специальная селекция

Атраф Д.). Тому можна вважати, що створення тетраплоїдних сортів гречки є перспективним для зон з достатнім зволоженням. Про це свідчать також створення і передача в Державну реєстрацію Японії сорту тетраплоїдної гречки Миязаки Ооцуби (Негатомо і Адачі). Цей сорт відселектований як гетероморфна лінія з індукованого автотетраплоїду з місцевої популяції „Миязакл-запрам”. Під час вивчення результатів мейотичних відхилень виявилось, що в 7-8-му поколінні частота анеуплоїдів склала лише 16%. У Польщі також вирощується тетраплоїдний сорт гречки Емка, а в Югославії – тетраплоїдний сорт Silva.

Селекція гречки на адаптивність. Гречка більше, ніж зернові культури, піддається впливу навколишнього середовища, їй властива гостра реакція на дефіцит вологи і тепла в період плодоутворення, яка виражається в масовому відмиранні сформованих зав’язей, з цим пов’язана низька стабільність її урожайності.

Підвищення рівня урожайності гречки може забезпечити оптимальне надходження до плодів асимілятів, з одного боку, і високу екологічну захищеність процесу утворення плоду – з іншого. Ці властивості в поєднанні з екологічною адаптивністю до місцевих умов, високим фотосинтетичним потенціалом, стійкістю до вилягання, осипання, хвороб і т.д. можуть забезпечити виведення стабільних за врожайністю сортів гречки.

У ННЦ «Інститут землеробства НААНУ» ведуться дослідження зі створення екологічно пластичних, адаптованих до різних умов середовища сортів, шляхом розширення запасу генетичної мінливості – створення складних сортів (сортів-популяцій і сортівсинтетиків). У гречки як перехреснозапильної культури, сортипопуляції, як і сорти-синтетики, поряд з гомозиготними генотипами постійно містять і гетерозиготні, тому їх адаптивність базується на генетичному гомеостазі, який включає не лише гетерогенність, але і гетерозиготність, яка має більший діапазон реагування, ніж у сортів самозапильних рослин.

На жаль, серед відомого різноманіття форм культурної гречки поки що не виявлені зразки з достатньо високою холодо-, морозота посухостійкістю. Такими властивостями володіють деякі дикі види, тому їх використання як донорів пошукових ознак, на наш погляд, перспективне в селекції культури.

Перші спроби схрещування культурного і деяких диких видів гречки не дали очікуваних селекційних результатів. У дослідженнях, проведених Є.Є. Гришиною, після схрещування татарської гречки зі звичайною зав’язь іноді починала розвиватися і досягала близько четвертої частини величини нормально дозрілого плоду, після чого вона частіше за все буріла і засихала.

Дослідження, проведені українськими вченими (Тараненко Л.К., 1989) на основі імуно-біохімічних аналізів та каріологічних характе-

190

ристик, виявили деяку генетичну близькість диких видів – F. tataricum і F. cymosum та їх амфідиплоїда F. giganteum з культурними видами. З використанням рістрегулюючих фізіологічно активних речовин – солей кадмію і нікотину та біотехнологічних методів (ембріокультура, культура тканин) були отримані перші в Україні міжвидові гібриди, істинна гібридність яких була підтверджена цитоембріологічними та морфологічними дослідженнями.

Створені міжвидові гібриди низькорослих, карликових форм з еректоїдним розміщенням гілок та листя, з різними типами суцвіть та плодовитості представляють новий вихідний матеріал для селекції гречки.

З японськими вченими продовжуються дослідження з інтрогресії ознак адаптивності, самосумісності та інших цінних ознак диких ви-

дів F. homotropicum та F. esculentum ssp.ancestrale культурному виду

F. esculentum Moench.

Для адаптивної селекції гречки представляють цінність розробки О.Л. Яцишена та О.В. Трегуба, направлені на визначення критеріїв оцінювання адаптивності сортозразків гречки за ознаками посухо-, жарота холодостійкості і виявлення генотипів як генетичних джерел цих ознак з метою використання в практичній селекції гречки на адаптивність.

9.5.Методика і техніка селекційного процесу

Уселекційній роботі з гречкою необхідно враховувати особливості

їїзапилення. А тому з перших же етапів селекційного процесу слід застосовувати групову, індивідуальну просторову, екранну або каркасну ізоляцію. Схема селекційного процесу наведена на рис. 8.

