- •Україна
- •Навчально-методичне видання Історія української культури. Словник-довідник
- •І. Загальні положення
- •Організація навчального процесу орієнтовна структура змісту навчальної дисципліни
- •Та орієнтовний розподіл навчального часу, год.
- •Модуль і. Стародавня та середньовічна історія української культури Основний зміст модуля
- •Основні хронологічні дати для засвоєння з і модуля
- •Модуль іі.
- •Українська культура
- •Нового та новітнього часу
- •Основний зміст модуля
- •Основні хронологічні дати для засвоєння з іі модуля
- •Алфавітний термінологічний словник а
- •Тематичний термінологічний словник Мистецькі стилі
- •Творчі об’єднання, організації, течії
- •Найвизначніші твори, книги
- •Література
- •Ремесло, промисли
- •Образотворче мистецтво
- •Музика, пісні, танець
- •Архітектура
- •Релігії
- •Церковно-християнська термінологія
- •Народна обрядовість, фольклор
- •Археологічні культури
- •Козацька символіка
- •Язичництво та східнослов’янська міфологія
- •Найвідоміші образи української міфології
- •Головні східнослов’янські боги
- •Історико-етнографічне районування України та етнографічні групи українського народу
- •Іменний покажчик видатні діячі
- •Культурно-історичні пам’ятки україни
- •Архітектурні пам’ятки України Стародавня архітектура
- •Середньовічна архітектура
- •Ренесанс
- •Фортеці та замки
- •Класицизм
- •XX століття
- •Сучасність, ххі століття
- •Народна архітектура
- •Видатні українські архітектори:
- •Українське образотворче мистецтво
- •Українське малярство. Іконопис
- •Світський портрет
- •Живопис хіх століття
- •Живопис хх століття
- •Народний живопис
- •Українська графіка Українська графіка бере свій початок з глибини віків. Поява рукописної книги в Київській Русі в XI–XII ст. Дала плідний ґрунт для розвитку книжкової графіки
- •Видатні українські гравери:
- •Українська скульптура
Творчі об’єднання, організації, течії
Братства – громадські організації міщан та селян, створені у ХVІ-ХVП ст. для захисту національно-релігійних інтересів українського народу.
Братські школи – навчальні заклади в Україні у ХVІ-ХVП ст., які організовувались при братствах
«Москвофіли» – мовно-літературна, суспільно-політична течія. Виникла в XIX ст. на землях Галичини, Буковини, Закарпаття. До неї входила частина консервативної інтелігенції, духівництва і орієнтувалася на реакційні сили царського самодержавства. Виступали за цілковиту єдність України і Росії.
«Просвіта» – культурно-освітня громадська організація в Україні, заснована 1868 року у Львові інтелігенцією для поширення освіти серед народу.
«Руська трійця» – гурток, створений в 30-х роках XIX ст. в Західній Україні. Очолили М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич. Займався літературно-художньою творчістю, видавався альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.).
«Спілка визволення України» – сфальсифікована органами ДПУ міфічна «контрреволюційна організація». Процес над СВУ відбувся в 1930 р. Засуджено 45 діячів культури, серед них С. Єфремов.
Хуторянство – інтелектуальна течія в Україні XIX-XX ст., в центрі якої критика урбаністичної цивілізації.
Шовінізм – агресивна форма націоналізму, в основі якої лежить проповідь національної винятковості, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації; ідеологія і позиція, що виражається у зверхньому, зневажливому ставленні до інших народів.
Найвизначніші твори, книги
«Апостол» – перша друкована книга в Україні. Видана в 1574 р. І.Федоровим у Львові.
«Повість временних літ» – пам’ятка літератури XII ст. в Київській Русі. Містить відомості про розселення слов’ян, утворення держави, перших князів.
«Руська правда» – норми давньоруського права ХІ-ХП ст., одне з основних джерел вивчення державності та права Київської держави, містить велику кількість історичних фактів.
Пересопницьке Євангеліє – визначна пам’ятка староукраїнської мови. Переклад Євангелія «простою» мовою створено у XVI ст., нині на ньому присягає президент України.
Статут Володимира Мономаха – Закон, в якому вміщено 69 статей, розширена редакція «Руської правди». Входили норми кримінального, цивільного і судового права.
Письмо
Абетка – сукупність букв, прийнятих у писемності більшості мов, розміщених у певному усталеному порядку.
Абетка докирилична давньоруська (східнослов’янська) – азбука, що ймовірно існувала на Русі до 863 року, тобто до створення азбуки Кирила і Мефодія. Згадується у «Панонських житіях Кирила і Мефодія», «Сказаннях чорноризця Храбра».
В’язь – старовинне декоративне письмо, в якому окремі літери і слова зливаються в суцільний орнамент. друкувалося з різьблених дерев’яних дощок.
Глаголиця – одна із стародавніх слов’янських систем письма. Напевне, передує кирилиці.
Екслібріс – художньо оформлений книжковий знак, який вказує на власника книги, своєрідний підвид графічного мистецтва.
Ініціали Острозькі – видатна пам’ятка книжкового мистецтва, характерна риса якої – малюнок літери і рослинний візерунок.
Інкунабули – перші книжки, друковані набірними літерами в найранішу добу книгодрукування в Європі.
Кирилиця – один з двох давньослов’янських алфавітів (більш ранньою була глаголиця) створений грецькими монахами-просвітителями Кирилом і Мефодієм в середині IX ст. на основі грецького письма з доданням кількох літер. Пам’ятки – «Остромирове Євангеліє» (1056-1057).
Кліше – рельєфний малюнок на металевій, дерев’яній тощо дошці для відтворення в друкові.
Книгодрукування – комплекс виробничих процесів, метою яких є виготовлення книг, журналів, газет та іншої друкованої продукції шляхом перенесення.
Літера – письмовий знак, що позначає звук (або сполучення звуків, буква).
Маргіналія – назва чи малюнок, вміщені на полях книги.
Пергамент – спеціально оброблена тонка шкіра молодих тварин (ягнят, телят, козенят) як матеріал для письма.
Переписувач – у давній Русі – особа, що переписувала і впорядковувала рукописні книги.
Персонаж – дійова особа в літературному художньому творі.
Писало – перо.
Писемність – система графічних знаків, уживаних для писання в якій-небудь мові або групі мов.
Писець – у Давній Русі – переписувач і упорядник рукописних книг.
Письменник – людина, яка займається письменництвом, літературною діяльністю, написанням художніх творів.
Титло – у старослов’янській писемності – надрядковий знак на скорочено написаним словом (з пропуском головного).