Рис. 6. Придаткові пазухи носа:

1. — Коня: 1 — лобно-раковинна; 2 — верхньощелепна;

2. — Великої рогатої худоби: 1 — основна лобна пазуха; 1' — додаткові пазухи; 2 — верхньощелепна пазуха;

а — надочноямковий отвір; в — перегородка (по Елле- бергеру і Бауму); с — місце трепанації

Лобна пазуха у великої рогатої худоби займає все склепіння череп­но-мозкового відділу і простягаєть­ся в рогові відростки лобної кістки. Передня межа цього синуса прохо­дить по лінії, що з'єднує передні краї очних орбіт у дорослих тва­рин, а задні — у молодняку. Задня межа проходить по міжроговому гребеню, а бокові — по зовнішніх гребенях лобної кістки. По сере­динній лінії голови пазуха поділя­ється кістковою перегородкою на праву та ліву половини, які сполу­чаються з середнім носовим ходом.

У аборальних відділах у товщі тім'яних і потиличних кісток у старих тварин є додаткова потилична пазуха, а орально 3—4 додаткові порожнини, які не з'єднують­ся з основною камерою лобної пазухи, але сполучаються із середнім носовим ходом.

У коней лобна пазуха без певних меж зливається із заднім відділом дорсальної носової раковини, формуючи лобно -раковинну пазуху.

Її проекція має форму підкови. Задню анатомічну межу формує лінія, проведена дещо позаду рівня заднього краю виличного відростка лобної кістки, а збоку — по зовнішньому лобному гребеню.

Передня межа являє собою лінію, що з'єднує середини обох лицьових гребенів. Хірургічна межа лобно-раковинної пазухи знаходиться на відстані до 1 см всередину від анатомічної.

У собак лобна пазуха повністю формується за рахунок лобної кістки. Її передня межа проходить по лінії від кута сформованого переднім краєм орбітальної зв'язки та латеральним орбіти, перпендикулярно до медіанної лінії голови. Задня межа зна­ходиться на лінії, що з'єднує кінець лобного відростка виличної кістки й зовнішній отвір кісткового слухового проходу протилежного вуха.

Верхньощелепна пазуха у великої рогатої худоби має такі межі: верхня — це лінія, яка проходить від внутрішнього кута ока до альвеоли 1-го премоляра; передня — по рівню підочноямкового отвору; нижня — по лицьовому горбу паралельно до спинки носа; задня — по рівню середини очної ямки. Пазуха досить простора, а її дном є аль­веоли верхньощелепових зубів. У пазусі розташований підочноямковий канал з од­нойменними судинами та нервами.

Верхньощелепова пазуха медіально сполучається з піднебінною пазухою, а через носощелепний прохід — з носовою порожниною. Особливістю цієї пазухи у великої рогатої худоби є наявність в її дорсальній частині слізної камери (кістковий слізний міхур), яка з віком збільшується й досягає очної ямки.

У коней верхньощелепна пазуха розміщена в таких межах:, верхня — проекція но- сослізного каналу; нижня — в межах лицьового гребеня; передня — на кілька санти­метрів спереду від лицьового гребеня; задня — рівень середини очної ямки. Пазуха поділяється суцільною кістковою перегородкою на передню (оральну) та задню (або- ральну) камери. Перегородка лежить у площині, що знаходиться на середині відстані між внутрішнім кутом ока та переднім краєм лицьового гребеня.

Підочноямковий канал, з'єднаний кістковою пластинкою з дном пазухи, поділяє кожну камеру на менший — медіальний і більший — латеральний відділи, які сполу­чаються над каналом. Оральна камера через вузьку щілину має зв'язок з порожниною вентральної носової раковини, а задня — чотирма отворами: носощелепним — із се­реднім носовим ходом; лобно-щелепним — з лобно-раковинною пазухою; клиноще- лепним — з порожниною клиноподібної кістки; щелепно-решітчастою щілиною — з решітчастою кісткою.

У собак верхньощелепна пазуха має форму зрізаного конуса, який основою спря­мований аборально й стиснутий лйтеро-медіально. Вона має в середньому об'єм близько 6—10 см³ і знаходиться в таких межах, передня — на рівні підочноямкового каналу; верхня — на лінії від вершини виличного відростка лобної кістки до альвео­ли клика; задня — на лінії останніх корінних зубів верхньої щелепи. Пазуха сполу­чається з середнім і вентральним носовими ходами двома овальними отворами.

Кровопостачання здійснюється гілками лицьової артерії (дорсальною артерією носа і кутовою ока), підочноямковою, лобною, слізною, а також артерією нижньої повіки.

Іннервація здійснюється гілками підочноямкового, підблокового, лобного й рогового (у великої рогатої худоби) нервів. Гілки лицьового нерва іннервують м'язи.

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВІВ ПРИ ОПЕРАЦІЯХ У ДІЛЯНЦІ НОСА ТА ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ

Провідникова анестезія підочноямкового нерва

Показання. Операції в ділянці лицьового відділу, на верхній губі, носо-губному дзеркалі, оральному відділі верхньощелепової пазухи та зубах до 2-го моляра.

Техніка знеболювання у великої рогатої худоби (за Садовським). Використову­ють розчини новокаїну (3 %), лідокаїну (1—2 %), чи тримекаїну (1—3 %) в кількості 10-30 мл.

Нерв знаходиться в підочноямковому отворі. Для визначення місцерозташування останнього проводять орбітальну лінію від зовнішнього краю очної орбіти паралель­но до спинки носа. До цієї лінії проводять перпендикуляр від переднього краю пер­шого верхньощелепового премоляра, який легко пальпується через щоку. У точці пе­ретину вказаних ліній і знаходиться згаданий отвір, через який в однойменний канал вводять ін'єкційну голку на глибину 3—5 см та ін'єктують анестетик.

У коней ця анестезія має деякі відмінності, пов'язані з тим, що доступ до підоч­ноямкового отвору прикритий спеціальним підіймачем верхньої губи і носогубним м'язом. Отвір знаходять пальпацією поблизу середини лінії, яка з'єднує передній край лицьового гребеня з носощелеповою вирізкою (рис. 7, 8). М'язи, що прикривають отвір, зміщують доверху, а голку вводять у підочноямковий канал по нижній його стінці на глибину 3—5 см.

Підочноямковий отвір можна знайти й іншим способом. Проводять дві лінії: од­ну — від внутрішнього кута ока паралельно до лицьового гребеня; другу — перпенди­кулярно до першої, від переднього краю лицьового гребеня. Під час ін'єкції злегка на­тискають пальцями на ділянку отвору, щоб уникнути витікання розчину анестетика за межі каналу.

Рис. 8. Методи визначення точок ін'єкцій при провідниковій анестезії нервів голови коня:

а—б — лицьова лінія; в—г — орбітальна лінія; а—д — лінія від переднього кінця лицьового гребеня до носощелепної вирізки; точки ін'єкції для анестезії нервів: 1 — верхньощелепового; 2 — підочноямкового; З — лобного; 4 — підблокового

Рис. 7. Анестезія нервів голови коня:

1 — підочного; 2 — підборідкового; З — підблокового; 4 — лобного; 5 — верхньощелепового; 6 — нижньощелепового; 7 — нервів жувальних м'язів

При операціях на м'яких тканинах верхньої щелепи достатньо створити депо ане­стетика лише поблизу отвору, де нерв виходить із підочноямкового каналу.

Техніка знеболювання підочноямкового нерва в собаки. Отвір підочноямкового каналу знаходять на верхній щелепі під шкірою, на рівні третього кутнього зуба. Він має форму щілини, розташованої перпендикулярно до поздовжньої осі голови і при­критий підіймачем верхньої губи (рис. 9). Останній піднімають доверху, голку вко­люють на глибину 2—3 см, анестетик ін'єктують у кількості 2—4 мл.

Провідникова анестезія верхньощелепового нерва

Показання. Зазвичай цю анестезію проводять при операціях на зубах верхньої щелепи. Проте, також її застосовують у випадках, що й при провідниковій анестезії підочноямкового нерва.

Техніка знеболювання (за Студенцовим). У коней голку вколюють у точці, яка лежить на перетині двох ліній (див. рис. 7; 8): лицьової, яка йде від назального кінця лицьового гребеня до щелепового суглоба, та орбітальної, що є перпендикулярною до лицьової й проведена від зовнішнього краю орбіти. Голку спрямовують перпендику­лярно до «шкіри на глибину 6—9 см до моменту зіткнення з кісткою (ділянка клино­подібної ямки).

Техніка знеболювання (за Власенком) у свині. Точка уколу знаходиться безпо­середньо під вентральним краєм виличної кістки на перпендикулярі, опущеному з на­зального краю орбіти, що є продовженням лінії, яка проходить по жувальній поверхні зубів верхньої щелепи (рис. 10).

Голку спрямовують перпендикулярно сагітальній площині на глибину 5—7 см у дорослих тварин і до 3 см у молодняку до 2-місячного віку.

Провідникова анестезія лобного нерва

Рис. 10. Точки ін'єкцій для анестезії нервів голови в свині:

1 — верхньощелепового; 2 — альвеолярного нижньої щелепи

Показання. Операції в ділянці лоба й верхньої повіки; у великої рогатої худоби її поєднують з анестезією підблокового нерва.

Рис. 9. Анестезія нервів у ділянці голови соба­ки: 7 — підочноямкового; 2 — нижньоямкового через підборідний отвір; 3 — верхньощелепового; 4 — нижньоямкового

Техніка знеболювання. У коней над очною ямкою, ближче до виличного відростка лобної кістки, пальпують надочноямковий отвір. Проколюють шкіру і кінчик голки підводять до цього отвору, де ін'єктують 5—7 мл розчину анестетика. Для знеболюван­ня верхньої повіки голкою проникають у надочноямковий отвір на глибину 1—2 см.

У великої рогатої худоби голку вколюють на глибину 2—3 см крізь верхню повіку посередині верхнього краю очної ямки.

Провідникова анестезія підблокового нерва

Показання. Трепанація та інші операції в ділянці лоба й на повіках; у коней — операції в ділянці раковинного відділу лобово-раковинної пазухи і на нижній повіці.

Техніка знеболювання. У великої рогатої худоби поблизу внутрішнього краю оч­ної ямки на 2 см дорсально від внутрішнього кута ока вколюють голку на глибину 2—3 см та ін'єктують 5—7 мл розчину місцевого анестетика.

У коней місце ін'єкції знаходиться на 1 см вище внутрішньої комісури повік. Медіально від внутрішнього кута ока просувають голку по внутрішній стінці орбіти на глибину 2,5—3,5 см.

ВВЕДЕННЯ НОСОВОГО КІЛЬЦЯ

Показання. Приборкування і фіксація племінних биків, здебільшого у віці 12-ти місяців.

Фіксація і знеболювання. Тварину фіксують у станку, до якого міцно прив'язу­ють голову. Попередньо застосовують нейролептик.

Інструментарій. Носове кільце та спеціальні щипці для ведення кільця.

Техніка операції (рис. 11). Місце введення кільця — задньоверхня ділянка перетинчастої ча­стини носової перегородки, в основі якої лежить гіаліновий хрящ. Носову перегородку та верхівку носа знежирюють та обробляють антисептиком. Кільце вкладають у спеціальні щипці. При цьому ліве напівкільце повинне знаходитися в жолобі лівої бранші щипців, а штир рухомого важеля щипців увійти у призначене для нього заглиблен­ня напівкільця. Праве напівкільце повинно знахо­дитися на площадці рухомого важеля. Розводять бранші щипців і перфорують гострим кінцем напівкільця носову перегородку. Для попереджен­ня зміщення браншів, їх фіксують пересувним хо­мутиком на ручках щипців. Потім щипці знімають, а вільні кінці носового кільця з'єднують гвинтом, головку якого потім відламують плоскогубцями. За відсутності щипців перфорацію здійснюють троакаром. Рана загоюється протягом 8—10 діб.

РИНОПЛАСТИКА

Показання. Пластику носо-губного дзеркала виконують у племінних биків у разі розриву носової перегородки й носогубного дзеркала приборкувальним кільцем. Опе­рацію бажано виконувати, коли грануляції рваної рани носа досягають періоду омо- зоління (через ЗО діб після розриву).

Фіксація і знеболювання. До операції бика витримують 10—12 год на голодній дієті. Тварину фіксують у станку, голову прив'язують до станка на розтяжку дещо припіднятою. Застосовують нейролептики, краще ксилазин. Після заспокоєння твари­ни виконують двосторонню анестезію підочноямкових нервів.

Техніка операції (рис. 12). Операційне поле знежирюють та обробляють антисеп­тиком. Скальпелем ощадно зрізують омозолілі краї рваної рани до появи крові. При цьому стежать, щоб ранові поверхні, які будуть з'єднуватися, збігалися за формою та розміром. Посилену кровотечу попереджують накладанням пінцетів-язикотримачів на крила носа і верхню губу. Також можна використовувати гумовий джгут, який про­водять через ротову порожнину, схрещують на спинці носа і фіксують за роги. Завдя­ки цьому перетискуються верхня губна артерія та дорсальна гілка підочноямкової ар­терії. Для власне ринопластики вибирають один із способів.

б в

Рис. 12. Ринопластика: а, б — етапи операції за 1-м способом; в — 2-й спосіб; 1 — кільце, підв'язане до рогів; 2 — кровоспинний джгут

За способом Фоменка ранові поверхні перетинчастої частини носової перегород­ки з'єднують кількома стібками вузлового шва з використанням шовного матеріалу, що повільно розсмоктується. Далі у товщу тканин верхнього й нижнього країв рани в 6—7 точках проводять ін'єкції клею (БФ-2 чи БФ-6). Голку вколюють на глибину 2—4 см, а при її витягуванні витискують у тканини зі шприца клей. Його надлишок разом із згустками крові видаляють лезом скальпеля. Мета ін'єкції клею — прискори­ти формування рубцевої тканини. Потім на ранову поверхню наносять антибак­теріальну пудру чи сорбенти, а на носо-губне дзеркало накладають 3—4 стібки петле- подібного шва, використовуючи міцний синтетичний шовний матеріал. Для поперед­ження ускладнень, пов'язаних з післяопераційним набряком тканин і відповідно на­ступним звуженням ніздрів, у просвіт останніх вставляють на 1—2 доби гумові труб­ки. Шви знімають на 10— 14-ту добу, а носове кільце знову вставляють через 45 днів.

Дещо більш раціональним є другий спосіб ринопластики (за Магдою, Понома- ренком, Бондаренком). Після антисептичної та хірургічної обробки ранової поверхні, зупинки кровотечі у просвіт рани вставляють зібране носове кільце, притискують йо­го до носової перегородки та фіксують шпагатом до рогів, щоб у подальшому воно не

заважало маніпуляціям. Потім подвійною лігатурою із міцного шовного матеріалу, що розсмоктується, накладають три' петлеподібних стібка для зближення рани носо-губ- ного дзеркала. Після цього діють за способом Фоменка. Після загоєння рани протя­гом двох тижнів шовний матеріал розсмоктується, а тому відпадає потреба у зніманні швів. Через 45 днів шпагат, що фіксує носове кільце до рогів, розрізають.

Рис. 13. Топографія й трепанація навко- лоносових пазух у коня. Анатомічні межі лобно-раковинної пазухи — світле штрихування; її хірургічна межа — темне штрихування. Орієнтовні лінії: 1 — по вінце­вих відростках нижньої щелепи; 2 — по надоч­ноямкових отворах; 3, 4 — по задньому і пе­редньому краях очної ямки; 5 — по середині та 6 — по передньому краю лицьового гребеня

Рис. 14. Межі лобної пазухи й місця. її трепанації у великої рогатої худоби

У післяопераційний період з раціону бика виключають солому, полову, борош­нисті корми, напувають тварину з відра.

ТРЕПАНАЦІЯ ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ

Показання. Гнійне запалення, сторонні тіла та личинки оводів, новоутворення, оперативний доступ до альвеол корінних зубів верхньої щелепи.

Фіксація і знеболювання. Спокійних тварин оперують у стоячому положенні із застосовуван­ням провідникової анестезії, поєднуючи знеболю­вання лобного, підблокового й підочноямкового нервів. Тваринам з норовом перед місцевим зне­болюванням застосовують нейролептаналгезію.

Техніка операції. Верхньощелепову пазуху (рис. 13) в коней трепанують у двох ділянках: аборальну камеру в середині кута між переднім краєм очної ямки й лицьовим гребенем; ораль- ну камеру дещо вище і назад від орального кінця лицьового гребеня. У великої рогатої ху­доби трепанацію проводять у точці вище і назад від лицьового горба приблизно на 2 см.

Лобно-раковинну пазуху в коней трепанують у лобному її відділі, в точці, що знаходиться по­середині відстані між серединною лінією голови та очноямковим отвором. Ділянка трепанації ра- ковинного відділу знаходиться на 3—4 см лате­рально від серединної лінії та на 2—3 см від пе­редньої межі.

Лобну пазуху у великої рогатої худоби (рис. 14) трепанують на середині відстані між надоч­ноямковим отвором і серединною лінією голо­ви, а також дещо вище чи нижче від зазначеної ділянки. Аборальні відділи пазухи трепанують поблизу основи рогових відростків.

У овець лобну пазуху трепанують між сере­динною лінією голови й надочноямковим отво­ром.

У всіх випадках тканини розсікають скаль­пелем до окістя. Розріз має бути у вигляді напів- кола чи кута, які спрямовані донизу. Фіксують пінцетом шкірно-фасціальний клапоть, хресто­подібно розсікають і відшаровують распатором окістя. За допомогою трепана, трефина чи напів­круглого долота в кістці роблять отвір. Після са­нації пазухи та дренування окістям прикривають рановий дефект, а на шкіру накладають вузло­вий шов.

Прокол стінки слізного міхура верхньощелепової пазухи

Показання. Введення лікарських речовин для створення їх депо при керато- кон'юнктивіті у великої рогатої худоби.

Фіксація та знеболювання. Тварин фіксують у станку із використанням носових щипців. За необхідності застосовують нейролептаналгезію.

Техніка операції (за О. Б. Бондаренком). Зміщують угору нижню повіку разом з очним яблуком. Голку Боброва вводять посередині очної ямки і спрямовують медіально під кутом 45° до горизонтальної лінії. При проколі стінки слізного міхура відчувається легко відчутне подолання перешкоди. Далі приєднують шприц із гумо­вим шлангом та ін'єктують до 40 мл розчину лікарської речовини.

ОПЕРАЦІЇ НА ЗУБАХ

Анатомотопографічні дані. Кількість зубів залежить від виду тварин. За формою, «локалізацією, функціональним призначенням зуби діляться на різцеві, кли­ки й корінні. Кожен із них має коронку, більш менш виражену шийку та корінь.

Інтраальвеолярною частиною зуба є корінь. Він найбільш масивний і розміщуєть­ся в зубній альвеолі. Шийка зуба лежить на рівні входу в альвеолу і покрита яснами. Останні є досить добре васкуляризованою частиною слизової оболонки ротової порож­нини. Вони складаються зі щільної фіброзної сполучної тканини з включеннями ела­стичних волокон та не містять залоз і підслизового шару. Ясна тісно зрощуються з окістям і шийкою зуба та відрізняються потужною щільністю та міцністю. Коронка зуба — це його вільна частина, яка піднімається над яснами. Зуби виконують тимча­сову функцію — молочні, або ж постійну.

Кінь у кожній щелепі має 20 постійних зубів: 6 різців, 2 клика, 12 корінних зубів. Останні розташовані по шість з кожного боку, при цьому передні три зуби назива­ються премолярами, а останні три — молярами. Різці розміщені по 3 з кожного боку. Зуби, розташовані безпосередньо біля медіальної лінії (центральні), називаються зачепами. За ними йдуть серединні різці та кутові (окрайки).

Заміна молочних зубів постійними відбувається в наступні терміни: в 2,5 роки з'являються зачепи, в 3—3,5 роки — середні різці, а у 4 роки — кутові. Молочних кликів кінь не має. Постійні клики прорізаються в 3—4 роки, проте лише на нижній щелепі по одному з кожного боку. \

Корінні постійні зуби верхньої та нижньої щелеп розміщені глибоко в альвеолах.

Жувальні поверхні зубів верхньої та нижньої щелеп не відповідають одна одній: верхня зубна аркада дещо довша за нижню; жувальні поверхні нижньої аркади спря­мовані трохи косо зверху вниз і зсередини назовні, а верхньої — знизу вверх і зовні всередину. Як наслідок при жуванні вони не стикуються одна з одною.

У великої рогатої худоби 32 зуба. Всі вони, окрім різців, мають довгу коронку. На верхній щелепі різці відсутні, але їх заміняє особливе потовщення слизової обо­лонки, яке покрите роговим шаром.

У собак зуби короткокоронкові, всього їх 42, причому на нижній щелепі 6 мо­лярів, а на верхній — 4.

Загалом зубна система тварин подається у вигляді формули. При цьому латинсь­ку назву окремих зубів позначають буквами: І — різці, С — клики, Р — передньо- корінні, М — власне корінні, а цифрами — їх кількість. У чисельнику формули наво­дять число зубів у половині верхньої щелепи, а у знаменнику — нижньої щелепи.

Зубні формули:

• коня - І З/З С 1/1 Р З/З М З/З х 2 = 40;

• великої рогатої худоби - І 0/4 С 0/0 Р З/З М З/З х 2 - 32;

• свині - І З/З С 1/1 Р 4/4 М З/З х 2 = 44;

• собаки - І З/З С 1/1 Р 4/4 М 2/3 х 2 = 42.

Кровозабезпечення верхньощелепових зубів здійснюється гілками підочноямкової артерії, а нижньощелепових — гілками альвеолярної нижньощелепової артерії.

