♦ Операції па голові. Розділ 1 ♦

Фіксація і знеболювання. До операції бика витримують 10—12 год на голодній дієті. Тварину фіксують у станку, голову прив'язують до станка на розтяжку дещо припіднятою. Застосовують нейролептики, краще ксилазин. Після заспокоєння твари­ни виконують двосторонню анестезію підочноямкових нервів.

Техніка операції (рис. 12). Операційне поле знежирюють та обробляють антисеп­тиком. Скальпелем ощадно зрізують омозолілі краї рваної рани до появи крові. При цьому стежать, щоб ранові поверхні, які будуть з'єднуватися, збігалися за формою та розміром. Посилену кровотечу попереджують накладанням пінцетів-язикотримачів на крила носа і верхню губу. Також можна використовувати гумовий джгут, який про­водять через ротову порожнину, схрещують на спинці носа і фіксують за роги. Завдя­ки цьому перетискуються верхня губна артерія та дорсальна гілка підочноямкової ар­терії. Для власне ринопластики вибирають один із способів.

б в

Рис. 12. Ринопластика: а, б — етапи операції за 1-м способом; в — 2-й спосіб; 1 — кільце, підв'язане до рогів; 2 — кровоспинний джгут

За способом Фоменка ранові поверхні перетинчастої частини носової перегород­ки з'єднують кількома стібками вузлового шва з використанням шовного матеріалу, що повільно розсмоктується. Далі у товщу тканин верхнього й нижнього країв рани в 6—7 точках проводять ін'єкції клею (БФ-2 чи БФ-6). Голку вколюють на глибину 2—4 см, а при її витягуванні витискують у тканини зі шприца клей. Його надлишок разом із згустками крові видаляють лезом скальпеля. Мета ін'єкції клею — прискори­ти формування рубцевої тканини. Потім на ранову поверхню наносять антибак­теріальну пудру чи сорбенти, а на носо-губне дзеркало накладають 3—4 стібки петле- подібного шва, використовуючи міцний синтетичний шовний матеріал. Для поперед­ження ускладнень, пов'язаних з післяопераційним набряком тканин і відповідно на­ступним звуженням ніздрів, у просвіт останніх вставляють на 1—2 доби гумові труб­ки. Шви знімають на 10— 14-ту добу, а носове кільце знову вставляють через 45 днів.

Дещо більш раціональним є другий спосіб ринопластики (за Магдою, Понома- ренком, Бондаренком). Після антисептичної та хірургічної обробки ранової поверхні, зупинки кровотечі у просвіт рани вставляють зібране носове кільце, притискують йо­го до носової перегородки та фіксують шпагатом до рогів, щоб у подальшому воно не

В. М. Власенко, Л. А. Тихонюк, М. В. Рубленко

Оперативна хірургія,

анестезіологія і топографічна анатомія

Спеціальна частиш

В. М. Власенко, л. А. Тихонюк, м. В. Рубленко

ОПЕРАТИВНА ХІРУРГІЯ, АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ І ТОПОГРАФІЧНА АНАТОМІЯ

(спеціальна частина)

Допущено

Міністерством аграрної політики України як підручник для підготовки фахівців у вищих навчальних аграрних закладах III—IV рівнів акредитації з напряму підготовки 1305 — ветеринарна медицина

Біла Церква

Білоцерківський державний аграрний університет 2006

УДК 619:617.4-089.5/11 (075.8) ББК 48.75 В5

Автори: Власенко В. М., Тихонюк Л. А., Рубленко М. В. Рецензенти:

Іздепський В. Й., проф. (Полтавська державна аграрна академія), Фоменко Г. М., проф. {Харківська державна аграрна академія)

Власенко В. М., Тихонюк Л. А., Рубленко М. В.

В5 Оперативна хірургія, анестезіологія і топографічна анатомія. — Біла Церква 2006. - 544 с.: 461 іл.

І5ВК 966-7417-82-4

У підручнику описано техніку виконання операцій у різних видів тварин по ділянках тіла, методи знеболювання та їх анатомотопографічні дані. У підручник введені нові розділи з ендоскопії, інвазійних оперативних втручань та остеосинтезу.

