4.2. Основні підходи до економічної оцінки природних ресурсів.
Удосконалення системи природокористування, раціональне використання природних ресурсів у сільському господарстві потребує їх економічної оцінки. В умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів (ЕОПР) набуває вартісної форми.
Економічна оцінка природних ресурсів– це грошове вираження господарської цінності природних ресурсів, яке визначають за ефективністю їх відтворення. Вона необхідна, щоб врахувати вплив природного фактора на ефективність виробництва, а також для стимулювання раціонального використання та охорони природних ресурсів.
Питання економічної оцінки природних ресурсів є дискусійними в економічній науці, тому тривалий час застосовувалися різні підходи щодо оцінки природних ресурсів і встановлення розмірів плати за їх використання. Особливо важливим є визначення критерію економічної оцінки, який би давав змогу порівнювати різні за якістю природні ресурси.
З урахуванням різності критеріїв, основні підходи до економічної оцінки природних ресурсів класифікують:
затратний підхід– передбачає оцінку за величиною затрат на видобуток, освоєння, введення в господарський оборот та використання природного ресурсу. Однак, цей підхід не стимулює раціонального природокористування тому, що ресурс кращої якості і доступніший для використання дістає нижчу оцінку, ніж гірший ресурс;
результативний підхід– за його допомогою здійснюють економічну оцінку тих ресурсів, які дають дохід. Недолік названого підходу в тому, що не всі ресурси при використанні дають дохід;
затратно-ресурсний підхід– ґрунтується на поєднанні затрат на освоєння природних ресурсів і доходу від їх використання;
рентний підхід - вважається найбільш об’єктивним, оскільки кращий ресурс отримує вищу оцінку за однакових затрат;
відтворювальний підхід - економічна оцінка при цьому є сукупністю затрат на відтворення ресурсу на певній території;
монопольно-відомчий підхід – є різновидом затратного. Суть його полягає в тому, що розміри платежів мають відповідати фінансовим витратам спеціалізованих установ, які займаються управлінням природними ресурсами.
Найбільш поширений в господарській практиці рентний підхід до оцінки природних ресурсів. Він враховує такі фактори, як кількість і місцерозташування ресурсів, їх якісні характеристики. Дає змогу зіставити різнорідні природні ресурси і встановити єдині ціни на природну сировину. Рентний підхід лежить в основі офіційно прийнятої Методики грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. Оцінка водних та лісових ресурсів здійснюється на даний час, на основі визначених тарифів.
При обґрунтуванні ціни на природні ресурси важливо забезпечити комплексний підхід, а саме – враховувати роль природних ресурсів у соціально-економічному розвитку суспільства, їх властивості, різноякісність, умови відтворення і охорони, вартість видобутку та використання. Особливо слід враховувати їх місце та значення у загальному природно-територіальному комплексі, вплив на них виробничої діяльності та вартість природоохоронних заходів щодо запобігання їх забрудненню та виснаженню.
Це зумовлює необхідність проведення інвентаризації всіх ресурсів і складання кадастрів. Кадастр – це систематичне зведення даних, яке включає якісний і кількісний опис об’єктів і явищ ресурсного характеру з їх економічною та соціально-економічною оцінкою. Зокрема складається земельний, водний, лісовий, рекреаційний, ландшафтний та інші види кадастрів.
На основі оцінки природних ресурсів розраховують їх ціну. В умовах ринкових відносин ціна на природні ресурси залежить від ринкових цін, а різниця між ринковою ціною і витратами на видобуток, переробку, транспортування ресурсів повинна мати рентний характер з урахуванням середньої норми прибутку.
Принципи визначення плати за використання природних ресурсів та її розподіл.
В науці часто ототожнюють поняття “економічна оцінка природних ресурсів” і “плата за використання природних ресурсів”. Економічна оцінка є лише інформаційною базою для формування платежів. Встановлення платежів за використання природних ресурсів є не тільки економічний але й політичний процес, так як від вибору нормативної бази залежить процес реалізації екологічної політики.