Іннервація. Зуби верхньої щелепи іннервуються гілками підочноямкового нерва, який проходить в однойменному каналі. До кожного зуба та його ясен підходить ок­рема гілка, яка проникає в пульпу зуба по вузькому каналу його кореня. Різці верх­ньої щелепи іннервуються верхнім різцевим нервом, який відгалужується від підочно- ямкового в лунці, що знаходиться біля підочноямкового отвору на 0,5—1 см в або- ральному напрямку. Далі нерв проходить у вузький дорсальний різцевий канал.

Зуби нижньої щелепи іннервуються альвеолярним нижньощелеповим нервом, який проходить у нижньощелеповий канал через однойменний отвір на медіальній по­верхні "щелепи. На середині відстані між кликом та першим премоляром (рівень підборідного отвору) від нижньощелепового каналу відгалужується нижньощелепо­вий різцевий канал, в якому знаходиться нижній різцевий нерв. Останній іннервує різці та ясна нижньої щелепи.

ЗНЕБОЛЮВАННЯ ЗУБІВ

Провідникова анестезія нижньощелепового нерва (п. тапсІіЬиІагіз)

Показання. Виконують з обох боків. Поряд із знеболюванням зубів нижньої ще­лепи цю провідникову анестезію застосовують для розслаблення жувальних м'язів при маніпуляціях у ротовій порожнині, глотці та початковій частині стравоходу. Для полегшення її виконання попередньо проводять премедикацію нейролептиками.

Техніка провідникової анестезії у коней (за Чубарем). Голку вколюють безпосе­редньо спереду найвипуклішої точки щелепного суглоба і спрямовують її на основу протилежної вушної раковини до моменту дотику з кісткою (щелепна вирізка). Витя­гують мандрен та ін'єктують 5—7 мл роз­чину анестетика, а далі голку просовують на глибину 5—7 см, де знову вводять 10— 15 мл цього ж розчину.

Рис. 15. Визначення точки ін'єкції для анестезії нижньощелепового нерва у великої рогатої худоби: А—Б — орбітально-вушна лінія; В — точка ін'єкції

Техніка провідникової анестезії у великої рогатої худоби (за Вороніним). У просвіт спрямовуючої голки вводять ін'єкційну. Точка уколу знаходиться на 1 см нижче від середини відстані між зовнішнім кутом ока та нижнім краєм вушної раковини (рис. 15). Проколюють шкіру і просовують спрямовуючу голку в глибину та дещо назад, орієнтуючись на основу протилежної вушної раковини, до переднього краю щелепної вирізки, де ін'єктують 5 мл розчину анестетика. Далі через щелепну вирізку просовують ін'єк­ційну голку у скроневу ямку до зіткнення

її з кісткою. Тут ін'єктують ще 20—25 мл анестетика. Через 5—10 хв відбувається роз­слаблення жувальних м'язів та відвисання нижньої щелепи, які тривають 1,5—2 год. При цьому зникає чутливість зубів і язика, але рухливість останнього зберігається.

Техніка провідникової анестезії нижньощелепового нерва у собак (за Вороні- ним). Попередньо щелепи зв'язують та застосовують нейролептики. Точка ін'єкції знаходиться на середині лінії, яку проводять від кутового відростка нижньої щелепи до виличної дуги, в напрямку до зовнішньої комісури повік. Голку просовують дещо аборально в напрямку основи протилежної вушної раковини. При зіткненні зі щелеп­ною вирізкою ін'єктують 2—3 мл анестетика. Далі голкою через щелепну вирізку про­никають у підскроневу ямку до зіткнення з кісткою, де ще ін'єктують 5—6 мл анес­тетика. Таким же чином діють з протилежного боку.

Провідникова анестезія коміркового альвеолярного нижнього нерва

Показання. Операції на зубах нижньої щелепи, нижній губі та підборідді.

Техніка анестезії в коня (за Красницьким). Ін'єкцію проводять у місці входжен­ня нерва в нижньощелеповий отвір, який знаходиться на середині відстані між випук­лою ділянкою щелепового суглоба й судинною вирізкою. На цю точку проводять лінію від заднього краю орбіти до вентрального нижньої щелепи. Голку вколюють знизу за напрямком цієї лінії між кісткою та криловим м'язом на глибину, що дорівнює відстані від краю нижньої щелепи до проекції нижньощелепового отвору. Тут ін'єктують 15—20 мл розчину анестетика.

Техніка анестезії у великої рогатої худоби (за Садовським). Проекція нижньо­щелепового отвору знаходиться на перетині двох ліній: жувальної, яку проводять уз­довж жувальної поверхні зубів верхньої щелепи; орбітальної — по передньому краю виличного відростка лобової кістки. Голку вколюють на внутрішній поверхні вент­рального краю нижньої щелепи та спрямовують її по орбітальній лінії до нижньоще­лепового отвору, де ін'єктують 15—20 мл розчину анестетика.

Провідникова анестезія підборідного нерва (п. тепіаііз)

Показання. Операції на підборідді та нижній губі. При заглибленні голки в ниж­ньощелеповий канал знеболюються ікла й різцеві зуби з яснами з відповідного боку. Обов'язковою є попередня нейролептаналгезія.

Техніка провідникової анестезії. На рівні комісури губ крізь шкіру пальпують підборідний отвір. Голку підводять до нього та ін'єктують 5—10 мл анестетика.

ВИРІВНЮВАННЯ ЗУБІВ У КОНЕЙ

Показання. Наявність на коронках кутніх зубів гострих країв, які пошкоджують слизову оболонку язика й щік.

Техніка операції. Зуби вирівнюють зубним рашпілем зі зйомною чи глухою пла­стинкою з крупними насічками з одного боку і дрібними — з другого (рис. 16).

Тварину фіксують у станку. Помічник витягує язик у бік, протилежний ділянці операції. Ритмічними рухами при невеликому натискуванні рашпілем сточують по­верхні зубів. Спочатку рашпілем з великими насічками, а потім з дрібними. Після процедури ротову порожнину промивають розчином антисептика.

Рис. 16. Зубні інструменти: 1 — рашпіль; 2—5 — зубні ножиці; 6 — ножиці для захоплювання коронки зуба; 7—11 — зубні щипці та підставка для молярів (10); 12 — універсальні зубні щипці; 13 — щипці Целіщева; 14 — щинці для дрібних тварин

РЕЗЕКЦІЯ КОРОНКИ ЗУБА

Показання. Висока коронка одного із зубів, яка заважає жуванню і пошкоджує зуб, розміщений напроти.

Фіксація. Попередньо застосовують нейролептик. Тварину фіксують у станку. У ротову порожнину вставляють зівник, язик виводять на протилежний бік.

Техніка операції. Зубними ножицями захоплюють частину коронки зуба, яка ви­ступає на рівні здорового сусіднього зуба. Ріжучою поверхнею інструмента відколю­ють її та видаляють із ротової порожнини. Гострі краї зуба вирівнюють рашпілем. При оголенні пульпи зуба, останній видаляють. Ротову порожнину промивають роз­чином антисептика.

ЕКСТРАКЦІЯ ЗУБІВ

Показання. Переломи зубів, карієс, пульпіт, періодонтит, порушення зміни зубів. Найчастіше виконують у коней і собак.

Інструментарій. Зівник, зубні щипці різної конструкції та підкладки для них.

Знеболювання. Нейролептаналгезія в поєднанні з провідниковою анестезією.

Техніка операції. Промивають ротову порожнину розчинами антисептиків із ви­раженими дубильними властивостями. По краях ушкодженого зуба скальпелем надрізують ясна.

У дрібних тварин кінцями щипців проникають під ясна й вглибину до альвеоли, щоб захопити шийку і навіть корінь зуба. Швидким і коротким рухом щипців уздовж щелепи та в бік зуб витягують.

У коней премоляри видаляють щипцями типу важеля, кінці яких з'єднані шарніром, а робочі щічки знаходять дещо позаду нього. Після фіксації коронки зуба інструментом розхитують корінь зуба, а потім, упираючись шарніром на сусідній зуб, натискують рукоятками в напрямку протилежної щелепи й витягують зуб (рис. 17).

Для видалення молярів, що технічно більш складніше, застосовують щипці типу важеля з шарніром дещо збоку від рукояток або щипці з підставкою. При цьому діють як і в попередньому випадку.

Рис. 17. Екстракція: премолярів (а); молярів (б)

Після видалення зуба альвеолу тампонують і промивають розчинами антисеп­тиків. Наступні 2—3 доби задають лише рідкі корми.

ОПЕРАЦІЇ НА РОГАХ

Анатомотопографічні дані (рис. 18). Основу рога формує роговий відросток лобної кістки. Всередині відростка є порожнина — пазуха рогового відростка, покри­та слизовою оболонкою, що сполучається з лобним синусом. Зовні роговий відросток вкритий основою шкіри рога, яка зрос­тається з його окістям. Зовнішній шар ос- ₄

нови шкіри рога формує сосочки з ' •■'ІЇШшШШіґ^^³

гермінативним шаром епідермісу, який ₂

продукує щільніти ріг у вигляді рогового

чохла, що виходить за межі рогового "

відростка. Довжина відрізка рогового

чохла, що лежить над роговим відростком

лобної кістки, з віком збільшується. ч ШІ^^Щ^^⁵ з

На лобній кістці зачатки рогових _ґ /иші^ш^Ґ^

Оперативна хірургія, 16

анестезіологія і топографічна анатомія 16

В. М. Власенко, Л. А. Тихонюк, М. В. Рубленко 17

РОЗДІЛ 1 5

ОПЕРАЦІЇ НА ГОЛОВІ 5

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ НОСА, НОСОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТА її ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ 12

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВІВ ПРИ ОПЕРАЦІЯХ У ДІЛЯНЦІ НОСА ТА ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ 16

Провідникова анестезія підочноямкового нерва 16

Провідникова анестезія підблокового нерва 18

ВВЕДЕННЯ НОСОВОГО КІЛЬЦЯ 18

РИНОПЛАСТИКА 18

ТРЕПАНАЦІЯ ПРИДАТКОВИХ ПАЗУХ 21

РЕЗЕКЦІЯ КОРОНКИ ЗУБА 26

ЕКСТРАКЦІЯ ЗУБІВ 26

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВА РОГА 31

ЗАПОБІГАННЯ РОСТУ РОГІВ У ТЕЛЯТ 31

АМПУТАЦІЯ РОГІВ 32

ВІДКРИТА АМПУТАЦІЯ РОГА 32

АМПУТАЦІЯ РОГА ІЗ ЗАКРИТТЯМ КІСТКОВО-ШКІРЯНОГО ДЕФЕКТУ ВІЛЬНОЮ ШКІРЯНОЮ ПЛАСТИКОЮ ЗА ПЕТРАКОВИМ 33

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ОЧНОЇ ОРБІТИ 34

ЕНУКЛЕАЦІЯ ОЧНОГО ЯБЛУКА 35

ЗНЕБОЛЮВАННЯ ОЧНОГО НЕРВА 36

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ЗАВОРОТІ ПОВІК 37

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ВИВОРОТІ ПОВІК 38

ЕКСТИРПАЦІЯ ТРЕТЬОЇ ПОВІКИ 38

ОПЕРАЦІЇ НА ЯЗИЦІ 39

ЗНЕБОЛЮВАННЯ НЕРВІВ ЯЗИКА 39

УСУНЕННЯ ГІПЕРКІНЕЗУ ЯЗИКА 40

АМПУТАЦІЯ Й ПЛАСТИКА ЯЗИКА (ЗА В. К. ЧУБАРЕМ) 40

ОПЕРАТИВНЕ УСУНЕННЯ ВАДИ В КОРІВ-СИСУНІВ 44

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ПРИВУШНОЇ ЗАЛОЗИ 49

ШТУЧНЕ ПРИПИНЕННЯ ФУНКЦІЇ ПРИВУШНОЇ ЗАЛОЗИ 50

ВИДАЛЕННЯ СЛИННИХ КАМІНЦІВ 50

ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ СЛИННИХ НОРИЦЬ 51

ЕКСТИРПАЦІЯ СЛИННИХ ЗАЛОЗ У СОБАК 51

ПУНКЦІЯ ПОВІТРОНОСНОГО МІШКА 53

РОЗТИН ПОВІТРОНОСНОГО МІШКА 53

ОПЕРАЦІЇ НА ВУШНІЙ РАКОВИНІ 54

АМПУТАЦІЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ 55

ПЛАСТИЧНА КОРЕКЦІЯ ПОСТАВИ ВУШНОЇ РАКОВИНИ 56

В СОБАК 56

ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІ ОПЕРАЦІЇ В ОВЕЦЬ ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ЦЕНУРОЗУ 57

РОЗДІЛ 2 67

ОПЕРАЦІЇ У ВЕНТРАЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ШИЇ 67

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВІВ ШИЇ У ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ 51

МОЖЛИВІ АНАТОМІЧНІ ШЛЯХИ ПОШИРЕННЯ ГНІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВЕНТРАЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ШИЇ ТА ОПЕРАТИВНІ ДОСТУПИ 51

РОЗТИН ГОРТАНІ (ЛАРИНГОТОМІЯ) в коня 52

РЕЗЕКЦІЯ ДУЖКИ ПЕРСНЕПОДІБНОГО ХРЯЩА (КРИКОДЕКТОМІЯ) В КОНЯ 54

ЕКСТИРПАЦІЯ ГОРТАННИХ КИШЕНЬОК (ВЕНТРИКУЛОЕКТОМІЯ) В КОНЯ 54

РЕЗЕКЦІЯ ГОЛОСОВОЇ СУМКИ В СОБАКИ 58

ВИДАЛЕННЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ (ТИРЕОЇДЕКТОМІЯ) В СОБАКИ 58

ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ЯРЕМНОЇ ВЕНИ 59

РЕЗЕКЦІЯ ЯРЕМНОЇ ВЕНИ 60

РОЗТИН СТРАВОХОДУ (ЕЗОФАГОТОМІЯ) 61

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ДИВЕРТИКУЛІ СТРАВОХОДУ 61

ІНТРАТРАХЕАЛЬНІ ІН'ЄКЦІЇ 61

РОЗТИН ТРАХЕЇ (ТРАХЕОТОМІЯ) 62

ПУНКЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ 65

ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ 67

ПУНКЦІЯ ЗОБА 69

РОЗТИН ЗОБА 69

РОЗДІЛ з 70

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ХОЛКИ 70

МОЖЛИВІ АНАТОМІЧНІ ШЛЯХИ ПОШИРЕННЯ ГНІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ДІЛЯНЦІ холки ТА ОПЕРАТИВНІ ДОСТУПИ 78

ПУНКЦІЯ ГЛИБОКОЇ БУРСИ ХОЛКИ 80

РОЗТИН ГЛИБОКОЇ СУМКИ холки 81

ОПЕРАЦІЇ ПРИ УРАЖЕННІ ПОТИЛИЧНО-ОСТИСТОЇ ЗВ'ЯЗКИ 82

РЕЗЕКЦІЯ ХРЯЩА ЛОПАТКИ 85

РЕЗЕКЦІЯ ОСТИСТИХ ВІДРОСТКІВ 85

РОЗДІЛ 4 88

ОПЕРАЦІЇ НА БОКОВІЙ ГРУДНІЙ СТІНЦІ 88

ПІДОКІСТНА РЕЗЕКЦІЯ РЕБРА 99

РОЗТИН ГРУДНОЇ СТІНКИ (ТРАНСПЛЕВРАЛЬНА ТОРАКОТОМІЯ) (за П. П. Герценом і М. І. Молдован) 102

ТРАНСДІАФРАГМАЛЬНА ТОРАКОТОМІЯ (за П. П. Герценом) 104

ПУНКЦІЯ ПЕРИКАРДА (ПЕРИКАРДІОЦЕНТЕЗ) 106

ТРАНСДІАФРАГМАЛЬНА ТА ІНТРАКОСТАЛЬНА ПУНКЦІЇ ПЕРИКАРДА (за П. П. Герценом) 107

ПУНКЦІЯ ПЕРНКАРДІАЛЬНОЇ ПОРОЖНИНИ (ПЕРИКАРДІОЦЕНТЕЗ) В СОБАКИ 109

РОЗТИН ПЕРИКАРДА (ПЕРИКАРДІОТОМІЯ) 109

(за Г. Затлером) 109

ДРЕНАЖ ГРУДНОЇ ПОРОЖНИНИ В СОБАКИ 111

РОЗДІЛ 5 114

ОПЕРАЦІЇ НА ЧЕРЕВІ ТА ОРГАНАХ ЧЕРЕВНОЇ ПОРОЖНИНИ 114

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВІВ ЖИВОТА 131

РОЗТИН ЧЕРЕВНОЇ СТІНКИ (ЛАПАРОТОМІЯ) 136

народжених телят з 2-тижневого віку на чІк^ЩІІ^'⁶

місці формування рогових відростків Ш&'&яШі

відбувається потовщення шкіри, а з мі- ІШ&*ЩІІ

сячного віку розпочинається розвиток ГШ . '

рогових відростків лобної кістки. У про- /ІР'^-'Ш^Ш 1-р

цесі росту рога його порожнина продов- .и^^шшзр^^ф^ЩМш^^^у

жується в роговий відросток. Величина й І ШШіЯ&ШШ^²

форма рога залежать від породи й віку тварини, її статі. На рогах розрізняють

основу (корінь), тіло й верхівку, а також ^Рис' ¹⁸, ^{Схема рос}7 ^{рога: 1} ~ ^{лобна кі}Є^{тка; 2} ~

^{17 х г} ^ ¹ шкіра; 3 — екзостоз; 4 — сполучнотканинний зачаток

КІСТКОВИИ відросток лобної КІСТКИ та ро- _рога; 5 _ кістковий роговий зачаток; б - роговий ГОВИЙ ЧОХОЛ, або Ж власне ріг. відросток лобної кістки

Кровопостачання. Роговий відросток забезпечується кров'ю артерії рога (а. сог- пш), яка відгалужується від скроневої поверхневої артерії. Вона йде вздовж зовнішнього лобного гребеня, близько переднього краю якого від артерії рога відхо­дять чотири гілки. Останні огинають основу рога з латерального та медіального боків. Кров відтікає по однойменним венам, які розташовані по ходу артерії.

Лімфа від основи шкіри рога відтікає по 3—4-м магістральним лімфатичним су­динам, які огинають відросток з латерального й медіального боків, переходять у ви­личну ділянку, де з'єднуються з лімфатичними судинами з лобної ділянки та впада­ють у привушний лімфатичний вузол.

Іннервація здійснюється нервом рога (п. согпиз), який є гілкою очного нерва. Че­рез надочний отвір нерв рога далі проходить уздовж зовнішнього лобного гребеня. Тут він вкритий шкірою, фасцією, лобнощитковим м'язом і шаром пухкої сполучної тканини. В іннервації шкірно-фасціального шару також беруть участь гілки лобного й підблокового нервів, гілки дорсальних стволів перших шийних нервів.

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВА РОГА

Точка уколу голки знаходиться на середині відстані між основою рога і заднім краєм очної орбіти. Голку спочатку спрямовують до зовнішнього гребеня лобної кістки до моменту відчуття кісткової перепони, а потім — під нього. Об'єм розчину місцевого анестетика — 10—15 мл.

ЗАПОБІГАННЯ РОСТУ РОГІВ У ТЕЛЯТ

Показання. Профілактика травматизму при формуванні комолого стада для крупногрупового безприв'язного утримання тварин.

Розрізняють хімічний, термічний та кривавий способи попередження росту рогів, які застосовують у телят 1— 3-тижневого віку. Всі способи ґрунтуються на руйнуванні основи шкіри рогового горбика та епідермісу, що його вкриває-

Хімічний спосіб. Попередження росту рогів досягається нанесенням на рогові гор­бики хімічних речовин, які зумовлюють некроз шкіри. Здебільшого для цього викори­стовують натрію чи калію гідроксид у вигляді спеціальних олівців чи штифтів, які вкла­дають у дерев'яну чи гумову трубку або ж загортають у папір. Попередньо в ділянці ро­гового горбика видаляють волосся та зволожують шкіру. Потім прикладають трафарет з отвором для запобігання пошкодження оточуючих тканин і роблять, втирання штиф­том хімічних речовин до появи крапель крові. На 6—8-й день на обробленій ділянці ут­ворюється сухий некротичний струп, який відторгається через 2—3 тижні.

Для попередження опіків шкіри рук оператор повинен працювати в гумових ру­кавичках.

Недоліком хімічного способу є те, що нерідко телята облизують оброблені рогові горбики один в одного, внаслідок чого виникають опіки язика. Це спостерігається пе­реважно при нестачі в раціоні телят мінеральних речовин.

Термічний спосіб є більш ефективним, проте викликає сильну больову реакцію, а нерідко опіки II і III ступенів. Його застосовують у телят віком до 6 тижнів. При цьому використовують різні моделі спеціальних термокаутерів для рогів.

Термокаутер нагрівають до білого кольору. Для руйнування рогоформуючих тка­нин його протягом кількох секунд помірно притискують до рогового горбика і повер­тають. Зважаючи на поступове охолодження термокаутера, для обробки другого рого­вого горбика дещо посилюють тиск на тканини та на 2—3 сек подовжують експозицію.

Припечена ділянка набуває світло-коричневого забарвлення, а в утвореному за­глибленні з'являється тканинний ексудат. З часом тут з'являється струп, який відпа­дає через 2—3 тижні.

При недотриманні правил операції з попередження росту рогів хімічним чи фізичним способом не відбувається повного руйнування гермінативного шару епідермісу, що може зумовлювати ріст деформованого рога.

Кривавий спосіб. У телят віком 1—3 тижні.руйнують рогові горбики за допомогою трепана із зовнішнім діаметром 2,5 см або ж перфоративного ножа Плахотіна-Шитова.

Техніка операції. В ділянках рогових горбиків вистригають шерсть і шкіру об­робляють антисептиком. Помічник фіксує теля за вуха. Хірург приставляє трепан до рогового горбика, швидким рухом по колу прорізує шкіру навколо нього. Далі пово­ротом трепана на 90° зрізується роговий зачаток разом з окістям лобної кістки. Кро­вотеча не потребує додаткового втручання. Рану припудрюють антисептичним порош­ком з інсектицидними властивостями чи антисептиком у формі аерозоля.

