Лекція №6

Лекція №6

Давньогрецька аттична комедія. Творчість Аристофана.

План

1. Фольклорні джерела комедії.

2. Особливості давньогрецької комедії.

3. Структура комедії.

4. Своєрідність комедії Аристофана «Жаби».

5. Значення творчості Аристофана в історії європейської комедійної традиції.

1. Фольклорні джерела комедії. Давня комедія остаточно сформувалася як жанр в Аттиці, зокрема в Афінах, у 480-х рр.. до н.е. Точні дані про її походження відсутні, тому ця проблема є досить складною. А. Тахо-Годі визначала наступні елементи, які сприяли появі комедії:

а ) бурхливі і веселі побутові сценки пародійного та карикатурного характеру (особливо поширені серед дорійців);

б) драматизовано пісні викривального характеру у селян, які ходили на свята Діониса в місто висміювати тамтешніх жителів.

в) оргіастично-жертовний культ Діониса.

У результаті поєднання цих чотирьох елементів виникають веселі святкові походи та сцени карнавального типу, сповнені балаганного перевдягання дотепів і навіть непристойностей із піснями танцями, масками різних тварин (козлів, коней, ведмедів, птахів, півнів) любовними пригодами та бенкетуванням.

У перекладі з грецького слово «комедія» означає «пісня комоса», «комос» - це процесія людей, що славлять бога в жартівливих, часом досить вільних піснях, що перемежовуються з піснями викривального змісту.

Пісні комоса та фалічні пісня лягли в основу хорових партій давньої аттичної комедії. Драматичні ж частини комедій сягають невигадливих ярмаркових сценок балаганного характеру з лайками та бійками, тобто як і пісні хору мають фольклорне походження.

В розвитку комедії умовно виділяють три періоди:

• Період давньої аттичної комедії – 487-404 рр. до н.е.

• Середня аттична комедія - 404-332 рр. до н.е.

• Нова аттична комедія – 332 і далі до н.е.

2. Особливості давньогрецької комедії. Давня комедія здебільшого відмовляється від міфологічних сюжетів і розробляє теми, підказані навколишнім життям. Найчастіше вона порушувала політичні теми та проблеми, що виникали у складній афінській дійсності. Очевидно, не були такого соціально-політичного конфлікту чи гострої проблеми, що залишалася б поза увагою комедійних поетів. Саме тому цю комедію ще називали політичною.

Вона була сатирично загостреною та з величезною сміливістю та уїдливістю критикувала не тільки окремих осіб, верхівку суспільства – стратегів, інших урядових осіб та навіть вождів афінської демократії але і внутрішню та зовнішню політику Афінської держави.

Давня аттична комедія, гострополітична і публіцистична за своїм характером, стала яскравим вираженням свого часу. Вона відзначена постановкою таких актуальних проблем: війна і мир, управління державою, виховання дітей, роль мистецтва тощо.

3. Структура комедії. Від культу Діоніса – в карикатурній і пародійній формі – у комедію перейшло багато суттєвих рис:

1) хор, що був колись невід’ємним елементом ритуалу;

2) агон (суперечка) двох напівхоріїв (по 12 осіб), який набув тепер нового змісту і нової моралі;

3) парабаса (рух хору в бік глядачів і звернення до них від імені поета);

4) багате маскування, що замінило старі ритуальні маски;

5) бомолох “блазень біля вівтаря” (як правило простак-селянин і з ним юрба “базік”, над якою він сміється;

6) бенкет, любовні пригоди (з великою долею дії і слів), весілля і похід зі смолоскипами – аналогія старого жертовного обряду.

4. Творчій шлях Аристофана. Своєрідність комедії Аристофана «Жаби». Свого найвищого рівня та повного розквіту комедія досягла в Аттиці. Загальний стиль давньої аттичної комедії – жвавий легкий, дотепний, весь час новий і новий, сповнений усіляких несподіванок балаган, містить у собі, окрім завдань веселити, дуже чітку антиміську тенденцію, тому це комедія суспільно-політичної ідеї, втіленої в певному карикатурно-сатиричному образі (хмари, оси, птахи тощо), що є вихідним для всієї комедії. Найвідомішими серед доаристофанівських аттичних коміків були Хіонід, Магнет, Кратін, Ферекрат.

