- •31. Принципи та особливості діяльності небанківських фінансово-кредитних установ.
- •32. Сутність та відмінності функціонування кредитних спілок та кредитних товариств.
- •33. Необхідність, принципи та ефективність роботи страхових компаній.
- •34. Необхідність, принципи та ефективність роботи недержавних пенсійних фондів.
- •35. Економічні функції держави.
- •36. Сутність понять: «економічна політика держави», «державне управління економікою», «державне регулювання економіки».
- •38. Власність в системі розподілу перерозподілу ресурсів і доходів.
- •39. Податково-бюджетний механізм перерозподілу ресурсів і доходів.
- •40. Держава як виробник суспільних благ.
- •41. Фінансування діяльності бюджетних установ.
- •42. Взаємовідносини бізнесу і держави як суперечлива система співробітництва і антагонізму.
- •43. Форми і методи державної підтримки підприємництва.
- •44. Основні засади теорії державного управління.
- •45. Об’єкти і суб’єкти державного управління.
- •46. Американський та європейський підходи до державного управління.
- •47. Державне управління та виконавча влада.
- •49. Загальні і специфічні функції державного управління.
38. Власність в системі розподілу перерозподілу ресурсів і доходів.
Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність — це виробничі відносини між суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Власність – основна складова економічних відносин, на якій тримається решта складових частин економічної системи. Це виключно складне суспільне явище, оскільки характеризується багатогранним змістом, який виражає різноманітність взаємовідносин між людьми. Усвідомлення данного твердження має велике значення для характеристики типа економічної системи.Саме власність обумовлює поєднання робітника із засобами виробництва, визначає кінцеву мету розвитку економічної системи, спосіб розподілу вже вироблених матеріальних благ та послуг і врешті – решт соціальну структуру суспільства.
Провідних форм власності дві — суспільна й індивідуальна. Усі інші форми проміжні, змішані. Загальну методологію управління власністю встановлює держава, визначаючи механізм господарювання взагалі й у межах кожної форми власності зокрема. Запроваджуючи політику антимонопольного законодавства або пільгового оподаткування, держава стимулює розвиток малого бізнесу; здійснюючи заходи для роздержавлення і приватизації власності, сприяє зміцненню приватного сектору в економіці. Акціонування підприємств підсилює демократичний принцип керування власністю, а націоналізація веде до розширення методів державного керування економікою.
39. Податково-бюджетний механізм перерозподілу ресурсів і доходів.
Податкову політику можна характеризувати як систему правил, відповідно до яких відбувається стягнення податків з учасників господарської діяльності (юридичних і фізичних осіб), резидентів і нерезидентів у бюджетну систему країни.
Метою податкової політики є забезпечення раціональних пропорцій між частиною сукупних первинних прибутків, що концентруються для подальшого перерозподілу в бюджетній системі, і частиною сукупних первинних прибутків, що залишаються в розпорядженні юридичних і фізичних осіб.
Бюджетний механізм — це система економічних заходів впливу на забезпечення мобілізації оптимальних обсягів фінансових ресурсів бюджету, їх найефективнішого розміщення і найекономнішого використання з метою забезпечення соціального-економічного розвитку суспільства, визначеного економічною політикою держави. Бюджетний механізм виконує функцію забезпечення фінансовими ресурсами, функцію використання фінансових ресурсів та функцію регулювання соціально-економічних процесів у державі. Функції забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання безпосередньо пов´язані з функцією регулювання. Регулятивний процес одночасно також означає забезпечення фінансовими ресурсами та їх використання.
40. Держава як виробник суспільних благ.
У сучасному світі держава як суб'єкт економічних відносин забезпечує надання таких суспільних благ: державне управління (у тому числі державне регулювання економіки), оборона, безпека (людини, держави, суспільства), соціальний захист, охорона здоров'я, фізична культура, спорт, освіта, фундаментальні наукові дослідження, культура, мистецтво, охорона навколишнього природного середовища і т. ін. Основним парадоксом регулюючої діяльності держави в соціально-економічній сфері є те, що вона сама є яскравим прикладом чистого суспільного товару. Суспільні блага є неподільними тому, що вони складаються з таких крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. На них не розповсюджується принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідуумів від користування вигодами цих благ. Одержання вигод від товарів індивідуального споживання ґрунтується на їх купівлі, тоді як вигоди від суспільних благ дістаються суспільству внаслідок виробництва таких благ ( маяк в порту, національна оборона, регулювання повеней, боротьба з комахами тощо ). Щоб суспільство могло користуватись такими благами і послугами, їх повинна забезпечувати держава, а фінансування їх виробництва досягається завдяки примусовим стягнень в формі податків.
Рішення про направлення ресурсів на користь суспільних благ приймаються політичними методами, тобто голосуванням в парламенті, уряді, чи на сесіях відповідної ради-сільської, селищної, міської тощо, тобто органами державної влади-в центрі чи на місцях. Тоді як рішення про виробництво і придбання індивідуального блага вирішується "голосуванням грошима" - доларами, гривнями і т.д.
Важливо підкреслити, що виробництво благ у державному секторі зовсім не означає автоматичного досягнення економічно ефективного обсягу їх випуску, хоча воно і є часто найбільш доцільним способом забезпечення такими благами споживачів.