АМПУТАЦІЯ РОГІВ

Показання. Переломи, неправильний ріст і новоутворення рогів, бодливість. Ви­далення рогів здійснюють безкровним чи кривавим способом.

Безкровний спосіб застосовують у тварин віком 2—2,5 роки шляхом стискуван­ня кайми шкіри в основі рога надзвичайно тугим гумовим кільцем (вакуумна гума). Це призводить до знекровлення тканин і наступного відпадання рога. Гумове кільце накладають за допомогою спеціальних щипців, гачків чи шворок. Розміри кільця: діаметр зовнішній — 15—20 мм, внутрішній — 9—10 мм.

Кривавий спосіб, як правило, застосовують у дорослої худоби.

Фіксація і знеболювання. Операцію виконують на стоячій тварині у станку з на­кладанням носових щипців. Для знеболювання використовують нейролептаналгезію та анестезію нерва рога.

ВІДКРИТА АМПУТАЦІЯ РОГА

Двічі ріг змазують 5 %-ним спиртовим розчином йоду, ампутують дротяною чи ли­стовою пилкою. При цьому голову тварини нахиляють у бік рога, який оперують, щоб уникнути затікання крові в лобну пазуху. Для зменшення кровотечі на основу рога на­кладають джгут. При ослабленні джгута судини, які кровоточать, задовблюють у кістці вістрям скальпеля, а на куксу рога накладають пов'язку з антисептичною маззю.

У випадках локалізації травм, новоутворень поблизу основи рогового відростка та для прискорення загоєння операційного дефекту після його ампутації застосовують так звану "глуху" ампутацію одним із способів.

Ампутація рога із закриттям кістково-шкіряного дефекту невільною шкіряною пластикою

Знеболювання посилюють одночасною анестезією лобного, підблокового, рого­вого та гілок дорсальних стовбурів перших шийних нервів. Останні знеболюють шляхом підшкірної інфільтрації тканин розчином місцевого анестетика в кількості 20—30 мл з вентрального та заднього боків основи рога, відступивши від нього на 2—3 см.

Техніка операції за Григореску та ін. (рис. 19). Спочатку роблять два розрізи м'яких тканин завдовжки 4—6 см: один по зовнішньому лобному гребеню, другий — позаду рога по міжроговому гребеню. Біля основи рога їх з'єднують двома напівміся- цевими розрізами. Шкіру навколо рога відпрепаровують у боки, а потім пилкою, зручніше дротяною, ампутують ріг біля самої основи. Кровотечу зупиняють, задов- блюючи судини у кістку та торзуючи їх у м'яких тканинах. Рану закривають вузло­вим швом чи швом з валиками. Шви знімають на 10—12-ту добу.

АМПУТАЦІЯ РОГА ІЗ ЗАКРИТТЯМ КІСТКОВО-ШКІРЯНОГО ДЕФЕКТУ ВІЛЬНОЮ ШКІРЯНОЮ ПЛАСТИКОЮ ЗА ПЕТРАКОВИМ

Цей спосіб використовують у випадках, коли основа рога в діаметрі перевищує 17—18 см, чи з інших причин не вдається закрити дефект у попередній спосіб.

Перший етап ампутації рога ідентичний, як і за способом Григореску. Відразу після цього отримують шкіряний клапоть за діаметром дефекту, прикладають його до рани і фіксують до її країв вузловим швом із шовку (рис. 20). Шкіряний клапоть ут­римується на місці дефекту 1,5—2 міс., поступово висихає і відпадає у вигляді сухої кірочки. За цей період під струпом формується щільна сполучна тканина, якг повністю закриває кістково-шкіряний дефект.

Отримання шкіряного клаптя. За добу до операції у тварини готують опе­раційне петле у верхній третині шиї. За 10—15 хв до ампутації рога проводять інфільтраційну анестезію ділянки для отримання шкіряного клаптя. Після ампутації рога скальпелем висікають клапоть шкіри за розмірами дефекту тканин на місці опе­рації. Рану закривають вузловим швом.

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ОЧНОЇ ОРБІТИ

Анатомотопографічні дані. Очна кісткова орбіта (очна ямка) представляє со­бою вмістилище для очного яблука, яке зсередини конічно вкрите фіброзною ткани­ною (периорбіта). Остання спереду прикріплюється до зовнішнього краю очної ямки, а в глибину — до зорового отвору чи очноямкової щілини. Периорбіта оточує очне яблуко разом із судинами, нервами та м'язами. Зовні периорбіта вкрита жировою тка­ниною. У свиней і м'ясоїдних орбіта несуцільна, частина її верхнього краю сформо­вана зв'язкою. Тканини очної ямки зовні обмежені верхньою і нижньою повіками. Між ними в медіальному куті ока знаходиться третя повіка (мигальна перетинка) та розміщується слізний горбик із слізним озерцем і слізними канальцями. Останні ве­дуть у слізний мішок, який через слізно-носовий канал зв'язаний з носовою порож­ниною. У верхньо-зовнішньому відділі орбіти розташована слізна залоза. Зовнішня поверхня ока та внутрішня повіка вкриті сполучною тканиною — кон'юнктивою. Власне третя повіка є складкою останньої, в основі якої лежить хрящ.

Очне яблуко разом із м'язами (чотири прямих, два косих та відтягувач ока) ото­чені фасціями: поверхневою, глибокою і теноновою (фасція очного яблука та його ре- трактора).

Крбвопостачання. Очне яблуко забезпечують кров'ю центральна артерія та сис­тема війчастих судин. Зовнішні ділянки верхньої повіки і слізну залозу живить слізна артерія, а внутрішні — гілки підочноямкової артерії. Разом ці судини біля вільних країв повік формують артеріальні дуги.

Іннервація. Аферентна іннервація ділянки орбіти здійснюється переважно гілками очного нерва; слізний нерв іннервує верхню повіку і слізну залозу; лобний — верхню повіку; підблоковий — третю повіку і слізний горбик; довгий війковий нерв — очне яблуко. Нижня повіка отримує гілку верхньощелепного нерва — скуловий нерв. У м'язах повік розгалужуються моторні гілки від орбітального стовбура лицьового нерва, і лише внутрішній підіймач верхньої повіки іннервується гілкою окорухового нерва.

Техніка анестезії у великої рогатої худоби (за Капустіним).

Голку вколюють на 1,5—2 см вище відростка виличної кістки в ділянці пе- редньонижнього кута скроневої ямки, спрямовуючи її медіо-вентрально під ку­том 35—45° до фронтальної площини на глибину до 10 см. Ін'єктують до 20 мл 2 %-ного розчину місцевого анестетика (рис. 21).

У коней і собак попередньо промива­ють антисептиком кон'юнктивальний мішок, а потім інстилюють на кон'юнк­тиву кілька крапель анестетика. Потім, через кілька хвилин, у кон'юнктиву біля зовнішнього кута ока вколюють голку і спрямовують її поза очним яблуком на скроне-нижньощелепний суглоб проти­лежного боку до упору в кістку. У рет- робульбарну клітковину вводять коням до 20 мл, а собакам і кішкам — 2—10 мл 2 %-ного розчину анестетика.

ЕНУКЛЕАЦІЯ ОЧНОГО ЯБЛУКА

Це оперативне втручання передбачає видалення очного яблука. Показання. Енофтальміт, панофтальміт; травма ока з витіканням його вмісту; глаукома; випадіння очного яблука з пошкодженням зорового нерва; новоутворення.

Фіксація та знеболювання. Великих тварин оперують у стоячому положенні в станку з використанням нейролептаналгезії та місцевого знеболювання, дрібних тва­рин — у боковому положенні на операційному столі. Здебільшого застосовують нар­коз та анестезію очного нерва.

Техніка операції (рис. 22). На від­стані близько 1 см від країв повік, па­ралельно з ними, розсікають шкіру до кон'юнктиви. За допомогою ножиць ос­танню препарують від шкіри. Потім очне яблуко, оточене кон'юнктивою, захвачу­ють щипцями М'юзо, підтягують зовні і послідовно пересікають ножицями жиро­ву клітковину, м'язи, фасції, очний нерв та гілки очної артерії. Дрібні судини коа­гулюють, а на очну артерію за можливості

Рис. 22. Енуклеація очного яблука: накладають лігатуру. Однак здебільшого

а — розріз паралельно краю повік; о — відпрепарована ^Г ^

Рис. 21. Анестезія очного нерва:

а — у великої рогатої худоби; б — у коня

ЗНЕБОЛЮВАННЯ ОЧНОГО НЕРВА

Показання. Операції в ділянці очної орбіти.

кон'юнктива (1), край орбітальної порожнини (2) Кровотечу ЗУПИНЯЮТЬ ТаМПОНаДОЮ. ПОТІМ

в очну ямку вставляють капілярний дренаж, випустивши його кінець назовні, а краї повік з'єднують вузловим швом. Через добу дренаж видаляють, шви знімають на 8— 10-й день. Поступово порожнина очної ямки виповнюється грануляціями, які покрива­ються кон'юнктивою, а шкіра повік зростається, формуючи анкілоблефарон.

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ЗАВОРОТІ ПОВІК

Заворот повік (ентропіон) — це завертання края повіки чи його частини всере­дину до очного яблука. Внаслідок цього розвивається хронічний кон'юнктивіт, кера­тит чи навіть виразка рогівки.

Знеболювання. Зазвичай застосовують засоби нейролептаналгезії. Використання інфільтраційної анестезії небажане через ускладнення з визначенням меж видалення шматочка шкіри.

Фіксація. Великих тварин оперують у стоячому положенні у фіксаційному стан­ку; дрібних — на операційному столі, в положенні на животі.

Техніка операції. Здебільшого такі пластичні операції виконують за Фріком чи Шлейхом.

Спосіб Фріка. Залежно від виду, породи тварини на відстані 3—10 мм від краю повіки та паралельно їй захоплюють складку шкіри. Товщина останньої залежить від складності патологічного положення повіки. Складку шкіри висікають ножицями чи скальпелем, не пошкоджуючи підшкірної клітковини, на всю довжину завернутої повіки.

Кровотечу зупиняють тампонами, а рану шкіри з'єднують вузловим швом (рис. 23).

Рис. 23. Оперативне усунення завороту повік за Фріком

Спосіб Шлейха використовують при одночасному завороті обох повік, особливо їх зовнішніх ділянок. Спочатку роблять розріз шкіри обох повік, переважно біля зовнішнього кута ока до рівня їх середини. Ширину розрізу визначають як і в попе­редньому випадку, рану тампонують і з'єднують вузловим швом. Стібки накладають почергово на верхнє й нижнє повіко (рис. 24).

Рис. 24. Етапи оперативного усунення завороту повік за Шлейхом

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ВИВОРОТІ ПОВІК

Показання. Ектропіон (виворот повік) частіше зустрічається в собак і коней. Здебільшого його зумовлює хронічне запалення кон'юнктиви. Фіксація і знеболювання як і при ентропіоні.

Техніка операції. За способом Діф- фенбаха-Греффе оперують при невели­ких виворотах. Поблизу зовнішнього кута ока вирізають шматок шкіри у вигляді рівностороннього трикутника з основою на рівні зовнішнього кута ока. Його вели­чина залежить від розмірів ентропіона. Шкіру відпрепаровують і видаляють.

Потім по краю ураженої повіки вирі­зають полоску шкіри на довжину основи попереднього трикутного свіжоутворено- го дефекту шкіри (рис. 25). Отримують новий трикутник "в-а-г", який відпрепа­ровують та переносять на місце видале­ного "а-б-в". Далі послідовно з'єднують вузловим швом кут "в-а-г" з кутом "в-б-а", а бік "б-в" з "а-в" та "а-б" з "а-г". Спосіб Шимановського (рис. 26). Вирізають шматочок шкіри у формі трикутни­ка з розміщенням його великого кута біля зовнішнього кута ока. Далі накладають вуз-

ЕКСТИРПАЦІЯ ТРЕТЬОЇ ПОВІКИ

Показання. Пухлини, фіброзне розрощення.

Знеболювання. Застосовують нейролептаналгезію, а місцево закапують 3—5 %-ний розчин тримекаїну чи лідокаїну. У великих тварин додатково субкон'юнктивально ін'єктують 0,5 %-ний розчин місцевого анестетика. Перед знеболюванням кон'юнкти- вальний мішок промивають антисептичним розчином.

Рис. 25. Оперативне усунення вивороту повік за Діффенбах-Греффе

Техніка операції. Третю повіку фіксують хірургічним пінцетом, витягують її та відсікають ножицями. Кровотечу зупиняють тампоном, просоченим 0,1 %-ним розчи­ном адреналіну гідрохлориду. У післяопераційному періоді кон'юнктивальний мішок промивають антисептичними розчинами чи застосовують очні мазі.

ОПЕРАЦІЇ НА ЯЗИЦІ

Анатомотопографічні дані. Язик — м'язовий орган, поперечні та вертикальні м'язи якого переплітаються між собою. Язик ділиться на корінь, тіло і верхівку. Осно­вою його кореня є під'язикова кістка. У товщі язика також закладені бокові, основні та підборідно-під'язикові м'язи. Язик вкритий слизовою оболонкою, яка щільно зрощена з м'язами, а тому нерухома. На слизовій кореня й тіла язика у всіх тварин розташовані ниткоподібні, грибоподібні, валикоподібні та листочкоподібні сосочки. На вентральній межі тіла й кореня слизова дна ротової порожнини утворює складку — вуздечку язи­ка, яка в жуйних є подвійною. Під слизовою оболонкою бокової поверхні тіла язика з кожного боку знаходиться під'язикова слинна залоза, вивідні протоки якої відкри­ваються на слизовій дна ротової порожнини.

У жуйних та дрібних домашніх тварин язик досить рухомий, в коней та свиней його рухомість обмежена.

Кровопостачання язика. В його товщі поблизу медіанної площини проходять права й* ліва язикові артерії. Всередину від них розташовані під'язикові артерії, а глибше — язикові вени.

Іннервація язика здійснюється трьома парними нервами:

1. язиковим — відгалуження нижньощелепного нерва біля місця його заглиблен­ня в однойменний канал. В язиці він поділяється на поверхневу й глибоку гілки. По­верхнева гілка йде вздовж шилоязикового м'яза й розгалужується в слизовій оболонці язика, дна ротової порожнини та яснах.

Глибока гілка йде по латеральній поверхні підборідно-язикового м'яза до кінчи­ка язика. Язиковий нерв є чутливим. Крім того, у нього вступає барабанна струна від лицьового нерва (VII пара);

2. під'язиковим нервом (руховим) — XII пара черепно-мозкових нервів. Проходить уздовж шилоязикового м'яза, розподіляється на глибоку й поверхневу гілки, розгалу­жується в м'язах язика поблизу його верхівки, утворює петлеподібне з'єднання з язи­ковим нервом;

3. язико-глотковим нервом (IX пара) — чутливий (смаковий) нерв для кореня язика, м'якого піднебіння та глотки. В його складі є секреторні парасимпатичні нер­вові волокна в привушну слинну залозу. Також язико-глотковий нерв є смаковим нервом для кореня язика й руховим для розширювача глотки.

ЗНЕБОЛЮВАННЯ НЕРВІВ ЯЗИКА

Показання. Операції в ділянці верхівки й тіла язика; досягнення нерухомості органа.

Техніка знеболювання у коней (за Магдою). Тварину фіксують у стоячому по­ложенні, при необхідності застосовують седативні препарати. У міжщелепному про­сторі в напрямку дна ротової порожнини на ширину 2—3-х пальців спереду від язи­кового відростка під'язикової кістки вколюють голку. Протягом її введення на глиби­ну до 5 см ін'єктують 20 мл 2 %-ного розчину анестетика. Потім відтягують голку під шкіру і під кутом 45—60° просовують її в бік внутрішньої поверхні гілки нижньої ще­лепи до упирання в кістку. Дещо відтягують голку, надають їй злегка вертикального напрямку та ін'єктують до 20 мл розчину антисептика. У тій же послідовності підво­дять розчин анестетика до протилежної гілки нижньої щелепи. Через 5—20 хв язик стає нечутливим і звисає з ротової порожнини (рис. 27).

Техніка знеболювання у великої ро­гатої худоби (за Сажиним). У міжщеле- повому просторі на рівні зовнішніх кутів ока визначають положення тіла під'язи­кової кістки. Безпосередньо збоку від кістки вколюють голку на глибину до 2-х см і одночасно ін'єктують 15 мл роз­чину анестетика. Далі голку відтягують під шкіру і спрямовують до середини внутрішньої поверхні однієї із гілки нижньої щелепи та ін'єктують 15 мл ане­стетика. Після цього голку знову відтягу­ють під шкіру, зміщують разом із шкірою на протилежний бік тіла під'язикової кістки й виконують знеболювання в по­передній послідовності.

Для одночасного знеболювання ниж­ньої щелепи й відповідно розслаблення жувальних м'язів виконують анестезію нижньощелепових нервів за Вороніним!

УСУНЕННЯ ГІПЕРКІНЕЗУ ЯЗИКА

Показання. Захворювання спостерігається у великої рогатої худоби. Воно прояв­ляється систематичним висовуванням язика та "грою язиком" при одночасному заки­данні голови. Це зумовлює посилену слинотечу, тимпанію, виснаження та розвиток кіфозу в тварин.

Фіксація та знеболювання. Тварину фіксують у станку, застосовують нейролептик.

Інструментарій. Спеціальні щипці та незамкнуте кільце з дроту (в перерізі 2 мм), запропоновані Штраубом.

Техніка операції. У ротову порожнину вставляють зівник. Асистент витягує язик тварини на бік, натягуючи при цьому подвійну вуздечку органа. Оператор за допомогою щипців уводить у вуздечку кільце. Після операції гіперкінез здебільшого зникає.

АМПУТАЦІЯ Й ПЛАСТИКА ЯЗИКА (ЗА В. К. ЧУБАРЕМ)

Показання. Травматичні пошкодження язика, некроз, новоутворення.

Фіксація та знеболювання. Тварину фіксують у лежачому положенні. Застосову­ють потенційоване місцеве знеболювання. Ротову порожнину розкривають ротороз- ширювачем чи зівником.

Техніка операції при ампутації. Після антисептичної обробки ротової порожни­ни та язика, знеболювання назовні витягують язик. На тіло язика вище рівня ампу­тації накладають гумовий джгут, щоб запобігти кровотечі.

Рис. 27. Провідникова анестезія язика:

а — під'язиковий нерв; б — язикові нерви; в — язикова вена

Спочатку підрізають вуздечку вздовж його поверхні та з'єднують нижній край розтятої вуздечки швами. У подальшому це значно поліпшує функцію вкороченого язи­ка. Потім у межах здорових тканин роблять клиноподібний розріз через увесь язик і при цьому видаляють його уражену ділянку (рис. 28). Великі судини, що кровоточать, лігу- ють розсмоктуючим шовним матеріалом. Після цього через усю товщу язика накладають вузловий чи петлеподібний шов. При цьому останній не слід дуже сильно стягувати.

У післяопераційний період протягом 6—7 днів показане промивання ротової порожнини антисептиками після кожної годівлі. У перші 3—4 доби дають тільки рідкий корм, при можливості через зонд. Шви на язиці обробляють антисептика­ми пролонгованої дії.

Техніка пластики язика. Після зне­болювання та антисептичної обробки ро­тової порожнини змертвілу ділянку вирізують гострим скальпелем. На цент­ральному кінці язика скарифікують край пошкодження. Неушкоджену частину пе­риферичної ділянки язика завертають на куксу і підшивають рідким петлеподібним швом з інтервалами між стібками 1—1,5 см. Насамкінець підрізають вуздечку язика й накладають на неї шви, які знімають на 8—10-й день.

ОПЕРАТИВНЕ УСУНЕННЯ ВАДИ В КОРІВ-СИСУНІВ

Показання. Самовидоювання, висмоктування молока в інших корів, що призво­дить до порушень статевого циклу, розладів секреції молока, маститів.

Фіксація і знеболювання. Тварин фіксують у станку, застосовують нейролептик та провідникову анестезію язика та жувальних м'язів (знеболювання під'язикового та нижньощелепного нервів).

Рис. 28. Ампутація язика:

1 — вирізування ураженої частини; 2 — накладання швів; З —пластика язика

Техніка операції. За Маккормак (рис. 29). На тіло язика накладають гумовий джгут. На вентральній поверхні язика, на 1,5—2 см від його боків та верхівки, еліпсо­подібно на довжину 12—18 см видаляють клапоть слизової оболонки з м'язами. Краї дефекту з'єднують двоповерховим швом. На м'язовий шар накладають безперервний кушнірський шов із розсмоктуючого матеріалу, а на слизову — із шовку.

Рис. 29. Оперативне усунення вади в корів-сисунів: а — розміри дефекту на вентральному боці язика; б, в, г — етапи операції

Болте зі співавт. (1990) пропонують закривати дефект одноповерховим вузловим швом із шовку, захоплюючи м'язи й слизову оболонку.

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ПРИВУШНОЇ ЗАЛОЗИ

Анатомотопографічні дані. Межі привушнозалозистої (позадущелепної) ділянки: передня — задній край нижньої щелепи; верхня — край крила атланта; задня — по лінії, що з'єднує задній кут атланта з початком яремної вени; нижня — зовнішня щелепна вена. Привушнозалозиста ділянка зовні має форму трапеції з основою ввер­ху, біля вушної раковини. У цій ділянці розташовані: привушна слинна залоза, час­тини піднижньощелепної та під'язикової слинних залоз, лімфатичні вузли (у собак ретрофарингіальні), великі судини й нерви, а в коней, крім того, повітроносний мішок.