I5ВN 966-7417-82-4

ББК 48.75

© Власенко В. М., Тихонюк Л. А., ІЧ'бленко М. В., 2006

а

СЬігиг^ш шепіе ргіиз еІ осиїиз а§аІ, ^иат агтаіа шапи (Нехай хірург діє умом й оком раніше, ніж озброєною рукою)

с(гігигді

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

Vсіе.^іпа^іа

РОЗДІЛ 1

ОПЕРАЦІЇ НА ГОЛОВІ

Оперативні втручання в ділянці голови істотно відрізняються від опе­рацій в інших ділянках тулуба тварини. Це зумовлено анатомічними особ­ливостями та різноманітними функціями органів і тканин голови.

Анатомотопографічні дані. Межу між головою та шиєю визначає лінія, яка проходить від потиличного гребеня вниз по передньому краю крила атланта і далі, до кута нижньої щелепи.

Враховуючи фізіологічні особливості різних частин голови, її поділяють на два анатомотопографічні відділи: лицьовий та черепно-мозковий (рис. 1). Перший з них є початком харчотравного і дихальних трактів, другий — містить головний мозок. По­верхня голови розділена на ділянки (рис. 2; 3).

Рис. 1. Топографічні ділянки тіла великої рогатої худоби (а) і коня (б) за Садовським: 1 — лицьова; 2 — черепно-мозкова; З — потилична; 4 — привушно-залозиста; 5 — дорсальна і 6 — вентральна шиї; 7 — холки; 8 — спини; 9 — бічна, 10 — вентральної грудної стінки і 11 — передньої грудної стінки; 12 — поперекова; 13 — м'якої черевної стінки; 14 — лопатко-плечова; 15 — ліктьового суглоба і передпліччя; 16 — зап'ястка; 17 — п'яст­ка і пальців; 18 — сіднична; 19 — стегнова; 20 — колінного суглоба і гомілки; 21 — заплесна; 22 — плесна і пальців; 23 — хвоста

Лицьовий відділ голови

Від черепно-мозкового відділу лицьовий відділяється умовною лінією, яка з'єднує задні краї орбіт і далі проходить по верхньому краю виличної дуги до заднього краю гілки нижньої щелепи. Лицьовий відділ включає: поверхневі шари м'яких тканин, по­рожнини носа з придатковими пазухами, ротову порожнину, глотку, ділянку орбіти, щелепові суглоби, міжщелепову ділянку з гортанню.

Зовнішні орієнтири. У жуйних важливим орієнтиром лицьового відділу є лицьо­вий горб, у коня — лицьовий гребінь, у свині — підочна ямка. Також у всіх тварин легко пальпуються щелеповий суглоб, міжщелеповий та нижньощелепові кути, кінці носових кісток, підочноямковий та підборідковий отвори, передній край зовнішнього жувального м'яза та зовнішній край аркади верхньощелепових зубів. Крім того, у жуйних — передній край альвеоли першого премоляра, а в коня — черевце спеціаль­ного підіймача верхньої губи та судинна вирізка.

Поверхневі шари м'яких тканин лицьового відділу голови мають видові і навіть породні особливості.

Шкіра, за виключенням ряду порід свиней та великої рогатої худоби, — невели­кої товщини, досить рухома в ділянках щоки та міжщелепового простору, але мало­рухома на спинці носа, а на носо-губному дзеркалі у великої рогатої худоби та кінчи­ках носа в свиней і собак — зовсім нерухома.

Рис. 3. Ділянки голови коня за Попеско: 1 —

спинка носа; 2 — бокова носа; 3 — ніздрів; 4 — верх­ньощелепна; 5 — зубна; 6 — нижньощелепна; 7 — губ; 8 — підборідка; 9 — підочноямкова; 10 — жувального м'яза; 11 — очної ямки; 12 — лобна; 13 — тім'яна; 14 — вискова; 15 — надочноямкова; 16 — вилична; 17 — щелепного суглоба; 18 — привушно-залозиста; 19 — гортані; 20 — задній край нижньої щелепи; 21 — ніздрі; 22 — верхня іуба; 23 — нижня губа; 24 — судинна вирізка; 25 — лицьовий гребінь; 26 — чілка; 27 — грива; 28 — вушна раковина; 29 — крило атлан­та; ЗО — яремний жолоб

Рис. 2. Ділянки голови великої рогатої худо­би за Попеско: 1 — спинка носа; 2 — бокова носа і З — ніздрів; 4 — носо-губне дзеркало; 5 — щічна; 6 — зубна; 7 — нижньощелепна; 8 — губ; 9 — підбо- рідка; 10 — лобна; 11 — очної ямки; 12 — підочно- ямкова; 13 — жувального м'яза; 14 — задній край нижньої щелепи; 15 — вискова; 16 — тім'яна; 17 — вилична; 18 — щелепного суглоба; 19 — вушна; 20 — вушна раковина; 21 — привушно-залозиста; 22 — гортані; 23 — передгрудинна; 24 — крило ат­ланта; 25 — яремний жолоб; 26 — ріг

Підшкірна клітковина — слаборозвинута, особливо в ділянках носа й носо-губно- го дзеркала. У ній проходять численні кровоносні та лімфатичні судини, нерви.

