Прямі цінові субсидії виробникам

Ще одним поширеним механізмом підвищення фермерських цін є прямі цінові субсидії виробникам. Прямими вони є тому, що не пов’язані з інтервенційними закупівлями або обмеженнями на виробництво. Держава встановлює деяку мінімальну гарантовану ціну на продукт, що зобов’язується забезпечити фермерам. Якщо ціна на ринку нижче цієї встановленої ціни, то кожному фермеру по пред’явленні квитанції про реалізацію продукції держава доплачує компенсаційну різницю. Звичайно такі субсидії прив’язані до інших програм підтримки фермерських доходів: наприклад, такі субсидії фермер може одержати при виведенні з обороту частини своїх земель і т.д.

Прямі субсидії можуть виплачуватися в двох формах: у виді твердої субсидії на одиницю реалізованої продукції або у виді так званих різницевих платежів. В другому випадку фермер одержує не жорстко встановлену субсидію, а різницю між фіксованою мінімальною гарантованою ціною і його реальною ціною продажу. Оскільки в реальному житті єдиної ринкової ціни не існує і кожний фермер реалізує продукцію по своїй ціні, то різницеві платежі для кожного фермера будуть відрізнятися.

Заходи регулювання зовнішньої торгівлі

По тим продуктам, що беруть участь у міжнародній торгівлі – експортуються або імпортуються, регулювання попиту і пропозиції можливе шляхом застосування торгових заходів. Світові ціни є для кожної країни заданими: національна економіка не може значною мірою вплинути на ціни світового ринку. Якщо держава хоче підвищити ціни для вітчизняних виробників, вона повинно або захистити внутрішній ринок від імпорту, або збільшити експорт. Перше досягається імпортними тарифами і нетарифними методами, друге – експортними субсидіями.

Імпортний тариф являє собою податок на кожну одиницю проданого усередині країни імпортного продукту. Тариф може бути або у вигляді фіксованої суми до сплати за кожну одиницю імпортованого товару (специфічний тариф – specific tariff); змінної митної ставки за одиницю імпортованого товару (variable levy); або встановленого процентного відношення до вартості імпортованого товару (ad valorem tax). У кожному випадку, внаслідок застосування тарифу відбувається підвищення цін на товари, що імпортуються, до рівня цін внутрішнього ринку або й вище. Таким чином, тариф робить іноземні товари для потенційних імпортерів непривабливими з економічної точки зору.

Основний захід нетарифного регулювання – введення імпортних квот. Квота на імпорт визначає, що тільки певна кількість фізичних одиниць товару може бути імпортована у країну на протязі встановленого терміну, звичайно це один рік. Цим квота відрізняється від тарифу, який визначає величину, або процентне відношення податку на імпорт, але дозволяє ринку визначати кількість імпортованих одиниць при встановленій величині тарифу.

На відміну від імпортного тарифу квоти гірше працюють в умовах нестабільності світових цін. Оскільки світові агропродовольчі ціни коливаються дуже істотно, це зауваження дуже важливо. Для того щоб ці коливання мали менший вплив на внутрішній ринок, країни іноді вводять змінні імпортні тарифи: якщо світові ціна змінилася на ΔР, то й імпортний тариф змінюється на ΔР.

Імпортні тарифи та квоти обмежують пропозицію продукції на внутрішньому ринку і тим самим підвищують ціну для вітчизняних виробників.

Світова торгівля дозволяє також збільшити збут вітчизняної продукції шляхом стимулювання експорту. Головний інструмент тут – експортні субсидії, коли держава сплачує за кожну одиницю вивезеної з країни продукції. . Експортні субсидії та пов’язані з ними інші інструменти регулювання торгівлі покликані розширювати експорт шляхом завоювання зовнішніх ринків, через встановлення цін, які будуть нижчими, аніж ті які б утворилися внаслідок конкурентних умов. Метою є знизити конкурентний тиск на національних виробників чи знайти ринки збуту для надлишкового виробництва.

Разом з ти м окремі країни іноді обмежують експорт вітчизняної продукції, встановлюючи експорті податок. Податок на експорт (експортне мито) встановлюється тільки на товари вітчизняного виробництва, які призначаються виключно на експорт. Податок може бути як у вигляді встановленої плати за одиницю товару, так і у процентному відношенні до загальної митної вартості.

Податки на експорт підвищують ціни на товари, що беруть участь у міжнародній торгівлі. Такі податки можуть слугувати джерелами бюджетних надходжень для країн-експортерів. Крім того, цей засіб регулювання торгівлі може слугувати для зниження попиту на світовому ринку на товар, що потрібний на внутрішньому ринку.