Тема 4. Природні ресурси, їх класифікація та економічна оцінка.
Природні умови та природні ресурси, їх класифікація та значення.
Проблеми використання природних ресурсів.
Основні підходи до економічної оцінки природних ресурсів.
Принципи визначення плати за використання природних ресурсів та її розподіл.
Природні умови та природні ресурси, їх класифікація та значення.
В економічній літературі існують розбіжності у визначенні понять “природні ресурси” і “природні умови”, які обумовлені конкретними цілями досліджень.
Природні ресурси –це тіла й сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.
Природні умови –це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. Разом з тим, природні ресурси не можуть існувати і використовуватися поза природними умовами, що є їх природно-історичною базою: для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови.
За своєю економічною сутністю природні ресурси мають споживчу вартість. Їх придатність і корисність, техніко-економічні властивості, масштаби та способи використання визначаються суспільними потребами.
Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі. Важливим завданням економістів є складання балансу між господарськими потребами суспільства та природними можливостями їх задоволення. Маючи такий баланс і озброївшись принципово новими безвідходними технологіями, можна зняти антагоністичне протиріччя між суспільством і природою.
В науці існують різні підходи до класифікації природних ресурсів з урахуванням їх відмінностей за генезисом і належністю до чи інших компонентів і сил природи. Довгий час природні ресурси вивчалися переважно природничими науками, тому вони мали природну класифікацію. Однак вона не показує місця тієї чи іншої групи природних ресурсів в процесі суспільного відтворення. Тільки в силу порушення екологічної рівноваги природні ресурси стали об’єктом вивчення економіки, у зв’язку з чим з’явилася потреба у класифікації природних ресурсів й за критерієм господарського використання.
Виходячи з господарського використання, природні ресурси класифікують:
за територіальною належністю:світові(глобальні) танаціональні(зв’язані з певною територією);
за вичерпністю:вичерпні і невичерпні.
Вичерпні природні ресурси– це ресурси, які при їх видобутку і використанні не відтворюються природою або відновлюються в терміни, значно більші у порівнянні із швидкістю їх використання. Вони в свою чергу поділяються на:відтворювані(грунти, рослинність, тваринний світ, а також деякі мінеральні ресурси, наприклад, солі, що осідають в озерах і морських лагунах) таневідтворюванні(багатства надр).
Природні ресурси, існування яких необмежене часом, називаються невичерпними.При будь-якому інтенсивному споживанні їх кількість не зменшується, або зменшується настільки мало, що ця величина на практиці ігнорується. До невичерпних природних ресурсів відносяться кліматичні і гідрологічні, сонячна енергія, дощові опади, кінетична енергія вітру і морського прибою, потенційна енергія рік і морських припливів;
за поновленням:поновлювані (біологічні),частково поновлюваніабо ті, що залучаються у повторне використання (сировинні),непоновлювальні(горючі копалини). До поновлювальних ресурсів відносяться біологічні ресурси, поновленість яких в часі залежить від тривалості їх життєвого циклу (злакові культури – 6-12 місяців, ліси – 70-100 років).
До групи частково поновлювальних природних ресурсів належать торф, самосадні солі, грунти, ресурси деревини, темпи поновлення яких значно відстають від темпів експлуатації.
Непоновлювальні природні ресурси – це природні ресурси, що не самовідновлюються після їх використання або відновлюються протягом тривалого часу. До них нале6жать більшість корисних копалин (рудні, нафта, природні горючі гази, вугілля, горючі сланці, ядерна енергія поділу урану та термоядерна, мінеральні та будівельні матеріали);
за напрямом використання:паливно-енергетичні,мінерально-сировинні,продовольчі та ін.;
за рівнем вивченості:прогнозні,виявленні, детально вивчені;
за можливістю використання:недоступні, резервні,можливі для використання й ті; що використовуються;
за характером використання:одноцільового (сировинні) табагатоцільового використання(лісові, водні, земельні);
за якістю: кожний вид природних ресурсівподіляється за класами, групами, типами та іншими класифікаційними ознаками;
за впливом виробництва:зазнають шкідливого впливу(біологічні),зазнають невеликого впливу(гідросфера, атмосфера, поверхня літосфери0,не зазнають впливу (глибинна частина літосфери).
За можливістю залучення до господарського обігу природні ресурси поділяють на:можливі для експлуатації(дійсні) тапотенційні. До можливих для експлуатації належать ресурси верхньої оболонки Землі та енергії Сонця, а до потенційних належать ресурси космосу та морських глибин.