Розсадник вихідного матеріалу. В селекційній роботі з гречкою використовують різні типи розсадників, в них створюється і вивчається вихідний матеріал. За вивчення кращих місцевих і селекційних сортів, зразків колекцій світового генофонду: мутантів, поліплоїдів, рекомбінантів виділено необхідний матеріал, який залучається до схрещування, з нього проводиться добір і формуються сортові популяції.

Колекційний розсадник. Як правило, це робочі колекції, які формують селекціонери з власного і світового генофонду. Такі колекції включають зразки з метою збереження колекційного матеріалу, їх висівають в цьому розсаднику через 3-4 роки. Сівба широкорядна, міжряддя 45 см, розмір ділянок від одного рядка довжиною 1,5 м і площею 50 кв. м залежно від наявності насіння. Стандарт – реєстрований сорт (висівається через 10-20 сортозразків). Сортозразки розміщуються по групах залежно від походження і наявності насіння.

Уцьому розсаднику проводяться фенологічні спостереження, дається оцінювання стану сівби в різні фази росту і розвитку рослин.

191

Продуктивність зразків з малих ділянок враховується в перерахунку на одну рослину, а з великих – в середньому з ділянки. За наявності необхідної кількості насіння проводиться повний біохімічний аналіз і визначаються технологічні якості зерна.

Рис. 8. Схема селекційного процесу гречки

Розсадник гібридизації. Гібридизація здійснюється шляхом примусового схрещування і вільного запилення. Ділянки гібридизації закладають на ізольованих площадках. Для здійснення гібридизації в широких масштабах рекомендовані такі способи:

1)черезрядний посів сортів з бракуванням однієї з гетеростильних форм у материнського або обох батьків (Котуков, Соловйов);

2)черезрядний посів сортів без використання гетеростилії (Немлієнко);

3)посів сортів смугами по черзі шириною в захват сівалки (Єлагін);

4)змішування насіння батьківських форм (Кротов).

Примусове схрещування проводять під марлевими або комбінованими ізоляторами, добираючи одну рослину, окремі суцвіття або декілька материнських і батьківських рослин. У всіх випадках варто враховувати гетеростилію гречки. Для кращого запилення під ізолятори впускають бджіл, мух та інших комах, а на ділянках за вільного запилення застосовують додаткове запилення.

192

Контрольний розсадник. Ізольовані групи номерів висівають на ділянках з обліковою площею 5-10 м2 у трьох повтореннях. Метод порівняння зі стандартом – частий стандарт через 9 сортозразків, залежно від наявності насіння. Тут проводять фенологічні спостереження, оцінювання і обліки – стійкість до поширених хвороб, вилягання, осипання та інші показники. За сукупністю негативних ознак малоцінні сортозразки вибраковують до збирання. Сортозразки, що залишились, оцінюють на врожайність зерна, визначають його якість (маса 1000 зерен, натуру, плівчастість, вирівняність), а в окремих кращих сортозразків – білок і жир. Оцінюють матеріал 1-2 роки. Кращі сортозразки передають для вивчення в попередньому сортовипробуванні і паралельно розмножують.

Попереднє сортовипробування. В цьому розсаднику проходять подальше випробування кращі сортозразки з контрольного розсадника. Облікова площа ділянок складає 25-30 м2. Розміщення ділянок – у рендомізованих блоках в чотирикратній повторності. Для кожного сортозразка норму висіву насіння встановлюють залежно від їх крупності і схожості. Вивчають 2-3 роки. Кращі з них розмножують і передають в наступний розсадник.

Конкурсне сортовипробування. Тут сортозразок отримує кінцеве оцінювання за всіма господарсько цінними ознаками. Кожен сортозразок проходить випробування протягом 3 років за розміщення у рендомізованих блоках в шестикратній повторності. Одночасно кращі з них розмножуються у виробничих умовах. Випробування проводять за методикою Державної служби з охорони прав на сорти рослин. Найбільш цінні сортозразки в попередньому і конкурсному сортовипробуваннях ізолюють методом екранної ізоляції, висіваючиїх в оточенні тетраплоїдної гречки.

У попередньому і конкурсному сортовипробуваннях всі спостереження і оцінювання мають бути особливо ретельними. Протягом вегетаційного періоду проводять фенологічні спостереження, виявляють хвороби, стан посівів у різні фази росту і розвитку. Врожай обраховують методом суцільного обмолоту. Одержані показники піддають дисперсійному аналізу. Проводять біохімічні аналізи рослин і визначають технологічні якості зерна.