Поверхнева фасція через підшкірну клітковину міцно зв'язана зі шкірою. Між її листками лежить підшкірний лицьовий м'яз, який в ділянці щоки переходить у підшкірний м'яз губ. Підшкірні м'язи добре розвинуті у всіх тварин, за виключенням дрібних жуйних, а в собак підшкірний лицьовий м'яз є продовженням поверхневого

нмн

шару шийних поверхневих м'язів. У всіх тварин обособленою частиною підшкірного м'яза лиця є виличний м'яз, який тягнеться у вигляді стрічки від вилицевої дуги до кута рота. Особливо він розвинутий в жуйних, собак і котів. В останніх двох видів виличний м'яз починається спереду основи вушної раковини й складається з двох ча­стин — передньої й задньої.

Підфасціальний простір заповнений пухкою сполучною тканиною з численними дрібними судинами й нервами. Підфасціальний простір особливо розвинений в міжщелеповій ділянці.

М'язи лицьового відділу являють собою потужний шар, який лежить на лицьо­вих кістках і тісно зростається з глибокою фасцією.

Черепно-мозковий відділ голови включає черепну коробку з її вмістом та ділян­ку вушної раковини. Він має такі межі: передню — лінія, що з'єднує верхні краї орбіт; латеральну — вилична дуга, верхній контур нижньощелепового суглоба і зовнішній край основи вушної раковини; задню — потиличний гребінь.

Зовнішні орієнтири. Легко пальпуються потиличний (у великої рогатої худоби — задній лобний чи міжроговий гребінь з роговими відростками) і зовнішні лобні гре­бені, виличний відросток лобної кістки та скронева ямка. Ділянка черепа має дещо випуклу поверхню в коней, свиней, дрібних жуйних та м'ясоїдних, а рівну — у вели­кої рогатої худоби.

У жуйних та свиней на середині відстані між орбітою та медіанною лінією голо­ви знаходиться надочноямковий отвір і однойменний жолоб, які легко пальпуються через шкіру. У коня цей отвір знаходиться близько до основи виличного відростка лобної кістки, на рівні медіального краю орбіти та відстані 1,5 см вперед від задньо­го краю виличного відростка. У м'ясоїдних цей отвір відсутній. У собак на потиличній кістці визначається різного ступеня розвитку залежно від породи зовнішній сагіталь­ний (чи стріловий) гребінь.

Поверхневі шари представлені відносно товстою та малорухомою шкірою, яка міцно зростається з підшкірною клітковиною та поверхневою фасцією. В усіх тварин більш розвинута підфасціальна клітковина, в якій розгалужуються численні судини й нерви.

Глибока фасція (апоневроз) — вкладається із кількох листків і покриває всю че­репно-мозкову ділянку голови та переходить на основу вушної раковини. Вона щільно зв'язана зі шкірним м'язом лоба, що добре розвинутий в жуйних (дещо слабкіше в свиней та відсутній в інших видів) у вигляді досить масивного м'язового шару; знаходиться між основою рогового відростка та орбітою, без певних меж пере­ходить латерально на основу вушної раковини, а орально — в шкірний м'яз спинки носа й зливається з носогубним підіймачем.

Скроневу ямку виповнює висковий м'яз, який починається між лобним і зовнішнім сагітальними гребенями (а в коня і потиличним) та закінчується здебільшого на м'язо­вому відростку нижньощелепової кістки. Найбільш розвинутий він у собак та кішок.

Окістя черепно-мозкового відділу голови тварин має значну товщину. Підокістна клітковина розвинута відносно слабко, але окістя досить легко відділяється при хірургічних операціях. Кістки черепно-мозкового відділу формують зовнішню стінку черепно-мозкової порожнини та лобної пазухи, а також беруть участь в утворенні клинопіднебінної ямки та орбіти.

