ОВС

об'єднання зусиль ветеринарних фахівців усього світу у боротьбі з епізоотіями.

Всесвітня ветеринарна асоціація і асоціації ветеринарних фахівців

Всесвітня ветеринарна асоціація (ВВА), штаб-квартира якої знаходиться в Копенгагені, входить до складу неурядових міжнародних організацій. Останні є фаховими і незалежними від урядів. ВВА одна з найбільш старих міжнародних асоціацій. У квітні 1863 року професор Р. Гемджі з ветеринарного коледжу Единбурга запропонував організувати зустріч професорів ветеринарних шкіл і ветеринарних лікарів із європейських країн для вивчення і заснування єдиних правил по боротьбі з епізоотіями.

Перший Міжнародний конгрес в історії ветеринарної медицини проходив 14-18 липня 1863 року у Гамбурзі. На цьому конгресі було прийняте рішення про періодичне проведення міжнародних нарад. З цією метою був створений Постійний Комітет Всесвітніх ветеринарних конгресів, що згодом став називатися Всесвітньою ветеринарною асоціацією.

На засіданні Постійного Комітету представників країн-учасниць у 1962 році була заснована Всесвітня ветеринарна асоціація (ВВА), прийняті Конституція і Правила Всесвітньої ветеринарної асоціації. Конституція містить VIII глав 32 статті, а Правила включають 54 параграфи. У Конституції і Правилах визначені основна мета і завдання ВВА, організаційна структура, членство країн і окремих асоціацій ветеринарних лікарів, порядок сплати членських внесків, проведення міжнародних ветеринарних конгресів і інші аспекти діяльності ВВА. Структура ВВА представлена на рисунку 1.

Всесвітня ветеринарна асоціація об'єднує в даний час понад 160 тис. спеціалістів ветеринарної медицини з 54 країн і 12 асоціацій ветеринарних фахівців на правах асоційованих членів: Країни-члени ВВА

Бюро ВВА

Президент ВВА - Апостоле Ронсіс (Греція) і 7 віце-президентів: від країн Західної Європи, Східної Європи, Азії, Південної Америки, Північної Америки, Африки і від асоційованих членів ВВА.

Кожна з указаних асоціацій представлена у ВВА одним членом (асоційований член). Існують правила для вступу міжнародних асоціацій ветеринарних фахівців у ВВА, відповідно до котрої асоціації повинні об'єднувати не менше ста членів із шести країн світу; національні ветеринарні організації є членами ВВА. До10% осіб у цих асоціаціях можуть бути фахівцями не ветеринарних професій, але вони повинні працювати в галузі ветеринарії і мати вищу освіту. Усі асоційовані члени мають статут і правила, відповідно до яких здійснюється робота поза рамками ВВА.

Мета всесвітніх ветеринарних асоціацій - це розвиток досліджень у відповідних, галузях, активний обмін інформацією і матеріалами між фахівцями і організаціями, проведення нарад і конференцій.

У Статуті Всесвітньої асоціації ветеринарних фізіологів, фармакологів і біохіміків, складеному в 1973 р., вказується, що вона є організацією без фінансового прибутку. Основна мета асоціації - об'єднати осіб, що цікавляться, розвитком порівняльної фізіології, фармакології, токсикології і біохімії стосовно домашніх тварин. Для цього організують обмін науковою і технічною інформацією і пересилання навчальних матеріалів. Асоціація працює в тісному співробітництві з аналогічними національними і міжнародними організаціями, особливо з Міжнародною фізіологічною спілкою (МФС) і Всесвітньою ветеринарною асоціацією (ВВА). Щорічно асоціація інформує ВВА про свою діяльність, а також про час проведення і порядок денний усіх нарад.

Історія утворення всесвітніх ветеринарних асоціацій фахівців різноманітна, але шляхи організації і об'єднання осіб, споріднених за професією і фахом, а також форми їхньої діяльності однакові. Наприклад, у 1953 році під час Всесвітнього ветеринарного конгресу в Стокгольмі (Швеція) професор Лерхе (ФРН) і доктор Кларенбург запропонували створити спеціалізовану всесвітню організацію ветеринарних фахівців із забезпечення населення високоякісними (у санітарному відношенні) продуктами харчування тваринного і рибного походження.

У 1955 році при ветеринарному інституті в Кобленці (ФРН) була заснована міжнародна, пізніше перейменована у Всесвітню, асоціація ветеринарних фахівців із гігієни продуктів тваринного походження, були направлені послання національним ветеринарним асоціаціям інших країн із проханням запропонувати кандидатури для обрання членів ради; 26

262

країн, з-поміж них і СРСР, приєдналися до асоціації і призначили офіційних делегатів (у цей час асоціація об'єднує 36 країн).

У 1962 р. на третьому симпозіумі в Ніцці (Франція) Всесвітня асоціація ветеринарних харчових гігієністів приєдналася до ВВА в якості асоційованого члена. Всесвітня ветеринарна асоціація фахівців з дрібних тварин у рамках ВВА була офіційно визнана на конгресі в 1961 р. Мета асоціації:

-організація нарад із вивчення хвороб і умов життя дрібних до машніх тварин, особливо кішок, собак і птахів;

-заохочення досліджень і обмін інформацією між окремими фахі вцями й організаціями, що цікавляться цією проблемою.

Спеціалізовані ветеринарні асоціації ВВА відіграють важливу роль в організація і розвитку ветеринарної науки і практики і здійснюють велику роботу з підготовки і проведення Всесвітніх ветеринарних конгресів. Основою ВВА є Постійний Комітет, що складається з постійних представників країн-членів ВВА.