Структуру врожаю встановлюють за середніми пробами. Для цього на кожній ділянці виділяють 3-4 спеціальних площадки і відбирають по 25-30 рослин. У структурний аналіз рослин включають: довжину стебла, кількість вузлів на ньому, кількість гілок (в тому числі першого порядку), кількість суцвіть та їх озерненість, масу зерна з однієї рослини.

Кращі за комплексом господарсько-цінних ознак номери попередньо розмножують, присвоюють їм назву, під якою передають в Державне сортовипробування.

9.6.Методи оцінювання селекційного матеріалу

1.Польовий метод передбачає фенологічні спостереження, оцінювання фенотипів за пошуковими ознаками, стійкість до вилягання, осипання, ураження хворобами і шкідниками та інші.

193

2.Гібридологічний аналіз – оцінювання прояву експериментальних ознак в гібридах F1, F2, F3 і т.д. для генетичного аналізу.

3.Метод оцінювання за технологічними властивостями включає легкість обрушення зерна, вихід крупи та ядриці, вихід ядра, плівчастість, масу 1000 зерен, вирівняність зерна.

4.Лабораторний (структурний) метод – аналіз за елементами структури продуктивності, ознаками крупноплідності, іншими специфічними морфологічними ознаками індивідуальних генотипів гречки, за фізіологічними (параметри фотосинтезу) та біохімічними (вміст білка, жирів, рутину), ідентифікація генотипів методами PCR, PDAF.

5.Біометричні методи (за Рокицьким, Райтом, Пірсоном, В.П. Вольфом, Алгардом, Доспєховим та ін.).

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1.Які основні завдання стоять перед селекцією гречки як науки?

2.Назвіть особливості успадкування деяких кількісних та альтернативних ознак культурного виду гречки.

3.Що таке гетеростилія та гомостилія гречки? Їх роль за перехресного та самозапилення гречки.

4.Каріологія культурного та диких видів гречки.

5.Викладіть класифікацію вихідного матеріалу гречки та його використання в практичній селекції за напрямами.

6.Назвіть пріоритетні методи селекції і обґрунтуйте їх. У чому полягає складність методів добору за кількісними ознаками і можливості їх вдосконалення?

7.Яка роль мутагенезу і поліплоїдії в селекції гречки, позитивні та негативні сторони процесу?

8.Яка роль інбридингу в селекції гречки на гетерозис? Принципи створення інбредних ліній гречки та їх використання в селекції.

9.Викладіть схему селекційного процесу гречки, перспективи її вдосконалення залежно від поставлених задач.

10.За якими основними параметрами проводиться оцінювання селекційного матеріалу гречки?

Література

1.Алексеева Е.С. Генетика, селекция и семеноводство гречихи / Е.С. Алексеева, З.П. Паушева. – Киев: Вища школа, 1979. – 195 с.

2.Кротов А.С. Гречиха / А.С. Кротов. – М.-Л.: Издательство сельскохозяйственной литературы, журналов и пакетов, 1963. – 252с.

3.Палилов А.И. и др. Полиморфизм растений по степени перекрестноопыляемости / А.И. Палилов. – Минск: Наука и техника, 1981. – 248 с.

4.Тараненко Л.К. Генетическое обоснование совершенствования методов селекции гречихи Fagopyrum esculentum Moench. – Диссертация на соиск. уч. степ. д-ра биол. наук. – Харьков, 1989. – 383 с.

5.Фесенко Н.В. Селекция и семеноводство гречихи / Н.В. Фесенко. –

М.: Колос, 1983. – 189 с.

194

10. СЕЛЕКЦІЯ ПРОСА

Перевертун Л.І. – кандидат с.-г. наук

10.1. Досягнення, завдання і напрями селекції проса

Просо – одна з основних круп’яних культур, яка вирощується в нашій країні з глибокої давнини. Пшоно, яке отримують з нього, за харчовою цінністю не поступається багатьом іншим крупам і містить 12% білка, 81 – крохмалю, 3,5 – жиру і 0,15% цукрів, а за вмістом вітамінів В1 і В2, амінокислот, у тому числі, незамінних, пшоно переважає всі крупи. Воно багате на мінеральні речовини, особливо кремній, фосфор, калій, магній, залізо та інші мікроелементи.