Потенційні ресурси хоча й наявні, але не використовуються внаслідок недостатнього рівня розвитку техніки, недосконалості технологій або економічної неефективності. До них належать, по-перше, елементи природи, що знаходяться на стадії вивчення або підготовки до промислової експлуатації (освоєння), що є першим етапом залучення природних ресурсів до господарського обігу, приведення їх у такий стан, при якому стає можливою їх експлуатація (наприклад, розвідані родовища корисних копалин); по-друге, природні ресурси, що не можуть використовуватись у господарстві через неможливість вивезення їх з місця видобутку.
У зв’язку з інтенсивним використанням природних ресурсів, їх виснаженням і деградацією вони стають предметом все більшого вивчення багатьох галузей наук: економіки, екології, географії, геології тощо. Комплексність використання природних ресурсів визначає можливість і необхідність варіантного підходу до їх використання. Вибір варіанта, хоч і заснований на всебічному врахуванні природних властивостей ресурсів, але визначається також соціально-економічними і технічними факторами - загальними і локальними.
Проблеми використання природних ресурсів.
В умовах сучасного НТП, швидкого розвитку продуктивних сил, які ведуть до значного споживання природних ресурсів глобального характеру набувають проблеми забезпеченості та їх захисту.
Тривалий час проблема обмеженості природних ресурсів взагалі не розглядалася, потім вона постала як проблема економічна, технологічна і накінець як світоглядна. В більшості країн сформувався такий устрій життя, коли розвиток досягався за рахунок дедалі більшого залучення у виробництво природних багатств, що зумовило значне виснаження природних ресурсів і виникнення енергетичної кризи. Ця криза пояснюється тим, що індустріальне суспільство, спираючись на великі можливості освоєння довкілля часто випереджає темпи природного відтворення екосистем і навіть науковий пошук у галузі ресурсовикористання. Орієнтація на селективне, тобто вибіркове використання природних ресурсів прирікає на переведення в розряд “відходів” усі інші компоненти довкілля, часто не менш потрібні і прибуткові, ніж ті, що використовуються.
Основна загроза полягає не у вичерпності природних ресурсів, а в тому, що людина своєю діяльністю деформує навколишнє середовище. Тому на порядку денному повинне стояти питання не про постійне розширення залучення у виробництво природних ресурсів, а про таке їх використання, яке б відповідало законам функціонування біосфери, тобто про розумне, раціональне, ефективне природокористування. Людина, як проміжний компонент, важлива ланка геологічних біосферних процесів, має бути початком не руйнівним для біосфери, а сумірним, органічною її складовою.
Після першого шоку, пов’язаного з абсолютизацією положення про обмеження природних ресурсів, найбільш мобільні країни різко переорієнтували свої економіки на ресурсо- та енергозберігаючі технології, чим не тільки ліквідували ресурсну залежність, але й істотно поліпшили стан навколишнього середовища у своїх країнах. Ті ж держави, які дотримувалися сировинного варіанту розвитку економіки програли, оскільки ціни на сировину значно нижчі. Тому варто наголосити ще раз: справа не в недостатності природних ресурсів, а в їх нераціональному використанні.
Для економіки природокористування найістотнішими є два аспекти проблемивикористання природних ресурсів:
- виснаження природного середовища і вичерпання ресурсів;
- заповнення цього середовища непотрібними компонентами, що робить його непридатним для проживання.
У цілому наявний класичний парадокс – всі наші сучасні екологічні біди не в тому скільки й що людина бере з природи, а скільки й що вона їй віддає. Саме така “віддача” і спричинила катастрофічну ситуацію.
Основним рушійним фактором розвитку всіх галузей та підвищення добробуту населення є комплексне використання природних ресурсів і впровадження прогресивних ресурсо- та енергозберігаючих технологій. Ідеальною в цьому плані структурою була б замкнена екологічно чиста система виробництва.
Програма виходу з еколого-економічної кризи передбачає постійне скорочення частки ресурсномістких галузей і розвиток наукоємних виробництв, які базуються на передових технологіях, а також впровадження цих технологій у традиційні галузі промисловості, енергетику і сільське господарство.
Переваги наукоємних виробів і галузей полягають у незначному споживанні сировини і енергії, що істотно скорочує викиди шкідливих речовин у біосферу. Важливою особливістю продукції наукоємних галузей є малотонажність і мініатюрність, вони відрізняються від інших підвищеними вимогами до якості середовища – контроль за всіма відходами аж до пилу. Однак, оцінюючи позитивний вплив новітніх технологій на стан навколишнього середовища потрібно мати на увазі, що вони супроводжуються появою нових екологічних проблем. Наприклад, у виробництві інтегральних схем застосовується 54 види хімічних речовин, частина з яких є високотоксичними. Складні проблеми спостерігаються і з впровадженням біотехнологій – попадають у навколишнє середовище генетично модифіковані живі організми.