Зони шкірної іннервації голови (рис. 4). Головним є трійчастий нерв (п. £гі§еті- пиз), який іннервує всю шкіру голови за винятком задньої частини нижньої щелепи та частково ділянки вушних раковин. Останні іннервуються гілками перших двох шийних нервів.

Ще в черепно-мозковій порож­нині трійчастий нерв поділяється на три гілки:

А. Очний нерв (п. оркґаїтісиз), який виходить у коня через очноям­кову щілину, а в жуйних — через оч­ноямково-круглий отвір. Далі він поділяється на 4 нерви: слізний (у жуйних віддає нерв рога), йде в слізну залозу верхньої повіки, шкіру скроне­вої ділянки та кон'юнктиву латераль­ного кута ока; лобний — в лобну та тім'яну ділянки; носо-війковий — в очне яблуко; підблоковий — до слізної залози третьої повіки, а в дрібних жуйних віддає гілку до рогових відростків.

Б. Верхньощелепний нерв (п. тахі- Ііагіз), який поділяється на: вилич­ний — йде в нижню повіку, а у вели­кої рогатої худоби віддає гілку рога; підочноямковий — віддає спочатку альвеолярні гілки для премолярів і різців, а потім поділяється на зовнішні носові гілки для шкіри спинки носа, внутрішні — для слизо­вої носової порожнини та гілки верхньої губи; крилопіднебінний — розгалужується в слизовій носових ходів, твердому й м'якому піднебінні.

В. Нижньощелепний нерв (п. тапсііЬиІагіз), який поділяється на жувальний, глибокі скроневі, крилоподібні, щелепно-під'язиковий, щічний, вушно-скроневий, язиковий, комірковий альвеолярний нижній нерви.

Кровопостачання. Основною артеріальною магістраллю для голови є парна за­гальна сонна артерія. Біля атланто-потиличного суглоба вона відгалужує внутрішню сонну артерію для головного мозку, продовжуючись у зовнішню сонну артерію. Остання проходить уздовж заднього краю нижньої щелепи до ділянки скронево- нижньощелепного суглоба, позаду якого віддає поверхневу скроневу артерію і перехо­дить у щелепну; медіально різко повертається, йде у клинопіднебінну ямку і відгалу­жує великі кінцеві гілки: велику піднебінну артерію — у тверде піднебіння, кли­нопіднебінну артерію — в слизову оболонку носової порожнини, а далі продовжується як підочноямкова артерія, що через однойменний канал виходить на лицьову поверх­ню голови, де в різних тварин розгалужується неоднаково.

Лімфовідтік. У ділянці голови розміщені три лімфоцентри: привушний, нижньо­щелепний і заглотковий (рис. 5).

Рис. 4. Зони шкірної іннервації ділянки голови: а — великої рогатої худоби: 1 — підочноямкового нерва; 2 — підблокового; З — лобного; 4 — рога; 5 — виличного; 6 — вискового поверхневого;

б — коня: 1 — лобного; 2 — підблокового; 3 — виличного; 4 — підочноямкового; 5 — підборідкового; 6 — вискового поверхневого; 7 — шийних нервів (вентральних гілок)

Привушний лімфоцентр включає привушні поверхневі й глибокі лімфовузли. По­верхневі лімфовузли розміщені під шкірою вентрально від скронево-нижньощелепно­го суглоба, попереду рострального краю верхнього кінця привушної слинної залози, глибокі — під верхнім кінцем останньої. Ці вузли збирають лімфу зі шкіри, м'язів, кісток черепно-мозкового відділу голови, зовнішнього вуха, привушної слинної зало­зи, слізної залози верхньої повіки. У великої рогатої худоби лімфа далі відтікає в ла­теральні заглоткові вузли, в собаки — в медіальні заглоткові, в свині — в дорсальні поверхневі шийні, в коня — в заглоткові лімфовузли.

Рис. 5. Лімфатична система ділянки голови великої рогатої худоби (за Панінським):

1. — привушний лімфоцентр;

2. — нижньощелеповий лімфоцентр;

3. — лімфатичні судини

Нижньощелепні лімфовузли розміщені поверхнево в підщелепному проміжку, латерально від рострального кінця піднижньощелепової слинної залози. Вони збира­ють лімфу зі шкіри, м'язів, кісток лицьового відділу черепа, а також із слизових но­са, рота, застійних слинних залоз, а в свині — від мигдаликів.