Виконавча влада в період між засіданнями Постійного Комітету покладається на бюро, що складається з президента, декількох віцепрезидентів, секретаря-казначея, і його заступника. Основні завдання ВВА:

-постійно розширювати зв'язки між національними ветеринарни ми асоціаціями;

-організовувати і проводити Всесвітні ветеринарні конгреси;

-обмінюватися друкарською інформацією, кінофільмами по вете ринарії, для чого необхідна універсальна номенклатура;

-надавати допомогу в удосконалюванні ветеринарної освіти;

-сприяти зміцненню соціального стану ветеринарної професії;

-встановлювати стосунки з організаціями, мета яких збігається з метою асоціації.

Асоціацію очолює президент, помічниками якого є віце-президенти, секретар-казначей, адміністративний директор, члени фондового і Постійного комітетів. Останній скликають щорічно в травні в Парижі. В постійний Комітет входять:

-представники організацій країн-асоціацій (у даний час у ВВА входить більш 160000 ветеринарних фахівців (12 організацій);

-члени, що мають статус спостерігачів (ФАО), Міжнародна спілка жінок-ветеринарів та ін., а також регіональні організації ветеринарів;

-Панамериканська ветеринарна асоціація, Європейська спілка ветеринарів, Азіатська асоціація ветеринарів;

-представники міжнародних промислових фірм, що підтримують діяльність ВВА.

263

Фондовий комітет складається з членів бюро і двох представників, яких призначає Постійний Комітет, котрий щорічно визначає розмір бюджету для забезпечення діяльності асоціації.

ВВА тісно співробітничає з іншими великими Міжнародними організаціями. Вона приймає активну участь у наукових дослідженнях і зустрічах, організованих ФАО і Всесвітньою організацією охорони здоров'я.

В даний час у ВВА є три комісії, що займаються дослідженнями в галузі захисту тварин, охорони дикої фауни і ветеринарної освіти.

Контрольні запитання

1.Коли була заснована Всесвітня ветеринарна асоціація?

2.Скільки країн і асоціацій ветеринарних фахівців входять до складу ВВА?

3.Що складає основу ВВА?

4.Хто розглядає основні питання з ветеринарної медицини між конгреса ми і готує скликання чергового конгресу?

Міжнародні ветеринарні конгреси

Відповідно до конституції і Правил ВВА, міжнародні ветеринарні конгреси проводять один раз у 4 роки. У період між конгресами працює Постійний Комітет, що на щорічної засіданнях розглядає актуальні питання, а також готує скликання чергового конгресу. Організаційний комітет країни, де буде збиратися конгрес, займається підготовкою. Тематику проведення чергового конгресу розробляє Організаційний Комітет і затверджує Постійний Комітет ВВА. При затвердженні програми враховують пропозиції попередніх конгресів, а також ветеринарних служб різних країн, ветеринарних наукових асоціацій, вищих шкіл і науково-до- слідних установ.

Офіційними мовами конгресу є: англійська, французька, німецька, іспанська і російська. Було вирішено, що робочими мовами чергових конгресів будуть 4 із п'яти офіційних мов, що остаточно встановлюється Постійним Комітетом ВВА за пропозицією Організаційного Комітету.

Міжнародний ветеринарний конгрес веде роботу за рахунок членських внесків, що надходять від країн-членів ВВА, а також частково за рахунок уряду тих країн, де працює конгрес. Розміри членських внесків для кожної країни-члена ВВА встановлюють у залежності від числа ветеринарних лікарів у країні, що входять до складу ВВА.

Перший Міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у липні 1863 р. у м. Гамбурзі з ініціативи професора Единбурзького ветеринарного коледжу Джона Гемджі. Скликання цього конгресу поклало початок міжнародному об'єднанню ветеринарних лікарів для спільної роботи з оздоровлення тваринництва і охорони людей від хвороб, загальних людині і тваринам. Організація Міжнародних ветеринарних конгресів мала

264

за мету обмін науковою і практичною ветеринарною роботою в різних країнах світу і заходами щодо ліквідації найбільш небезпечних хвороб тварин. Учасники І Міжнародного конгресу прийняли рішення регулярно проводити їх, для чого був створений координаційний орган Постійний комітет міжнародних ветеринарних конгресів.

Положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних конгресів було прийняте на спеціальній нараді в 1906 р. у м. Баден-Бадені. Воно було доповнено в 1914 році у Лондоні перед початком роботи X Міжнародного ветеринарного конгресу. В Положення вносили зміни в 1952 і 1953 рр. на спеціальних нарадах у Парижі, що були затверджені на XV Міжнародному ветеринарному конгресі в Стокгольмі.

Проект статуту міжнародних ветеринарних конгресів був вироблений спеціальною комісією VIII Міжнародного ветеринарного конгресу і розісланий усім членам Постійного комітету. На засіданні Постійного Комітету міжнародних ветеринарних конгресів у 1908 році у м. БаденБадені спільно з делегатами IX конгресу були розглянуті зміни і доповнення до проекту Статуту. Від Росії участь приймав професор К. Гаппіх.

Перший міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 14 липня

1863 р. у м. Гамбурзі (Німеччина). У роботі конгресу приймав участь 101 делегат із Німеччини, Англії, Росії, Швеції, Швейцарії, Данії, Норвегії і Австрії. Причиною проведення конгресу була поява чуми великої рогатої худоби, що швидко поширилася в усіх країнах Європи, викликаючи великі економічні збитки. Учасники конгресу обговорили заходи боротьби з епізоотіями чуми і пошесного запалення легень великої рогатої худоби, ящуру, сказу, віспи овець. Одним з основних заходів боротьби з цим захворюванням було визнане проведення ветеринарно-поліцейських заходів.

Основна ідея першого ветеринарного конгресу - це швидке з'ясовування етіології, причин поширення і запобігання пошесних хвороб тварин.