Цінність проса полягає не тільки в різнобічному його використанні у народному господарстві, але і в здатності забезпечувати високі врожаї в зонах та умовах, у яких інші зернові культури ростуть погано і дають низькі врожаї. Завдяки своїй скоростиглості, посухостійкості та солевитривалості просо більше, ніж будь-яка інша зернова культура придатне для вирощування у посушливих регіонах і в районах солонцюватих ґрунтів.

Надзвичайно цінна біологічна особливість – здатність забезпечувати хороші врожаї за пізніх строків сівби – дозволяє використовувати його для пересіву озимих і ярих культур, а через відносно повільний ріст у перший період вегетації просо – хороша покривна культура для люцерни.

Для проса є великі перспективи щодо збільшення валових зборів зерна з гектара за рахунок повторних посівів – післяукісних і пожнивних, перш за все у південних регіонах. Ці перспективи можуть значно збільшитись із створенням та впровадженням у виробництво скоростиглих сортів з високими харчовими і кормовими якостями зерна, придатних для таких посівів.

Враховуючи велику потребу народного господарства країни у високоякісному амілопектиновому крохмалі для багатьох галузей промисловості (харчової – виробництво напівфабрикатів, текстильної, паперової, сталеливарної, нафто- і газодобувної тощо) та обмежену кількість рослинних джерел для його виробництва, дуже перспективним є створення і вирощування в усіх зонах країни сортів проса з амілопектиновим типом крохмалю зерна для промисловості.

В Україні просо посівне вирощується на площі 90-100 тис. га. Посіви проса зустрічаються на всіх материках земної кулі, але найпоширенішими є в азіатській частині Північної півкулі у зонах з теплим і помірним кліматом. Великі площі посівів проса в Російській Федерації (південний схід у степовій і лісостеповій зонах), Китаї (переважно в північній його частині), Індії, на південному заході Монголії, у Пакистані. Вирощують просо в Японії, Афганістані, Ірані, Лівані, Канаді а останніми десятиліттями розширено його посівні

195

площі в США. У країнах Західної Європи просо поширене мало, однак у деяких країнах з’явився інтерес до цієї культури.

Просо, завдяки своїм біологічним особливостям, що визначають його високу потенційну продуктивність та інші господарсько цінні властивості, до яких належать здатність здійснювати процеси фотосинтезу за типом С4 та винятково високий коефіцієнт розмноження, може давати високі врожаї зерна. Прикладом високої потенційної продуктивності є результати виробничих випробувань сорту Омріяне селекції ННЦ «Інститут землеробства НААНУ», проведених у 2008 році в Англії на площі 10 га, який сформував по 10 т зерна з гектара. Високі врожаї цієї культури отримують в окремих господарствах нашої країни, особливо в науково-дослідних закладах. Так, у конкурсних сортовипробуваннях відділу селекції круп’яних культур ННЦ «Інститут землеробства НААНУ» щороку 30-50% досліджуваних сортозразків дають урожай зерна понад 5 т/га.

Проте врожайність проса в нашій країні залишається невисокою – у 2007 році його середня урожайність становила всього 1,04 т/га. Низькі врожаї зерна проса – наслідок недостатньої уваги до цієї культури та низького рівня агротехніки вирощування. Здебільшого його висівають поза сівозміною, на гірших ґрунтах, не застосовуючи добрив та засобів захисту рослин, часто застарілими сортами.

Виробництво проса в нашій країні базується на 18 сортах вітчизняної селекції, занесених у Реєстр сортів рослин України, з них 5 створені в ННЦ «Інститут землеробства НААНУ», 5 – Інституті рослинництва ім. В.Я.Юр’єва НААНУ, 3 – у Веселоподолянській селекційній станції Інституту цукрових буряків НААНУ.

Основним завданням селекції проса є створення і широке впровадження у виробництво нових високоврожайних сортів з високою якістю зерна, стійких до біотичних і абіотичних несприятливих факторів середовища, пристосованих до відповідних грунтово-кліматичних зон з метою збільшення валових зборів зерна та покращення якості крупи.

Селекційні програми із створення нових високопродуктивних, з комплексом господарсько цінних ознак сортів проса розробляються в

таких напрямах:

1.Селекція на високу продуктивність, одночасну стійкість до більшості рас сажки, високу стійкість до вилягання, меланозу, високу технологічну якість зерна (низька плівчастість, крупність і вирівняність зерна, його кулястість), підвищений вміст білка.

2.Селекція проса із амілопектиновим типом крохмалю зерна і комплексом господарсько цінних ознак.

3.Селекція ранньостиглих високопродуктивних сортів для післяжнивного і післяукісного використання.