Шкіра позадущелепної ділянки — тонка й легко збирається в складки. Під нею лежать підшкірна клітковина та поверхнева дволисткова фасція з підшкірним м'язом. Глибше розташований вентральний вушний м'яз, який тісно з'єднується з поверхне­вою та привушною фасціями. Остання оточує привушну слинну залозу з латерально­го і медіального боків. Біля вентральної частини привушної залози починається її вивідна (стенонова) протока, яка пронизує щічний м'яз на рівні верхньощелепних 3-го премоляра, або перших двох молярів і відкривається у переддвер'я рота.

У великої рогатої худоби протока проектується на лінію, проведену від заднього краю судинної відрізки до щічного горба, а в коней — на лінію, що з'єднує судинну вирізку з носощелепним кутом.

До внутрішньої поверхні залози прилягає сухожилок груднино-щелепового м'яза. Простір між шийним краєм нижньої щелепи, сухожилком груднино-щелепового м'яза й зовнішньою щелеповою веною називається трикутником Віборга (рис. ЗО). Остан­ній є місцем оперативного доступу до повітроносного мішка.

7-у більшості коней; II — у деяких ко­ней; 1 — привушна залоза; 2 — її слинна протока; 3 — вена, 4 — гілки зовнішньої щелепової вени від залози; 5 — груднинно- щелеповий м'яз; а — розріз за Віборгом; б — розріз за Чубарем

Рис. ЗО. Типи розміщення привуш­ної залози в трикутнику Віборга:

Медіально від привушної залози, частково прикрита нею та яремно-щелеповим м'язом, розташована піднижньощелепова слинна залоза. У собак краніально, щільно до неї прилягає під'язикова слинна залоза.

Наступним шаром є вісцеральна фасція, яка оточує глотку, гортань, заглоткові лімфовузли та повітроносний мішок.

Повітроносний мішок — це випинання вентро-латеральних стінок слизової обо­лонки слухових (євстахієвих) труб. Він розташований між основою черепа, потилич- но-атлантним суглобом, ямкою крила атланта, а знизу — між м'язами глотки та гор­тані, стравоходом, заглотковими й краніальними шийними лімфатичними вузлами.

Спереду повітроносний мішок межує з нижньощелеповим суглобом, ззаду — із крилом атланта, знизу — з лінією, що сполучає задньонижній кут крила атланта з се­рединою шийного краю нижньої щелепи.

Дорсально до повітроносного мішка прилягають внутрішня сонна й потилична ар­терії, язико-глотковий, блукаючий, додатковий і симпатичний нерви, краніальний шийний ганглій; латерально — кінцева ділянка загальної сонної артерії, внутрішня і зовнішня щелепні артерії, язико-глотковий, під'язиковий і лицьовий нерви, підщеле- пова слинна залоза, яремно-під'язиковий, яремно-щелеповий, внутрішній крило­подібний, двочеревцевий м'язи; вентрально — м'язи глотки, початкова частина стра­воходу і заглоткові лімфатичні вузли.

ШТУЧНЕ ПРИПИНЕННЯ ФУНКЦІЇ ПРИВУШНОЇ ЗАЛОЗИ

Показання. Невиліковні нориці залози чи її протоки, ретенційні кісти.

Техніка операції. У слинну протоку через центральний кінець нориці вводять ка- нюлю та ін'єктують розплавлений парафін, підігрітий до 35—40 °С, вазелін чи їх суміш порівну.

При локалізації нориці безпосередньо біля привушної залози, в межах трикутни­ка Віборга чи в підщелеповій ділянці ін'єкцію проводять через норицевий отвір про­токи. Після витягування канюлі протоку перев'язують лігатурою, захоплюючи ткани­ни позаду нориці. У результаті відбувається облітерація протоки з наступною ат­рофією залози.

При локалізації нориці в ділянці щоки протоку оголюють у межах трикутника Віборга за способом Олівкова. При цьому проводять розтин шкіри, вентрального вуш­ного м'яза й пухкої клітковини довжиною 4—5 см, паралельно задньому краю ниж­ньої щелепи, відступивши на 2,5—3 см. Рану розкривають гачками і відпрепаровують протоку. Потім її перерізають, вводять канюлю та ін'єктують розплавлений парафін чи підігрітий вазелін. Після цього центральний кінець протоки перев'язують, помірно затягуючи вузол лігатури. Рану закривають одноповерховим вузловим швом.

У випадку виконання операції з приводу ретенційної кісти, її вміст видаляють че­рез два тижні після перев'язування протоки.

ВИДАЛЕННЯ СЛИННИХ КАМІНЦІВ

Застрягання слинних камінців найчастіше має місце поблизу судинної вирізки чи в ділянці щоки. Розріз тканин та препарування протоки роблять напроти камінця. Після поздовжнього розрізу протоки його видаляють. У периферичний кінець прото­ки вставляють канюлю і вимивають розчинами антисептиків слизові пробки в рото­ву порожнину. Стінку протоки закривають тонким шовним матеріалом, що розсмок­тується, за допомогою круглої голки.

У випадку непрохідності периферичного кінця протоки роблять штучний прохід у ротову порожнину. При локалізації камінця в підщелеповій ділянці проводять операцію, спрямовану на припинення функцій привушної залози (перев'язування протоки).

ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ СЛИННИХ НОРИЦЬ

Зазвичай слинні нориці утворюються в ділянці щоки. їх закривають двома спо- юбами.

1. Закриття нориці кисетним швом. Спочатку висікають слизову оболонку стінки нориці. Також можна її відокремити від навколишніх тканин і завернути всередину.

Надсікають шкіру отвору нориці, по обидві його сторони веретеноподібним розрізом, відпрепаровують стінки нориці до моменту їх вільного вивороту в на­прямі ротової порожнини, щоб вони при­лягали одна до одної своїми краями. Ос­нови клаптів слизової оболонки нориці з'єднують вузловим швом. Потім на відстані 1,5—2 см навколо норицевого от­вору в чотирьох місцях роблять насічки шкіри й проводять через них кисетний шов, використовуючи нетовсті нитки (рис. 31). Вузол затягують помірно, зва­жаючи на тиск, що істотно підвищується

„, ^ " при ускладненому відтіканні секрету за-

Рис. 31. Схема накладання кисетного шва на ^ ^ -

слинну норицю щоки лози, тобто важливим є лише зближення

тканин біля слизової оболонки протоки.

2. Формування штучного ходу в ротову порожнину. Таке оперативне втручання проводять при стенозі кінця протоки вище від нориці.

В останню вводять тонкий троакар і проколюють ним щоку, проникаючи у защічний простір. Через гільзу троакара проводять у ротову порожнину тасьму. Гільзу витягують, а кінці тасьми зав'язують біля кута рота. Через 7—8 діб, коли ут­вориться стійка фістула в ротову порожнину, тасьму виймають. Стінки зовнішнього норицевого отвору висікають і закривають глухим швом.

ЕКСТИРПАЦІЯ СЛИННИХ ЗАЛОЗ У СОБАК

Показання. Ретенційні кісти проток підщелепової та під'язикової слинних залоз чи їх новоутворення.

Знеболювання. Потенційований наркоз.

Техніка операції. Здебільшого видаляють обидві залози з одного боку. Це зумов­лено неспроможністю точної діагностики ураженої протоки. Оперативний доступ про­водять у привушній ділянці в межах між зовнішньою і внутрішньою щелепними ве­нами, які зливаються в яремну вену, і заднім краєм нижньої щелепи (І. І. Магда).

Зазначені межі формують трикутник, який достатньо контурує при стисканн яремної вени. Весь цей простір заповнює підщелепова залоза. Орально до неї приля гає під'язикова слинна залоза (рис. 32).

У межах визначеного трикутного простору розрізають шкіру і підшкірний м'я спереду назад, на довжину 6—8 см, ретельно зупиняють кровотечу. Далі послідовн розтинають пухку сполучну тканину та фасціальну капсулу підщелепової залози, п ренхіма якої має жовтуватий колір у формі дольки. Тупим способом її відпрепаров ють від капсули. При цьому не слід допускати розриву судин, що лежать медіальг На судини накладають лігатури й видаляють підщелепову залозу. Після цього відкр

а — місце оперативного доступу; б (1—4) — етапи операції

вається оперативний доступ до під'язикової залози, яка має продовгувату форму. її відпрепаровують і видаляють, зупиняючи кровотечу тампонами. Стінки кісти обереж­но відокремлюють від оточуючих тканин і після перев'язування її ніжки видаляють одночасно із залозою або окремо.

У випадку порушення цілісності стінки кістки при препаруванні, на дефект на­кладають кровоспинний пінцет, в нижній точці кістку розтинають і видаляють її вміст. Порожнину промивають антисептичним розчином, а внутрішні стінки кісти змащують 5 %-ним спиртовим розчином йоду. Рану частково закривають вузловим швом і протягом кількох діб дренують.

ПУНКЦІЯ ПОВІТРОНОСНОГО МІШКА

Показання. Аероцистіт, введення лікарських речовин при запальних процесах у носовій порожнині.

Техніка операції. Найбільш безпечним місцем для пункції є верхня третина мішка. Місце уколу визначають в межах між яремним відростком і великою гілкою під'язикової кістки, які легко пальпуються в коня. Пункцію виконують тонкою ін'єкційною голкою з тупо зрізаним кінцем, перпендикулярно до поверхні шкіри на глибину до 4-х см.

РОЗТИН ПОВІТРОНОСНОГО МІШКА

Показання. Емпієма мішка, хронічні запальні процеси, новоутворення, сторонні

тіла.

Знеболювання. Місцева інфільтраційна анестезія.

Техніка операції. Оперують на стоячій тварині. Є кілька оперативних доступів.

1. За Віборгом. Доступ здійснюють між привушною залозою і зовнішньою щеле­повою веною в трикутнику Віборга, безпосередньо під сухожилком груднино-щелепо- вого м'яза. Для визначення напряму розрізу коню дещо піднімають голову та перети­скають яремну вену. Довжина розрізу — 6—8 см у межах заднього краю, що утво­рюється веною. За І. І. Магдою, оперативний доступ та препарування істотно полег­шуються при застосуванні інфільтраційної анестезії пошарово.

Після розтину шкіри й поверхневої фасції, ножицями розрізають зовнішній лис­ток фасціального футляра привушної залози. Останній відокремлюють внизу до вен­трального краю залози.

Нижній край залози відпрепаровують від зовнішньої щелепової вени тупим спо­собом і трохи піднімають вверх рановим гачком. У процесі препарування подвійними лігатурами перев'язують венозні судини, що йдуть із залози в зовнішньощелепову ве­ну, а привушну протоку відтягують вперед. Далі ножицями розсікають внутрішній листок фасції привушної залози й проникають пальцями до повітроносного мішка, просуваючись спочатку під привушною залозою, потім по внутрішній поверхні сухо­жилка груднино-щелепового м'яза й підщелепової слинної залози.

Цей спосіб оперативного доступу зручний, коли привушна залоза не виповнює трикутник Віборга. Проте в більшості коней нижній край залози лежить безпосеред­ньо на зовнішній щелеповій вені й має з нею фіброзне сполучення, що ускладнює препарування.

2. За Чубарем. Оперативний доступ проводять під зовнішньою щелеповою ве­ною. Розріз шкіри довжиною 5—8 см ведуть від рівня кута нижньої щелепи, паралель­но до зазначеної вени.

Далі захоплюють у складку і розтинають ножицями поверхневу фасцію і фасціальну перетинку між веною і груднино-під'язиковим м'язом. Рановим гачком відтягують уверх край рани й оголюють груднино- і плечопід'язиковий м'язи, а потім пальцями проникають уверх уздовж заднього краю нижньої щелепи до стінки повітроносного мішка. При цьому орієнтиром є пульсація зовнішньої сонної артерії.

Незалежно від способу оперативного доступу, в місці найбільшого випинання повітроносний мішок проколюють троакаром, а в разі необхідності отвір розширюють. У порожнину мішка вводять дренаж, який закріплюють у рані шкіри.

ОПЕРАЦІЇ НА ВУШНІЙ РАКОВИНІ

Вухо ссавців має три складові частини: зовнішню, середню, внутрішню.

Анатомотопографічні дані. Вухо складається із вушної раковини, м'язів, зовнішнього слухового ходу та барабанної перетинки. Вушна раковина є складовою зовнішньої частини вуха. Залежно від виду та породи тварин, вушна раковина має різноманітну форму та величину. На ній розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, передньовнутрішній та задньовнутрішній краї, останній має шкірну кишеньку. Осно­ву вушної раковини становить еластичний хрящ, вкритий окістям.

Шкіра зовнішньої поверхні вушної раковини (чи спинки) вкрита в більшості видів тварин густим шерстним покривом та пухко зв'язана з хрящем. На внутрішній поверхні шкіра істотно тонша, вкрита у всіх видів тонкими довгими волосинами, щільно зрощена з хрящем, а тому надзвичайно малорухома.

Зовнішній слуховий прохід складається із кісткового та хрящового каналів. Ос­танній зв'язує вушну раковину з кістковим слуховим проходом, який має різну до­вжину щодо виду. Внутрішній отвір кісткового слухового проходу розташований навскіс і закритий барабанною перетинкою.

М'язи внутрішньої раковини забезпечують її рухливість, вони добре розвинені, од­нак не контурують.

Кровопостачання вушної раковини здійснюється гілками великої і передньої вушних артерій, які анастомозують одна з одною. Однойменні вени контурують на зовнішній поверхні вушної раковини, а іноді й на внутрішній.

Лімфатичні судини вушної раковини відповідно до її поверхонь формують зовнішню та внутрішню сітки. Вони несуть лімфу в заглоткові глибокі та поверхневі шийні лімфатичні вузли.

Іннервація. Шкіру зовнішньої поверхні вушної раковини іннервують каудальний шийно-вушний (відходить від 2-го шийного) та каудальний вушний (від лицьового) нерви. Разом з вушними гілками 1-го і 2-го шийних нервів вони формують каудаль­не вушне сплетення. Внутрішню поверхню раковини іннервує переднє вушне нерво­ве сплетення, утворене гілками повіко-вушного, слізного, блукаючого й лобового нервів.

АМПУТАЦІЯ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

Показання. Повну чи часткову ампутацію частіше проводять у собак з косметич­ною метою, у віці від 3—7 днів до 4,5 місяців. У більш старшому віці операція супро­воджується істотною кровотечею та ризиком рубцевих вад. Залежно від породи, вушній раковині собаки надають різну форму: німецьким догам і боксерам — довгу і гостру, з дещо опуклим задньозовнішнім краєм; доберман-пінчерам — відносно довгу і загострену, з рівним задньозовнішнім краєм; тер'єрам — коротку, з рівним задньо- зовнішнім краєм (рис. 33).

Рідше ампутацію проводять з лікувальною метою: при новоутвореннях, виразках, некрозах.

Рис. 33. Моделі вушних раковин у собак різних порід: 1 (а—г) — боксер; 2 (а—в) — дог; З (а—в) — різеншнауцер; 4 (а—в) — міттельшнауцер; 5 (а, б) — доберман-пінчер; 6 (а—г) — кавказька і середньоазіатська вівчарки

Інструментарій. Крім традиційного, спеціальні гвинтові вушні лещата й киш­кові жоми.

Знеболювання. Застосовують місцеве потенційоване знеболювання чи загальну анестезію. Для нейролептаналгезії використовують різні комбінації нейротропних препаратів: атропін, аміназин, анальгін, димедрол, дроперидол, комбелен, препарати ксилазину та ацепромазину. Загальної анестезії досягають внутрішньовенним ке- таміновим чи тіопентал-натрієвим наркозом.

При операції з косметичною метою проводять провідникову анестезію. Під зовнішнім краєм вушної раковини голкою проникають під слинну залозу та ін'єкту­ють 3—4 мл місцевого анестетика. Таку ж кількість розчину додатково вводять у на­прямку переднього і заднього країв основи раковини.

Техніка операції. Тварину фіксують у боковому положенні або на животі. Слу­ховий прохід вушних раковин закривають ватно-марлевим чи ватним тампоном, щоб попередити затікання в нього крові. Після визначення лінії ампутації готують опе­раційне поле.

На" вушну раковину по лінії ампутації накладають вушні лещата потрібної конфігурації, їх нижній кінець опускають нижче шкірної кишені.

Вушну раковину розправляють і затискають гвинтовими лещатами. Скальпелем чи ножицями безпосередньо по зовнішній поверхні лещат плавно відсікають вушну рако­вину. Через 5—8 хв лещата обережно знімають, попередньо наклавши на куксу киш­ковий жом, нижче від місця накладання перших. Ампутована частина вушної ракови­ни може бути шаблоном для ампутації протилежної. Потім на шкіру накладають вуз­лові чи безперервні шви, при цьому слід користуватись тонкими голками, краще круг­лими, і шовним матеріалом № 2, а хрящ не проколюють. Все це забезпечує косметич­ний ефект операції. Спочатку проколюють шкіру внутрішньої поверхні, а потім — зовнішньої, яка є більш рухливою. Після цього кукси вушних раковин обробляють антисептиками, укладають на потилиці та фіксують бинтовою пов'язкою. Останню знімають через 24—48 год, а шви — через 7—10 днів. Упродовж усього операційного періоду шви обробляють антисептиками.

Для попередження післяопераційних ускладнень на ділянку шиї одягають захис­ний комір, а на задні лапи — чохли зі щільної тканини.

Косметичний ефект операції покращується у випадку закриття ранової поверхні ціакриновим клеєм, при цьому вушну раковину попередньо знежирюють і обробля­ють антисептиками.

Повна постанова вух після такої косметичної операції відбувається через кілька тижнів.

У окремих порід собак (наприклад, кавказьких вівчарок) ампутацію вушної рако­вини проводять у 6—7-денному віці, на рівні верхнього краю шкірної кишені, з на­ступним накладанням вузлових швів.

ПЛАСТИЧНА КОРЕКЦІЯ ПОСТАВИ ВУШНОЇ РАКОВИНИ

В СОБАК

Показання: 1) одно- чи двостороння розвислості вушних раковин з причини за­ломлень хряща в післяопераційний період після їх ампутації, або ж слабкість хряща; 2) усунення екстер'єрного недоліку (шотландська вівчарка, сенбернар, пудель, ердель­тер'єр) — прямостоячі вушні раковини.

Знеболювання. Наркоз чи місцева потенційована аналгезія.

Техніка операції (рис. 34, а, б). 1. При розвислості оперативне втручання прово­дять на черепній ділянці голови. Для визначення меж невільної пластики шкіру цієї ділянки збирають у складки до моменту правильного положення вушних раковин. За­барвленим антисептиком мітять контури шкірної складки. За визначеним контуром шкіру відпрепаровують, краї рани з'єднують глухим вузловим швом.

Рис. 34. Схема пластичної корекції розвислості вушних раковин:

а — при односторонній; б — при двосторонній

2. При розвислості та слабкості хряща операцію проводять у два етапи. Спочат­ку ліквідують розвислості за описаним вище способом. Після загоєння рани викону­ють другий етап пластичної корекції. Він полягає у вертикальному висіканні шматка шкіри на зовнішній поверхні вушної раковини з наступним накладанням швів.

3. Для надання вушним раковинам екстер'єрної форми "звисання вух" пластику шкіри й хряща проводять на їх внутрішній поверхні: а) у тер'єрів — на 0,5—1 см ви­ще верхнього краю шкірної кишеньки; б) у пуделів та сенбернарів — на рівні серед­ньої лінії шкірної кишеньки; в) у шотландської вівчарки — на рівні одної четвертини вільного краю вушної раковини. Роблять поперечний дугоподібний розріз шкіри з ви­пуклістю до основи вуха в межах 0,5—1 см від країв вушної раковини. Шкіру по верх­ньому краю розрізу відпрепаровують від хряща на ширину до 2-х мм. Звільнену по- лоску хряща висікають, а на рану накладають вузловий шов. При цьому не слід до­пускати травми шкіри зовнішньої поверхні вушної раковини.

ЧЕРЕПНО-МОЗКОВІ ОПЕРАЦІЇ В ОВЕЦЬ ОПЕРАТИВНЕ ЛІКУВАННЯ ЦЕНУРОЗУ

Показання. Симптоми ценурозного ураження головного мозку.

Анатомотопографічні дані та топічна діагностика. Хірургічними межами черепно-мозкової порожнини в овець є: задня — потиличний гребінь; передня має по­родні особливості, але частіше знаходиться в межах лінії зовнішніх кутів очей чи де­що аборально; бічні — лінії скроневих гребенів та по медіальним лініям основи рогів.

Тканинні шари черепа — шкіра, підшкірна клітковина, фасція та окістя. Розрізня­ють лобний, тім'яний і потиличний відділи черепа. Товщина кісток залежно від

відділу коливається в межах 5—14 мм у лобному, 4—7 мм — у тім'яному та 6—7 мм в потиличному відділах (В. К. Чубар).

Кровопостачання — за рахунок гілок поверхневої скроневої та великої вушної ар­терій.

Іннервація здійснюється гілками підблокового, слізного і лобного нервів.

Черепно-мозкова порожнина поділяється на передній і задній відділи. У першому містяться великі півкулі мозку, а в другому — мозочок і продовгуватий мозок. Пе­редній відділ має сагітальний гребінь, до якого прикріплена серпоподібна складка твердої мозкової оболонки.

Перпендикулярно до сагітального, на рівні міжтім'яної кістки проходить попереч­ний гребінь. До нього прикріплена поперечна складка твердої мозкової оболонки. В основі серпоподібної складки розташований сагітальний венозний синус, а попереч­ної — поперечні синуси.

Для топічної діагностики місця ло­калізації ценурозного міхура П. П. Герцен запропонував поділяти зовнішній купол черепа вівці на чотири квадранти: правий та лівий задні, правий та лівий передні (рис. 35). У межах задніх квадрантів розміщені потиличні долі мозку та мозо­чок; передніх — скронево-тім'яні та лобні долі мозку.

Для визначення меж цих квадрантів спочатку знаходять точку, яка збігається з "центральним пунктом маси головного мозку". Для цього між основою рогів чи їх зародків проводять пряму лінію. Потім від її кінців як основи будують рівносто- ронній трикутник, верхівка якого й буде відправною точкою. Через неї проводять дві взаємоперпендикулярні лінії, одна з яких є серединною (медіанною) лінією голови.