Другий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1865

році у м. Відні (Австрія); були присутні 170 делегатів. На засіданнях конгресу обговорювали питання боротьби з чумою великої рогатої худоби, сказом, а також порядок дезінфекції залізничних вагонів. Від Росії в роботі конгресу приймали участь 6 делегатів: професори Ф. Інтербергер, А.Д. Галицький (Харків), Равич (Петербург), П.П. Ієссен (Дерпт) і ветеринарні лікарі Ундриц і Вейдеман (Петербург). Зі змістовною доповіддю про сибірку виступив професор Ф. Інтербергер.

Третій міжнародний ветеринарний конгрес був відкритий у вере-

сні 1867 р. у м. Цюриху (Швейцарія). У роботі конгресу взяли участь 188 делегатів. Віце-головою III конгресу був обраний російський вчений

265

професор Равич. Вперше на цьому конгресі було детально обговорене питання про введення огляду м'яса і його санітарної оцінки з метою охорони здоров'я людей. Учасники конгресу розглядали питання ветеринарної освіти і визнали за доцільне узаконити право заняття ветеринарною практикою лише особам із фаховою освітою. Було визнано доцільним створення середніх ветеринарних закладів. На конгресі обговорили також питання про становище ветеринарних лікарів, була висловлена пропозиція щодо доцільності виділення ветеринарії в самостійну галузь.

Четвертий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1883

році у м. Брюселі (Бельгія). На конгресі були присутні 217 делегатів. Обговорювали питання ветеринарної освіти й організації ветеринарної служби. Було прийняте рішення про організацію Міжнародної ветеринар- но-санітарної служби й ухвалення між державними конвенції, мета якої - своєчасне повідомлення про появу чуми, ящуру, пошесного запалення легенів. Вперше було опубліковане рішення про обов'язкове пред'явлення ветеринарних свідоцтво про стан здоров'я тварин при перевезеннях на транспорті. Прийнято рішення про періодичну публікацію Міжнародного бюлетеня про появу і припинення хвороб тварин.

П'ятий міжнародний ветеринарний конгрес був скликаний у 1889

році у м. Парижі. У роботі конгресу приймали участь п'ять делегатів від Росії, один з яких (професор Е.М. Земмер) був обраний віце-прези- дентом. На цьому конгресі вперше було поставлене питання про організацію міжнародної ветеринарної служби по боротьбі з епізоотіями. Були розроблені основні положення ветеринарно-санітарної служби, в які включені такі питання, як створення у кожній країні державної ветеринарної служби з ветеринарних лікарів, що не займаються приватною практикою, негайне повідомлення держав про появу епізоотій у одній з учасниць конвенції; найсуворіший ветеринарно-санітарний контроль на кордонах за пересуванням тварин і продуктів тваринного походження.

Шостий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в 1895 році у м. Берні. У роботі конгресу взяли участь 680 делегатів, у тому числі 12 із Росії. Професор В.Г. Гутман був обраний головою конгресу. Дослідження, виконані російськими вченими (І.І. Мечніков, О.І. Кальнінг, Х.І. Гельман, Л.С. Ценковський), мали велике теоретичне і практичне значення в забезпеченні епізоотичного благополуччя у світі і попередженні захворювання людей зоонозами. Професором Равичем і академіком В.І. Всеволодовим були проведені великі роботи з вивчення чуми великої рогатої худоби. Х.І. Гельман у 1890 році на шість із половиною місяців раніше повідомлення Р. Коха про відкриття туберкуліну, одержав витяжку із сапних бактерій, названу ним малеїном. Х.І. Гельман одночасно з Р. Кохом одержав і туберкулін.

266

На конгресі обговорювали питання щеплення проти деяких інфекційних захворювань, про ветеринарну анатомічну номенклатуру, про вплив ветеринарної науки на соціальний розвиток і підняття народного добробуту. Конгрес визнав доцільним заснувати Міжнародне ветеринар- но-санітарне бюро для публікації бюлетеня про поширення заразних хвороб серед тварин.

Сьомий ветеринарний конгрес був скликаний у 1899 році у м. Ба-

ден-Бадені (Німеччина). Були присутні 958 делегатів від 26 країн. Від Росії брали участь М. Раупах (директор Юрївського ветінституту) і професор К.М. Гольцман (Казанський ветінститут). На конгресі було прийняте рішення про профілактичні щеплення проти ящуру, заходах боротьби із туберкульозом, про порядок використання м'яса і молока від туберкульозних тварин.

Восьмий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Буда-

пешті в 1905 р. брали участь 1400 делегатів. На конгресі був обраний Постійний Комітет, завданням якого були організація конгресів і підготовка програми засідань. До складу Постійного Комітету від Росії ввійшов професор Юр'ївського ветінституту К. Гапшіх. Учасники рекомендували при скликанні чергових конгресів розширити програму, щоб на засіданнях розглядати не лише інфекційні хвороби тварин, але і терапію, хірургію, анатомію, фізіологію.

На цьому конгресі сув розроблений проект Статуту Міжнародних ветеринарних конгресів. Були розглянуті питання страхування тварин, про роль молока в поширенні туберкульозу, про лікування інфекційних хвороб сироватками.

Дев'ятий міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Гаазі

(Голландія) у 1909 р. У роботі взяли участь 1448 делегатів, у тому числі 37 від Росії. Крім загальних пленарних засідань працювали п'ять секцій (громадської ветеринарії і нагляду за харчовими продуктами; патології і бактеріології; практичної ветеринарії; зоотехнії; тропічних хвороб). На конгресі було заслухано 112 доповідей, у т.ч. по етіології суми свиней. Вперше повідомлялося, що збудником чуми свиней є вірус.

Десятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився 3 серпня

1914 р. у Лондоні, але в зв'язку з Першою Світовою війною, що почалася 4 серпня, він припинив свою роботу. Подані на конгресі доповіді були видані в 1914 і 1915 рр.