Україна перша з країн колишнього СРСР в законодавчому порядку почала реалізацію концепції платного природокористування. В Україні прийнята значна кількість законів, які мають пряме відношення до регулювання механізму платного природокористування: “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Земельний кодекс”, “Водний кодекс”, “Лісовий кодекс”, “Кодекс про надра”, закони “Про екологічну експертизу”, “Про охорону атмосферного повітря”, “Про природно-заповідний фонд”, “Про відходи”. Прийнято також більше 100 постанов, міжнародних угод та законодавчих актів. Однак, однозначний і ефективний механізм визначення і введення плати за користування природними ресурсами не розроблено. Для обґрунтування даного механізму можна сформулювати основні принципивизначення плати за природні ресурси:
плата за природний ресурс, використання якого приносить більший прибуток при однакових затратах повинна бути вищою;
величина плати за природний ресурс повинна бути достатньо високою для того, щоб стимулювати впровадження ресурсозберігаючих, еколого безпечних технологій у виробництво;
величина плати за природні ресурси повинна бути рівною величині витрат на відновлення і відтворення даного ресурсу.
Згідно з чинним законодавством України плата за використання природних ресурсів встановлюється на основінормативів плати і лімітів їх використання.
Нормативи плати за використання природних ресурсів визначаються з урахуванням їх розповсюдження, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місце розташування, можливості переробки й утилізації відходів та інших факторів.Ліміти формуються, виходячи з оцінки безпечного або гранично можливого вилучення природних ресурсів, тобто такого обсягу, який не призводить до стійких порушень рівноваги в екосистемах.
В Україні затверджено інструкції та відповідні офіційні методикипро порядок обчислення і сплати платежівза спеціальне використаннянадр і корисних копалин, рибних ресурсів, земельних ресурсів, водних ресурсів, ресурсів рослинного і тваринного світу.
Плату за спеціальне використання природних ресурсів вносять:
а) суб’єкти підприємницької діяльності, що видобувають (надра) та реалізують їх, або використовують (земельні, водні ресурси) в своїй виробничій діяльності;
б) суб’єкти підприємницької діяльності, до складу яких входить структурний підрозділ (шахта, рудник, сільськогосподарське підприємство), що займається видобутком корисних копалин або виробництвом відповідної продукції і передає їх для подальшої переробки або реалізації.
Виробнича діяльність в умовах ринкових відносин має орієнтуватись на створення системи платності природокористування й системи оподаткування природокористувачів. В той же час система платежів за природокористування повинна стимулювати ефективність експлуатації природних ресурсів і забезпечити розширене відтворення природно-ресурсного потенціалу. Певною мірою встановлення платного режиму використання природних ресурсів виконує функції екологічного податку.
У загальному вигляді розрізняють шість видів платежів за природні ресурси:
1. Платежі за право користування природними ресурсами - повинна залежати від умов, які визначають попит і пропозицію на цей ресурс на конкретній території, і пропонуються у вигляді конкретного податку або плати за ліцензію на користування даним ресурсом. Цей вид платежу не несе в собі ресурсозберігаючої функції;
Плата на відтворення і охорону природних ре6сурсів – визначається затратами на підтримання заданого рівня якості навколишнього природного середовища з урахуванням встановлених для даного регіону пріоритетів розвитку і фактора часу. Ця складова платежів повинна мати найбільший вплив на формування плати за використання природних ресурсів, яка не може бути постійною величиною в умовах ринкової економіки;
Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів за якістю чи за місцем їх розташування стосовно ринку;
Штрафні платежі за наднормативне використання природних ресурсів;
Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств;
Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва
Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. При використанні природних ресурсів у межах встановлених лімітів (квот) платежі за них відносяться на витрати виробництва і стягуються з доходу (балансового прибутку) підприємств, об’єднань, організацій. Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача, і з його приватних коштів.
Важливим є питання розподілу платежів між бюджетами різного рівня, оскільки з цим пов’язане узгодження інтересів держави з інтересами регіонів.