2.2 Комікс у сучасній українській культурі

Український художник Ігор Баранько – один із перших українців, хто представив комікс вітчизняного виробництва на зарубіжному ринку (у Європі вийшли кілька його авторських альбомів), – так прокоментував ситуацію української комікс-культури в інтерв’ю газеті «Українська Правда» за 11 листопада 2008 року:

«Зараз ситуація така, що люди дуже відкриті до всього різноманітного, нового. Їм сказали про корисність японської їжі – всі стали її їсти. А як було, наприклад, у 70-ті? Зафукали б. Їм сказали, що Муракамі і Пєлєвін - це круто, вони всі читають і погоджуються. Люди відкривають для себе глобалізований світ.

Зараз у Києві є Олексій Олін, який видає журнал «К9», його зараз купують підлітки, які через якихось 10 років виростуть і будуть купувати справжні книжки коміксів. Щоб вони стали модними і популярними, потрібно, щоб сьогоднішні 20-річні почали заробляти гроші і могли їх купувати. Щоб ЗМІ писали, що це добре. Бо хто насправді розуміє, про що пише Муракамі чи той самий Пєлєвін? Один із сотні.

Зате всі ЗМІ написали, що це круто, а хто не прочитав – той дурень. Напишуть, а там розумний чи дурний – всі зрозуміють, що це класно. До речі, ці дурні дуже корисні для нас, художників. Це маса, яка купує .»[11]

На думку Баранька, «комікс-бум» в Україні настане як мінімум років через 5-10.

Сам Баранько працює з історичною та політичною тематиками, і видається переважно за кордоном. Він здійснив такі проекти як «Horde» (про диктат Російської імперії та боротьбу із останнім чеченцем); пригодницькі історії про вікінгів «Pifitos» та «Skaggy the Lost»; «Танець часу» (у жанрі альтернативної історії); український детектив ХVII століття «Річ Посполита»;

історично-гумористичний комікс «Святослав і вікінг»; «Les Princesses Egyptiennes» або «The Dark Side of the Sun» (Єгипет часів фараонів) та інші.

У листопаді 2010 року група ентузіастів-експериментаторів перевидали книжку «Максим Оса» Ігоря Баранька російською мовою. Вперше графічний роман був опублікований у Бельгії та Франції в 2008 році.

Та ж група ентузіастів видала фензин мальованих історій «Черным по белому», що вийшов у січні 2011 року тиражем у 300 примірників, надрукував 10 історій вітчизняних авторів, російською мовою . Фензин або фанзин (від англ. fanzine, від fan magazine – «журнал фанатів») – це аматорське малотиражне періодичне або неперіодичне видання (журнал, інформаційний бюлетень, фотоальбом, альманах тощо) .

Зробити історію України більш зрозумілою для дітей вирішили письменники Віталій та Дмитро Капранови. І видали мальовану «Історію незалежності України», що завершується 91-м роком. Книжка містить мапи, портрети історичних діячів і структуровану в таблиці хронологію, але більша її частина – комікси, які взялися втілювати художники з шести українських міст.[10]

Деякі автори-аматори створюють свої історії, поширюють їх у мережі Інтернет, або ж власноруч їх друкують і розповсюджують на тематичних фестивалях (як, наприклад, фестивалі, присвячені японській культурі, образотворчому мистецтву і т.п.).

Видавництво «9 Мир» створило таке молодіжне видання як всеукраїнський журнал мальованих історій «К9», у якому публікувались переклади творів авторів світового масштабу, а також українських художників. Журнал виходив з вересня 2003 року з позначкою «журнал взрослого отдыха», і був закритий у грудні 2010. Видавався «K9 Teenage», для підліткової та дитячої аудиторії і мережевий журнал «K9fan» – творіння для молодих талантів, які ще не потрапили на сторінки друкованого видання, але в яких редакція «К9» бачить потенціал і хоче їх підтримати.

Визначено дидактичну доцільність використання коміксів як ефективного засобу навчання. У 2007 році для зацікавлення молоді визвольною боротьбою Української повстанської армії влада Тернополя видала книжку з ілюстраціями «Україна в боротьбі» до 100-ї річниці від дня народження провідника УПА Романа Шухевича та 65-ї річниці від дня створення УПА. Ці комікси не призначені для продажу. Дві тисячі екземплярів передано місцевим бібліотекам і молодіжним громадським організаціям. Автор ілюстрацій Леонід Перфецький .

У вересні 2008 року Спілка української молоді презентувала в Україні збірку коміксів «Вбивства з наказу КДБ» (про організацію вбивства провідника ОУН Степана Бандери). Усі малюнки – роботи бельгійського художника, автор текстів – українець Омелян Коваль. Уперше комікси були надруковані ще 1978 року в журналі української діаспори «Крилаті». Спілка української молоді взялася перевидати історію до 100-річчя з дня народження Степана Бандери та його 50-их роковин .

Обидва журнали отримали як позитивні оцінки так і негативні відгуки і викликали невдоволення організацій ветеранів, політичних партій та художників .

