3. Міжнародні розрахунки. Форми міжнародних розрахунків

Національна валюта обмінюється на іноземну насамперед для здійснення платежів за кордон при виникненні зобов'язань перед іноземними юридичними і приватними особами. З іншого боку, основним каналом надходження іноземної валюти в країну є платежі з-за кордону.

Грошові вимоги і зобов'язання у валюті виникають на основі економічних, політичних, культурних, науково-технічних відносин між державами, юридичними і фізичними особами, що знаходяться на території різних країн. Міжнародні розрахунки являють собою організацію і регулювання платежів по вище зазначених грошових вимогах і зобов'язаннях.

Міжнародні розрахунки виступають як повсякденна діяльність банків, які здійснюють розрахунки із-за закордоном на основі умов, відпрацьованих міжнародним співтовариством і прийнятих у більшості країнах світу, норм і порядку здійснення розрахунків. Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є об'єктом державного регулювання.

В основному міжнародні розрахунки здійснюються на безготівковій основі через банки шляхом встановлення кореспондентських (договірних) відносин між кредитними закладами різних країн. З цією метою банки укладають один з одним кореспондентські угоди про відкриття рахунків ("ностро" - рахунків даного банку в інших банках і "лоро" - рахунків інших банків у даному банку), в яких оговорено порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, а також методи поповнення кореспондентського рахунку в міру витрати коштів.

Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і через свої закордонні філії і відділення.

В залежності від умов зовнішньоторговельних контрактів, ступеня конвертованості і позиції національної та іноземної валюти використовують різні форми міжнародних розрахунків.

Форми міжнародних розрахунків.Хоча в українській практиці термін «форми міжнародних розрахунків» є загальноприйнятим, очевидно було б доцільно провести різницю між способами платежу і засобами міжнародних розрахунків. Йдеться про те, що термін «форми міжнародних розрахунків» об’єднує обидва вище вказаних поняття.

До способів платежу відносяться: авансовий платіж, акредетив, інкассо, платежі по відкритому рахунку, платіж одразу ж після відвантаження товару.

До засобів розрахунків відносяться: чек, вексель, банківська тратта, переказ (почтове, телеграфне/телексне платіжне доручення, платіжне доручення з системи СВІФТ, міжнародне платіжне доручення).

Регламентація міжнародних розрахунків здійснюється з допомогою відпрацьованих світовою практикою правил і звичаїв. Так, розрахунки з використанням документарних акредитивів кодифіковані Уніфікованими правилами і звичаями, які були вперше прийняті Міжнародною торговою палатою на Венському конгресі (в 1933 р.) і періодично переглядаються (в даний час діє редакція 1993 р.). Розрахунки в формі інкасо регламентуються Уніфікованими правилами з інкасо (вперше розроблені Міжнародною торговельною палатою в 1936 р.; в даний час діють в редакції 1978 р.). При цьому до зазначених документів приєднуються не країни, а банки. У випадку приєднання правила і звичаї стають обов'язковими для банків і їхніх клієнтів, що використовують зазначені форми розрахунків.

Вибір форми розрахунків визначається багатьма факторами. Інтереси експортерів та імпортерів товарів і послуг не збігаються: експортер прагне одержати платежі від імпортера в найкоротший термін, у той же час останній прагне відстрочити платіж до моменту остаточної реалізації товару. Тому обрана форма розрахунків є компромісом, в якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь довіри один до одного, економічна кон'юнктура, політична ситуація і т.п. Крім цього важливе значення має вигляд товару - об'єкта угоди, а також рівень попиту і пропозиції на товар - об'єкт угоди. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов'язані з кредитними відносинами, то наявність або відсутність кредитних угод (як на міждержавному рівні, так і на рівні контрагентів) також впливає на вибір форми розрахунків.

Досягнення компромісу не означає, що експортер та імпортер отримають однакові переваги: деякі форми більш вигідні для експортера, інші - імпортера. Самою надійною формою оплати з погляду експортера є авансовий платіж, а найменш надійною - розрахунок по відкритому рахунку.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо й акредитив.

Інкасова форма розрахунків. Суть інкасової операції полягає в тому, що банк за дорученням свого клієнта (експортера або кредитора) одержує платежі від імпортера (платника) після відвантаження товарів і надання послуг. Отримані кошти зараховуються на рахунок клієнта в банку. При цьому платежі з імпортера можуть стягуватися на підставі:

а) тільки фінансових документів (просте, або чисте інкасо);

б) фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або тільки на підставі комерційних документів (документарне інкасо).

Схему розрахунків по інкасо можна представити спрощено в наступному вигляді: після укладення контракту, в якому обумовлено, через які банки будуть здійснюватись розрахунки, експортер відвантажує товар. Після отримання від перевізника транспортних документів експортер передає всі необхідні документи в банк, якому він доручає здійснювати інкасування (банк-ремітент). Банк ремітент, перевіривши документи, направляє їх банку-корреспонденту в країні імпортера (інкасуючий банк). Останній, перевіривши документи, представляє їх імпортеру-платнику. Банк, що інкасує, може робити це безпосередньо або через інший банк (так званий представляючий банк). Документи видаються платнику:

а) проти платежу;

б) проти акцепту; і рідше;

в) без оплати документів в залежності від інкасового доручення. Отримавши платіж від імпортера, інкасуючий банк направляє виторг у банк-ремітент, який зараховує її на рахунок експортера.

