділено 3 сорти, які вважаються кращими в Україні за пивоварними властивостями – це Всесвіт, Святогор і Водограй. Там же буде вестись і розробка технології їх вирощування. Тобто, Селекцій- но-генетичний інститут, без сумніву, вирішить і цю проблему.

4.3. Методи селекції і техніка селекційного процесу

Селекція ведеться на продуктивність, висоту стеблостою і стійкість до вилягання, хвороб і шкідників, на тривалість вегетаційного періоду, посухостійкість, кормові й пивоварні властивості, зимо-, морозостійкість ячменю озимого, широку адаптацію до умов вирощування.

На різних етапах історії селекції ячменю застосовувались такі методи: 1) масовий та індивідуальний добори з місцевих сортівпопуляцій; 2) гібридизація, яка включає складні й насичувальні схрещування; 3) індукований мутагенез як джерело якісно нового вихідного матеріалу для селекції; 4) гаплоїдизація як спосіб швидкого одержання чистолінійного матеріалу в селекції.

Знаходяться в стані теоретичних розробок: 1) генетичні системи використання ефекту гетерозису; 2) віддалена гібридизація; 3) використання молекулярних маркерів для чіткої передачі новим генотипам в процесі гібридизації генетично контрольованих ознак.

Головна мета гібридизації – створити й виділити найбільш вдалі сполучення корисних ознак в одному генотипі. Для передачі цінних ознак від примітивних форм культурним сортам застосовується метод насичувальних схрещувань, або беккросів. Щоб досягнути успіху у цій роботі, необхідно здійснювати контроль ознак, що передаються потомству гібридів, а нові насичення культурним сортом проводити тільки з тими формами, у яких ця ознака добре виражена. Така робота, наприклад, в СГІ проводилась для передачі сортам стійкості до сажкових хвороб від донорів стійкості Jet (домінантні гени Un-3 і Un-6) і Milton (домінантний ген Un-8). Ген Un-8 є найбільш надійним джерелом стійкості до всіх рас сажкових хвороб. Контроль стійкості до сажкових захворювань проводиться за штучного зараження гібридів F2 і виділення стійких генотипів у F3. Селекція на стійкість до листостеблових захворювань

(Erysiphe graminis, Helminthosporium gramineum та ін.) проводиться шляхом глазомірної оцінки впродовж всього селекційного процесу. Цю ж роботу можна провадити й на інфекційних фонах.

Кожний селекціонер будує селекційний процес згідно зі своїм баченням проблеми і завдання, яке він збирається вирішувати. В даному разі покажемо, як це робиться на ярому ячмені. Селекційний процес безперервний, тому включає наступні етапи роботи (рис. 6):

103

Рис. 6. Схема безперервного селекційного процесу ячменю в селекційно-генетичному інституті

104

Наведена схема приблизна, на ячмені озимому проводиться ще оцінювання за зимо-, морозостійкістю, типом розвитку (дворучка чи типово озимий), тривалістю стадії яровизації, ФПЧ та ін. На всіх посівах ведуть фенологічні спостереження.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Викладіть економічне значення культури ячменю в Україні.

2.Назвіть кормові та поживні властивості зерна ячменю.

3.Які сорти належать до відомих Вам біотипів.

4.Перерахуйте типи розвитку ячменю і як вони визначаються.

5.Які схрещування проводять для визначення сортів-дворучок.

6.Які переваги мають сорти-дворучки над типово озимими сортами у виробництві півдня України.

7.Чому ми не маємо своєї вітчизняної високоякісної пивоварної сировини.

8.Вкажіть причини несхрещуваності роду Hordeum L. з іншими злаками і шляхи її подолання.

9.Назвіть генетичний тип розвитку ячменю.

10.Перерахуйте елементи адаптивності і їх значення для селекції ячменю.

11.Назвіть кращі сорти ячменю у виробництві України.

Література

1. Гаркавый П.Ф. О некоторых биологических особенностях двуручек ячменя / П.Ф. Гаркавый // Труды научной сессии биологов. – Одесса, 1959. –

Ч. 2. – С. 15-18.

