ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА

Необхідність і суть реформи

Україна має одні з найкращих у світі землі, природнокліматичні умови та необхідні трудові ресурси для ведення сіль­ського господарства. Це загально визнаний факт, який достатньо досліджений в історичному, економічному і технологічному ас­пектах. Однак ефективність використання наведених сприятли­вих умов, насамперед багатої чорноземами землі, тривалий час була низькою. У 1990 р. врожайність зернових в Україні стано­вила 35 ц/га, цукрових буряків - 275, картоплі - 117 ц/га, тоді як у Великобританії - відповідно 60, 407 та 365 ц/га, США - 47, 448 та 329 ц/га. Як наслідок, навіть у найкращі роки розвитку сільсь­кого господарства України продуктивність праці в галузі була значно нижчою, ніж у передових країнах світу. У 1982-1985 рр. продуктивність праці у колгоспах була нижчою порівняно з фер­мерами США по вирощуванню зернових у 3 рази, кукурудзи - у 8, цукрових буряків - у 6, картоплі - у 9 разів. Ще нижчою була продуктивність праці по виробництву молока - у 9 разів, м'яса великої рогатої худоби - у 18, м'яса свиней - у ЗО разів. Урожай­ність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин була у 2-4 рази нижчою (табл. 1).

Такий стан розвитку сільського господарства був зумовле­ний монополією державної власності на землю, майно і виробле­ну продукцію, монополією колгоспно-радгоспної форми органі­зації товарного виробництва та одержавленням соціально-економічних відносин на селі. За таких умов держава виявилася неспроможною раціонально використовувати головне багатст­во - землю. Основна причина полягала у відсутності гармонізації інтересів держави та селян як безпосередніх працівників полів і ферм.

Таблиця 1

Продуктивність праці в сільському господарстві (затрати праці на 1 ц продукції) , люд.-год

Продукція	США 1975-1979 рр.	Великобрита­нія 1975-1979 рр.	Україна 1982 - 1985 рр.
			колгоспи	радгос­пи
Пшениця	0,37	0,2	1,2	1,1
Кукурудза	0,16	-	1,3	1,3
Картопля	0,33	0,16	3,0	3,2
Цукрові буряки	0,15	0,11	0,9	0,9
Молоко	1,1	1,0	9,9	7,1
Приріст живої маси: великої рогатої ху­доби	3,09	-	57,3	41,0
свиней	1,54	-	48,0	23,0

Гасло "від кожного - по можливості, кожному - по потребі" не створювало мотивації до праці. Намагання вирішити дану проблему впровадженням госпрозрахунку не давало бажаних результатів. Справжнього госпрозрахунку, який забезпечував би селянам право бути господарями засобів виробництва і вироб­леної продукції, не було. Командно-адміністративна система не допускала такого госпрозрахунку, не сприяла піднесенню тру­дової активності селян, що стримувало розвиток виробництва. Тому ставало очевидним, що збереження існуючої організації сільського господарства не забезпечить реалізації великого аг­рарного потенціалу України та вирішення проблем забезпечення населення високоякісними продуктами харчування.

При реформуванні аграрного сектора основний суб'єкт гос­подарювання на землі має уособлювати власника і господаря. Необхідно було забезпечити селянинові право власності на зем­лю і господарське самовизначення. Це стало одним з основних напрямів здійснення земельної реформи. Тому забезпечення приватизації землі селянами за принципом "земля має належати тим, хто на ній працює" стало головним напрямом аграрної ре­форми. Переваги приватної власності на землю були очевидні на прикладі багатьох країн світу. До другої світової війни східні землі Німеччини мали більш розвинуте сільське господарство порівняно із західними. Однак після колективізації - кооперації ефективність сільського господарства в НДР значно знизилась порівняно з ФРН, де господарювали на засадах приватної влас­ності. Фінляндія в суворих кліматичних умовах півночі, але на основі приватної власності та ринкових засад господарювання, завжди забезпечувала продовольчий достаток населення і пока­зувала кращі результати, ніж північні регіони колишнього СРСР. Результати господарської діяльності Північної і Південної Кореї, Тайваню і Китаю також свідчать про вищу ефективність вироб­ництва на основі приватної власності та ринкових відносин.

Відсутність економічного інтересу селян в ефективному ви­користанні державної землі, відчуження селянина від землі при­звели до кризової ситуації в сільському господарстві. Дані нега­тивні явища особливо посилились на початку ринкової трансфо­рмації економіки. Стара колгоспно-радгоспна система не могла успішно функціонувати без старої планово-розподільної, коман­дно-адміністративної системи, що зумовило необхідність здійс­нення земельної реформи. З урахуванням цього Постановою Верховної Ради України "Про земельні реформу" від 18 грудня 1990 р. з 15 березня 1991 р. всі землі України було оголошено об'єктом реформи.

Зазначеною постановою було визначено, що земельна ре­форма - це комплекс правових, економічних, технічних і органі­заційних заходів, спрямованих на запровадження ринкових зе­мельних відносин. Земельна реформа була визначена складовою економічної реформи, здійснюваної в Україні з метою ринкової трансформації економіки. Мета земельної реформи полягала у створенні умов для рівноправного розвитку різних форм власно­сті і господарювання на землі, формуванні багатоукладної аграр­ної економіки, раціональному використанні й охороні земель, а завдання - у перерозподілі земель з одночасною передачею їх у приватну та колективну власність, а також у користування під­приємствам, установам й організаціям. За роки незалежності та в процесі ринкової трансформації економіки в Україні зроблено значний крок вперед у реформу­ванні відносин власності на землю.

Потреба в реформуванні земельних відносин була зумовле­на насамперед низькою ефективністю господарювання на землі ; за часів планово-розподільної системи. Більше того, з розпадом командно-адміністративної системи та переходом до ринкової економіки стало неможливим збереження колгоспно-радгоспної форми використання землі. Необхідною умовою реформування була приватизація землі, формування справжнього її власника, створення нових господарських структур ринкового типу, спри­яння селянам у господарському самовизначенні і вільному виборі прав власності та форм господарювання, сфери трудової діяльно­сті й організації виробництва.