Міжнародні розрахунки у формі інкасо можна представити наступною схемою:

1. Укладення контракту (звичайно з вказанням банків, через які будуть здійснюватись розрахунки).

2. Відвантаження експортером-довірителем товару відповідно за умовами контракту.

3. Отримання експортером транспортних документів від перевізника.

4. Підготовка експортером комплекту документів (транспортних та ін., а також при необхідності й фінансових) і надання їх при інкасовому дорученні своєму банку (банку-ремітенту).

5. Перевірка банком-ремітентом документів (за зовнішніми ознаками) і відправка їх разом з інкасовим дорученням банку-корреспонденту (інкасуючому банку) в країні імпортера.

6. Надання інкасуючим банком інкасового доручення і документів імпортеру (платнику) для перевірки з метою отримання платежу або акцепту тратт (переказних векселів) безпосередньо або через інший банк (названий в цьому представляючим банком).

7. Отримання інкасуючим банком платежу від платника і видача йому документів.

8. Переказ інкасуючим банком виторгу банку-ремітенту (поштою, телеграфом, телексом, як зазначено у відповідних інструкціях).

9. Зарахування банком-ремітентом отриманого виторгу на рахунок експортера.

Інкасова операція є в цілому більш вигідною для імпортера, оскільки платіж здійснюється проти документів, що дають йому право на товар. Отже, до цього моменту імпортер може зберігати свої кошти в обороті. При цьому він не підпадає під ризик платити, за ще не відвантажений товар. Навпаки, експортеру після відвантаження товару не гарантована оплата: завжди існує ризик того, що імпортер з різних причин може відмовитися від товару. До того ж отримання експортером виторгу за товар відбувається не відразу після відвантаження товару, а через якийсь час. Тим самим, експортер фактично дає кредит покупцю. Крім того, оскільки пробіг документів через банки може тривати від декількох тижнів до місяця, а в деяких випадках і довше, існує ризик введення валютних обмежень (це стосується, насамперед, країн, що ще не оголосили про своє приєднання до Статті VIII Статуту МВФ про скасування валютних обмежень з поточних операцій).

Акредитивна форма розрахунків. Більш вигідною для експортера є акредитивна форма розрахунків. Акредитив являє собою доручення банку (або іншого кредитного закладу) здійснити на прохання клієнта оплату документів на користь третьої особи-експортера (бенефіціара), за умови виконання ним відповідних умов. Крім цього, акредитив може забезпечити короткостроковий кредит за умови згоди банку здійснити облік (покупку) документів. Акредитивна форма розрахунків складається з наступних основних моментів.

Експортер та імпортер укладають контракт на постачання товарів або надання послуг з вказівкою того, що розрахунки будуть здійснюватися у формі акредитива. Імпортер звертається в свій банк (банк-емітент) із заявкою про відкриття акредитива на користь експортера. Банк-емітент направляє акредитивний лист одному з банків в країні експортера, з якими він підтримує кореспондентські відносини(авізуючий банк), доручаючи йому передати акредитив експортеру.

Після отримання (копії) акредитива експортер відвантажує товар і відповідно до умов акредитива представляє необхідні документи в банк, зазначений в акредитиві (ним може бути і авізуючий банк), який пересилає їх у банк-емітент. Банк-емітент перевіряє правильність оформлення документів і здійснює їхню оплату. Після переказу грошей в авізуючий банк, банк-емітент видає документи імпортеру. Авізуючий банк, зараховує кошти, що поступили від банка-емітента на рахунок експортера, імпортер одержує товари.

Проте відповідно до умов акредитива оплату документів, що надаються експортером може здійснювати не тільки банк-емітент, але й інший банк, що зазначений в акредитиві (виконуючий банк). В цьому випадку виконуючий банк (ним може бути й авізуючий банк) після оплати поданих експортером документів вимагає відшкодування здійсненого платежу в банк-емітент.

Міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива можна представити наступною схемою:

1.Укладення контракту, в якому вказується, що сторони будуть використовувати акредитивну форму розрахунків.

2. Сповіщення імпортера про підготовку товару до відвантаження.

3. Надання імпортером заяви своєму банку на відкриття акредитива з точною вказівкою його умов.

4. Відкриття акредитива банком-емітентом (виконуючим банком) і відправлення його експортеру (бенефіціару) через банк, як правило, що обслуговує бенефіціара, який (банк) сповіщає (авізує) останнього про відкриття акредитива.

5. Перевірка авізуючим банком достовірності акредитива і передача його бенефіціара.

6. Перевірка бенефіціаром акредитива на предмет його відповідності умовам контракту й у випадку згоди - відвантаження ним товару у встановлені терміни.