Зазначені квадранти дозволяють уточнити локалізацію ценурозного міху­ра, тобто визначити місце трепанації:

а) при локалізації міхура в правому задньому квадранті головного мозку відмічають порушення координації руху у вигляді рухів по колу чи падіння на правий бік;

б) при ураженні лівого заднього квадранта спостерігають аналогічні симптоми, але в лівий бік;

в) локалізація міхура в правому передньому квадранті зумовлює зниження зору чи сліпоту лівого ока; при цьому тварина прагне рухатися вперед з манежними руха­ми в правий бік, з опущеною вниз головою;

Рис. 35. Ділянки склепіння черепа вівці за Герценом: 1 — центральний пункт; 2 — допоміжний трикутник; З — медіанна лінія; 4 — фронтальна лінія; 5 — правий і 6 — лівий задні квадранти; 7 — правий і 8 — лівий передні квадранти; 9 — рогові відростки

г) за наявності ценурозного міхура в лівому передньому квадранті відмічають зниження зору чи сліпоту правого ока та манежні рухи в лівий бік.

♦ Операції на голові. Розділ 1♦

Інструменти. Крім традиційного набору хірургічних інструментів, готують трепан з набором фрез (у крайньому випадку копитний ніж), гумову трубку.

Фіксація. Вівцю укладають на столі, помістивши в зволожений мішок.

Знеболювання. Застосовують місцеву анестезію та нейролептаналгезію.

• •

Техніка операції. її принцип полягає в трепанації черепа у ділянці відповідного квадранта та наступному видаленні ценурозного міхура.

За результатами топічної діагностики в центрі відповідного квадранта роблять розріз шкіри, підшкірної клітковини й фасції. Розріз, кутовий чи напівмісяцевий, по­винен бути звернутий в бік найкращого стоку. Далі в протилежному напрямку розрізають і відпрепаровують від кістки окістя. Після цього проводять трепанацію кістки, спочатку мілкою, а потім кулястою фрезою. При остеолізі з наступним

о

розм якшенням кістки для цього застосовують КОПИТНИИ ніж.

Наступний етап операції полягає в розрізі твердої мозкової оболонки, який вико­нують голкою хрестоподібно. При цьому, коли трепанаційний отвір збігається з місцем локалізації ценурозного міхура, то останній випинається на зовні. Однак, ко­ли цього не* сталося, в різних напрямках у товщу мозку вводять голку, з'єднану зі шприцом. Після введення голки проводять аспірацію до появи рідини ценурозного міхура. Визначивши місце та глибину його розташування, голку витягують і в цей же

о

рановии канал вводять анатомічний пінцет, яким захоплюють і витягують частину міхура (рис. 36). Потім поворотом голови тварини трепанаційному отвору надають низького положення й обережно повністю витягують міхур.

з

1

2

Рис. 36. Способи видалення ценурозного міхура за Герценом і Тарасовим

У випадку розриву міхура в отвір вводять гумову трубку зі шприцом й аспіру- ють оболонку. Після цього окістя розправляють над трепанаційним отвором, а шкірну рану зашивають вузловим швом. Таку рану бажано закрити клейовою пов'язкою.

При потоншенні кісток черепа внаслідок остеолізу, замість трепанації череп ра­зом з ценурозним міхуром проколюють довгою кровопускальною голкою із загостре­ним мандреном. Останній повинен виходити за межі кінчика голки. Після цього ман- дрен витягують, відсмоктують вміст міхура, а потім аспірують його оболонку.

Післяопераційний період. Шви знімають не раніше, ніж через 7 днів. Тварин до зникнення неврологічних симптомів утримують у просторому, затемненому приміщенні з достатньою кількістю підстилки.

Ефективність такого оперативного втручання, залежно від своєчасності, за дани­ми професора Герцена складає понад 85 %.

41

РОЗДІЛ 2

ОПЕРАЦІЇ У ВЕНТРАЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ШИЇ

Анатомотопографічні дані. Вентральна ділянка шиї простягається донизу від шийних хребців. Межі: передня — задній край гілок нижньої щелепи й лінія, що з'єднує кути нижньої щелепи; задня — рукоятка грудної кістки; верхня — рівень попе­речно-реберних відростків шийних хребців і нижній край плечоголовного м'яза; нижня — вільний край шиї. Внизу по серединній лінії права й ліва вентральні ділянки шиї зливаються. До складу вентральної ділянки шиї входять: гортань і трахея; стравохід; щитоподібна залоза; м'язи й фасції, які їх оточують. Взаємне розташування цих органів і покриваючих їх шарів тканин неоднакове в різних третинах шиї, що й варто врахо­вувати при виконанні операції (рис. 37).

Шари й органи. Шкіра тонка, рухли- 11 ,ю ва, у великої рогатої худоби звисає на

вільному краї шиї у вигляді складки. Під ІІ^Шя^ш^-^^^Ш^ШеІо нею знаходиться підшкірна клітковина із

розгалуженими в ній вентральними о ' гілками шкірних шийних нервів, шкірні

кровоносні й міжфасціальні судини.

Поверхнева дволисткова фасція шиї _А іі^^ШШг ¹³ відносно рихло з'єднується з підлягаючим

_П шаром, а по серединній лінії зростається із

ГТ V їй¹⁰ зовнішнім листком глибокої фасції. У се-

¹²\ ^{5 9}\ Ш - • •

^іійішг\ і^^РШ^Ші^ реднш и каудальній третині шиї в коня є

'⁸ підшкірний мускул шиї, який верхнім

краєм зливається з плечоголовним муску- ^лом' ^а нижче покриває яремний жолоб.

Рис. 37. Поперечні розрізи вентральної ділянки шиї в коня: А — в краніальній третині, Б — в се­редній, В — в каудальній третині. 1 — шкірний м'яз; 2 — груднино-щелеповий м'яз; 3 — плечопід'язиковий м'яз; 4 — плечоголовний м'яз; 5 — груднино-щито- подібний м'яз; б — передтрахеальна й 6₁ — позадутра- хеальна частини вісцеральної фасції; 7 — фасція тра­хеї; 8 — довгий м'яз голови; 9 — довгий м'яз шиї; 10, 11 — передхребцева дволисткова фасція; 12 — пе- редхребцевий простір; ІЗ — білятрахеальний простір; 13і — вісцеральний простір; 14 — драбинчастий м'яз; я — загальна сонна артерія; в — яремна вена; вн — зво­ротний нерв; н — вагосимпатичний нервовий стовбур; л — трахеальна лімфатична протока; п — стравохід (оточений власною фасцією); т — трахея

Яремний жолоб (зиісиз іщиіагіз) знаходиться з двох боків уздовж латеральних поверхонь вентральної ділянки шиї й найбільше виражений в коня. Верхня стінка йо­го утворена нижнім краєм плечоголовного мускула, а нижня — верхнім краєм груд­нино-щелепового мускула. Дно жолоба у великої рогатої худоби утворене груднино- соскоподібним мускулом, а в коня в краніальній половині — плечо-під'язиковим, а в каудальній, починаючи від заднього краю п'ятого шийного хребця, він не має м'язо­вого дна, є тільки глибока фасція шиї, що відокремлює ліву яремну вену від страво­ходу, а праву — від загальної сонної артерії з прилеглим до неї вагосимпатичним стов­буром. У краніальній частині шиї обидва плечопід'язикові м'язи зближаються нижніми краями, а в ділянці гортані щільно з'єднуються, будучи розділеними фасціальною пластинкою по серединній лінії.

Зовнішня стінка яремного жолоба утворюється шкірою й підшкірним м'язом шиї (у коня), який знаходиться між листками дволисткової поверхневої фасції; в краніальному відділі жолоба м'яз майже відсутній, а листки фасції зрослися.

В яремному жолобі знаходиться шкірний нерв шиї та парна яремна вена (в коня; Vепа іп^иіигіз), а у великої рогатої худоби — зовнішня яремна вена. Остання утво­рюється злиттям зовнішньої й внутрішньої щелепних вен на рівні 2-го шийного хреб­ця. Вона в краніальній частині шиї приймає щитоподібну вену, а в каудальній тре­тині шиї (поблизу плеча) — висхідну шийну вену й підшкірну вену плеча. М'язові, трахеальні й стравохідні гілки вливають­ся в яремну вену на всьому протязі шиї. Біля входу в грудну порожнину яремні вени обох боків зливаються в короткий двояремний стовбур, що впадає в перед­ню порожнисту вену.

У великої рогатої худоби, собаки й свині під груднино-соскоподібним муску­лом і глибокою фасцією шиї лежить внутрішня яремна вена (рис. 38). Вона лежить у судинно-нервовому пучку поряд із загальною сонною артерією, а утво­рюється на рівні глотки в результаті злит­тя потиличної, гортанної та щитоподібної вен. На рівні 7-го шийного хребця вона зливається із зовнішньою яремною веною.

Яремна вена досягає діаметра 3 см і навіть більше, має клапани, що розташо­вуються у великої рогатої худоби на 10— 12 см, у коня — 12—17,5 см каудально від місця злиття щелепних вен, що не­обхідно враховувати при пункції вени. Цю ділянку, вільну від клапанів і розта­шовану в передній третині шиї, доцільно використовувати для пункції та внут­рішньовенних вливань.

Рис. 38. Поперечний розріз вентральної ділянки шиї великої рогатої худоби на рівні 3-го шийно­го хребця: 1 — шкіра; 2 — поверхнева фасція; З — плечоголовний м'яз; 4 — груднино-щелеповий м'яз; 5 — зовнішня яремна вена; 6 — власна фасція плечо­головного, груднино-щелепового м'язів та яремної ве­ни; 7 — груднино-соскоподібний м'яз; 8 — глибока фасція шиї та її пластинки (а — передхребцева, поза- дутрахеальна, в — передтрахеальна); 9 — фасції трахеї; 10 — трахея; 11 — стравохід; 12 — внутрішня яремна вена; 13 — сонна артерія; 14 — вагосимпатичний стов­бур; 15 — зворотний нерв; 16 — груднино-під'язиковий та 17 — груднино-щитоподібний м'язи; 18 — довгий м'яз шиї; 19 — біла лінія шиї

Із зовнішнього й внутрішнього боків яремна вена покрита фасцією, що пере­ходить із плечоголовного мускула. Крім того, вона обкутана власною фасцією.

На фасції трахеї лежать парні вузькі й тонкі груднино-щитоподібний та грудни­но-під'язиковий мускули. Вони обкутані тонкою вісцеральною фасцією, що по медіанній лінії утворює між ними білу лінію шиї.

Гортань розташована в задній час­тині міжщелепового простору. Хрящовий скелет гортані (рис. 39, 40) складається з дев'яти хрящів: 1—3 — надгортанника з двома клиноподібними хрящами; ос­танній лежить біля кутів основи надгор­танника; 4 і 5 — двох черпакуватих хрящів; 6 і 7 — ріжкових хрящів, які ле­жать на верхівках черпакуватих хрящів; 8 — щитоподібного хряща, який склада­ється з тіла й двох пластинок; 9 — пер­снеподібного (кільцеподібного) хряща.

Основою гортані є щитоподібний і кільцеподібний хрящі, що утворюють зовнішню стінку органа. До передньо- верхніх кутів черпакуватих хрящів прикріплюються у вигляді завернених дорсально гачків ріжкові хрящі. Біля входу в гортань лежить надгортанник, а в його основі — два клиноподібних хрящі.

Хрящі гортані зв'язані між собою 10-ма зв'язками, з яких практичне зна­чення мають такі: середня щитоподібно- перснеподібна, кишенькова й голосова.

Черпакуваті хрящі разом з мускула­ми, що прикріплюються до них, і зв'язка­ми формують внутрішню бічну стінку гортані, що обмежує голосову щілину.

Мускули гортані численні. Вони ви­конують різноманітні функції: розширю­ють або звужують голосову щілину, на­пружують або розслаблюють голосову зв'язку. До мускулів, що розширюють гортань, належать дорсальний кільце­подібно-черпакуватий, кільцеподібно-щи­топодібний та під'язиково-надгортанний. До звужувачів гортані належать: лате­ральний, кільцеподібно-черпакуватий, черпакуватий поперечний та щитоподіб­но-черпакуватий. Параліч розширювачів гортані веде до виникнення шумів стено­зу в голосовій щілині (свистяча ядуха)!

Рис. 39. Гортань: 1 — щитоподібний хрящ; 2 — пер­снеподібний (кільцепо-дібний) хрящ; З — черпакува­тий хрящ (з ріжковим хрящем); 4 — надгортанник; 5, 6 — кільця трахеї: а — під'язиково-щитоподібна зв'язка; б — перснеподібно-щитоподібна зв'язка; в — перснеподібно-трахеальна зв'язка. Схематично зобра­жені м'язи: г — поперечний черпакуватий; д — дор­сальний перснеподібно-черпакуватий; е — під'язиково- щитоподібний; ж — перснеподібно-щитоподібний; з — груднино-щитоподібний

з гс

Рис. 40. Поздовжній розріз гортані: 1 — персне­подібний (кільцеподібний) хрящ; 2 — черпакуватий хрящ; 3 — щитоподібний хрящ; 4 — надгортанник; 5 — клиноподібний хрящ; б — рожковий хрящ; г — вхід у бокову гортанну кишеньку (межі кишеньки показані пунктиром); гс — середня гортанна кишенька; гг — го­лосова зв'язка; кс — кишенькова складка; фг і щк — внутрішня й зовнішня пластинки перснеподібно-щи- топодібної зв'язки; кт — перснеподібно-трахеальна зв'язка; с — слизова сумка на перснеподібному хрящі; сс — слизова сумка на першому трахеальному кільці; фи — фасція трахеї й гортані; м — м'язовий шар

Порожнина гортані вистелена слизо­вою оболонкою гортані, яка неоднаково міцно з'єднана зі стінкою в різних від­

ділах, особливо в передньому, внаслідок наявності там значного шару підслизової тка­нини, яка має велику кількість еластичних волокон і називається еластичною мемб­раною гортані. Гортань розділяється на три відділи.

Передній відділ, або переддвер'я гортані, простягається від її входу до заднього краю кишенькових складок. Вхід у гортань обмежений знизу основою надгортанника, зверху — черпакуватими хрящами, а з боків — черпакувато-надгортанними складка­ми слизової оболонки. У каудальному напрямку переддвер'я гортані звужується, ут­ворюючи щілину переддвер'я, яка обмежується з боків кишеньковими складками.

Середній відділ, або проміжний відділ гортані (рис. 41), знаходиться між кишеньковими й голосовими зв'яз­ками. Голосові зв'язки утворюють голо­сову щілину, найвужче місце гортані! У напрямку доверху голосова щілина ще більше звужується й обмежується внут- рішнімй поверхнями обох черпакуватих хрящів і називається¹ міжхрящовою час­тиною голосової щілини. Більш широка вентральна ділянка голосової щілини на­зивається голосовою часШиною.

З обох боків середнього відділу гор­тані є бухтоподібні поглиблення — гор­танні кишеньки, які вистелені слизовою оболонкою. У кожній з них розрізняють переддвер'я, шийку й тіло. Вхід у пе­реддвер'я обмежений спереду й зверху ки­шеньковою зв'язкою, а позаду й знизу — голосовою зв'язкою. Кожна гортанна ки­шенька направляється від черпакуватого хряща вниз і назаД, розташовуючись між кишеньковим м'язом спереду й голосовим м'язом позаду. Довжина гортанних кишеньок — 2—2,5 см.

Задній відділ гортані простягається від голосових зв'язок до заднього краю перс­неподібного хряща. Це найширша частина гортані, яка має форму конуса, дещо стис­нутого з боків. Між вентральною частиною дужки перснеподібного хряща й слизовою оболонкою лежить невелика (1,0—1,5 см в діаметрі) овальної форми слизова сумка.

Трахея лежить вентрально від довгого м'яза шиї на рівні нижнього краю плечого­ловного м'яза. Шийна частина її знаходиться між гортанню й входом у грудну порож­нину. Вона складається з незамкнутих хрящових кілець (у рогатої худоби — 45—55, у коня — 48—60). Останні з'єднуються між собою міжкільцевими зв'язками, а їх кінці — поперечною зв'язкою. Перше кільце трахеї з'єднано з перснеподібним хрящем гортані перснетрахеальною зв'язкою. Трахея в коня дещо сплюснута в дорсо-вентральному на­прямку, а в рогатої худоби — з боків і поперечний діаметр її складає 6—7 см.

Рис. 41. Поперечний розріз середнього відділу гортані: 1 — кишеньковий м'яз; 2 — щитоподібно- черпакуватий м'яз; З — поперечний черпакуватий м'яз; ч — черпакуватий • хрящ; щ — щитоподібний хрящ; гк — гортанна кишенька; с — зв'язка кишеньки; г — глотка

По латеральних поверхнях трахеї проходять судинно-нервові пучки, а вентраль­но — груднино-під'язичний й груднино-щитоподібний м'язи. До вентральної поверхні перших трьох кілець трахеї прилягає щитоподібна залоза, а до латеральної — пара- щитоподібні залози. Шийна частина трахеї — рухлива, особливо в боки, що варто враховувати при виконанні операцій на ній. Шийна частина трахеї легко пропальпо- вується в передній половині шиї й важче в задній, де вона покрита груднино-щеле- повим м'язом.

Усередині трахея вистелена слизовою оболонкою, яка дорсально прилягає нещільно. Вона покрита миготливим епітелієм. У дорсальній ділянці трахеї є підсли­зовий простір, в якому лежить поперечний гладенький м'яз трахеї.

Кровопостачання трахеї здійснюється трахеальними гілками загальної сонної ар­терії, а іннервується вона симпатичним і блукаючим нервами.

Щитоподібна залоза знаходиться в ділянці перших трьох кілець трахеї й скла­дається з правої й лівої часток, з'єднаних перешийком. Вони лежать на рівні задньо­го кута крила атланта на боковій поверхні трахеї й мають круглувато-овальну форму.

Стравохід починається глотковим отвором і спочатку розташовується на дор­сальній поверхні гортані й трахеї, а починаючи з 4-го шийного хребця, переходить ліворуч від неї. На рівні 7-го шийного хребця він повертається на дорсальну поверх­ню трахеї й в такому положенні проникає в грудну порожнину. Стінка стравоходу складається з трьох оболонок — слизової, м'язової та адвентиції.

Стравохід жуйних є значно ширшим та більш розтягується, ніж у коня. Тільки у великої рогатої худоби він має звуження на межі верхньої й середньої третини в ре­зультаті «потовщення м'язової стінки. На своєму протязі стравохід має три згини, які особливо добре виражені у великої рогатої худоби: шийно-головний, шийно-грудний та грудний (дорсально кореня легень), які можуть значно змінюватися залежно від нахилу голови й ступеня витягування шиї. Стравохід має власну фасцію, яка тісно зрослася з фасцією трахеї.

До шийної частини стравоходу прилягає ліва загальна сонна артерія, яка в ділянці 2—4-го шийних хребців лежить на середині лівої поверхні стравоходу, а в ділянці 7-го шийного хребця — біля вентрального її краю.

Кровопостачання шийної частини стравоходу походить від загальної сонної й краніальної щитоподібної артерій, а іннервується стравохід гілками блукаючого, язи- ко-глоткового й симпатичним нервами.

Судинно-нервовий пучок шиї містить у собі загальну сонну артерію, блукаючий й симпатичний нерви, а також поворотний нерв.

Загальна сонна артерія є парною й починається від загального стовбура сонних артерій, який знаходиться вентрально від трахеї, в ділянці входа в грудну порожни­ну. Кожна сонна артерія проходить по латеральній поверхні трахеї. Вздовж дорсаль­ного краю кожної загальної сонної артерії проходять блукаючий та симпатичний нер­ви, а вздовж вентрального краю — зворотний нерв. Каудальніше 5-го шийного хреб­ця загальна сонна артерія відділяється від яремної вени в коня тільки тонким шаром сполучної тканини.

На латеральній стінці глотки на рівні перснеподібного хряща гортані кожна за­гальна сонна артерія ділиться на внутрішню й зовнішню сонні артерії.

Блукаючий і симпатичний нерви лежать у загальній фасціальній піхві вздовж дорсальної стінки загальної сонної артерії й являють собою товстий нервовий стов­бур. Загальний стовбур утворюється в результаті злиття нижче привушної залози блукаючого (X пари черепно-мозкового нерва) й симпатичного нервів. Ні симпатич­ний, ні блукаючий нерви в ділянці шиї ніяких гілок не віддають!

Зворотний нерв є гілкою блукаючого нерва. Знаходячись вентро-медіально від за­гальної сонної артерії, зворотний нерв направляється до гортані, де й закінчується як каудальний гортанний нерв. Кожний зворотний нерв віддає в ділянці шиї стравохідні й трахеальні гілки.

Блукаючий, симпатичний та зворотний нерви утворюють вагосимпатичний ший­ний стовбур. У великої рогатої худоби й коня вагосимпатичний стовбур, входячи в грудну порожнину, вступає в каудальний шийний ганглій чи зірчастий вузол.

ПРОВІДНИКОВА АНЕСТЕЗІЯ НЕРВІВ ШИЇ У ВЕЛИКОЇ РОГАТОЇ ХУДОБИ

Через особливості анатомічної будови цієї ділянки відносно легко виконати провідникову анестезію, завдяки якій створюється широка зона знеболювання, що дозволяє успішно виконувати операції. Анестезія має велике значення при оператив­ному лікуванні худоби, хворої на актиномікоз.

Анатомічні зауваження. Позадущелепова ділянка шиї іннервується вентральни­ми гілками першого, другого і третього шийних нервів.

