31. Міжнародне становище Римської імперії в 4 ст. Розподіл Римської імперії.

Варварські вторгнення становили велику небезпеку не тільки для провінцій, а й для Італії. Щоб убезпечити столицю, Рим за Авреліана було обнесено міцними мурами. Імператори робили все, щоб відновити єдність імперії, проте здійснити це в колишніх кордонах не вдалося. Римові довелось відмовитись від Дакії, корінне населення якої ніколи не мирилося з чужоземним пануванням.

Авреліан рушив війська на Схід, але під час походу був убитий солдатами. На цей раз армія надала можливість призначити імператора сенату, який обрав старого сенатора Марка Клавдія Таціта (275--276), але він не зумів підтримати свій авторитет серед солдатів і незабаром загинув. Після Таціта на імператорському троні змінилися кілька імператорів. І коли трон посів Гай Валерій Ав-релій Діоклетіан, розпочалася доба пізньої Римської імперії.

На кордонах імперії посилювались варварські племінні утворення, натиску яких римляни не завжди могли протистояти. У цих умовах армія набувала особливого значення. Війська мали захищати й охороняти імперію і водночас бути опорою уряду. Але вже події II ст. показали, яку роль може відігравати армія в призначенні та зміщенні імператорів. В армію стали приймати уродженців провінцій. Служба в легіонах часто ставала спадковою. Легіонери були пов'язані не стільки військовою дисципліною, що всюди занепала і спроби відновити яку викликали опір, скільки особливою професіональною єдністю, що утворилась під час багатолітньої служби, умовами табірного і похідного життя. Коли складались сприятливі для того умови, ті чи інші легіони виходили з підлеглості правлячому монархові і проголошували імператором свого ставленика, щоб посісти тим самим привілейоване становище в імперії.

Таким чином, у II--III ст. імперію охопила криза, котра виявилася у частій зміні імператорів, міжусобних війнах, втраті провінцій, послабленні зовнішньої могутності імперії. Держава, яку очолювали імператори, що цілком залежали від легіонерів і не мали підтримки цивільного населення, не виконувала основної своєї функції -- захисту рабовласництва, а також не змогла захиститися від зовнішніх нападів.

Провінції Риму стали більш самостійними від центру в господарському відношенні. Внаслідок кризи зросла заборгованість колонів, оскільки виплати власникам маєтків збільшилися, на залишених колонами землях держава оселяла захоплених у полон варварів.

Тягар кризи III ст. позначився насамперед на експлуатованих верствах. Внаслідок цього посилювався їхній опір. Його форми були різні: втеча колонів, спільні виступи селян і рабів (наприклад, рух багаудів у Галлії).Цей народний рух був однією з причин занепаду Римської імперії.

Величезні території, які входили до Римської імперії, дедалі важче піддавались управлінню та захисту. Імператорська влада змушена була піти на поділ держави. У 395 р. після правління імператора Феодосія держава була поділена між його синами: одинадцятирічний Гонорій став правителем західних земель, а вісімнадцятирічний Аркадій очолив східну територію. У середні віки за першою назвою своєї столиці вона дістала назву Візантія.Передумови до формального розділення Імперії існували протягом всього III століття. Неодноразово виникали ситуації, коли за одним з співправителів закріплювалася або могла бути закріплена певна зона відповідальності: 211 г - існував план поділу провінцій між Антоніном (Каракаллою) і Гетой.

256 г - цезарю Валеріану (Молодшому) доручається управління Паннонії і Мезіей

258 г - відправляючись у східний похід Валеріан призначає правителем західних провінцій Галлієна, одночасно цезарю Салоніну доручається управління Галлією

283 г - відправляючись у східний похід Кар призначає правителем західних провінцій Карина, а після смерті Кара існувала можливість поділу Імперії між Карін і Нумеріаном

285 г - цезарю Максиміану доручається управління Галлією

286 г - Діоклетіан призначає Максиміана правителем західних провінцій

У березні 293 г стався перший розділ Імперії - тетрарха Діоклетіана. Створені при цьому 4 префектури без істотних змін проіснували до V-VI століть. У початковому вигляді тетрарха проіснувала до 306 г, потім після періоду громадянських воєн вона фактично еволюціонувала в діархіі. У 324 г Імперія була об'єднана Костянтином I. У вересні 335 г Костянтин I зробив розділ Імперії між 5 своїми спадкоємцями, однак пентархия не відбулася через вбивства 2 з них у 337 ​​р.

У вересні 337 г стався другий розділ Імперії - ТРІАРХ синів Костянтина, який з 340 г перетворився на діархіі. У 353 г Імперія була об'єднана Констанцією II. При цьому цезарю Галлу, а потім цезарю Юліану доручалося управління окремими провінціями.

У березні 364 г відбувся третій поділ Імперії - диархия Валентініана-Феодосія: Захід (Італія, Африка, Галлія, Британія, Іспанія, Іллірія) і Схід (Фракія, Азія, Єгипет). Надалі цей поділ зберігалося практично без змін до V століття (Вост.Іллірія була передана Сходу). Тимчасовий поділ Заходу в 375 - 387 рр. не змінило сутності утворилася діархіі.