4.Селекція сортів проса, що витримують засолення грунтів. Швидке і планомірне здійснення науково обґрунтованих селек-

ційних програм із створення нових поколінь сортів, які відповідають

196

вимогам виробництва, можливе лише на основі комплексного використання досягнень селекції, генетики, біотехнології, фізіології, фітопатології, біохімії та інших наук. Процес створення нових сортів проса є складним і багатоетапним.

10.2. Генетика

Успішне створення сортів, що мають необхідні ознаки і властивості, які відповідають вимогам розроблених моделей, можливе лише на основі знань про генетичні особливості успадкування і генетичні механізми взаємодії та взаємозв’язків цих ознак та властивостей. Відомо, що успадкування і прояв ознак і властивостей живих організмів визначається структурою їх геномів, які склались у процесі філогенезу, цитогенетичними та іншими механізмами розмноження, особливостями дії та взаємодії окремих генів і реакції продуктів їх синтезу на зміни середовища існування.

Рід Panicum L. – поліморфний і включає більше 400 видів, поширених переважно в тропічних, субтропічних та частково помірних зонах всіх континентів.

Загальне число хромосом у проса посівного (Panicum miliaceum L.) (2n=36) встановлене вперше М.П. Авдуловим у 1928 р. Оскільки в роді

Panicum є групи 18-хромосомних видів (P.antidotale. P.capilare. P.commutatum та інші), 36-хромосомних (Р. miliaceum, P.miliare, P.fasticulatum та інші). 54-хромосомних (P.texanum, P.dichotomiflorum та інші), а також 72-хромосомний вид (P.vigatuv), можна вважати, що в філогенезі проса істотну роль відіграла природна поліплоїдія на основі базового числа хромосом, що дорівнює 9. Результати аналізу гібридів проса на природному рівні плоїдності свідчать про те, що розщеплення за всіма досліджуваними ознаками відбувається у співвідношеннях, притаманних тільки диплоїдним організмам. Однак кількість хромосом у проса, його положення в поліплоїдному ряду роду Panicum, наявність за низкою ознак дуплікатних генів свідчить про те, що воно є тетраплоїдом з цитологічно функціональною диплоїдією.

Просо виділяється серед інших злакових рослин винятковою різноманітністю форм за багатьма ознаками – типом волоті, забарвленням зернівки, висотою рослин, довжиною волоті, її щільності й озерненості, тривалістю окремих фаз вегетації і всього вегетаційного періоду, крупністю та формою зернівки, її плівчастості, реакцією рослин на окремі фактори середовища, екологічною пристосованістю і продуктивністю. Відомі спадкові відмінності проса за технологічними якостями, біохімічним складом, стійкістю до хвороб і шкідників, а також за багатьма іншими ознаками та властивостями.

Вся різноманітність форм проса зосереджена у світовій колекції ВІР (Росія), яка складає 9 тис. зразків. Велика генетична колекція

197

проса в Національному центрі генетичних ресурсів України, яка налічує понад 5 тис. зразків, інтродукованих із 35 країн світу.

Все це повинно бути ефективно використано у практичній роботі зі створення нових сортів, які поєднують у своєму генотипі цінні ознаки і властивості, розосереджені в різних формах. Успішне вирішення таких завдань можливе лише на основі знання особливостей успадкування кожної з ознак.

З селекційної точки зору такі знання необхідні, перш за все, відносно найбільш важливих кількісних ознак. Однак вивчення особливостей їх успадкування має певні труднощі через значну модифікаційну мінливість під впливом умов вирощування. Більш доступні для генетичного вивчення такі досить прості (альтернативні) ознаки, як забарвлення зерна, тип волоті, тип крохмалю зернівки та деякі інші.

Дослідження із спеціальної генетики проса розпочалося пізніше, ніж інших рослин через недостатню увагу до цієї культури і труднощі в отриманні гібридів шляхом використання штучного схрещування, які зумовлені деякими особливостями будови квітки проса та біологією її цвітіння. Перші експериментальні дослідження з генетики проса були проведені в 1929 р. Геймером на Іванівській дослідній станції в Сумській області. У подальшому, із розвитком селекції, були нагромаджені обширні дані про особливості успадкування багатьох якісних, а також кількісних ознак.