Одинадцятий міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в Лондоні в 1930 р. У ньому вперше брала участь делегація Радянського Союзу. Очолював делегацію начальник Головного ветеринарного управління А.В. Недачин, у її складі були М.М. Нікольский, К.І. Скрябін, С.М. Вишелеський, І.Р. Шульц. На засіданнях розглядалися питання

267

ящуру, сибірки, бруцельозу, чуми великої рогатої худоби, гельмінтозів і стандартизації біологічних препаратів. Привернуло увагу повідомлення Валле, Карре, Вальдмана і Траутвейна про багатоштамність вірусів ящуру та тривалості імунітету проти одного із типів протягом одного року.

Дванадцятий міжнародний ветеринарний конгрес проходив у

1934 році у Нью-Йорку. Брали участь 1782 делегати. У роботі конгресу від СРСР приймав участь К.Г. Мартін, директор ВІЕВ, і професор К.І. Скрябін. Було заслухано 81 доповідь (8 на пленарних засіданнях і 73 доповіді на секціях). К.І. Скрябін виступив із доповіддю "Проблеми дегельмінтизації тварин в СРСР", основні положення якої зводяться до наступного:

-уніфікувати міжнародну ветеринарно-гельмінтологічну номенк латуру і називати усі гельмінтози відповідно роду можливих паразитич них організмів;

-створити Міжнародний гельмінтологічний комітет і постійне Між народне гельмінтологічне товариство, Конгрес прийняв рішення про ор ганізацію постійної Міжнародної комісії з вивчення паразитарних хвороб

іорганізації заходів боротьби з ними.

На конгресі розглядалися також питання боротьби з туберкульозом великої рогатої худоби, інфекційною анемією і енцефаломієлітом коней, бруцельозом, чумою свиней, сибіркою, маститами.

Тринадцятий Міжнародний конгрес скликаний у м. Цюриху (Швей-

царія) у 1938 р. У його роботі брали участь 1400 делегатів. На конгресі обговорювали питання про роль ветеринарного лікаря в годівлі й утриманні тварин; про загальну стійкість тварин до інфекційних захворювань; про хвороби органів розмноження, а також про імунізацію проти ящуру.

Чотирнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Лондоні в 1949 р. Брали участь у його роботі 1087 делегатів із 53 країн. На конгресі обговорювали питання безплідності і штучного осіменіння сільськогосподарських тварин, підготовки ветеринарних кадрів, значення ветеринарії в розведенні тварин і у виробництві продуктів харчування.

П'ятнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відкрився в

1953 р. у м. Стокгольмі. У роботі конгресу брали участь 1000 делегатів із 56 країн. Від СРСР приймали учать професори М.І. Леонов, А.В. Озеров і В.С. Єршов. Було заслухано 271 доповідь. На конгресі обговорювали питання мікробіології, епізоотології, фізіології, розмноження, імунітету, терапії незаразних хвороб, профілактики яловості, маститів і т.д.

Від Радянського Союзу подані доповіді: "Будівництво гельмінтології" академік К.І. Скрябін; "Організація протиепізоотичних заходів в СРСР" професор М.І. Леонов; "Роль вчення І.П. Павлова у ветеринари" - професор В.М. Коропов.

Учасники XV конгресу затвердили новий склад бюро Постійного Комітету, якому було доручено вивчити питання про доцільність створення Міжнародної ветеринарної федерації (Всесвітня ветеринарна асоціація).

Шістнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес проходив у

1959 році в м. Мадриді. Усього брали участь 3000 делегатів із 51 країни. Від Радянського Союзу приймали участь 19 делегатів: А.А. Бойко, Я.Р. Коваленко, А.А. Поляков, І.Е. Мозгов, М.К. Юсковець, Ю.Г. Галузо, А.А. Кудрявцев, В.С. Єршов, Я.Є. Коляков та ін. Радянські вчені виступили з 9 доповідями, що викликали загальний інтерес і численні виступи.

На пленарних і секційних засіданнях були висвітлені питання мікробіології, бруцельозу тварин, хвороб свиней і птахів, ветеринарно-харчо- вої гігієни, радіобіології і стан ветеринарної науки. Було відзначено, що в більшості країн ліквідовані такі хвороби, як чума великої рогатої худоби і свиней, перипневмонія, віспа овець, сап, парувальна неміч, сибірка, а такі, як туберкульоз, віспа птахів перестали носити масовий характер.

Сімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в

1963 р. у м. Ганновері (ФРН). Відкриття конгресу було присвячено 100річчю з дня проведення Першого Міжнародного ветеринарного конгресу. До складу радянської делегації входили А.А. Бойко - начальник Головного управління ветеринарії МСГ СРСР, академік К.І. Скрябін, академік В.С. Єршов, професор А.А. Кудрявцев і кандидати ветеринарних наук В.А. Алікаєв і С.Б. Логінов. Усього працювало 12 секцій, було прослухано більше 500 доповідей і повідомлень. Від СРСР на конгресі було подано ЗО доповідей, 2 із яких були заслухані на пленарному засіданні. На пленарному засіданні був вручений диплом почесного члена конгресу академіку К.І. Скрябіну.

Конгрес відзначив, що заходи, розроблені в більшості країн по боротьбі з хворобами тварин за останні 100 років, дали добрі результати, незважаючи на те, що залишається ще багато невирішених проблем.

Вісімнадцятий Міжнародний ветеринарний конгрес відбувся в Парижі в 1967 р. У роботі конгресу взяли участь 2900 делегатів із 60 країн, у тому числі 42 делегати зі СРСР. Радянські вчені представили 42 наукових доповіді і повідомлення з фізіології, фармакології, паразитології, мікробіології, ветеринарної санітарії, незаразних хвороб і ветеринарній освіті.

На конгресі начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков був обраний віце-президентом ВВА. Позитивним результатом роботи радянської делегації необхідно вважати введення російської мови як офіційної мови Всесвітніх ветеринарних конгресів.

