6.3. Показники використання і забруднення водних джерел.

В умовах високоінтенсивного використання водних ресурсів важливого значення набуває обґрунтування системи економічних показників щодо визначення рівня господарського навантаження, використання і їх забруднення.

Господарське навантаження на водні ресурси визначається за такими показниками:

1. густота населення на 1км;

2. забезпечення водою (без транзитного стоку)

на 1 км; - на душу населення.

3. потреба у свіжій воді

на 1 км; - на душу населення;

4. на 1 га площі по водогосподарських системах припадає:

• основних виробничих фондів, тис. грн.;

• капітальних вкладень, тис. грн.;

5. вантажооборот річкового транспорту, т;

6. виробництво електроенергії ТЕС і АЕС, млрд. кВт-год;

7. площа зрошуваних земель, тис. га.

Показниками рівня використання і забруднення водних джерел є:

1. обсяг забору води(власними водозаборами поверхневих вод, власними водозаборами підземних вод, з натуральних водопроводів інших водогосподарських систем);

2. обсяг використання води на господарсько-побутові потреби (води питної, води свіжої технічної, води повторного використання);

3. кількість води, що передається іншим підприємствам і організаціям для подальшого споживання або очищення (води питної, води свіжої технічної, води стічної);

4. обсяг і забрудненість скидних стічних вод (умовно чистих, забруднених);

5. масова частка забруднених стічних вод у загальному обсязі скидних стічних вод, %;

6. рівень очищення стічних вод (рівень концентрації шкідливих речовин, що містяться у забруднених стічних водах);

7. кількість шкідливих речовин, що надходять у навколишнє серодовище без очищення (всього і по інгредієнтах);

8. абсолютне і відносне (порівняно з обсягом виробленої продукції) зменшення або збільшення водоємності продукції;

9. обсяг утилізованих цінних речовин, виявлених у стічних водах.

Аналіз цих показників показує, що практика господарювання останніх років призвела до виникнення ряду екологічних проблем у водному господарстві країни. Зокрема, в Україні найнижчий в Європі показник забезпеченості водою на душу населення, спостерігається тенденція до збільшення водоспоживання галузями промисловості, а також недостатній рівень очищення господарсько-побутових та стічних вод, що пояснюється недостатністю інвестицій у галузь.

За типом використання води галузі поділяються на: водоспоживачів і водокористувачів. Водоспоживачі використовують воду не з водних джерел (підприємства житлово-комунального господарства), а водокористувачі – безпосередньо з водних джерел (гідроенергетика, рибне господарство).

За можливостями використання води розрізняють: загальне і спеціальне водоспоживання, відповідно з невикористанням і використанням технічних засобів або пристроїв для її забору.

Структура водокористування в Україні: 52%- використовується на зрошення, обводнення і сільськогосподарське водоспоживання; 39%- на виробничі потреби; 9%- на господарсько-питні потреби.

Споживання води в сільському господарстві представляє собою найвагомішу статтю сумарного водоспоживання народного господарства. Приблизно 90% аграрного водоспоживання пов’язано із зрошенням сільськогосподарських культур, решта води витрачається на обводнення пасовищ, на тваринницьких фермах, в населених пунктах. Особливістю використання водних ресурсів у сільському господарстві є значна питома вага безповоротного водопостачання. Цей показник перевищує 80% води, що забирається, тоді як в інших галузях народного господарства він майже на порядок нижчий.

Основною проблемою, що стримує нарощування використання водних ресурсів у сільському господарстві, є дефіцит води. Зараз у світі для потреб аграрного виробництва і промисловості знімається 20% стійкої частини світового річного стоку. При цьому в більшій частині США, майже по всій Західній Європі, в південних районах Східної Європи забір води дорівнює об’єму річного стоку наявних там рік. Проблема дефіциту водних ресурсів – це насамперед регіональна проблема. Як правило, дефіцит води стає найвідчутнішим із підвищенням ступеня інтенсифікації аграрного виробництва. Якщо в Росії на 1 га сільськогосподарських угідь припадає 18,3 тис. куб. м водних ресурсів, то в Україні – 1,2; в Молдові – 0,3, Казахстані – 0,4 тис. куб метрів.

Реалізація програм меліорації передбачає вирішення складних питань, передусім екологічних. Меліоративне будівництво вносить зміни в екологічний баланс природних водних систем. Наслідки таких змін для навколишнього середовища як регіонів, звідки береться вода, так і регіонів – споживачів води ще недостатньо добре прогнозуються, а тому домогтися найближчим часом радикальних позитивних змін водного балансу в сільському господарстві не вдається. Отже, найважливішим завданням у найближчі роки стає економія води в цій галузі, її раціональне використання, пошук альтернативних шляхів меліорації земель. Розрахунки показують можливість значної економії водних ресурсів шляхом удосконалення діючих меліоративних систем. Найпрогресивнішими технологіями в меліорації земель, у використанні водних ресурсів є підгрунтове і крапельне зрошування, двостороннє регулювання водного режиму, дощування. Основними показниками ефективності водокористування є: коефіцієнт корисної дії зрошувальної системи; коефіцієнт використання води господарства або ділянки системи. Важливе значення при впроваджені цих систем мають інвестиційні питання. Переважна частина капітальних вкладень на меліорацію спрямовується на зрошення земель, а також вкладення у власне водогосподарське будівництво. Між тим, як показує практика, одна з причин низької віддачі меліорованих земель полягає в їх недостатній сільськогосподарській освоєності, лімітуванні коштів на виробничу та соціально-побутову інфраструктуру. Потребують уточнення та наукового обґрунтування нормативи ефективності капітальних вкладень у меліорацію, які на практиці часто перевищуються.