Успадкування забарвлення зерна. Забарвлення зернівки – одна з найбільш зручних ознак для його класифікації. Ним деякою мірою зумовлені технологічні якості зерна і багато біологічних особливостей рослини, а також особливості будови тканин зернової оболонки. У колекціях вихідного матеріалу багатьох науково-дослідних установ представлена велика різноманітність забарвлення зернівки: каштанова (від світло-каштанової до чорної), коричнева, сіра, червона, жовта (від світлодо золотисто-жовтої), бронзова, кремова і біла, а також з неоднорідною (мозаїчною) пігментацією – смугасто-сірою, кремовоабо біло-червоноплямистою, каштаново- і жовтоплямистою. Зустрічаються різноманітні проміжні тони забарвлення квіткових плівок.

Встановлено, що забарвлення квіткових плівок у проса зумовлене наявністю пігменту в зовнішньому або внутрішньому епідермісі клітин. У форм із світлими (червоним і жовтим) тонами пігменти відкладаються в оболонках зовнішніх клітин, а в темнозерних – у клітинах внутрішнього шару. Форми тонкоплівчастого проса з напівпрозорими плівками завжди білозерні.

Механізм успадкування забарвлення зернівки досить складний: встановлено 17 генів, які контролюють цю ознаку. Синтез темнокаштанового, жовтого і червоного пігментів контролюється домінантними неалельними генами D, Y і R відповідно, з епістатичногіпостатичним характером взаємодії: D>Y>R. Інтенсивність прояву забарвлення залежить від наявності генів-інгібіторів забарвлення. У

198

форм з кофейним і коричневим забарвленням ступінь забарвленості визначається серією множинних алелів локуса D з напівдомінантним характером взаємодії.

Наявність темних смуг на плівках зернівок різної пігментації контролюється домінантним геном St незалежно від генів забарвлення зернівки, які взаємодіють між собою. Водночас, домінантний алель гена гіпостатичний відносно генів, які пригнічують синтез пігментів. До генотипів гомозиготних форм з каштановою, жовтою і червоною зернівками (без урахування інтенсивності забарвлення) належать DDYYRR, ddYYRR і ddyyRR відповідно. У різних форм з рецесивними алелями гена d синтез темного пігменту не завжди блокується. Про це свідчить різноманітність за ступенем затемненості основного пігменту і його інтенсивність серед червонота жовтозерних форм. Затемненість залежить від кількості темного пігменту в нижніх шарах клітин плівки, а інтенсивність забарвлення – від кількості пігменту у верхніх шарах. Це може бути зумовлено різницею в товщині клітин.

Світле забарвлення зернівки контролюється домінантними алелями генів С1 та С2, які у процесі взаємодії з домінантними алелями третього незалежного і комплементарного до них інгібіторного гена Сfc здатні пригнічувати синтез пігментів на всій поверхні плівок. Взаємодія домінантних алелів всіх трьох генів (С1, С2 і Сfc) забезпечує найбільш повне пригнічення пігментації, аж до білої. Наявність домінантних алелів тільки одного з генів С1, або С2 і гена Сfc зумовлює прояв кремового (але пригнічення жовтого) забарвлення та інших висвітлених забарвлень. За наявності домінантних алелів генів С1 і С2, але в разі відсутності домінантного гена Сfc синтез пігментів не пригнічується. Аналогічна ситуація складається і в результаті дії домінантного гена Сfc та рецесивних генів С1 і С2.

Плямисте забарвлення зернівки контролюється взаємодією домінантного мутантного алеля С1, одного із описаних раніше генів С1. Інші гени – С2 і Сfc контролюють пригнічення синтезу кольорових пігментів у плівках зернівки.

Біле забарвлення тонкоплівчастих форм контролюється домінантним алелем гена ІpL, що пригнічує не синтез пігментів, а утворення тих шарів плівки зернівки, в яких здатні відкладатися пігменти. Тому білозерні тонкоплівчасті форми проса за генотипами кольорового забарвлення можуть бути різними.

Зразки генетичної колекції з генами різного забарвлення зернівки:

-біла (W, IPL) – кат.ВІР 8767, Тургайське біле, кат.ВІР 8469, Уїльське біле, кат.ВІР 9626, Тонкоплівчасте 413, кат.ВІР 9526, Веселоподолянське 1202;

-кремова (С1, С2 і Сfc) – кат.ВІР 3344, Веселоподолянське 1296, кат.ВІР 9497, Веселоподолянське 828, Омріяне;

-жовта (Y) – кат.ВІР 8645, Веселоподолянське 38, Миронівське 51, Сонячне, Імунне 366, Радуга, Київське 7;

199