Вентральна гілка першого шийного нерва. Ця гілка після виходу з крилоподібно­го отвору атланта йде знизу під щелеповою залозою, віддавши гілки м'язам: косому головному краніальному, двочеревцеподібному, боковому прямому голови, а також підщелеповій слинній залозі. У ділянці привушної слинної залози ця гілка зв'язується з краніальним симпатичним ганглієм та язико-глотковим нервом.

У ділянці підщелепової слинної залози й біфуркації загальної сонної артерії гілка ділиться *на три основні стовбури. З них два — краніальні, які іннервують груднино- соскоподібний, підлопатково-під'язиковий, груднино-під'язиковий та груднино-щито- подібний м'язи.

Третій, каудальний стовбур віддає сполучну гілку до вентральної гілки другого шийного нерва й повертає назад на рівні третього шийного хребця, проникаючи в за­гальну фасцію судинно-нервового пучка.

Вентральна гілка другого шийного нерва відділяється біля міжхребцевого отвору епістрофея, проходить вентрально під косим головним каудальним м'язом, а потім — по латеральній поверхні довгого м'яза шиї. Нарівні найдовшого м'яза атлан­та вона віддає гілку довгому шийно-головному м'язові та на рівні зубоподібного відростка анастомозує з вентральною гілкою першого шийного нерва.

Другий шийний нерв, віддавши свої гілки, вентральною частиною виходить по­близу задньонижнього кута атланта. Тут він, покритий плечоголовним м'язом, прохо­дить між гілками додаткового нерва, анастомозує з його середньою гілкою й, нарешті, ділиться на великий вушний, шкірно-фасціальний та поверхневий нерви привушної ділянки.

Великий вушний нерв іннервуе більшу частину випуклої поверхні вушної ракови­ни й шкіру в ділянці атланта та епістрофея, а також вентральний вушний м'яз.

Поверхневий нерв привушної ділянки йде до кута нижньої щелепи й по каудаль­ному краю привушної слинної залози повертає доверху, до основи вушної раковини, де анастомозує з великим вушним нервом. На своєму шляху він віддає гілки третьо­му шийному нерву, до шкіри міжщелепового простору, ділянкам біфуркації яремної вени й кута нижньої щелепи, до вушної залози, до жувального й вентрального вуш­ного м'язів.

Вентральна гілка третього шийного нерва після свого відгалуження від основно­го стовбура біля міжхребцевого отвору проходить вентрально, й дійшовши до кау­дального кінця поперечного відростка епістрофея, обгинає міжпоперечний м'яз і ви­ходить на латеральну поверхню найдовшого м'яза атланта, віддавши гілку останньо­му й міжпоперечному м'язам. Три її основні гілки після проникнення основного стов­бура через плечоголовний м'яз розгалужуються в шкірно-фасціальному шарі в сегмен- тальних межах 2—3-го шийних хребців, у межах від їхніх тіл до вентрального рівня шиї. Дві із зазначених гілок утворюють сплетення навколо яремної вени й віддають з'єднувальні гілочки до іншого сплетення, яке утворене гілками другого шийного нер­ва.

Таким чином, вентральні гілки трьох перших шийних нервів іннервують крім по- задущелепової ділянки шиї шкірно-фасціальний шар каудальної частини міжщелепо- вого простору, а також більшу частину випуклої поверхні вушної раковини.

Провідникова анестезія нервів, які іннервують позадущелепову ділянку шиї {за М. Г. Сажиним)

Для знеболювання позадущелепової ділянки з одного боку виконують анестезію згаданих вентральних гілок перших трьох шийних нервів. Застосовують 3 %-ний роз­чин новокаїну.

Анестезія вентральної гілки першого шийного нерва. Точку уколу знаходять на межі верхньої й середньої третини крила атланта та вперед від нього на відстані 5— 10 мм (рис. 42, 1). Голку вводять косо, зверху донизу й назад, у напрямку до проти­лежного плечового суглоба, до упору в кістку біля підкрилової ямки атланта. Глибина уколу — 4—6 см. Можна також підводити кінець голки до підкрилової ямки на межі передньої та середньої тре­тини крила атланта, ковзаючії голкою по передньому краю останнього. Ін'єктують 5—10 мл анестетика.

Анестезія вентральної гілки другого шийного нерва. Голку вколюють перпен­дикулярно до сагітальної площини, безпо­середньо біля вентрального краю найдов­шого м'яза атланта, відступивши назад на ширину пальця від вентро-латерального кута крила атланта (див. рис. 42, 2). Гол­кою проникають під фасцію й ін'єктують 5 мл розчину. Потім проколюють плечо- головний м'яз і просовують голку під су- хожилкову частину найдовшого м'яза ат­ланта. Надавши голці положення знизу доверху, вводять додатково ще 5 мл роз­чину. Глибина уколу 2,2—3 см. При цьо­му знеболюється й додатковий нерв.

Рис. 42. Схема провідникової анестезії позаду­щелепової ділянки шиї великої рогатої худоби

(за М. Г. Сажиним). Положення голки при анес­тезії: 1 — вентральної гілки першого шийного нерва; 2 — вентральної гілки другого шийного й додаткового нервів; З — вентральної гілки третього шийного нерва. О — лінія, проведена від середини крила атланта па­ралельно найдовшому м'язу атланта; 3 — лінія, прове­дена від вентрального кута крила атланта паралельно гребеню шиї; М — найдовший м'яз атланта

Анестезію вентральної гілки тре­тього шийного нерва виконують у точці, що знаходиться на 2—3 см позаду й ниж­че від кінця поперечного відростка епістрофея, який добре пальпується, якщо по­вернути голову тварини в протилежний бік. Кінець відростка пальпують на відстані 7—9 см від вентрального кута крила атланта на лінії, яку уявно проводять від нього паралельно до гребеня шиї (див. рис. 42, 3), або в місці перетину її з лінією, яку проводять від середини крила атланта паралельно найдовшому м'язу атланта (див. рис. 42, О). Точка перетину цих ліній відповідає рівню кінця поперечного відрост­ка епістрофея. У знайденій точці уколюють голку на глибину 1—2 см, до упору в поперечний відросток епістрофея. Потім кінець голки відтягують на 2—3 мм назад і напрямляють донизу від кінця названого відростка й просувають її глибше на 1 — 1,5 см. Ін'єктують 5—6 мл розчину новокаїну. Голку підтягують назад так, щоб

кінчик п залишився під підшкірною фасцією, й ін'єктують ще 5 мл розчину для анестезії шкірно-фасціального нер­вового стовбура.

Анестезія настає через 10—15 хв і три­ває 1,5—2 год. Після анестезії інколи спо­стерігають запізнення винесення відпо­відної грудної кінцівки при русі тварини!

Знеболювання охоплює ділянку від лінії, яка з'єднує щелеповий суглоб із су­динною вирізкою, до рівня переднього краю третього шийного хребця (рис. 43).

Рис. 45. Розташування точок ін'єкції при езофа­готомії для анестезії нервів шиї у великої рога­тої худоби: 1 — контур нижньо-заднього кута атлан­та; 2 — додатковий нерв; З — передньо-зовнішня по­верхня плечового суглоба; 4 — вентральна гілка додат­кового нерва, яка розгалужується в груднино-щелепо- вому і груднино-соскоподібному м'язах; а — приблиз­на зона знеболювання при анестезії вентральних гілок II, III, IV шийних нервів; II, III, IV, V — точки уколу при анестезії вентральних гілок відповідних шийних нервів

Рис. 44. Розгалуження вентральних гілок ший­них нервів у великої рогатої худоби: 1 — привуш­на слинна залоза; 2 — груднино-під'язиковий м'яз; 3 — груднино-щитоподібний м'яз; 4 — груднино-щелепо- вий м'яз; 5 — груднино-соскоподібний м'яз; 6 — зовнішня яремна вена; 7 — плечоголовний м'яз; 8 — плечо-атлантний м'яз; 9 — трапецієподібний м'яз; II, III, IV, V, VI — вентральні гілки відповідних ший­них нервів

верхня межа анестезії проходить від основи вушної раковини (включаючи й частину її випуклої поверхні) до перед­нього суглобового відростка третього шийного хребця. Нижня межа зони знеболюван­ня не доходить на 1 — 1,5 см до вільного краю шкірної складки шиї.

Провідникова анестезія нервів шиї (за П. Я. Роговським)

Втрата чутливості в ділянці операційного поля досягається застосуванням провідникової анестезії, яку виконують з трьох точок. Знеболюються вентральні гілки другої, третьої та четвертої пар шийних нервів і вентральні гілки додаткового нерва (рис. 44).

Рис. 43. Зона знеболювання при провідниковій анестезії позадущелепової ділянки шиї великої рогатої худоби

Техніка анестезії. На боковій поверхні шиї встановлюють три орієнтири, які роз­ташовані на атланто-плечовій лінії, що з'єднує нижній кут крила атланта із середи­ною передньобокової поверхні плечового суглоба (рис. 45).

Анестезія вентральних гілок другого шийного й додаткового нерва. Пальпацією знаходять задньонижній край крила атланта, який добре контурує. Після цього відступають на 1 см каудально й на 2,5 см вентрально від цієї точки. У цьому місці уколюють голку перпендикулярно під шкіру й поверхневу фасцію та ін'єктують 5— 10 мл 3 %-ного розчину новокаїну. Цією ін'єкцією знеболюють вентральні гілки дру­гого шийного нерва.

Потім просувають голку в напрямку до протилежної скроневої ямки на глибину 2—3 см і додатково ін'єктують 5—10 мл цього ж розчину для знеболювання додатко­вого нерва.

Анестезію вентральних гілок третього шийного нерва виконують у точці, яка знаходиться позаду від попередньої на відстані 5—6 см, на згаданій вище атланто-пле- човій лінії. Голку уколюють перпендикулярно до шкіри. З %-ний розчин анестетика в дозі 10 мл ін'єктують під шкіру й фасцію.

Анестезія вентральних гілок четвертого шийного нерва. Відступають 8—12 см назад від попереднього пункту й на тій самій атланто-плечовій лінії відшукують точ­ку. У цьому місці підшкірно ін'єктують 10 мл 3 %-ного розчину новокаїну.

П. Я. Роговський відмічав, що ці відстані є приблизними й залежать від розмірів тіла тварини, тому можливі неточності у введеннях! Тому, щоб підвищити ймовірність контакту розчину новокаїну з нервом, необхідно збільшити кількість анестетика на 5 мл на кожну ін'єкцію!

Знеболювання настає через 10 хв і триває 1,5—2 год. На рис. 45 показана ділян­ка розгалуження нервів, які підлягають анестезії, та приблизна зона знеболювання. Інколи при проведенні операції може виявитися недостатньо знеболеним нижній кут розрізу (при езофаготомії в середній третині стравоходу) внаслідок суміжної іннер­вації гілками п'ятого шийного нерва. У такому випадку додатково виконують інфільтраційну анестезію по лінії розрізу.

Анестезію вентральних гілок другого й третього шийного нервів можна виконати ме­тодом М. Г. Сажина, запропонованим для знеболювання позадущелепової ділянки шиї.

МОЖЛИВІ АНАТОМІЧНІ ШЛЯХИ ПОШИРЕННЯ ГНІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У ВЕНТРАЛЬНІЙ ДІЛЯНЦІ ШИЇ ТА ОПЕРАТИВНІ ДОСТУПИ

Осередками розвитку первинних гнійних процесів у ділянці шиї можуть бути: 1) яремна вена (гнійні пара- і перифлебіти); 2) заглоткові й передлопаткові лімфа­тичні вузли при утворенні в них абсцесів; 3) стравохідні флегмони й гнійні інфільтра­ти, які виникають у результаті перфорації стінки стравоходу гострим стороннім тілом. Наявність внутрішньо- і міжфасціальних сполучнотканинних просторів, розташова­них уздовж шиї, створює передумови для великого поширення гнійного процесу із за­значених осередків не тільки в різні відділи шиї, але і в середостіння.

До найголовніших із цих просторів належать:

1. сполучнотканинне ложе яремної вени;

2. вісцеральний простір — обмежений парієтальним листком вісцеральної фасції; він розділений на відділи перегородками й власними фасціями органів шиї. Починаю­чись у підщелеповій ділянці, вісцеральний простір простягається на всю ділянку шиї і в грудній порожнині безпосередньо продовжується в середостінний простір. У ньому проходять вміщені у власні фасціальні чохли трахея, стравохід, загальна сонна артерія, блукаючий нерв, шийний відділ пограничного симпатичного стовбура з краніальним шийним вузлом, зворотний нерв, а також щитоподібна залоза (див. рис. 37; с. 42);

3) передхребетний простір — щілина між позадутрахеальною частиною вісцераль­ної фасції й передхребетною фасцією; каудально цей простір продовжується в дор­сальне середостіння.

Ураження рихлої клітковини яремного жолоба розвивається при невмілому внутрішньовенному введенні подразнюючих лікарських речовин, коли вони потрап­ляють у навколосудинну клітковину; при неасептичному внутрішньовенному вливан­ні; при користуванні поганими голками або багаторазовому проколюванні вени в од­ному й тому ж місці, в результаті чого утворюється гематома, яка згодом інфікується.

У цих випадках у межах яремного жолоба виникає запалення (тромбофлебіт). Якщо стінки яремного жолоба не ушкоджені, то гнійний ексудат поширюється тільки вниз і вверх по яремному жолобу.

Коли в навколосудинну пухку клітковину потрапляють дуже подразнюючі лікар­ські засоби (трипансиній, кальцію хлорид, хлоралгідрат тощо), то гнійний ексудат ча­сто виходить за межі яремного жолоба, руйнуючи фасції плечо-під'язикового грудни- но-щелепового м'язів, а також вісцеральну фасцію разом із пухкою клітковиною, яка міститься, в ній.

Іноді, при глибоких наскрізних проколах вени, запалення може початися у вісце­ральному просторі й спричинити глибоку флегмону шиї.

При заглоткових абсцесах гнійний ексудат проривається частіше в порожнину глотки. Коли процес охоплює клітковину, яка оточує вісцеральний гіростір, то в ній можуть утворитися великі інфільтрати, іноді з наступним поширенням гнійного про­цесу в середостінну пухку клітковину або в сполучнотканинні простори ділянки го­лови (пригортанний, приязиковий, іноді жувальний і надочний).

Такі ж флегмони й гнійні інфільтрати утворюються у вісцеральному просторі при ушкодженні стравоходу. '

Гнійне запалення передлопаткових лімфатичних вузлів звичайно не виходить за межі передлопаткового м'язового трикутника й призводить до формування одно- або багатокамерних інкапсульованих абсцесів.

При флегмонах яремного жолоба розрізи роблять у межах останнього в поз­довжньому напрямі. Поперечні розрізи у вентральній ділянці шиї протипоказані че­рез небезпеку поранення судин! Кількість їх визначають у кожному випадку, вихо­дячи зі стадії й ступеня поширення процесу.

При флегмонах вісцерального й притрахеального (див. рис. 37; с. 42) просторів розрізи повинні мати поздовжній напрям по серединній лінії шиї. Розкриваючи ура­жений простір, тканини розтинають пошарово, а потім розділяють тупим способом клітковину в межах простору з боків від трахеї в напрямі до порожнини, заповненої гнійним ексудатом.

РОЗТИН ГОРТАНІ (ЛАРИНГОТОМІЯ) в коня

Показання. Виконується як оперативний доступ до гортанних кишеньок для ек­стирпації їх при свистячій ядусі. Крім того, його виконують з метою видалення з гор­тані кіст, поліпів, сторонніх тіл або новоутворень.

Фіксація. Коня фіксують у лежачому спинному положенні з витягнутою головою.

Знеболювання. Наркоз та інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Ін'єктують нейролептик. Провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. Запропоновано три способи ларинготомії:

1. Вузька ларинготомія зводиться до поздовжнього розтину посередині кільце­подібно-щитоподібної зв'язки. Через цей розріз вдається оперувати в передньому й середньому відділах гортані й, зокрема, на гортанних кишеньках.

2. За необхідності здійснити доступ до заднього відділу гортані проводять попе­речний розріз кільцеподібно-трахеальної зв'язки. Спочатку серединним розрізом поз­довжньо розсікають шкіру і груднино-під'язиковий мускул, потім рану широко розтя­гують рановими гачками й виконують зазначений вище поперечний розріз зв'язки.

3. Широка ларинготомія зводиться до розтину на великій відстані (від виступу щитоподібного хряща до першого хряща трахеї) у поздовжньому напрямку, суворо по серединній лінії всіх тканин. При цьому розрізають кільцеподібно-щитоподібну зв'яз­ку, дужку кільцеподібного хряща, кільцеву трахеальну зв'язку, а в разі потреби й пер­ше кільце трахеї. Перед основною операцією виконують трахеотомію. Вона забезпе­чує нормальні умови для проведення операції й спокій рані в післяопераційний період.

За добу до операції пацієнту призначають спокій, а за 12 год — голодну дієту.

Пропальповують тіло щитоподібного й дужку перснеподібного хряща. Розріз шкіри роблять посередині лінії нижньої поверхні підщелепної ділянки й шиї, почина­ючи від кута задньої вирізки щитоподібного хряща до рівня кільцеподібного хряща (вузький доступ) чи першого трахеального кільця (широкий доступ). Потім розсіка­ють підшкірну клітковину, фасцію, міжщелеповий м'яз. Щитоподібний хрящ не розсікають, щоб запобігти звуженню й деформації гортані! Після цього тупими ра­новими гачками розсувають у боки лежачий на вентральній поверхні гортані парний плечопід'язиковий та груднино-під'язиковий м'язи разом зі шкірою й іншими шара­ми тканин — оголюючи, таким чином, нижню поверхню гортані, покриту спеціальною гортанною фасцією. Останню й перснеподібно-щитоподібну середню зв'язку разом із слизовою оболонкою гортані розсікають на протязі від тіла щитоподібного хряща до дужки перснеподібного. Дрібні судини в пригортанній клітковині зміщають у боки, а ушкоджені торзують. У коней такий розріз забезпечує достатньо широкий доступ у

порожнину гортані (рис. 46). В інших тварин, у тому числі й у великої рогатої худоби, цей розріз невеликий. Тому при ларинготомії в них розсікають, крім се­редньої щитоподібно-перснеподібної зв'язки, й дужку перснеподібного хряща разом із перснеподібно-трахеальною зв'язкою. Якщо розсікають дужку кільце­подібного хряща й кільцеподібно-трахе- альну зв'язку (при широкому доступі), необхідно пам'ятати про небезпеку кро­вотечі внаслідок вимушеного ушкоджен­ня гілки гортанної артерії, яка лежить упоперек на зв'язці. На обидва кінці су- Рис. 46. Ларинготомія: т - тіло щитоподібного дини необхідно накласти гемостатичні хряща; С - дужка кільцеподібного хряща ПІНЦЄТИ Й зробити ТОрзуваННЯ. РоЗТИН

дужки перснеподібного хряща супровод­жується, крім того, розрізом слизової сумки, в якій під кінцями оголеного хряща мо­же затримуватися гнійний ексудат. Щоб уникнути цього ускладнення, під час розти­ну гортані (при широкому доступі) висікають шматочки дужки в межах сумки (до­вжиною 1 см з кожного боку). Краї рани розтягують рановими гачками.

Через високу чутливість слизової оболонки гортані виконують знеболювання, зрошуючи її 5—10 %-ним розчином новокаїну, іноді ін'єктують 0,5 %-ний розчин ане­стетика безпосередньо під слизову оболонку.

Знявши рефлекси зі слизової оболонки гортані, виконують намічену маніпуляцію. Пухлини висікають ножицями, рани припікають термокаутером. Рану гортані не за­шивають, залишаючи її відкритою, щоб запобігти асфіксії, яка можлива при розвит­ку набряку тканин. Рана загоюється протягом 2—3-х тижнів.

РЕЗЕКЦІЯ ДУЖКИ ПЕРСНЕПОДІБНОГО ХРЯЩА (КРИКОДЕКТОМІЯ) В КОНЯ

Показання. Звуження порожнини гортані в коня, виникаюче при свистячій ядусі.

Фіксація. Тварину краще всього фіксувати в лежачому спинному положенні, хо­ча можна в стоячому. Голова повинна бути витягнута.

Знеболювання. Поверхневий наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу, нейролептаналгезія, провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. Мета цієї операції — розширити гортань за рахунок еластич­ності перснеподібного хряща. Пропальповують дужку перснеподібного хряща й без­посередньо над нею на короткій відстані розсікають шкіру по серединній лінії шиї. Потім розсікають підшкірну клітковину й фасцію, а м'язи, які покривають гортань з вентральної поверхні, рановими гачками розсовують у боки. Оголивши таким чином дужку перснеподібного хряща на протязі 1 — 1,5 см, розсікають перснеподібно-трахе- альну зв'язку безпосередньо по задньому краю дужки перснеподібного хряща, нама­гаючись не пошкодити при цьому слизову оболонку гортані. Потім одну браншу пря­мих ножиць просувають у простір між слизовою оболонкою гортані й дужкою перс­неподібного хряща й розтинають дужку в двох місцях — 6—7 мм вправо й вліво від медіанної лінії. У результаті цього вирізаний шматочок дужки залишається зв'язаним з гортанню тільки щитоподібно-перснеподібною середньою зв'язкою. Останню ножи­цями перерізають біля переднього краю вирізаного шматочка хряща, який видаляють. Таким чином, крикодектомія виконується без розтину порожнини гортані! На шкірну рану накладають вузловий шов.

Після видалення частини дужки перснеподібного хряща порожнина гортані збіль­шується внаслідок розширення перснеподібного хряща.

ЕКСТИРПАЦІЯ ГОРТАННИХ КИШЕНЬОК (ВЕНТРИКУЛОЕКТОМІЯ) В КОНЯ

Показання. Оперативне усунення звуження гортані в коня, що виникає при сви­стячій ядусі.

Фіксація. Коня фіксують у лежачому спинному положенні з витягнутою шиєю й опущеною донизу головою (щоб запобігти затіканню крові в трахею!). Спокійних тварин можна оперувати в стоячому положенні в станку, високо припіднявши голо­ву. Після розтину гортані голову трохи опускають.