Аристофан (бл. 450-384 рр. до н.е.). Про життя поета відомо дуже мало. За словами самого Аристофана, він почав писати молодим. Перші твори, які були написані ним у 427 – 425 рр. до н.е. “Бенкетуючи”, “Вавілоняни” та “Арханяни”, з яких зберігся тільки останній, – ставив під іменем актора Каллістрата. Виступав інколи і в ролі актора. Він написав 44 комедії (до нас повністю дійшли 11, які й дають можливість скласти уявлення про загальний характер усього жанру “стародавньої комедії”). Літературна діяльність митця припадає на 427 – 388 рр. до н.е. Загострена боротьба різних угрупувань навколо політичної програми радикальної демократії, протиріччя між містом і селом, питання війни й миру, криза традиційної ідеології і нові течії в філософії і літературі – все це знайшло яскраве зображення у  творчості Аристофана і було віддзеркаленням періоду Пелопоннеської війни та кризи афінської держави. Комедії крім свого художнього значення, є найціннішим історичним джерелом, що відображає політичне і культурне життя Афін кінця V ст. до н.е.

Комедія Аристофана найчастіше передає політичні настрої аттичного селянства, яке було не задоволене війною і негативно ставилося до політики радикальної демократії.

Творчість Аристофана вченими поділяється на три періоди:

а) перший (427-421 рр. до н.е., тобто перший етап Пелопоннесько війни, до Нікієвого миру) – яскраво політичний, з чітким дотриманням обрядово хорового стилю.

б) другий (414 – 405 рр. до н. е.). Про період з 421 до 414 ми не маємо відомостей. Другий період уже не стільки яскраво політичний. Тематика швидше просто суспільно-сатирична, комедія містить сатиру на поетів і театр, у зв’язку з політичним вимогами і розчаруванням та опортунізмом.

в) третій (392 – 388 рр. до. н.е.) – крах старої хліборобсько-ритуально-політичної комедії, наближення до пізнішої побутової комедії моралі, культивування утопічних ідеалів, пріоритет діалогу над хором зникнення парабаси

Серед політичних комедій найбільшого гостротою відзначаються “Вершники” (424 р.). Ця п’єса Аристофана була скерована проти впливового лідера радикальної партії Клеона в момент його найбільшої популярності, після блискучого успіху, здобутого ним над спартанцями.

Комедію “Хмари” (423 р.) названо так тому, що її хор складається з хмар – нових божеств, яких визнає Сократ замість старих давньогрецьких. Сократа взагалі зображено софістом, тобто викладачем фальшивої премудрості і здатного обдурювати в суперечках. Простолюдин Стрепсіад пов’язаний із селом, хоча і проживає в місті, збитий із пантелику софістами, хоче шляхом софістичних вивертів довести своїм численним кредиторам, що він їм не повинен виплачувати свої борги. Для цього він їде в Сократову школу, проте з його навчання немає ніякої користі.

Комедія “Жаби” (405 р.) цікава як відбиття літературних поглядів Аристофана, а також має велику історичну цінність. Вона спрямована проти Еврипіда, зображеного у вигляді сентиментального, розманіженого й антипатріотично настроєного поета і на захист Есхіла, поета високої, героїчної моралі, серйозного й глибокого, стійкого патріота. Комедія цікава своєю гострою антиміфологічною тенденцією. (наменитих вигадників трагедій в Афінах було троє: старший — Есхіл, середній, — Софокл і молодший — Еврипид. Есхіл був могутній і величавий, Софокл ясний і гармонійний, Еврипид напружений і парадоксальний. Один раз подивившись, афінські глядачі довго не могли забути, як його Федра мучиться пристрастю до пасинка, а його Медея з хором ратує за права жінок. Люди похилого віку дивилися і лаялися, а молоді захоплювалися.

Есхіл помер давно, ще в середині століття, а Софокл і Еврипид померли півстоліттю опісля у 406 р., майже одночасно. Відразу пішли спори між любителями: хто з трьох був кращий? І у відповідь на такі спори драматург Арістофан поставив про це комедію «Жаби».

«Жаби» — це означає, що хор в комедії одягнений жабами і пісні свої починає квакаючими рядками: «Брекекекекс, коакс, коакс! / Брекекекекс, коакс, коакс! / Болотяних вод діти ми, / Затягнемо гімн, дружний хор, / Протяжний стогін, дзвінку нашу пісню!»

Але жаби ці — не прості: вони живуть і квакають не де-небудь, а в пекельній річці Ахероне, через яку старий кудлатий човняр Харон перевозить покійників на той світ. Чому в цій комедії знадобився той світ, Ахерон і жаби, на те є свої причини.

