Принципи адміністративного управління
Надбання адміністративної школи менеджменту спричинило зміну управлінської парадигми (грец. рага-digma — приклад, взірець — фундаментальна система уявлень про сутність, принципи та системи управління): якщо представники традиційного підходу акцентували на самостійності окремих елементів організації, то процесуального — на їх взаємній зумовленості. Файоль сформулював 14 принципів адміністративного управління, які не втратили свого значення і нині.[7]
Принципи — це об’єктивно обґрунтовані правила або основні положення, якими користуються керівники для досягнення поставленої мети.[8]
1. Поділ праці, тобто спеціалізація, необхідна для ефективного використання робочої сили, стосовно до усіх видів праці, як управлінського, так і виконавської.
2. Влада і відповідальність. На думку Файоля, влада і відповідальність зв'язані між собою, причому остання є наслідком першої. Він вважає, що влада поєднує офіційний (заснований на займаній посаді) і особистий (що містить в собі сплав розумового розвитку, досвіду, морального рівня, навичок по роду колишньої служби й ін) чинники.
3. Дисципліна. Розуміючи дисципліну як повагу угод, розрахованих на те, щоб забезпечити покору, старанність, енергійність і зовнішній прояв поваги, Файоль підкреслює, що для підтримки дисципліни необхідна наявність гарних керівників на всіх рівнях.
З усіх засобів впливу на підлеглих з метою зміцнення дисципліни одним з найбільш дієвих Файоль вважав особистий приклад начальника. На його переконання, якщо начальник подає приклад акуратності, ніхто не сміє бути з запізненням. Якщо він діяльний, мужній, відданий, - йому наслідують, і якщо він уміє вести справу, йому вдається змусити співробітників полюбити роботу.
Але і поганий приклад також заразливий і, виходячи з верхів, він дає іноді самі згубні наслідки для всіх.
4. Єдиноначальність. Єдиноначальність, на думку Файоля, має в порівнянні з колегіальністю ту перевагу, що воно забезпечує єдність точки зору, єдність дії і єдність розпорядження. Тому воно має тенденцію до переваги.
5. Єдність керівництва. Види діяльності, що переслідують одну і ту ж мету, повинні мати одного керівника і керуватися єдиним планом. Подвійне керівництво може виникнути, на думку Файоля, лише внаслідок невиправданого змішання функцій і недосконалого розмежування їх між підрозділами, що не тільки зайво, але і вкрай шкідливо. Ні в одному з випадків, на його думку - не буває пристосування соціального організму до дуалізму розпорядництва.
6. Підпорядкування приватних інтересів загальним. Інтереси службовця чи групи службовців не повинні ставитися вище інтересів підприємства; інтереси держави повинні бути вище інтересів громадянина чи групи громадян ... Здавалося б, подібне правило не має потреби в нагадуваннях. Але неуцтво, честолюбство, егоїзм, лінощі і всякі людські слабості і пристрасті штовхають людей до зневаги загальними інтересами в догоду приватних.
7. Винагорода. Методи стимулювання праці повинні бути справедливими і доставляти максимально можливе задоволення співробітникам і роботодавцям.
8. Централізація. Не вдаючись до терміну «централізація влади», Файоль говорить про ступінь концентрації чи розосередження влади. Конкретні обставини будуть визначати, який варіант «дасть кращий загальний результат».
9. Скалярний ланцюг, тобто, за визначенням Файоля, «ланцюг начальників» від самого вищого до самого нижчого рангу, від якої не потрібно відмовлятися, але яку слід скоротити, якщо занадто ретельне проходження їй може завдати шкоду.
10. Порядок, тобто «Всьому (кожному) своє місце, і всі (кожний) на своєму (його чи її) місці».
11. Справедливість. Лояльність і відданість персоналу повинні забезпечуватися поважним і справедливим ставленням адміністрації до підлеглих.
12. Стабільність робочого місця для персоналу. Файоль вважав, що зайва плинність кадрів є одночасно і причиною, і наслідком поганого управління, і вказував на пов'язані з цим небезпеки і витрати.
13. Ініціатива, тобто, за визначенням Файоля, обмірковування і виконання плану. Оскільки це «доставляє велике задоволення всякому мислячій людині», Файоль закликає адміністраторів «поступитися особистим марнославством», для того, щоб підлеглі одержали можливість виявити особисту ініціативу.
14. Корпоративний дух, тобто принцип «у єднанні - сила».
Наводячи перелік цих принципів, Файоль указував, що він не прагнув дати вичерпне їх виклад, а спробував описати лише ті з них, які йому доводилося найчастіше застосовувати, оскільки навіть незначна кодификація принципів є необхідною у всякій справі.[2]
Формулювання цих принципів управління є основним внеском класичної теорії, який показав, що таке негативне явище, як свавілля в управлінні, можна ліквідувати формальними процедурами. Недоліком адміністративного підходу Файоля була спроба підняти ефективність організації поза людиною, за рахунок виконання адміністративних процедур з управління формальною стороною організації.[5]
Ці адміністративні принципи можна підсумувати таким чином:
-ефективність управління зростає, якщо члени групи організова ні у відповідну ієрархію влади;
-ефективність управління зростає при спеціалізації завдання в групі;
-ефективність управління зростає при обмеженні малим числом масштабу контролю в будь-якій точці ієрархії;
-ефективність управління зростає при групуванні робітників з метою контролю відповідно до:
— мети,
— процесу,
— клієнтури,
— місця.[8]
На основі цих принципів Л. Гулик визначив дії керівника. До цих видів діяльності він відносив планування, організацію, укомплектування, координацію, звітування і бюджет.
Планування: розробка в загальних рисах того, що слід зробити, а також методів здійснення наміченого з метою досягнення мети, поставленої перед організацією.
Організація: запровадження формальної структури влади, через яку робочі підрозділи впорядковуються, визначаються і координуються для досягнення певної мети.
Керування: безперервне завдання ухвалення рішень та втілення їх в конкретні та загальні накази та вказівки, а також виконання обов’язків провідника організації.
Укомплектування: увесь комплекс функцій із залучення і підготовки кадрів та підтримки сприятливих умов праці.
Координація: охоплює всі важливі обов’язки, що стосуються взаємозв’язку різних частин роботи.
Звітування: інформування всіх, перед ким керівник зобов’язаний звітувати щодо стану справ, бути поінформованим та інформувати підлеглих через особисті справи, дослідження й інспекції.
Бюджет: уся діяльність, пов’язана з фінансовим плануванням, бухгалтерським обліком та контролем.
Цей підхід до вивчення розвитку і діяльності організацій та менеджменту справляв величезний вплив аж до 50-х рр.[8]
Недоліки в організації та функціонуванні управління на великих підприємствах можна звести до двох основних причин:
до величини самих підприємств;
до адміністративної неосвіченості керівників.
Труднощі, що випливають з величини підприємства, викликають з боку великих підприємств нову тенденцію розвиватися більше по горизонталі, шляхом створення союзів і філіалів, ніж по вертикалі. У великих націй існує навіть тенденція розвитку швидше до федерування, ніж до централізації. Безумовно, все це треба враховувати під час побудови великих підприємств.