Прямі цінові субсидії виробникам
Ще одним поширеним механізмом підвищення фермерських цін є прямі цінові субсидії виробникам. Прямими вони є тому, що не пов’язані з інтервенційними закупівлями або обмеженнями на виробництво. Держава встановлює деяку мінімальну гарантовану ціну на продукт, що зобов’язується забезпечити фермерам. Якщо ціна на ринку нижче цієї встановленої ціни, то кожному фермеру по пред’явленні квитанції про реалізацію продукції держава доплачує компенсаційну різницю. Звичайно такі субсидії прив’язані до інших програм підтримки фермерських доходів: наприклад, такі субсидії фермер може одержати при виведенні з обороту частини своїх земель і т.д.
Qe
Q*
Рис. 3. Прямі цінові субсидії виробникам
На рис. 3 мінімальна гарантована ціна встановлена на рівні Р*. Очікуючи таку ціну, виробники готові поставити на ринок обсяг продукції Q*. Проте покупці даний обсяг продукції куплять лише по ціні Рс. Так само як і в ситуації, що аналізувалася на рис. 1, виграш виробників буде дорівнювати площі РеР*АЕ, виграш покупців в силу падіння ціни складе площа РеЕВРс.
Для того щоб фермери одержали ціну Р*, держава повинна виплатити їм на весь обсяг виготовленої продукції цінову різницю (Р*-Рс), сумарний же обсяг виплат складе площа Р*АВРс. Ця різниця виплачується з національного бюджету, тобто за рахунок платників податків.
Неважко побачити, що сумарний результат здійсненя програми для суспільства виражається площею трикутника АЕВ, що і складає суму чистих втрат для суспільства від даної програми.
З рис. 3 також можна бачити, що чим менше еластична за ціною пропозиція продукту, тим меншими будуть чисті збитки суспільства від прямих субсидій. У крайньому випадку, при нульовій ціновій еластичності крива S пройде вертикально через точки Qе і Е, при цьому трикутник АЕВ, що виражає чисті збитки товариства, зникне. І навпаки, продукти з високою еластичністю в даній програмі будуть коштувати для товариства більше.
Прямі субсидії можуть виплачуватися в двох формах: у виді твердої субсидії на одиницю реалізованої продукції або у виді так званих різницевих платежів. В другому випадку фермер одержує не жорстко встановлену субсидію, а різницю між фіксованою мінімальною гарантованою ціною і його реальною ціною продажу. Оскільки в реальному житті єдиної ринкової ціни не існує і кожний фермер реалізує продукцію по своїй ціні, то різницеві платежі для кожного фермера будуть відрізнятися.
Заходи, не спрямовані на підвищення рентабельності сільськогосподарського виробництва
Серед заходів цієї групи виділяють три категорії.
1. заходи, спрямовані на розвиток сільської місцевості. Вони включають велику кількість можливих програм по розвитку сільської виробничої і невиробничої і соціальної інфраструктури: дорожнє будівництво, водо-, газо- та енергопостачання (у розвинених країнах це актуально в основному для віддалених важкодоступних районів), розвиток мережі закладів охорони здоров’я і т.д. Вплив цих програм на рівень доходів у сільському господарстві можливий лише при залученні значних фінансових ресурсів. У протилежному випадку вони є доповнюючими до програм підтримки доходів і створюють умови життя у сільській місцевості.
2. Розвиток несільськогосподарської зайнятості у сільській місцевості (розвиток сфери послуг, харчової та легкої промисловості, “зелений туризм” та ін). Розвиток таких видів діяльності вимагає певної державної допомоги і підтримки.
3. Прямі платежі у доход фермерів. Цей захід набуває все більшої популярності в арсеналі аграрної політик розвинених країн, а також окремих країн з перехідною економікою (Польща, Угорщина). Цей захід передбачає прямі виплати тим фермерам, чий річний доход не перевищує певної встановленої межі. Ці виплати не мають прямого впливу на агропродовольчі ринки, як більшість інших заходів аграрної політики.