Театр в Афінах був під заступництвом Діоніса, бога вина і земної рослинності; зображався Діоніс (принаймні, іноді) безбородим ніжним юнаком. Ось цей Діоніс затурбувавшись про долю свого театру, подумав: «Спущусь-ка я в замогильне царство і выведу-ка назад на світло Еврипида, щоб не зовсім спустіла афінська сцена!» Але як потрапити на той світ? Діоніс розпитує про це Геракла — адже Геракл багатир в левовій шкурі, спускався туди за страшним триголовим пекельним псом Кербером. «Легше легені, — говорить Геракл, — задушися, отруйся або кинься із стіни». — «Занадто задушливо, занадто несмачно, занадто круто; покажи краще, як сам ти йшов». — «Ось замогильний човняр Харон перевезе тебе через сцену, а там сам знайдеш». Але Діоніс не один, при ним раб з поклажею; чи не можна переслати її з попутником? От як раз йде похоронна процесія. «Ей, небіжчик, захопи з собою наш тючок!» Небіжчик з готовністю підводиться на носилках: «Дві драхми даси»? — «Дарма»! — «Ей, могильники, несіть мене далі»! — «Ну скинь хоч півдрахми«! Покійник гнівається: «Щоб мені знову ожити!» Робити нічого, Діоніс з Хароном гребуть по сухому через сцену, а раб з поклажею біжить навкруги. Діоніс гребти незвичний крекче і лається, а хор жаб знущається з нього: «Брекекекекс, коакс, коакс»! Зустрічаються на іншому кінці сцени, обмінюються замогильними враженнями: «А бачив ти тутешніх грішників, і злодіїв, і лжесвідків, і хабарників»? — «Звичайно, бачив, і зараз бачу», — і актор показує на ряди глядачів. Глядачі регочуть.)

Творчість Аристофана завершує один із найблискучіших періодів в історії грецької культури. Він дає сильну, сміливу і правдиву, часто глибоку сатиру на політичний і культурний стан Афін у період кризи демократії і наступаючого занепаду поліса. У кривому дзеркалі його комедій зображено найрізноманітніші верстви суспільства, чоловіків і жінок, державних діячів і полководців, поетів і філософів, селян, міських обивателів і рабів; карикатурні типові маски набувають характеру чітких, узагальнених образів. Оскільки Аристофан для нас є єдиним представником жанру “стародавньої” комедії, нам важко оцінити ступінь його оригінальності і визначити, чим він зобов’язаний своїм попередникам у трактуванні сюжетів і масок, але він завжди сяє невичерпним запасом дотепності та яскравості ліричного таланту. Соціально-політичні погляди Аристофана відповідно до зазначених періодів його творчості еволюціонують від сміливої сатири на демократичні порядки, особливо на мілітаризм тодішніх демократичних лідерів до прямого утопізму, що свідчить про безсилля автора проти наступу торгово-промислових відносин. Літературно-естетичні погляди Аристофана на боці давнього урочистого стилю Есхіла, якому він і віддає перевагу.

Художній стиль Аристофанових комедій становить надзвичайно виразний зразок чисто класичного стилю, тобто він ґрунтується на зображенні абстрактно-типового в індивідуально-пластичній формі. Особливо чудова мова Аристофана. В основі це звичайна, розмовна аттична міська мова. Проте комедіограф пересипає її численними каламбурами, протиприродними поєднаннями слів, несподіваними численними порівняннями; уносить жвавість та характерність у діалоги.

Творчість поета була пов’язана з сучасною йому дійсністю, тому цікавила свідків і сучасників тих подій. Але ця обставина була серйозною перешкодою для розуміння його творчості в більш пізній період.

5. Значення творчості Аристофана в історії європейської комедійної традиції. Високу оцінку витонченості поезії Аристофана дав його молодший сучасник філософ Платон. Він зробив Аристофана учасником свого діалогу в “Бенкеті”. У візантійську епоху за Аристофаном була визнана першість у царині комічного жанру, хоча християнські вчені ставилися до його творчості негативно. В епоху Відродження і частково після неї найбільшою популярністю користувалося “Багатство” – саме та комедія, в якій найменше віддзеркалилась політична боротьба його часу. Серед письменників, які зуміли відчути по-справжньому силу Аристофана, був французький гуманіст Ф.Рабле.

Тільки в ХVІІ ст. відродився серйозний інтерес до Аристофана в Німеччині та Франції.

Расін під упливом його “Ос” написав комедію “Сутяги”. Але особливо посилився інтерес до митця у ХVІІІ ст. Ним захопились в Англії Свіфт та Філдінг; У Німеччині Гете намагався опрацювати його “Птахів”; Віланд переклав чотири комедії; Тік  захоплювався фантазією Аристофана; високо цінував його Іммерман. Уплив Аристофана видно в Гейне, Гауптмана та ін. У ХІХ ст. ім’я Аристофана стали пов’язувати безпосередньо з соціальною сатирою.