2.Гаркавый П.Ф. Особенности развития разных типов ячменя (двуручек

иозимых) в связи с их зимостойкостью / П.Ф. Гаркавый // Научные труды ВСГИ. – Одесса, 1974. – Вып. 11. – С. 80-97.

3.Гаркавый П.Ф. Селекция ячменя / П.Ф. Гаркавый, А.А. Линчевский // Селекция и семеноводство зерновых культур. – К.: Урожай, 1978. – С. 59-84.

4.Линчевский А.А. О возможности использования фактора фотопериодической чувствительности в селекции ярового ячменя / А.А. Линчевский, В.И. Мельников // Использование искусственного климата в селекционно-генетических исследованиях; научные труды ВСГИ. –

Одесса, 1988. – С. 34-42.

5.Лінчевський А.А. Озимий ячмінь / А.А. Лінчевський, О.М. Шеремет // Озимі зернові культури. – К.: Урожай, 1993. – С. 220-253.

6.Лінчевський А.А. Нові завдання і шляхи їх вирішення в селекції озимого та ярого ячменю/ А.А. Лінчевський // Сб. наук. праць СГІ. – Одеса,

1996. – С. 21-27.

7. Чекалін М.М. Селекція та генетика окремих культур: навчальний посібник. / М.М. Чекалін, В.М. Тищенко, М.Є. Баташова. – Полтава: ФОП Го-

воров С.В., 2008. – 368 с.

105

5. СЕЛЕКЦІЯ ВІВСА

Матрос О.П. – канд. с.-г. наук

5.1. Походження, завдання, досягнення і напрями

Походження. Культура вівса, як і жита, молода. Обидві ці культури вторинного походження і виникли від бур'янів.

Перші згадки про культуру вівса знаходимо в записках грецького лікаря Дійха, який жив у IV столітті до нашої ери. У творах грецького філософа Теофаста (370-275 рр. до н.е.) згадується овес як лікарська рослина.

Найстаріші рештки зерна вівса були виявлені в пальових будівлях Швейцарії, Франції та на Датських островах. Ці знахідки належать до бронзового віку (1500-700 рр. до н.е.). Більш пізніші знахідки у Швейцарії належать до IV століття нашої ери, а зерна вівса із розкопок в ряді місцевостей Німеччини – до VІ ст. нашої ери. Більш древні зерна із розкопок у Швейцарії належать до виду піщаного вівса (Avena strigosa), а крупні із різних місцевостей Німеччини – до посі-

вного вівса (Avena sativa).

Старовинні літературні джерела вказують на овес як на оєвропейську культуру, поширену особливо широко у прадавніх німців і скандинавців.

На території України, Росії, Прибалтики овес ввійшов у культуру значно пізніше ніж в Західній Європі. Згідно з археологічними даними, в Латвії він був відомий в V столітті нашої ери, а обвуглені зернівки під час розкопок у Старій Ладозі (Староладозька експедиція АН колишнього СРСР, 1950 р.) належать до VII століття нашої ери.

Вважають, що скіфи, серед яких були і слав'янські племена, ще до приходу в Причорномор’я сарматів (близько 2400-2300 рр. тому) почали запроваджувати овес в культуру поряд з іншими зерновими культурами.

Із перенесенням основних культур на північ та гірські райони овес, як менш вибагливий, краще пристосувався до нових умов вирощування, витиснувши основні культури, став самостійною культурою, яку почали вирощувати для харчування. Так у різних місцевостях увійшли в культуру різні форми вівса.

За твердженням Жуковського, овес увійшов в культуру із посівів полби (Friticum dicoccum) – первинної хлібної культури, яка була основною серед продовольчих культур Середньої Азії. Де б не вирощувалась полба, вона завжди засмічена полб'яними вівсами, що належать до виду Avena sativa. Полб’яні посіви увійшли до культури завдяки природному добору за поширення її на північ. Із полб’яних вівсів на Фаленській дослідній станції виведений сорт Червоний.

106

Овес Євразії не має одного походження і представлений трьома географічно віддаленими видами (A safiva, A bisantina, A strigosa), жоден з яких не зустрічається в дикому стані і походження яких невідоме.

Овес пройшов довгий шлях від первинних примітивних форм до сучасних сортів високої культури землеробства.