На конкурсі наукових фільмів з ветеринарії радянський кольоровий науково-популярний фільм "Гіподерматози великої рогатої худоби" одержав першу премію і диплом.

XIX Всесвітній ветеринарний конгрес був проведений у м. Мехіко в 1971 р. У ньому взяли участь 4628 делегатів із 64 країн, 54 із яких були членами ВВА і 10 - спостерігачами. На урочистому відкритті конгресу був присутній президент Мексики Луіс Ечеверія Альварес. Було зробле но 728 доповідей і повідомлень. У 15 секціях обговорювали 90 тем, практично з усіх питань ветеринарії, зоотехнії і ветеринарної освіти. В складі радянської делегації було 24 делегати, що виступили з 14 допові дями з різноманітних питань ветеринарії. Всі вони одержали високу оцін ку і відзначені дипломами конгресу. В виданих матеріалах конгресу опу бліковано 48 статей радянських вчених. Конгрес прийняв резолюцію, основу якої складали питання дотримання ветеринарно-санітарних за ходів, взаємна інформація і взаємодія державних ветеринарних служб країн при міжнародному обміні тваринними продуктами і сировиною тваринного походження.

XX Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в м. Салоніках у 1975 р. Були присутні вчені і ветеринарні фахівці з 65 країн. На пленар них засіданнях конгресу були розглянуті питання по збільшенню вироб ництва м'яса у світі, охороні навколишнього середовища, по спеціаліза ції ветеринарної освіти, роль ветеринарної професії в суспільстві, пи тання патології тварин, що мають значення в промисловому тваринниц тві.

XXI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1979 р. у м. Мос кві. У роботі конгресу взяли участь 4418 чоловік з 69 країн світу, а також спостерігачі в різноманітних міжнародних організацій ФАО, ВООЗ, МЕБ, МАТ і ін. Робота конгресу проходила по 18 наукових секціях. Було за слухано біля 600 доповідей, коротких повідомлень і виступів.

Наукова програма конгресу підготовлена Постійним Комітетом ВВА за участю Організаційного комітету конгресу.

XXI Всесвітній ветеринарний конгрес проходив під девізом "Ветеринарія - на благо людства". Його робота була спрямована на обговорення таких найважливіших проблем, як роль ветеринарії в забезпеченні людства повноцінними продуктами тваринництва і сировиною тваринного походження; питання ветеринарної охорони здоров'я й особливо боротьби з хворобами, загальними для людини і тварин; питання тропічної

270

ветеринарії; завдання та роль ветеринарії й охороні навколишнього середовища і збереженні тваринного світу. Академік ВАСГНІЛ Я.Р. Коваленко був обраний почесним членом конгресу.

Одночасно з конгресом з 3 по 14 липня в Москві проходила спеціалізована міжнародна виставка "Ветеринарія-79", у роботі якої брали участь 68 іноземних фірм із 20 країн.

XXII Всесвітній ветеринарний конгрес скликаний в 1983 році у мі сті Перті (Австралія). Усього було 1700 делегатів із 62 країн світу. Робо та конгресу проходила по 8 наукових секціях: хвороби свиней, хвороби птахів, епізоотологія; анатомія, хірургія, зоотехнія і державна ветерина рія, гігієна продуктів тваринництва.

Новим президентом ВВА обраний доктор Фігуероа (Перу), а віцепрезидентом від Східної Європи і СРСР - начальник ГУВ МСГ СРСР О.Д. Третьяков.

XXIII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1987 р. у м. Монреалі (Канада). У роботі приймали участь понад 3000 ветеринар них фахівців із більш як 60 країн усіх континентів, у тому числі від СРСР - 7 делегатів. Конгрес проходив під девізом "За раціональне викорис тання домашніх та диких тварин". Наукова програма конгресу включала 4 пленарних засідання, 9 симпозіумів, засідання секцій фахівців, пере гляди відеозаписів, демонстрацію плакатів. На першому пленарному засіданні були заслухані доповіді генерального директора Міжнародного епізоотичного бюро (МЕБ) доктора Л. Блажана "Світове виробництво і використання продуктів і сировини тваринного походження"; начальника Головного управління ветеринарії Держагропрому СРСР О.Д. Третьякова "Значення ветеринарії в забезпеченні виробництва доброякісної тваринницької продукції" і керівника відділу ФАО доктора Н.А. Язноровського "Як ми можемо допомогти підвищити продуктивність тварин у країнах, що розвиваються". Всього на 18 секціях було заслухано понад 700 доповідей, найбільше число доповідей зробили вчені Канади, США, ФРН. Радянські вчені на секційних засіданнях зробили 11 доповідей, що викликали великий інтерес у делегатів конгресу. Делегація СРСР брала участь у засіданнях бюро Всесвітньої ветеринарної асоціації (ВВА), її Постійного Комітету і фінансової комісії.

XXIV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1991 році в Ріо- де-Жанейро (Бразилія). Були присутні на ньому представники з 40 країн світу. Наукова програма включала три пленарні секції, на яких були за слухані доповіді: "Ветеринарні лікарі і благополуччя тварин", "Ветерина рна технологія майбутнього", "Перспективи розвитку харчової гігієни".

Працювало 26 симпозіуми і 28 семінари з різних аспектів ветеринарної медицини. Від України на них виступив А.І. Собко.

271

На засіданнях виконкому ВВА і Генеральної асамблеї розглянуті програми розвитку ВВА, Міжнародний Кодекс з ветеринарної етики, звіти комісій, фінансові питання тощо.

На асамблеї були обрані президент і члени виконавчого бюро ВВА. Президентом обрано Д.Т. Блекборно (Англія) і 7 віце-президентів (Європа Західна і Східна, Азія, Північна Америка, Південна Америка, Африка і від асоційованих членів ВВА).