Знеболювання. Наркоз та інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Ін'єктують нейролептик. Провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. Операція, полягає у видаленні слизової оболонки гортанних ки­шеньок, після чого порожнини їх заповнюються грануляційною тканиною. З часом ос­тання перетворюється в рубцеву сполучну тканину, яка, ущільнюючись, відтягує за- палий в порожнину гортані черпакуватий хрящ до щитоподібного, голосова зв'язка напружується, а голосова щілина значно розширюється, що обумовлює зникнення свистячої ядухи.

Оперативний доступ являє собою типову ларинготомію (вузький або широкий до­ступ); оперативний прийом полягає у видаленні слизової оболонки гортанних кишеньок.

Більш раціональним є вузький доступ у порожнину гортані, утворений способом розтинання тільки щитоподібно-перснеподібної зв'язки. Лікар-початківець може ко­ристуватися широким доступом, розтинаючи, крім зазначеної зв'язки, дужки персне­подібного хряща й навіть перснеподібно-трахеальну зв'язку; щитоподібний хрящ за­лишають неушкодженим, щоб запобігти звуженню й деформації гортані.

Є два способи оперативного втручання.

Спосіб М. В. Садовського. Ларинготомічну рану розсувають за допомогою рано- розширювачів. Оглядаючи порожнину гортані, встановлюють, який бік її паралізова­ний (на паралізованому боці черпакуватий хрящ нерухомий!); з неї й починають ви­далення слизової оболонки.

У порожнину гортанної кишеньки вводять вказівний палець лівої руки й при- піднімають ним край черпакуватого хряща, який обмежує вхід у кишеньку. Слизову оболонку розрізають вістрям гострокінцевого скальпеля у вигляді кута по передньому краю голосової зв'язки й по вентральному краю черпакуватого хряща (рис. 47, 1). Па­лець лівої руки витягують з кишеньки, уводять в останню вказівний палець правої ру­ки нігтем у бік порожнини й відшаровують свердлячими рухами слизову оболонку від підлеглих тканин і хряща. Як тільки кінчик вказівного пальця правої руки дійде до перснечерпакуватого суглоба, тобто до дна гортанної кишеньки, палець згинають і ви­вертають слизову оболонку (див. рис. 47, 2). Потім ножицями Купера розсікають сли­зову оболонку біля переднього й вентрального краю входу в кишеньку.

Так само видаляють слизову оболонку кишеньки непаралізованого боку; цим са­мим досягається більше розширення гортані. Рану гортані не зашивають. Після екс­тирпації слизової оболонки гортанних кишеньок розвивається сильний набряк, загро­жуючий асфіксією. Тому після вентрикулоектомії виконують тимчасову трахеотомію!

Рис. 47. Вентрикулоектомія: А — слизова оболонка, розрізана по краніальному краю голосової зв'язки (2) й по вентральному краю черпакуватого хряща (1); 3 — надгортанник; Б — вивертання слизової оболонки гортанної кишеньки пальцем

Спосіб В. К. Чубаря. Попередньо виконують трахеотомію. Після ларинготомії рану розширюють рановими гачками, слизову оболонку зрошують 5—10 %-ним роз­чином новокаїну й приступають до екстирпації гортанних кишеньок: спочатку лівої, а потім правої. Досвід показав, що навіть при однобічній свистячій ядусі стійкі ре­зультати може дати тільки двостороння екстирпація.

Щоб полегшити видалення кише­ньок і забезпечити безболісність операції, через розріз гортані вводять довгу ін'єкційну голку, надягнену на шприц, і просунувши її під контролем вказівного пальця лівої руки через вхідний отвір гортанної кишеньки, проколюють зовнішню стінку кишеньки. Кінчик гол­ки повинен злегка впиратися в бічну стінку гортані (внутрішню поверхню щи­топодібного хряща) за межами кишеньки й знаходитися в оточуючій його пухкій сполучній тканині, в яку ін'єктують 20—25 мл 0,25 %-ного розчину ново­каїну. Розчин відтискує стінку кишеньки

медіаль*но й частково вивертає її через вхідний отвір у просвіт гортані.

Після цього гемостатичним пінцетом захоплюють гортанну кишеньку в ділянці дна (рис. 48). Пінцет повертають навколо поздовжньої осі, а потім відрізають скруче­ну кишеньку ножицями в її основі, намагаючись не пошкодити голосові зв'язки.

На рану гортані шви не накладають. Середній й частково задній відділи порожни­ни гортані доцільно рихло затампонувати. Цим забезпечується часткове зміщення чер­пакуватих хрящів до бічних стінок і спокій рані. Спочатку в задній відділ гор­тані вводять довгу суху серветку, залиша­ючи її кінець зовні, щоб рановий вміст не затікав у трахею. Потім застосовують там­пон у вигляді пісочного годинника: пухку грудку гігроскопічної вати, загорнену в марлеву серветку й перев'язану біля осно­ви, змочують розчином стрептоциду або антимікробною емульсією й просувають у порожнину гортані, а в кінці серветки, що залишилися зовні, закутують другу груд­ку вати й зав'язують знизу другою лігату­рою (рис. 49).

Незадовільний кінець операції, який може бути в деяких коней, пояснюється недостатнім розвитком кишеньок. Чим

більшою є кишенька, тим більше розростається грануляційна тканина, що веде до ут­ворення спайки на більшому протязі голосової зв'язки й черпакуватого хряща з бо­ковою стінкою гортані (зі щитоподібним хрящем).

Рис. 48. Фіксація гортанної кишеньки гемоста­тичним пінцетом

Рис. 49. Схема введення тампона в порожнину гортані: а — серветка в задньому відділі гортані; б — тампон у середньому її відділі; б_{ — внутрішня частина тампона

Післяопераційний догляд. У першу добу після операції тварині призначають го­лодну дієту. Почкнаючи з 2-го дня, коню дають бовтанку з висівок й невелику кіль­кість сіна, з 4-го — звичайний корм. Годівницю й посудину для води ставлять на підлогу (щоб уникнути аспірації)! Коню призначають спокій в післяопераційний період протягом 20—30 днів. На 4—5-ту добу тампон і серветку витягають. Трахеоту- бус із трахеї видаляють на 5—6-й день.

РЕЗЕКЦІЯ ГОЛОСОВОЇ СУМКИ В СОБАКИ

Показання. Дилатація (розширення) або еверсія (виворот назовні) голосової сумки.

Фіксація. Собаку фіксують у спинному положенні. Тулуб дещо нахилений, голо­ва відведена назад. У пащу вставляють зівник.

Знеболювання. Наркоз, нейролептаналгезія, поверхнева анестезія.

Техніка операції. Перед операцією тварині призначають протизапальні засоби!

Язик витягують. Слизову оболонку голосової сумки захоплюють корнцангом, який просувають уперед через надгортанник, притискаючи його одночасно донизу. Інструментом захоплюють слизову оболонку голосової сумки, відтягують якомога далі й відсікають ножицями з довгими гілками або електроскальпелем.

Кровотечу зупиняють тампоном, просоченим адреналіном. Після екстирпації сли­зової оболонки другої голосової сумки аж до закінчення наркозу виконують інту- бацію. Тварина лежить на боці. Голова знаходиться нижче кінцівок.

Якщо доступ до голосової сумки через пащу утруднений, можна виконати медіан­ну ларинготомію. Розріз шкіри роблять над гортанню, розпрепаровують парні груд- нино-під'язикові й груднино-щитоподібні м'язи. Після цього стає видно щито­подібний хрящ і перснеподібно-щитоподібну зв'язку. Щитоподібний хрящ розсікають по центру, інколи до самої перснеподібно-щитоподібної зв'язки, відкриваючи тим са­мим доступ до голосової сумки й голосових зв'язок.

Після екстирпації слизової оболонки голосових сумок проводять інтубацію. Краї розітнутого щитоподібного хряща з'єднують вузловим швом, використовуючи шовний матеріал, який повільно розсмоктується.

Потім накладають кілька стібків вузлового шва на роз'єднані м'язи, швацький шов на поверхневу фасцію й знову вузловий шов на шкіру.

Післяопераційний догляд. Протягом перших годин необхідно спостерігати за тва­риною в зв'язку з можливим розвитком набряку, який затрудняє дихання. Після ла- ринготомії шви зі шкіри знімають через 8—10 днів.

ВИДАЛЕННЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ (ТИРЕОЇДЕКТОМІЯ) В СОБАКИ

Показання. Пухлина щитоподібної залози, за виключенням ювенального зоба.

Фіксація. Собаку фіксують у спинному положенні, голова випрямлена, грудні кінцівки витягнуті каудально й прив'язані.

Знеболювання. Нейролептаналгезія, наркоз, інфільтраційна анестезія по лінії розрізу.

Техніка операції. Шкіру розсікають по серединній лінії шиї на рівні пальпованої пух­лини. Поверхневу фасцію й підшкірний м'яз шиї розсікають на таку ж довжину. Потім розпрепаровують парні груднино-під'язикові й груднино-щитоподібні м'язи. Збільшену щитоподібну залозу, яка знаходиться збоку від трахеї, відпрепаровують з каудального бо­ку. При цьому залозу краще захопити щипцями М'юзо й обережно припідняти. Таким чином, буде легше відпрепаровувати її від загальної сонної артерії та внутрішньої ярем­ної вени. На кровоносні судини, які йдуть до залози, накладають по дві лігатури, відстань між останніми 1 см. Кровоносні судини розсікають між лігатурами (рис. 50). Якщо вида­ляють обидві частки щитоподібної залози, необхідно спробувати зберегти паращито- подібні залози хоча б з одного боку. їх можна знайти на латеральній поверхні краніаль­ного полюса залози й відпрепаровувати від тканин щитоподібні залози.

Після тиреоїдектомії на м'язи шиї накладають кілька стібків вузлового шва з кетгуту, а поверхневу фасцію з'єднують швацьким швом також із кетгуту № 2. На шкіру накладають вузловий шов.

Післяопераційний догляд. Наклада­ють захисну пов'язку на шию. Якщо при екстирпації обох часток щитоподібної за­лози зберегти паращитоподібні залози не вдалося, в перші дні після операції прово­дять курс заміщувальної терапії із застосу­ванням гормону щитоподібної залози й дигідротахістеролу. Як правило, додаткова тканина щитоподібної залози приймає на себе її функції протягом тижня.

ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЇ ЯРЕМНОЇ ВЕНИ

Показання. Операцію виконують при кровотечах і норицях судини.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому положенні на здоровому боці.

Знеболювання. Інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Додатково норовливим тваринам ін'єктують нейролептик і застосовують наркоз. Провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. Операція складається з двох етапів: оголення судини й подаль­ше її перев'язування. При можливості вибору доцільніше оперувати в краніальній по­ловині яремного жолоба.

Щоб не пошкодити судину, шкіру, зібрану у вертикальну складку, розсікають уз­довж верхнього краю груднино-щелепового мускула (під судиною) на довжину, що дає можливість перев'язати центральний і периферичний кінці вени за межами її ураженої ділянки. Розрізавши шкіру й поверхневу фасцію з розміщеним у ній підшкірним мус­кулом шиї (якщо він там є), краї рани рановими гачками розтягують у боки, а потім зупиняють кровотечу з ушкоджених судин. Після цього двома хірургічними пінцетами захоплюють у складку й розсікають ножицями фасціальну пластинку, яка з'єднує груд- нино-щелеповий й плечоголовний мускули, намагаючись не ушкодити вену. Її обереж­но відпрепаровують від навколишніх тканин по всій довжині.

Перев'язують яремну вену по кутах розрізу (у двох місцях). Першу лігатуру від голови (краніальну) накладають прошивну (тобто прошивають тканини, що оточують вену), а другу (каудальну) накладають тільки на вену. Роблять це для того, щоб краніальна лігурура не зісковзнула із судини. Відстань між лігатурами — 3—4 см. Вену розсікають між лігатурами. На шкірну рану накладають вузловий шов, який знімають на 8—10-й день.

РЕЗЕКЦІЯ ЯРЕМНОЇ ВЕНИ

Рис. 50. Тиреоїдектомія: а — груднино-під'язико- вий м'яз; в — груднино-щитоподібний м'яз; с — трахея; сі — кільцеподібна зв'язка; е — загальна сонна артерія; / — вагосимпатичний шийний стовбур; § — внутрішня яремна вена; 1 — щитоподібна залоза; 2 — кровоносні судини щитоподібної залози, на які накладені лігатури

Показання. Гнійний тромбофлебіт, паратромбофлебіт, некроз яремної вени й прилеглих тканин. Найчастіше ці патологічні процеси виникають унаслідок потрап­ляння сильноподразнюючих лікарських речовин не в кровоносне русло, а в оточуючі судину м'які тканини при внутрішньовенному введенні (хлоралгідрат, кальцію хло­рид, трипафлавін тощо).

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому положенні, на здоровому боці.

Знеболювання. Інфільтраційна анестезія по лінії розрізу, поверхневий наркоз, а та­кож ін'єктують нейролептик. Можна застосовувати провідникову анестезію нервів шиї.

Техніка операції. Залежно від характеру патологічного процесу операцію вико­нують двома способами. При обмеженому ураженні яремної вени й локалізації пато­логічного осередка в середній третині яремного жолоба роблять один розріз таким чи­ном, щоб кути шкірної рани знаходилися на 4—6 см за межами ураженої ділянки су­дини. Якщо вена уражена на великій ділянці, роблять два розрізи шкіри довжиною 3—4 см за межами ураженої частини її з краніального й каудального боків. В обох ви­падках розріз шкіри роблять між веною й груднино-щелеповим мускулом (нижче ве­ни, щоб забезпечити добре стікання ексудату!).

Розрізають шкіру й поверхневу дво- листкову фасцію з підшкірним мускулом (якщо останній є в ділянці операційного поля). Вену відпрепаровують від навко­лишніх тканин разом із покриваючим її фасціальним чохлом обережно, щоб не пошкодити й не інфікувати її вмістом на­вколишні тканини (рис. 51).

На краніальну ділянку вени, розта­шовану вище патологічного осередку, в межах здорових тканин накладають дві лігатури (можна за допомогою лігатурної голки Дешампа). На відстані 4—6 см від патологічного осередку (від голови) на­кладають прошивну лігатуру, захоплю­ючи прилеглі тканини й попереджаючи в такий спосіб її зісковзування! Відсту­пають 2 см нижче, накладають тільки на вену другу лігатуру. Після цього, на ни­жню ділянку вени, каудальніше пато­логічного осередку, також накладають дві лігатури. Останню лігатуру з боку грудної клітки також бажано накладати прошивну!

Яремну вену розсікають між лігатурами на верхній та нижній ділянках. Резекто­вану ділянку вени видаляють разом з оточуючими її некротизованими тканинами, не розсікаючи патологічний осередок. Після зупинки кровотечі шкірну рану зашивають вузловим швом на 2/3 її довжини. Нижній край рани залишають відкритим для вве­дення дренажу й виділення ексудату.

Післяопераційний догляд. У перші 2—3 дні після операції обмежують годівлю тварини й випоювання бовтанки.

Дренаж видаляють через 5—6 днів або за необхідності змінюють через цей же час. Шви знімають через 8—10 днів або після повного загоєння рани.

РОЗТИН СТРАВОХОДУ (ЕЗОФАГОТОМІЯ)

Показання. Видалення сторонніх тіл із шийної початкової частини грудного відділу при обтурації стравоходу.-

Рис. 51. Резекція яремної вени: а — судина оголена; б — накладена лігатура.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому положенні на правому боці. Напроти місця залягання стороннього тіла знизу шиї підкладають валик, внаслідок чого сто­

роннє тіло виразно контурує, що до деякої міри полегшує виконання операції. Дрібних тварин фіксують у спинному лежачому положенні.

Знеболювання. Інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Неспокійній тварині ін'єктують нейролептик, а також застосовують наркоз. Провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. При тимпанії передшлунків у жуйних попередньо роблять пункцію рубця й видаляють гази. Через можливе повторне здуття гільзу не витяга­ють з рубця до завершення операції.

Вибір лінії розрізу визначають залежно від місця Локалізації стороннього тіла й стану тканин стравоходу. Найчастіше шкіру розсікають напроти застряглого сторон­нього тіла. Його положення визначають пальпацією, зондуванням або рентгено­графією.

Рис. 52. Езофаготомія в коня: 1 — стравохід; 2 — сонна артерія; З — трахея.

Не розсікаючи шкіру, визначають місцерозташування яремної вени, притискаючи її пальцями до тканин позаду місця закупорки стравоходу. Розріз ведуть паралельно яремній вені. При незміненій стінці стравоходу (свіжий випадок) шкіру розрізають між яре&ною веною й плечоголовним мускулом (верхній оперативний доступ; рис. 52, 53, 54), а в задавнених випадках, коли передбачається значна зміна тканин стінки стравоходу, розріз роблять між яремною веною й груднино-щелеповим мускулом (нижній оперативний доступ; див. рис. 53, 54), що забезпечує кращий стік ексудату в післяопераційний період.

Рис. 53. Оперативні доступи до стравоходу в корови: а — верхній; б — нижній; 7 — груднино- щелеповий м'яз; 2 — зовнішня яремна вена

Рис. 54. Схема оперативних доступів до стра­воходу в коня (поперечний розріз шиї з лівого боку): в — верхній; н — нижній. 1 — шкіра; 2 — підшкірний м'яз шиї; 3 — груднино-щелеповий м'яз; 4 — плечоголовний м'яз; 5 — плечопід'язиковий м'яз; 6 — груднино-під'язиковий м'яз; 7 — трахея; 8 — стравохід; с — яремна вена; а — загальна сонна артерія; вс — вагосимпатичний шийний стовбур

ГІри розрізі пошарово розсікають шкіру з підшкірною клітковиною, поверхневу фасцію на довжину 12—15 см. Потім, змістивши вену вверх або вниз, тупим спосо­бом відпрепаровують плечо-соскоподібний (плечо-під'язиковий) мускул від одного з вищезгаданих. Зупинивши кровотечу, рану розширюють рановими гачками й знахо­дять стравохід, орієнтуючись на застрягле в ньому стороннє тіло. При пальпації стра­воходу відчувається перистальтичне скорочення. Поруч зі стравоходом проходять трахея й судинно-нервовий пучок.

Стравохід відпрепаровують від навколишніх тканин і підтягують до краю рани. Для попередження потрапляння кормових мас і слини в рану стравохід ізолюють від навколишніх тканин стерильними серветками. Фасцію стравоходу захоплюють двома хірургічними пінцетами в поперечну складку й розсікають ножицями; розріз ведуть уздовж стравоходу до потрібних розмірів. Стравохід, звільнений від фасції, утриму­ють руками й намагаються змістити стороннє тіло. Розріз стінки стравоходу роблять у поздовжньому напрямку (краще, коли обтуруюче тіло невелике, в поперечному напрямку!) над стороннім тілом. При значній зміні стінки стравоходу розріз роблять перед або позаду стороннього тіла, на невеликому протязі. Початковий невеликий отвір збільшують ножицями, при цьому намагаються, щоб розріз був трохи меншим від стороннього тіла. Крім того, довжина розрізу слизової оболонки повинна бути меншою за розріз м'язового шару настільки, щоб рана мала вид човника, повернено­го дном у просвіт стравоходу.

Стороннє тіло обережно витягують пальцями або корнцангом (пінцетом) через розріз стравоходу. Якщо тіло велике й може бути розрізане, то його розділяють і видаляють уроздріб!

Після видалення стороннього тіла, якщо стінки стравоходу не змінені, стерильни­ми тампонами, просоченими ізотонічним розчином натрію хлориду, розчинами етакри- дину лактату 1:1000 або фурациліну 1:5000 видаляють забруднення. На рану стравохо­ду накладають двоповерховий шов: перший поверх — за Шміденом, застосовуючи шов­ний матеріал, який повільно розсмоктується; другий — за Ламбером або Плахотіним- Садовським з використанням шовку. На шкірну рану накладають вузловий шов.

У тих випадках, коли тканини стравоходу сильно змінені чи травмовані, рану стравоходу зашивають, а шкірно-м'язовий розріз залишають відкритим. Якщо стінка стравоходу некротизована, то рану стравоходу також не зашивають. Рану заповнюють тампонами або дренажем, просоченим антисептичним розчином або мазями. Для по­передження випадання тампонів дренажу, на шкіру накладають рідкий провізорний (тимчасовий) шов.

У собак і кішок оперативний доступ до стравоходу виконують по серединній лінії вентральної ділянки шкіри, при цьому розсікають шкіру, поверхневу фасцію й білу лінію шиї. Потім розсовують у боки груднино-під'язикові м'язи, припіднімають рано­вим гачком лівий груднино-щитоподібний м'яз і, розрізавши глибоку фасцію, знахо­дять на лівій поверхні трахеї стравохід. Якщо оперують у передній третині шиї, стра­вохід слід шукати на дорсальній стінці трахеї. У дрібних тварин розтин стравоходу краще робити не по поздовжній осі, а по поперечній! Цим попереджується звужен­ня (стриктура) стравоходу в післяопераційний період!

Слід пам'ятати, що поряд із стравоходом проходить зворотний нерв, пошкод­ження якого може викликати асфіксію тварини!

Подальший хід операції такий же, як описано вище.

Післяопераційний догляд. Протягом 24 год тварину не годують і не напувають. У наступні дні в раціон уводять сіно, траву, здрібнені коренебульбоплоди, але не зго­довують концентровані корми. Всеїдним тваринам згодовують ріденькі супи й кашки. Шви знімають через 10—12 днів. 60

У тих випадках, коли рану стравоходу не зашивали, у перші дні корм у вигляді бовтанок з додаванням цукру можна вводити через рану стравоходу за допомогою зонда. У наступні дні тварині згодовують здрібнені коренебульбоплоди, сіно, траву. Після годівлі рану обов'язково промивають 3 %-ним розчином перекису водню, роз­чином фурациліну 1:5000 або етакридину лактату 1:1000 й на неї наносять антисеп­тичну мазь або емульсію.