Досягнення. Селекційну роботу з вівсом на Україні розпочала у 1886 році Немерчанська сортовипробувальна станція. Виведені нею сорти – Немерчанський найраніший та Херсонський Рихлик довгий час вирощувались на південному заході України, а нині використовуються селекціонерами різних країн у селекції вівса.

На 2009 рік районовано по Україні 19 сортів вівса, чотири з яких

– іноземні. Успішно зі створення сортів працює Носівська селекцій- но-дослідна станція (9 сортів): Чернігівський 27, Чернігівський 28, Деснянський, Ранньостиглий, Славутич, Райдужний, Нептун, Зірковий, Парламентський. Врожайність створених сортів складає від 5 до 7 т/га зерна на сортодільницях та господарських посівах. Зернокормовий сорт Чернігівський 28 перед викиданням волоті може мати врожайність зеленої маси в чистому посіві 25-40 т з гектара. Інститут землеробства і тваринництва Західного Регіону України має три сорти: Львівський 1, Ант і Аркан – врожайні, з доброю якістю зерна. По одному сорту мають установи: Інститут зернового господарства, його Синельниківська селекційно-дослідна станція, Верхняцька селек- ційно-дослідна станція Інституту цукрових буряків.

Потрібно відмітити як недолік в роботі селекційних установ відсутність сортів для півдня України.

Востанні роки у світовому землеробстві спостерігається тенденція скорочення посівних площ вівса. Світові площі під вівсом зменшились на 26 млн га і становлять 12 млн га. Перше місце по площах посіву (3,34 млн га) займає Росія і також з виробництва зерна вівса

(4665 тис.т).

ВУкраїні площі сягають 0,55 млн га. Найвища врожайність вівса була в 1999 році (2,6 т/га) і в 1993 році (2,9 т/га), тоді як Німеччина і Франція мають по 4-5 т/га.

На харчові цілі у світі використовується 16-17 % і більше виробленого зерна. В таких країнах як Данія, Великобританія, Німеччина використання зерна вівса для задоволення харчових потреб людини складає 20 % виробництва. В Росії на харчові цілі використовується тільки 9-12 % валового збору, а в Україні – 5-8 %.

Поряд з вівсом плівчастим, все більшого значення для сільськогосподарського виробництва і переробної промисловості набуває голозерний овес, який може використовуватись на харчові і кормові цілі без попереднього оброблення, що знижує затрати і собівартість продукції. В Україні районовано три іноземних сорти: Абель (Чехословаччина), Самуель і Соломон (Франція). Селекцією голозерних

107

сортів в Україні займається Носівська селекційно-дослідна станція. Голозерні сорти станції проходять державне випробування.

Завдання селекції. В Україні овес вирощують в різних екологічних зонах, для яких потрібно створювати відповідні сорти. Лісостепова зона сприятлива для культури вівса в зв'язку з достатньою вологістю і помірними температурами. Але овес тут на високому агрофоні вилягає, тому важливим завданням для цієї зони є виведення сортів, чутливих до родючості ґрунту, стійких до вилягання і ураження грибними хворобами, з доброю якістю продукції. Враховуючи загальний напрям інтенсифікації землеробства, для засушливої зони Степу також необхідно створювати сорти інтенсивного типу степної екології. В цих умовах першочерговим завданням є рішення проблеми посухостійкості і здатності рослин в засушливих умовах використовувати підвищені дози мінеральних добрив. Стійкість до вилягання хоч і не має рішучого значення, але її також треба брати до уваги, оскільки в роки із кращою вологозабезпеченістю овес може вилягати.

Для північного Степу, враховуючи, що і ця зона підпадає під періодичні посухи, треба створювати сорти, які у сприятливі за опадами роки давали б максимально можливий урожай. У засушливі роки врожайність таких сортів має бути не нижча ніж у степових посухостійких. Отже, сорти інтенсивного типу за помірного зволоження повинні мати кращі якості степових і західноєвропейських сортів і відрізнятися від останніх високою пластичністю до умов вирощування.

Напрямок в селекції вівса – визначається завданнями, поставленими перед селекціонерами, а також грунтово-кліматичними умовами. Найбільш важливі напрями: селекція на урожайність та якість зерна, на стійкість проти вилягання і пошкодження хворобами, посухостійкість, тривалість вегетаційного періоду.