Далі лімфа відтікає у великої рогатої худоби в латеральні заглоткові вузли; в ко­ня—в краніальні глибокі шийні; в свині — в додаткові нижньощелепні, а від них — у дорсальні поверхневі шийні; в собаки — в медіальні заглоткові лімфовузли.

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ НОСА, НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА її ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ

Анатомотопографічні дані. Ділянка носа межує аборально з лобною ділян­кою, з боків — з підочноямковою, щічною і носогубною (на лінії, що проходить від медіального кута ока до носощелепової вирізки), і спереду — з носогубним дзеркалом.

Тканинні шари ділянки носа: 1) шкіра; 2) поверхнева фасція з апоневротичними волокнами носогубного підіймача; 3) спеціальний підіймач верхньої губи; 4) ікловий м'яз; 5) окістя; 6) кісткова стінка носової порожнини. Зсередини носова порожнина вкрита товстою малочутливою слизовою оболонкою.

Носова порожнина поділена вздов^ носовою перегородкою на дві половини. Вона відкривається ніздрями, а закінчується хоанами. Кістково-хрящова носова перегородка у великої рогатої худоби не досягає аборальної частини носової порожнини. Носові ра­ковини — дорсальна й вентральна, прикріплююються до латеральних стінок носової по­рожнини. У свою чергу вони ділять кожну половину порожнини носа на дорсальний, середній та найбільший — вентральний носові ходи. Останні зливаються із загальним носовим ходом, що формується між носовою перегородкою й раковинами. У коней се­редній носовий хід у своєму задньому відділі через носощелепний вхід з'єднується з аборальною частиною верхньощелепної пазухи, а порожнина вентральної раковини че­рез вузьку раковинно-щелепну щілину — з оральною частиною цієї пазухи.

У великої рогатої худоби вентральна носова раковина поділена поздовжньою пе­регородкою на два поверхи: дорсальний (з'єднується з середнім носовим ходом) і вен­тральний (сполучається з вентральним носовим ходом).

У коня дорсальна носова раковина поперечною перегородкою поділена на пе­редній (оральний, завитковий) та задній (аборальний, синусний) відділи.

У жуйних на відстані 5—8 см від ніздрі, на криловій складці вентральної носової раковини знаходиться вихідний отвір носослізного каналу. Іноді він є подвійним у коней і відкривається позаду країв ніздрі на її вентральній стінці.

У жуйних носова порожнина широка. Під слизовою оболонкою носової перего­родки й дна носової порожнини розміщена густа сітка кровоносних судин каверноз­ного типу. У собак слизова оболонка носової порожнини формує велику кількість складок, основу яких складають кісткові та хрящові пластинки.

Верхівка носа в жуйних тварин характеризується наявністю так званого носогуб- ного дзеркала. Ця ділянка шкіри розташована між ніздрями та верхньою губою. В її основі у великої рогатої худоби знаходяться тіла різцевих кісток, перетинчаста части­на носової перегородки і носові хрящі.

Оральний відділ дорсального краю носової перегородки віддає праворуч і ліворуч крилоподібні хрящі, від яких вентрально відходять, загинаючись угору, якореподібні хрящі. Носогубне дзеркальце вкрите безволосою малорухомою шкірою із безліччю бо­розенок і вивідних протоків носогубних залоз, які виділяють серозний секрет. Під­шкірна клітковина розвинена слабо, а поверхнева фасція міцно зв'язана зі шкірою. Підфасціальний простір заповнений пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені численні лімфатичні й кровоносні судини та нерви.

Кровопостачання внутрішніх поверхонь носової порожнини здійснюється решітчастою, аборальною носовою і дорсальними гілками великої піднебінної артерії. Під слизовою оболонкою в ділянці носової перегородки й дна носової порожнини зна­ходяться венозні сплетення. Кровопостачання верхівки носа здійснюється великими гілками лицьової та підочноямкової артерій.

Лімфовідтік здійснюється через лімфатичні судини, розташовані у підслизовому шарі до заглоткових та підщелепних вузлів.

Іннервація забезпечується гілками клинопіднебінного і решітчастого нервів. Верхівка носа іннервується гілками підочноямкового нерва, дорсального щічного та по­верхневого скроневого нервів.

Придаткові пазухи (рис. 6) но­сової порожнини тварин мають чіт­ко виражені видові та вікові особ­ливості стосовно об'єму, форми і меж. Основні придаткові пазухи — лобна, верхньощелепна та лобно- раковинна (у коней).