ОПЕРАЦІЇ ПРИ ДИВЕРТИКУЛІ СТРАВОХОДУ

Показання. Операцію виконують за систематичного прояву в шийній частині стравоходу випинання його стінки в момент проходження кормової грудки й при по­дальшому її застої.

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому положенні на правому боці.

Знеболювання. Інфільтраційна анестезія по лінії розрізу. Неспокійним тваринам ін'єктують нейролептик і застосовують наркоз. Провідникова анестезія нервів шиї.

Техніка операції. Оперативний доступ до стравоходу такий же, як і при езофа­готомії. Операцію можна виконувати двома способами.

Висікання слизової оболонки. Після оголення стравоходу в ділянці дивертикула розсікають серозний та м'язовий шари стравоходу на всьому протязі потоншення йо­го м'язового шару. Оголену й розтягнуту слизову оболонку захоплюють хірургічним пінцетом і ножицями висікають її веретеноподібну ділянку. Шви на рану накладають так само, як і при езофаготомії.

Ушивання дивертикула. Замість висікання слизової оболонки ушивають диверти­кул. У цьому випадку в поперечному напрямку накладають 3—4 стібки петлеподібного горизонтального шва, проколюючи тільки серозно-м'язовий шар у місці локалізації ди­вертикула. Зв'язуючи кінці лігатур, дивертикул вправляють у просвіт стравоходу. На­далі вправлені тканини поступово розсмоктуються, і дивертикул зникає.

Резекція стравоходу. Якщо нижче від дивертикула є ділянка різкого звуження стравоходу, яка обумовила розвиток дивертикула, довжиною не більше 3—4 см, то ви­конують резекцію цієї ділянки органа. Кукси стравоходу з'єднують "кінець у кінець" двоповерховим швом так само, як зшивають два кінці кишки (див. с. 356, "Загальна частина"). У резектованій ділянці стравохід підшивають до вісцеральної фасції. На ра­ну шкіри накладають вузловий шов.

Цей спосіб застосовують у тому разі, коли багаторазові спроби розширити зву­ження зондом протягом тривалого часу не дали позитивного результату!

ІНТРАТРАХЕАЛЬНІ ІН'ЄКЦІЇ

Показання. Введення лікарських речовин при запальних і некротичних процесах, а також інвазія легень гельмінтами (диктіокаульоз).

Фіксація. Дрібних тварин фіксують у лежачому положенні на спині, а великих — у стоячому положенні. Голову тварини піднімають, злегка розгинаючи шию.

Знеболювання не застосовують.

Техніка операції. Лівою рукою захоплюють гортань, відтягують її разом з почат­ковою частиною трахеї й міцно фіксують одночасно зі шкірою. Ін'єкційною голкою проколюють по медіанній лінії шкіру, між трахеальними кільцями тонкий шар м'язів, які покривають трахею, міжкільцеву зв'язку й слизову оболонку трахеї.

При інвазії легень гельмінтами намагаються порівну розподілити лікарський роз­чин, який вводять у правий та лівий бронхи. Для цього дрібній тварині під час ін'єкції

надають відповідне положення, повертаючи її то на правий, то на лівий бік, а у вели­ких тварин голову піднімають максимально доверху.

РОЗТИН ТРАХЕЇ (ТРАХЕОТОМІЯ)

Показання. Трахеотомія — невідкладна операція, коли тварині загрожує смерть від асфіксії при повному або частковому закритті просвіту верхніх дихальних шляхів. До цих захворювань відносять: переломи носових кісток, некроз носових раковин, гострі запальні набряки при ураженні верхніх дихальних шляхів, новоутворення й сторонні тіла в носовій порожнині й гортані; двосторонній параліч зворотного й лицьового нервів; мит; емпіема повітроносних мішків; рубцеві стенози верхніх дихаль­них шляхів після уражень тощо.

Фіксація. Великих тварин фіксують у стоячому чи боковому лежачому поло­женні, дрібних — у спинному, але обов'язково з витягнутою шиєю.

Знеболювання. В екстрених випадках трахею розсікають без знеболювання. З ме­тою знеболювання застосовують наркоз та інфільтраційну анестезію по лінії розрізу, а також ін'єктують нейролептик. Виконують провідникову анестезію нервів шиї.

Техніка операції. Залежно від характеру захворювання трахеотомія може бути тимчасовою чи постійною (довічною). Остання показана цінним тваринам при не­усувних рубцевих стенозах верхніх дихальних шляхів, невиліковних двосторонніх па­ралічах зворотного й лицьового нервів, а також неоперабельних новоутвореннях.

Оперативний доступ — передня третина шиї на рівні 4—5-го трахеальних кілець, а в разі потреби — і в інших її ділянках. Розріз роблять суворо на серединній лінії вентральної поверхні шиї: довжиною 5—7 см — у великих тварин, у дрібних — 3—5 см. У великої рогатої худоби розріз роблять безпосередньо збоку від серединної лінії шкірної складки. Розсікають шкіру й фасцію і, розсунувши рановими гачками

рану, зупиняють кровотечу, видаляють згустки крові тампонами й знаходять білу лінію шиї. По ходу останньої роз'єднують скальпелем або гострими но­жицями груднино-щитоподібний і груд- нино-під'язиковий мускули, який лежить ничже. У глибині рани захоплюють пінцетами фасцію трахеї й розсікають. Ретельно зупиняють кровотечу (рис. 55).

При екстреній трахеотомії допусти­мо виконувати одномоментний розріз скальпелем усіх шарів до стінки трахеї. При цьому попередньо фіксують трахею рукою.

Після цього гострокінцевим скаль­пелем, найчастіше між 3-м і 4-м трахе- альними кільцями, проколюють між- кільцеву зв'язку й слизову оболонку трахеї. Скальпель повертають лезом ка­удально по ходу трахеї й додатково розсікають упоперек 4-те і 5-те трахе- альні кільця (рис. 56, 2). Про те, що тра- Рис. 55. Оголення трахеї коня при трахеотомії хея розкрита, довідуються із шуму вди-

хуваного через розріз повітря. У перший момент у тва­рини іноді буває кашель і короткочасна затримка дихан­ня, що не повинно лякати лікаря-початківця! Ці явища швидко проходять!

Щоб краї рани не змикалися й забезпечувався доступ повітря в легені, використовують трахеотубус. Для цьо­го краї рани розширюють, у трахею вставляють спочатку основну частину трахеотубуса, направляючи її вбік ле­гень, а додаткову — вперед до гортані. Трахеотубус фіксу­ють за допомогою гвинта або затискувача. У момент вве­дення трахеотубуса звертають увагу на те, щоб слизова оболонка не відшаровувалася й не закривала його просвіт!

Якщо розріз шкіри порівняно з діаметром трахеоту­буса великий, то на обидва кути рани накладають вузлові шви, зменшуючи її до основи трахеотубуса. Між раною й трахеотубусом кладуть шматок марлі або бинта, просоче­них маззю, чи присипають стрептоцидом або трициліном.

У випадках загрозливої асфіксії за відсутності тра­хеотубуса, після розтину шкіри, оточуючих тканин і тра­хеї двома довгими лігатурами прошивають міжкільцеві зв'язки з одного й протилежного країв рани трахеї. Цими лігатурами розширюють краї рани трахеї й вільні кінці лігатур зав'язують на верхній частині шиї так, щоб через рану трахеї був забезпечений вільний доступ повітря.

При деяких захворюваннях трахеотубус залишають на тривалий час. У цих випадках для попередження некрозу тканин кінці розрізаних трахеальних кілець частково вирізають, у результаті чого одержують овальний отвір (див. рис. 56, 1), в який вставляють трахеотубус.

Коли роблять віконце, спочатку розтинають посередині кільця, а потім з кожно­го боку на відстані 1 см від краю розрізу вирізають шматочки хрящів, щоб утворив­ся чотирикутний отвір шириною 2 см (див. рис. 56, 3).

Отвір у трахеї розкривають двозубими рановими гачками й обережно вводять трахеотубус, спочатку перпендикулярно, а потім, досягнувши вигину, повертають трубку на 90° назад (у напрямі струменя повітря, що входить у легені!). Користую­чись удосконаленим трахеотубусом, спочатку вставляють основну його частину, а потім додаткову пластинку, повертаючи її краніально.

Трахеотубус фіксують тасьмою на шиї, а у великої рогатої худоби його, крім то­го, підшивають до шкіри.

Утворення трахеальної фістули. Якщо постійно носити трахеотубус, він, тисну­чи на тканини, призводить до утворення виразок на слизовій оболонці трахеї в місцях його прилягання, частого розвитку гранульом й поліпоподібних новоутворень у тра­хеї, а також до її деформації й стенозу. Тому при трахеотомії можна обходитися без трахеотубуса, з'єднуючи швом слизову оболонку трахеї зі шкірою з метою утворення постійної трахеальної фістули.

ІИ1И.ІІІІІП

Рис. 56. Схема способів роз­тину трахеальних кілець: 1 —

часткове вирізування двох су­міжних хрящів для отримування поперечноовального отвору; 2 — поздовжній розріз двох хря­щів; З — прямокутне вирізуван­ня шматочків хрящів і зв'язок між ними

На рівні 2—3-го трахеальних кілець вирізують овальний шматок шкіри розміром 6—7x4—5 см. Краї м'язів (груднино-під'язикового й груднино-щитоподібного) розсіка­ють упоперек на ширину 3—4 см або частково видаляють. Трахеальні кільця (2-ге і 3-тє) роз'єднують по медіанній лінії. Після цього з боку слизової оболонки (на

1—1,5 см з боків від медіанного розрізу) кожен хрящ розсікають так, щоб не по­шкодити міжкільцеві зв'язки й покрива­ючу їх слизову оболонку. Рухливі сег­менти трахеальних кілець, що утворили­ся, зі слизовою оболонкою підшивають вузловим швом до шкіри (рис. 57).

Післяопераційний догляд. Через отвір трахеотубуса виділяється значна кількість слизу, який, висихаючи, змен­шує просвіт трубки. Тому в післяопе­раційний період необхідно регулярно виймати трахеотубус, очищати його, сте­рилізувати й знову вставляти. Необхідно постійно стежити за станом рани, змазу­вати її антисептичними мазями.

Подібні процедури роблять щодня, а потім у міру необхідності — через 3—4 дні.

У деяких випадках після введення трахеотубуса розвивається підшкірна емфізе­ма. Для її усунення необхідно висікати тканини чи підшивати їх у тих місцях, де по­трапляє повітря.

У міру видужання тварини необхідно перевіряти прохідність дихальних шляхів, закриваючи отвір трахеотубуса тампоном чи рукою. При вільному проходженні повітря через дихальні шляхи трахеотубус знімають. Рану лікують відкритим мето­дом. Якщо не наступило омозоління країв рани, на трахею через міжкільцеві зв'язки накладають вузлові шви. Рану шкіри залишають відкритою й загоєння її йде за вто­ринним натягом. У тих випадках, коли трахеотубус знаходився в трахеї тривалий час і наступило омозоління країв рани, а також відбулося потовщення кінців хрящових кілець, перед накладанням швів їх необхідно вирізати.

Якщо трахеотомію проводили з діагностичною чи профілактичною метою, то після закінчення необхідних маніпуляцій на міжкільцеві зв'язки трахеї накладають вузловий шов. Щоб попередити емфізему, шви на шкіру не накладають, або засто­совують частковий шов!

Після видалення трахеотубуса, внаслідок неправильного з'єднання кінців розітну­тих хрящів і стягування їх рубцем, часто виникає деформація трахеї й звуження (сте­ноз) її. Щоб запобігти цьому, краї отвору трахеї з'єднують швом, спочатку вирізавши омозолілі грануляції та потовщені кінці хрящів.

ПУНКЦІЯ ЗАГАЛЬНОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ

Показання. Уведення розчинів лікарських речовин для безпосереднього впливу на патологічний осередок у ділянці голови, шиї; для профілактики післяопераційних ускладнень у цих ділянках.

Фіксація. Дорослих тварин фіксують у стоячому положенні, а молодих — у бо­ковому лежачому.

Знеболювання не застосовують. Злим тваринам можна виконувати нейролепт- аналгезію.

Рис. 57. Створення трахеальної фістули: 1 —роз­тин слизової оболонки трахеї; 2 — підшивання слизової оболонки до шкіри

Техніка операції за О. П. Косих. Голову тварини витягують вперед і вгору, роз­гинаючи потилично-атлантовий суглоб. Таке положення поліпшує орієнтацію, змен­

шує рухливість артерії й полегшує її пункцію. Для пункції використовують ін'єкційні голки довжиною 4—6 см, діаметром 1 мм.

Укол голки роблять у точці перети­ну двох ліній — одна з них проходить уз­довж верхнього контуру яремної вени, а другу проводять перпендикулярно до першої: у великої рогатої худоби — через середину поперечнореберного відростка 6-го шийного хребця, в коней й дрібної рогатої худоби — від проксимального кінця остистого відростка 4-го грудного хребця так, щоб вона пройшла донизу, до перетинання по передньому краю перед- лопатіЛшої частини глибокого грудного мускула (рис. 58). Тут є так званий пе- редкаротидний простір, у якому сонна артерія у великої рогатої худоби покрита тільки шкірою й фасцією, а в коня додат­ково підшкірним м'язом. У встановленій точці пальцем лівої руки пальпують су­дину (у жуйних її визначають за пуль­сацією, в коней — у вигляді щільного пружного тяжа) й фіксують її вказівним і середнім пальцями лівої руки.

Великим і вказівним пальцями правої руки ставлять кінець голки між згаданими пальцями лівої руки над зафіксованою загальною сонною артерією. Проколюють шкіру й підводять голку до артерії, а потім спрямовують її вперед під кутом 35—45° і поштовхом проколюють судину. Пульсуючий струмінь крові, що витікає з голки, вказує на правильність її введення. Слідом за цим надають голці більш похилого по­ложення, просувають уздовж просвіту артерії на кілька міліметрів. У такому поло­женні фіксують голку пальцями лівої руки шляхом притискання до шкіри й приєдну­ють до неї шприц. Швидкість уведення розчину не має перевищувати 20—30 мл за 1 хв. Розчин повинен мати температуру 37—39 °С. Неприпустиме введення холодно­го розчину!

ГІо закінченні введення розчину від'єднують шприц, голку промивають струме­нем крові, тканини над місцем уколу притискають тампоном і повільно витягують голку. Тампон утримують 20—30 с.

ПЕРЕВ'ЯЗУВАННЯ ЗАГАЛЬНОЇ СОННОЇ АРТЕРІЇ

Показання. Аневризми й ушкодження загальної сонної артерії та її гілок; для профілактики кровотечі при операції в ділянці великих її гілок (особливо при опе­раціях у носовій порожнині в коней).

Фіксація. Тварину фіксують у лежачому положенні.

Рис. 58. Орієнтовні лінії для знаходження точки уколу голки (3) при пункції правої загальної сонної артерії в коня: 1— лінія верхнього контуру яремної вени; 2 — лінія від остистого відростка 4-го грудного хребця до яремної вени

Знеболювання. Наркоз та інфільтраційна анестезія по лінії розрізу, а також ін'єктують нейролептик.

Техніка операції. Розріз шкіри в коней роблять у каудальній третині яремного жолоба довжиною 8—10 см по нижньому краю плечоголовного м'яза, вздовж і вище яремної вени. Після цього розсікають поверхневу фасцію й підшкірний мускул. Зу­пиняють кровотечу. Рановими гачками розширюють рану. Двома хірургічними пінце­тами захоплюють у складку фасцію і розсікають її. Визначивши місцерозташування артерії шляхом пальпації пульсу, пінцетами підтягують глибоку фасцію шиї й також розсікають її ножицями.

При розширенні всіх шарів рани добре видно судинно-нервовий пучок. Потім розрізають ножицями власну фасцію артерії, пінцетами оголюють її на протязі 2—3 см, голкою Дешампа підводять під неї лігатуру, не захоплюючи нервів, і пе­рев'язують. Операцію завершують накладанням вузлового шва на глибоку фасцію з кетгуту, а на шкіру — із шовку.

При випадкових пораненнях артерії в передній й середній третині шиї її оголю­ють у місці поранення з таким розрахунком, щоб можна було перев'язати централь­ний та периферичний кінці судини. У цих випадках оперативний доступ до загальної сонної артерії такий самий, як і при езофаготомії (верхній).

ПУНКЦІЯ ЗОБА

Показання. Уведення лікарських речовин у порожнину зоба.

Фіксація. Птаха фіксують у боковому положенні.

Знеболювання не виконують.

Техніка операції. Місце ін'єкції змащують йодованим спиртом 1:1000. Пальцями лівої руки захоплюють складку шкіри разом із зобом і тонкою голкою, надягнутою на шприц, проколюють їх. Проникнення голки в порожнину зоба контролюють шляхом пальпації її вістря через тканини. Після цього ін'єктують лікарську речовину.

РОЗТИН ЗОБА

Показання. Переповнення зоба затверділими й грубими кормовими масами, які неможливо видалити промиванням, або потрапляння в нього сторонніх тіл.

Фіксація. Птаха утримують руками у вертикальному положенні головою доверху (спинне положення протипоказане, тому що птах може загинути від асфіксії!).

Знеболювання не виконують.

Техніка операції. Операційне поле змащують йодованим спиртом 1:1000. Шкіру, поверхневу фасцію й стінку зоба розсікають по медіанній лінії. Довжина розрізу 2—3 см. Вміст зоба видаляють пінцетом або ложечкою. На рану стінки зоба наклада­ють шов ІІІмідена з кетгуту, а на рану шкіри — вузловий шов із шовку. Щоб птах не роздзьобував шви, рану захищають клейовою пов'язкою або покривають липким плас­тирем.

Післяопераційний догляд. У першу добу птаха не годують. У наступні дні до по­вного загоєння рани згодовують варене зерно, картоплю й буряк.

РОЗДІЛ з

ОПЕРАЦІЇ В ДІЛЯНЦІ ХОЛКИ

Анатомотопографічні дані. У дорсальній частині грудного відділу тулуба розрізняють ділянку холки (г. сіогзозсариіагіз), яка розташована між шиєю й спиною на рівні перших 10—12-ти грудних хребців.

Межі: передня — вертикальна лінія, проведена від зовнішнього м'язового горба плечової¹ кістки доверху, до перетину з верхнім контуром шиї (рис. 59); задня — вертикальна лінія, проведена від апофіза остистого відростка 11-го грудного хребця (найнижча точка спини). вниз; нижня — горизонтальна лінія, яка проходить між середньою й дорсальною третиною лопатки.

Рис. 59. Межі ділянки холки й спини в коня: 1 — передня межа холки; 2 — бокова (нижня) межа холки; З — задня межа передньої третини холки; 4 — задня межа середньої третини холки; 5 — задня межа передлопаткової частини передньої частини холки; 6 — задня межа холки; 7 — задня межа ділянки спини

Двома лініями, які є продовженням до верху ості лопатки (перша лінія; див. рис. 59, З) й каудального краю лопатки (друга лінія; див. рис. 59, 4), ділянка холки розділяється на передню, середню й задню третини. У передній третині виділяють їце передлопаткову ділянку, яка обмежена ззаду лінією, що є продовженням доверху пе­реднього краю лопатки (див. рис. 59, 5). Передня третина холки простягається від першого до третього, середня — від четвертого до сьомого й задня — від восьмого до десятого грудного хребця. Крім того, в ділянці холки розрізняють серединний й бо­кові відділи; межа між ними проходить по краю надлопаткової зв'язки. Поперечноос- тиста фасція розділяє кожний боковий відділ холки на поверхневі й глибокі шари.

Бокові відділи холки

Перший шар — шкіра.

Другий шар — підшкірна клітковина з численними кровоносними, лімфатични­ми судинами й нервами.

Третій шар — підшкірний м'яз тулуба, який знаходиться між листками поверх­невої фасції в каудальній половині холки.

Четвертий шар — підфасціальний сполучнотканинний простір. Він обмежений зверху поверхневою фасцією тулуба, а із середини — фасцією трапецієподібного м'яза. Передня межа простору лежить на рівні переднього краю лопатки, задня — в ділянці 15—16-го ребра, а нижня знаходиться на 8—10 см нижче нижнього краю найширшо- го м'яза спини. Підфасціальні простори обох боків сполучаються в ділянці середньої й задньої третини холки.

П'ятий шар — глибока фасція холки.

Шостий шар. 1. Трапецієподібний м'яз, сформований із шийної та грудної частин. Шийна частина починається пластинчастим сухожиллям від канатикової частини поти­лично-остистої зв'язки в ділянці від 2-го шийного до 3-го грудного хребця й закінчується на ості лопатки (рис. 60, 1). Грудна частина м'яза починається апоневро­зом від надостистої зв'язки, а також від 3-го до 10-го (11-го) грудного хребця й закінчується на ості лопатки.

Обидві частини трапецієподібного м'яза містяться у фасціальній піхві.

2. Апоневроз найширшого м'яза спини є тільки в задній половині холки (див. рис. 60, 7). Він покриває з лате­рального боку каудальний кут лопатки й прилеглу частину надлопаткового хряща. Дещо нижче каудального кута лопатки апоневроз переходить у м'язову частину.

Сьомий шар — надлопатковий про­стір. Він обмежений зовні листком піхви трапецієподібного м'яза, а із сере­дини листком фасціальної піхви ромбо­подібного м'яза. На дні простору лежить надлопатковий хрящ. Проекція надло­паткового простору на шкіру має форму трикутника, направленого основою до­верху, а верхівкою донизу, до горба ості лопатки. Верхня межа простору пара­лельна дорсальному краю надлопатково-

го хряща й відступає на 2—3 см від верх­нього контура холки. Передній кут простору знаходиться на рівні переднього кута ло­патки, а задній — на рівні заднього кута лопатки.