XXV Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1995 році в м. Йокогама (Японія). Були присутні 8 тисяч спеціалістів із 80 країн світу. Відбулися пленарні та секційні засідання. На пленарних засіданнях обговорювалися такі питання: ветеринарна етика і благополуччя тварин; здоров'я тварин і гігієна харчування в міжнародній торгівлі; видання з питань охорони навколишнього середовища і ветеринарної медицини; спеціалізація у ветеринарній медицині.

На секціях конгресу обговорювалися 16 тем: досягнення в гельмінтології; біотехнологія в розробці вакцин і методи діагностики хвороб; догляд за тваринами й їх використання в дослідженнях і перевірках; боротьба з респіраторними хворобами великої рогатої худоби; біль у тварин і заходи боротьби з нею; мінімальні вимоги у ветеринарній освіті; кульгавість у коней; анатомія диких тварин і анатомічні методи навчання; гігієна харчових продуктів у XXI столітті; утруднення ветеринарії в реабілітації і повторному поверненню тваринного світу навколишнього дикого середовища (охорона рідкісних тварин і птахів, які зникають); контроль і профілактика хвороб свиней у XXI столітті; сучасні діагностичні лабораторії по лікуванню тварин, гігієні продуктів харчування і токсикології; останні досягнення в дослідженні бактеріальних, вірусних інфекцій та паразитарних хвороб птахів; патологія тварин, як джерело моделей в медичних дослідженнях; удосконалена біотехнологія пересадки ембріонів; історичний розвиток ветеринарної медицини в Азії та Океанії.

Було проведено переобрання президента ВВА. Новим президентом Всесвітньої ветеринарної асоціації обраний доктор Апостоле Ронсіс (Греція).

Під час роботи конгресу проходила міжнародна ветеринарна виста-

вка.

XXVI Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в 1999 р. у Ліоні

(Франція). Були присутні 5500 делегатів з 90 країн світу. Працювало 36 секцій. Розглядались питання; історія ветмедицини, вет. освіта, інфек ційна і незаразна патологія, анатомія, фізіологія, клінічна біологія, тропі чна ветеринарія, етологія, дикі та зоопаркові тварини.

XXVII Всесвітній ветеринарний конгрес відбувся в Осло в 2003

році. Міжнародний обмін результатами науково-практичної діяльності в

272

галузі ветеринарії зробив велику допомогу людству у вишукуванні засобів і методів боротьби з хворобами тварин. Історія показує, що міжнародні ветеринарні конгреси відіграли велику роль у координації ветеринарної науки і практичної діяльності і в розробці заходів боротьби з багатьма інфекційними хворобами тварин, а також ліквідації деяких епізоотій у світовому масштабі.

Поряд із вченим багатьох країн світу в роботу Міжнародних ветеринарних конгресів внесли вагомий внесок радянські та українські вчені. Робота українських делегатів на конгресах, їх виступи, що відбивають наукові досягнення в нашій країні, сприяють росту авторитету ветеринарної служби України в міжнародних організаціях і поліпшенню ділових контактів із вченими зарубіжних країн, вносять величезний внесок у подальший розвиток і зміцнення Міжнародного ветеринарного співробітництва.

Вчені Національного аграрного університету надавали значну допомогу іншим країнам у підготовці спеціалістів ветеринарної медицини: в Афганістані - доцент А.Й. Яцишин; в Алжирі - професор С.К. Рудик і доцент А.С. Дячинський; у Гвінеї-Бісау - доценти С.С. Медведєв і М.О. Терес; в Ефіопіїпрофесор В.С. Козачок та ін.

Контрольні запитання

1.Коли і де був скликаний Перший Всесвітній ветеринарний конгрес?

2.У якому році і де було розроблене положення про Постійний Комітет Міжнародних ветеринарних конгресів?

3.На якому конгресі був розроблений проект статуту Міжнародних вете ринарних конгресів?

4.У роботі якого конгресу вперше приймала участь делегація Радянського

Союзу?

5.Періодичність скликання Міжнародних ветеринарних конгресів?

6.Де і коли відбувся XXI Всесвітній ветеринарний конгрес? Його девіз?

7.Які мови є офіційними мовами конгресів?

8.Хто фінансує проведення Міжнародного ветеринарного конгресу?

Міжнародна епізоотична служба

У травні 1921 р. у Парижі відбулася міжнародна конференція, на якій були присутні представники 42 країн. Розглядалися питання про епізоотичне становище, особливо у відношенні таких захворювань, як чума великої рогатої худоби, ящур, парувальна неміч. На конференції вирішили створити Міжнародну службу по боротьбі з інфекційними хворобами тварин.

У січні 1924 р. представники 28 держав підписали угоду про створення ветеринарної науково-технічної організації Міжнародної епізооти-

273

чної служби із місцезнаходженням Міжнародного епізоотичного бюро в м. Парижі. Бюро повинно функціонувати під керівництвом і контролем Постійного Комітету, сформованого з делегатів від урядів, що домовилися. Склад і обов'язки були визначені Статутом. Кошти на створення МЕБ, а також на поточні витрати представляли держави, що підписали угоду. Радянський Союз приєднався до Міжнародної угоди про заснування МЕБ у 1927 р., а Україна стала членом МЕБ в 1992 р.

МЕБ підтримує науково-технічні зв'язки з ветеринарними установами, що відповідають за організацію ветеринарної служби в країнах. Бюро не втручається в адміністративну діяльність держав і не залежить від влади країни, де воно розташоване. МЕБ функціонує під керівництвом і контролем Постійного Комітету і його адміністративної комісії, що представляє Комітет у проміжках між щорічними генеральними сесіями. На останніх члени Комітету таємним голосуванням обирають голову (президента МЕБ) і адміністративну комісію терміном на 3 роки.

