^Вступ

Науково-технічний прогрес в машинобудуванні з значному ступені визначає розвиток і удосконалення всього господарства України. Удосконалення технологічних методів виготовлення машин має, при цьому, першочергове значення.

Ефективність виробництва, його технологічний прогрес, якість продукції, що виробляється, залежить від розвитку виробництва нового обладнання, машин, верстатів, від розвитку методів техніко-економічного аналізу, які визначають економічну ефективність технологічних і конструкторських розробок.

Під "технологією машинобудування" розуміють дисципліну ,яка вивчає процеси механічної обробки деталей та складання виробів.

"Технологія машинобудування" комплексно вивчає питання взаємодії верстата, пристрою, ріжучого інструменту та деталі, яка обробляється. Така система називається ВПІД (верстат - пристрій - інструмент - деталь). Ця дисципліна також вивчає шляхи побудови найбільш раціональних, найбільш продуктивних та економічних технологічних процесів обробки деталей машин, включаючи вибір обладнання та технологічної оснастки.

Технологічним процесом називають послідовну зміну форми, розмірів, властивостей матеріалу з метою отримання деталі або виробу, які б відповідали заданим технічним вимогам.

Таким чином, "технологія машинобудування" вивчає основні методи виробництва машин, які є загальними для різних галузей машинобудування.

1. Загальні положення

1.1. Службове призначення і характеристика об'єкта виробництва, аналіз технічних умов на деталь.

Дана деталь класу „корпусна деталь" - плита. Деталь виготовляється зі сталі 40Х ГОСТ 4543 - 71 (табл.. 1).

Сталь		С		Μn		Si		Cr		Ni
45	0	.36-0.44	0.	5-0.8	0.	17-0.	37	0.8-1	.1	0.3

Сталь буде мати наступні механічні властивості:

межа текучості σ_ο =275 МПа

межа міцності σ_Β ⁼ 530 МПа

ударна в'язкість KCU=29 ДЖ/см

відносне звужування φ = 15 %

відносне подовження δ = 32 %

В технічних умовах вид заготовки не визначається, тобто стінка може виготовлятись з поковки чи прокату.

Рисунок 1.

1.2. Аналіз виробничої програми, визначення типу та організаційної форми виробництва

Річна програма випуску виробів: Νι =1000 шт. Кількість деталей в одному виробі: т=1 шт. Процент запасних деталей: β =1%

Режим роботи підприємства - однозмінний. Річна програма:

Np=N_1∙m∙(1+β/100): шт.

Np=1000∙1∙(1+1/100)=1010 шт.

Дійсний річний фонд робочого часу:

Фд=Фн∙η

Де Ф_н - номінальний річний фонд часу (для однозмінної роботи Ф=2030 год)

η - коефіцієнт витрат часу на ремонт обладнання.

Ф_д =2030 · 0,98=1989 год. Такт випуску деталей визначається за формулою:

t_b=Ф_d∙60 / Nр=1989∙60 / 1010=118 хв/шт

Тип виробництва визначається кількістю продукції, яку випускає підприємство за одиницю часу, і її характером. У свою чергу він визначає побудову і ступінь деталізації розробки технологічних процесів. Умовно виділяють три типи виробництва: одиничне, серійне та масове.

Одиничним називається виробництво, при якому вироби виготовляються в одному чи декількох екземплярах. Цей тип виробництва характеризується використанням універсального обладнання, універсальних і нормалізованих пристосувань (наприклад, тиски, кутники, прихвати тощо), стандартних інструментів (стандартні свердла, зенкери, розверстки, фрези, різці, плашки, мітчики тощо). Технологічний процес обробки в цьому випадку має ущільнений характер - на одному верстаті виконується декілька операцій чи повна обробка різних деталей.

Серійним називається виробництво, при якому виготовлення деталей виконується серіями (партіями) з деякою періодичністю.

Залежно від кількості деталей у серії, їх характеру і трудомісткості умовно розрізняють дрібно - , середньо - , та багатосерійне виробництво.

У серійному виробництві технологічний процес розчленований на окремі операції, які закріплені за окремими верстатами.

Масовим називається виробництво, для якого характерний великий обсяг випуску однакових деталей. В масовому виробництві використовують вузькоспеціалізоване і спеціалізоване обладнання, оснастку та інструмент. Форма організації виробництва повинна бути поточною, тобто обробка деталей виконується на основі поточного принципу шляхом безперервної передачі деталей від верстата до верстата, які розміщені в порядку послідовності технологічних операцій.

Тип виробництва по ГОСТ 3.1108 - 74 характеризує, коефіцієнт закріплення операцій Кз.о.

1 > Кз.о.

1 < Кз.о. < 10 - велико серійне; 10 < Кз.о. < 20 - середньо серійне; 20 < Кз.о. < 40 - дрібносерійне; 40< Кз.о.- одиничне.

Коефіцієнт закріплення операцій визначається за формулою:

К_ЗО = ОР Де О - число різних операцій;

Ρ - число робочих місць з різними операціями.

На першому етапі розробки технологічного процесу тип виробництва визначають орієнтовно, а потім уточнюють після розробки технологічного процесу.

Для розрахунку необхідної кількості верстатів для даної операції користуються формулою:

m_p=N_p∙T_{щт(шт.-к)} /60∙Ф∙∂∙η _з.н.

де Т- штучний чи штучно-калькуляційний час обробки деталі на даній операції, хв.

Т_шт = ф_к∙Т_о

де Т_о - основний час по кожній операції технологічного процесу;

Фк =1,30 - для операцій на вертикально-свердлильних верстатах.