7. Одержання бенефіціаром транспортних (й інших) документів, що вимагаються за умовами акредитива, від перевізника.

8. Надання бенефіціаром отриманих від перевізника документів у свій банк.

9. Перевірка банком експортера отриманих від бенефіціара документів і відправка їх банку-емітенту для оплати, акцепту (згоди на оплату або гарантування оплати) або негоціації (покупки).

10. Перевірка банком-емітентом отриманих документів і (у випадку виконання всіх умов акредитива) переказ суми платежу експортеру.

11. Дебетування банком-емітентом рахунку імпортера.

12. Зарахування авізуючим банком виторгу, на рахунок бенефіціара.

13. Отримання імпортером-приказодавачем документів від банка-емітента і вступ у володіння товаром.

При здійсненні розрахунків в акредитивній формі банки стягують більш високий комісійний збір, оскільки вона є складною і пов’язана з великими витратами.

Розрахунки у формі авансу. Найбільш вигідні експортеру розрахунки у формі авансу (тобто оплата частини вартості контракту до відвантаження товару). Як правило, платіж у формі авансу може сягати 1/3 загальної суми контракту. Однак ця форма може застосовуватися тільки тоді, коли імпортер вкрай зацікавлений в отриманні товару (у випадку, якщо число продавців на світовому ринку або кількість товару обмежені), або тоді, коли експортер здійснює на нього сильний тиск, якому імпортер з різних обставин не може протистояти.

Платіж після відвантаження товару здійснюється покупцем (у випадку домовленості продавця і покупця про використання такого способу платежу) після отримання телеграфного або телексного повідомлення від продавця з докладним описом відвантажених товарів. Якщо оплата від покупця не надходить, то експортер має деяку гарантію, оскільки всі необхідні для одержання товару документи знаходяться в його руках. Однак у цьому випадку виникає проблема реалізації відвантажених товарів. З огляду на ризик, що виникає при цьому способі платежу, він може використовуватися переважно між фірмами, що мають стабільні, міцні зв'язки.

Розрахунки по відкритому рахунку. При здійсненні розрахунків по відкритому рахунку імпортер здійснює періодичні платежі експортеру після одержання товарів. Після завершення розрахунків здійснюються остаточна вивірка і погашення заборгованості, що залишається. Цей спосіб розрахунків найбільше вигідний для імпортера, експортер же не має твердих гарантій одержання оплати за відвантажені товари. До того ж йому доводиться в деяких випадках використовувати банківський кредит. Тому платежі по відкритому рахунку частіше використовуються між діловими партнерами, що пов'язані тісними господарськими відносинами і мають високий ступінь довіри один до одного.

Інші форми розрахунків. Серед інструментів розрахунків менше часу вимагають розрахунки з використанням системи СВІФТ (акціонерне товариство Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, створена в Брюсселі в 1973 р.; Україна є членом із 1992 р.), а також телеграфні перекази. Розрахунки з використанням чеків і векселів займають більший період часу.

Переказні векселя (тратти), що використовуються в міжнародних розрахунках являють собою безумовний наказ трасанта (кредитора) трасату (позичальнику) про сплату в зазначений у векселі термін ремітенту (третій особі) відповідної суми грошей. Акцептовані банками тратти (тобто тратти, що мають згоду платника на оплату) можуть бути переведені в готівку шляхом обміну (тобто шляхом продажу їх банку, спеціалізованому закладу до закінчення терміну, які стягують за це відповідну плату). Регламентація вексельного законодавства грунтується на Одностайному вексельному законі, прийнятому Женевською вексельною конвенцією 1930 р.

Розрахунки з використанням чеків базуються на Чековій конвенції 1931 р. Чек це грошовий документ встановленої форми, що містить безумовний наказ чекодавця банку про виплату пред’явнику чека зазначеної в ньому суми. Чек може бути виписаний у будь-якій валюті. Витрати з оформлення відносно невеликі. Однак існуючі ризики (наприклад, втрати чека при пересилці) знижують ефективність цього засобу розрахунків;

В останні роки в міжнародних розрахунках все ширше використовуються кредитні картки - іменні грошові документи, що дають їхнім власникам можливість купувати товари і послуги без оплати готівкою. Кредитні картки, що використовуються, випущені переважно банками США. Останнім часом намітилася тенденція до зростання ролі кредитних карток в Україні.

Варто очікувати, що в міру впровадження науково-технічних досягнень в практику міжнародних розрахунків зросте роль електронних засобів.

Україна, що почала радикальну трансформацію своєї економіки, поступово формує національну валютну систему з врахуванням наявної світової практики. Вступ України в Міжнародний валютний фонд означає, що вона приймає на себе зобов'язання, які містяться в Статуті цієї організації. Становлення національної валютної системи йде швидкими темпами. Українські комерційні банки починають виходити на міжнародний ринок капіталів, встановлюють кореспондентські відносини з іноземними банками, все ширше використовують існуючі форми міжнародних розрахунків.