Постійний Комітет у 1972 р. скликав першу Генеральну сесію з представників 25 країн-членів Міжнародної епізоотичної служби. У 1939 р. кількість країн-членів МЕБ складала 44, у 1949 - 48, у 1959 - 64, у 1970 - 80, у 1971 - 90, в даний час - 116 країн. Генеральним директором МЕБ протягом багатьох років були відомі французькі вчені: професори Лекланш, Рамон, доктори Р. Віттоз, Л. Блажан.

МЕБ проводить усю роботу по підготовці до Генеральних сесій, що щорічно скликають у травні в Парижі. Робочими мовами є французька, англійська, німецька, а з 1970 р. - російська. Наприкінці кожної сесії розробляють програму роботи чергової сесії, яку затверджує Комітет.

МЕБ підтримує зв'язок із ветеринарними службами, що ще не є його членами, і з іншими Міжнародними організаціями, що мають відношення до захисту тварин: ФАО (Організація Об'єднаних націй із питань продовольства і сільського господарства), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), відділ мікробіологічної стандартизації Міжнародної асоціації мікробіологічних товариств, Міжнародний комітет по лейкемії, Міжафриканське бюро по тваринництву, Панамериканський центр по зоонозах, Всесвітня організація по захисту тварин, Всесвітня ветеринарна асоціація, Міжнародний інститут холоду. - міжнародна спілка залізничного, повітряного, морського, автодорожнього транспорту, Європейське економічне співтовариство, Європейська рада і ряд інших міжнародних організацій. Основними завданнями МЕБ є:

1. Координація будь-яких важливих досліджень або дослідів у відношенні патології чи профілактики тих інфекційних хвороб тварин, по котрим необхідне міжнародне співробітництво.

274

2.Збір і розсилання урядам і ветеринарним установам фактів і до кументів, що мають загальний інтерес і що стосуються перебігу епізоотій та заходів боротьби з ними.

3.Вивчення проектів угод, що відносяться до ветеринарно-сані тарного нагляду за тваринами і надання в розпорядження урядів, що підписали ці угоди, можливості контролювати їх виконання.

МЕБ організувало Всесвітню службу інформації. Усі країни-члени МЕБ, а також деякі країни, що не є його членами, регулярно 1 раз на місяць направляють дані про виникнення неблагополучних пунктів з інфекційних захворювань, що відносяться до списку А: ящур, везикулярний стоматит, везикулярна хвороба свиней, чума великої рогатої худоби, чума дрібних жуйних, контагіозна плевропневмонія великої рогатої худоби, нодулярний дерматит, лихоманка долини Ріфт, блутанг, віспа кіз і овець, африканська чума коней, африканська чума свиней, класична чума свиней, грип птахів, Ньюкасльська хвороба.

Один раз у квартал країни направляють інформацію з хвороб списку В (90 інфекційних хвороб великої рогатої худоби, коней, свиней, птахів, риб, бджіл, хутрових звірів), раз у рік - по хворобам списку С, для боротьби з якими необхідне міжнародне співробітництво. При появі особливо небезпечних хвороб у країнах, де до цього захворювання не реєструвалося, інформацію негайно телеграфом направляють у МЕБ.

Відомості, зібрані МЕБ, повідомляють країнам зацікавленим організаціям: негайно - про спалах особливо небезпечних інфекційних хвороб; щомісяця - по хворобах списку А і результатах ідентифікації типів і варіантів вірусу ящуру. Кожні два місяці направляють бюлетень, у якому публікують матеріали міжнародних нарад з ветеринарії, огляди по епізоотології і профілактиці інфекційних і паразитарних хвороб тварин, тексти міжнародних угод по ветеринарії, офіційні повідомлення. Раз у рік випускають щорічник із таблицями статистичних даних окремо з хвороб у кожній країні.

МЕБ в останні роки розробило рекомендації по боротьбі з ящуром, лейкозом, сказом, класичною і африканською чумою свиней, бруцельозом, туберкульозом тварин, поширеними хворобами птахів і ін. Ці рекомендації широко використовують у практиці при наданні ветеринарної допомоги на різних континентах.

Міжнародна служба епізоотій розробляє міжнародні санітарні конвенції і подає їх для ратифікації учасникам. За участю нашої країни було підписано кілька конвенцій на багатосторонній та двохсторонніи основі переважно з прикордонними країнами - Туреччиною, Румунією, Угорщиною, Польщею, Словаччиною, Росією тощо.

275

Важливим документом, розробленим і затвердженим Постійним Комітетом МЕБ, є ветеринарно-санітарний кодекс (1968 р.).

МСК містить правила і є найбільш важливим довідковим документом при встановленні державного і міжнародного санітарного контролю.

Останній МСК був прийнятий у 1974 р. Він складається з 8 розділів:

1.4 акти, 5 розділів, загальні положення.

2.Положення по 17 хворобах списку А.

3.Положення по 12 хворобах списку В.

4.Положення по 19 хворобах списку С.

5.Положення про норми і вимоги, які висуваються до препаратів і контролю біопрепаратів і товарів проти хвороб всіх видів тварин, вклю чаючи птахів, гризунів, риб і бджіл.

6.Дані 16 зразків міжнародних сертифікатів, прийнятих МЕБ. МСК рекомендує виходити із 2 ситуацій в країні-експортері:

-країни, в яких хвороба не реєструється протягом 3 років;

-країни, в яких хвороба могла бути на протязі 3 років. Таким чи ном, по правилах країні-імпортеру належить право прийняти оптималь не рішення в залежності від ситуації в країні-експортері.

7.Дані перехідні положення, які рекомендуються під час введення кодексу в життя.

8.Алфавітний список хвороб, врахованих кодексом.