Селекція на урожайність. Важливими факторами, за якими характеризують урожайність сорту, є, головним чином, кількість рослин, стебел та волотей на гектарі і складові елементи структури врожаю – продуктивна кущистість, кількість та маса зерен у волоті, маса 1000 зерен. Між урожаєм зерна і озерненістю волоті існує чітка кореляція (r = 0,75-0,86), тому в селекції на продуктивність слід достовірно йти шляхом збільшення кількості зерен у волоті й частково крупності зерна за доброго виживання рослин, які забезпечують досить високу густоту посіву.

Елементи структури врожаю є сортовими ознаками і змінюються під впливом зовнішніх умов. Зміни характеризують біологічну пластичність сорту.

Кількість колосків у волоті залежить від умов вегетації в період формування генеративних органів. У найбільш засушливі роки кількість колосків зменшується. Крупність зернівок вівса сильно варіює як в середині колоска, так і в середині волоті, на що більшою мірою впливають умови вирощування, а також сортова детермінованість.

108

Кількість рослин в агроценозі – один з основних показників урожайності сорту, хоч їх густота регулюється нормою висіву насіння, проте під час вегетації вона змінюється.

На урожайність вівса впливають два показники: 1) загальний біологічний урожай (повітряно-суха біологічна маса); 2) економічний урожай (урожай зерна). Відношення урожаю зерна до біологічного складає індекс врожаю. Цей показник з його багатьма ознаками, які визначають урожай вівса, є дуже цінним для селекції.

Розель і Фрей встановили, що спадковість індексів врожаю, маса зерна та рослин приблизно однакова й коливається залежно від умов вирощування (Н – 50-65 %). Генотипова кореляція між індексом урожаю і масою зерна – 0,42, індексом урожаю і масою рослин – 0,07. Це вказує, що безмежний добір на урожайність зерна може призвести до збільшення біологічної маси рослин. Нині велике значення має збільшення індексу врожаю, тобто виходу зерна щодо загальної маси.

Сорти різних екологічних груп мають різну структуру врожаю. За даними багатьох учених, більш висока врожайність нових сортів зумовлена їх здатністю за тією ж густотою стеблостою, що й у старих, формувати більш продуктивну волоть.

Селекція на низьку плівчастість. У процесі селекції вівса прагнуть знизити вміст плівок (квіткових лусок), оскільки їх поживні якості є низькими. Вони містять мало білка (1,1–3,2 %) і жиру (0,50–0,97 %), багато клітковини (25,3–34,6 %). У реєстрованих сортів в Україні амплітуда мінливості цієї ознаки коливається від 20 до 35 %, рідко більше. Плівчастість перших зерен більша, ніж інших. Відсотковий вміст плівок залежить від розміру і маси зернівок і товщини плівок (колоскових лусок). Плівчастість пов’язана зі зміною маси зернівки. В роки із поганим наливом зерна маса зернівки зменшується, а плівчастість збільшується, змінюється вона по роках в одному і тому ж пункті. Але за всієї мінливості плівчастість є сортовою ознакою.

Відсоткова спадковість плівок має полігенний характер, можливе виділення трангресій за цією ознакою. Плівчастість зерна пов'язана з розмірами плівок, їх довжиною та товщиною. Встановлена позитивна кореляція між масою соломи, тобто силою вегетативного росту, і плівчастістю зерна. Низьку плівчастість (19-24 %) мають колекційні зразки К-12207 (Румунія), К-1 2575 (Болгарія), К-12333, К-12338, К- 12789, К-12937, К-12964 (США) та ін., які можна використовувати в селекції на низькоплівчастість.

За несприятливих умов під час цвітіння вівса на рослинах можуть виникати подвійні зерна. Вони утворюються із двох квіток квіткового колоса, в якому не розвинута або слабко розвинута зернівка першої квітки, при цьому зовнішня квіткова луска охоплює друге зерно. Таким чином, в подвійному зерні за однієї зернівки (другої квітки) є чотири квіткові луски, дві першої та дві другої квітки. Посівні й кормові якості подвійних зерен низькі, тому наявність їх в сорті небажана. На-

109