Основними завданнями ветеринарної служби України у діяльності МЕБ є вивчення та узагальнення новітньої наукової інформації з питань боротьби з епізоотіями сільськогосподарських тварин, а також одержання при сприянні бюро зразків штампів вакцин, сироваток і інших ветеринарних препаратів і матеріалів, використовуваних для запобігання епізоотій.

Матеріали МЕБ є основним джерелом інформації про епізоотичний стан в країнах світу. Ці матеріали використовують при організації охорони нашої території від заносу інфекцій при імпорті худоби, продуктів і сировини тваринного походження, при підготовці конвенцій в галузі ветеринарії з зарубіжними країнами, у роботі з іноземними вченими і при виїзді наших фахівців за кордон, при упорядкуванні періодичних інформаційних бюлетенів з особливо небезпечних хвороб тварин у країнах світу.

Контрольні запитання

1.У якому році було створено Міжнародне епізоотичне бюро?

2.Коли до МЕБ вступила Україна?

3.Під яким керівництвом і контролем функціонує МЕБ?

276

4.На який термін обирається адміністративна комісія Міжнародної епізоо тичної служби?

5.Які мови є робочим на Генеральних сесіях?

6.З якими міжнародними організаціями підтримує зв'язок МЕБ?

7.Основні завдання МЕБ

8.Кому й у якому порядку країни-члени МЕБ спрямовують інформацію про виникнення інфекційних хвороб?

9.Порядок повідомлення про зібрану інформацію країнам-членам МЕБ.

10.У якому році був розроблений Міжнародний ветеринарно-санітарний

кодекс?

11.Основні завдання ветеринарної служби України в діяльності МЕБ.

8.2.Організація ветеринарної служби в зарубіжних країнах

Уданий час ветеринарні служби світу знаходяться на різних стадіях свого розвитку та становлення. Вони не схожі одна на одну з організаційних питань, наявності кадрів, діагностичних, науково-дослідних установ, підприємств біологічної промисловості, навчальних закладів, фінансування тощо.

За офіційними даними ФАО, спеціалізованого відділу ООН, 59% всього поголів'я тварин в світі знаходиться в країнах, які розвиваються,

а41% - в промислово розвинутих, у той же час, 81% кваліфікованих ветеринарних спеціалістів зосереджений у промислово розвинутих країнах, а на долю країн, які розвиваються приходиться лише 19%. Тому навантаження на одного ветеринарного лікаря в розвинутих країнах у 5,2 рази менше, ніжу країнах, які розвиваються. Різниця у ветеринарному обслуговуванні пояснюється не лише політико-економічним укладом, характером торгівельних та культурних взаємовідносин, а також і при- родно-кліматичними умовами.

Так, для Африканського континенту характерна багатобарвність дикої фауни, своєрідний уклад життя корінного населення, інтенсивне ведення тваринництва, нерівномірне розміщення тварин. Епізоотичний стан Африканського континенту характеризується великою кількістю карантинних та маловивчених хвороб тварин, які приносять великі економічні збитки країнам континенту.

Вкраїнах Азіатського континенту і Латинської Америки епізоотична обстановка також складна і напружена, в основному, з тих же причин, що і в Африці.

277

У багатьох африканських, азіатських країнах і в країнах Латинської Америки одним із основних факторів, які стримують ефективну боротьбу із заразними хворобами тварин є дефіцит кваліфікованих ветеринарних спеціалістів, слаборозвинута біологічна промисловість і ветеринарна наука. Набагато благополучніша епізоотична ситуація в країнах Європи, Північної Америки та Океанії. На цих територіях розташовані, в основному, країни високорозвинені, які мають у своєму розпорядженні добре обладнану і організовану ветеринарну службу, з широкою мережею нау- ково-дослідних установ, діагностичних лабораторій. Ветеринарна служба в повній мірі забезпечена лікувальними препаратами, діагностикумами та засобами специфічної профілактики заразних хвороб. Тваринництво в цих країнах, в основному, ведеться на інтенсивній і напівінтенсивній основах.

У більшості країн світу ветеринарна служба знаходиться, переважно, в системі Міністерства сільського господарства. В деяких країнах приймають участь інші міністерства, частіше охорони здоров'я, які контролюють біологічні препарати для ветеринарних потреб і частковий контроль продуктів тваринного походження.

Ветеринарна служба майже всіх країн поділяється на державну і приватну, яка в різних країнах має неоднакове співвідношення.

Основними функціями державної ветеринарної медицини є:

-охорона території країни від заносу інфекції ззовні;

-ліквідація спалахів інфекційних хвороб на території країни;

-контроль якості біопрепаратів;

-ветеринарно-санітарний контроль за якістю продуктів харчуван

ня.

Штати служб у різних країнах відрізняються в залежності від структури та системи ведення тваринництва, чисельності населення, площі країни, кліматичних умов, політико-економічного устрою країни, розвитку її економіки.

Ветеринарну службу фінансують із бюджетів територіальних утворень і, частково (25%), - з національного бюджету.

Статистичні дані ФАО показують, що навантаження на одного лікаря ветеринарної медицини, виражене в умовних одиницях голів великої рогатої худоби, в різних країнах неоднакове (таблиця 21).

Таблиця 21

Кількість лікарів ветеринарної медицини та їх навантаження в деяких країнах світу

Одна умовна голова великої рогатої худоби дорівнює: 1 голові великої рогатої худоби, буйвола, коня, віслюка, мула, верблюда; 5 головам лам; 7 головам свиней; 12 головам овець або кіз; 250 головам домашньої птиці.

Організація ветеринарної служби в окремих зарубіжних країнах

Сполучені Штати Америки

В склад Міністерства сільського господарства США входить управління під назвою "Служба охорони тварин і рослин (СОТР)", яка має в своєму складі три підрозділи: захист рослин і карантин, інспекція м'яса та птиці і ветеринарна служба. Очолює ветеринарну службу країни заступник начальника СОТР.