Наприкінці 2009 року видавництвом «Перо» було випущено такі перекладені твори: «Бізенгаст» («Bizenghast»), «Warcraft. Легенди», («Warcraft. Legends»), «Зоряний шлях. До нових зірок» («Star Trek»), «Поцілунок вампіра: Кровні брати» («Vampire Kisses: Blood Relatives»), «Принцеса Аі. Поневіряння» («Princess Ai. Destitution»), «Персиковий пух» («Peach Fuzz»), «Ван-Вон Хантер», «Ангели ковчега». На даний час це єдині офіційні переклади манги українською мовою . Але ці видання, як і видання манги російського видавництва «Ексмо», не відрізняються міцністю скріплення: велика кількість сторінок не може бути скріплена простим склеюванням і під час довгого читання таке видання просто розвалюється.

Другим помітним коміксом — так само повноколірним, як і «Даогопак», — стала інтерпретація художником Юлієм Судаком роману Вадима Карпенка «Пригоди Марка та Харка» під назвою «Як Пиріг став Пирогом» (К.: Козаки, 2003). Це видання передбачало вже не так спільне прочитання з дітьми, як вуаєристське, сказати б, підглядання дорослих, бо твір просякнутий анекдотичним політично-злободенним гумором.

Наступна спроба прищепити українському читачеві смак до коміксів належить видавництву «Грані-Т»: 2007-го вийшло три випуски серії «Класні комікси», намальовані Н. Тарабаровою за мотивами хрестоматійних творів «Захар Беркут», «Кайдашева сім’я» та «Конотопська відьма». Назагал перспективна ідея полегшити життя школярам чомусь не набула розвитку.

Наступного, 2008-го, з’явився друком комікс за Шевченковим віршем «Мені тринадцятий минало» (К.: Книга), намальований Іваном Будзом, автором анімаційних фільмів. І в цьому випадку просування коміксів на українському ринку далі не пішло, попри гарний зразок, добре збалансований за показником «ціна—якість». У ці ж роки вийшло чимало «метеликів» за мотивами популярного мультсеріалу «Як козаки...». Та вершиною коміксової адаптації анімації стало видання «Лиса Микити» Івана Франка (К.: Фрески, 2008). Утім це багато в чому взірцеве видання — через брак видавничого досвіду фірми — незаслужено лишилося на марґінесах продажів.

Й нарешті, 2009–2010–го, київське видавництво «Перо» здійснило ліцензійне перевидання трьох японських коміксів-манґа, адресованих тінейджерам

На україномовному просторі, присвяченому інформаційній безпеці дітей і підлітків в мережі Інтернет, є інтерактивні комікси з теми інформаційної безпеки українською. Історії для дітей 7-10 років («Безмежний ліс» та «Нові друзі Ганнусі») та для дітей 11-14 років («Римська група», «Плутанина та інциденти», «Пошуки втікача»). На додаток до відомостей про інформаційну безпеку ці історії містять низку інтерактивних деталей – завдання та теми для розгляду, можливість вибору варіантів і т.п .

В Україні мистецтво «мальованих оповідок» активно розвивається, але комікси рідко виходять на широку публіку. Опитані Тижнем «коміксисти» наразі бачать два шляхи виживання. Перший – це «йти» в російські видавництва, адже вітчизняних зразків жанру в чистому вигляді практично ніде не друкують. Другий – ховатися в арт-підпіллі, котре квітне рясно в мережі й самвидаві. «Багато майстрів працюють із росіянами, і я теж схиляюсь до такої співпраці, – каже Ганна. – Річ не в грошах, просто хочеться займатись улюбленою справою. В них шукають авторів, а в нас вони є, натомість немає де друкуватися». На думку мангаки, наші видавці поки не зважуються на експеримент навіть попри те, що тема обіцяє прибуток. «Комікси будуть цікаві однозначно, але вони дуже боязко до цього ставляться, – переконана художниця».

«Україномовні комікси представлені ширше в андерграунді, офіційні видання, на жаль, надають перевагу російськомовному продукту – як і преса чи кінематограф, – каже Чебикін. – У нашій країні досі вважають, що ринок РФ ширший, тож випускати російською – економічно вигідніше, так товар можна реалізувати не лише вдома».

З огляду на непевний статус вітчизняних «мальованих історій», говорити про власну школу коміксу зарано. Однак це може бути нашою перевагою, вважає Пекельний Бульба. «Відсутність школи має свої плюси: не існує обмежень, – стверджує він. – Може, це і вплине на розвиток, на створення своєрідної течії в нас». Проте, на думку Олексія Чебикіна, школа української мальованої історії таки формується: «Наша школа справді дуже відрізняється від французької, російської, молдовської... Мені важко охарактеризувати ці особливості... Різниця в графічному матеріалі. Школа української графіки була завжди відмінна й відокремлена від європейської,

хоча корінням вона йде саме з Європи – перші її представники навчались у Німеччині, в Мюнхенській академії. Багато їх здобували освіту в Росії знову ж таки від художників, які дістали її в Італії. У Львові своя ситуація: вони й до 1920 року мали тісні стосунки з Польщею та Німеччиною, і це відчутно... Київська Русь дала свій симбіоз, коли поєдналась грецька школа, що прийшла з Візантії, зі скандинавським мінімалізмом і структурою. І в нас згодом з’явилося «реалістичне бароко», коли зображення ніби щільно переплетене з декоративним трактуванням: звідти наші примітивісти, яких ми знаємо. Українська графіка близька до латиноамериканської».

Представлений в Україні також політичний комікс – в такий спосіб розповіли історію вбивства Степана Бандери ентузіасти з «Союзу Української молоді в Україні». А відверто стьобний Інтернет-проект politskhema моделює сучасну політичну ситуацію у стилі граничного мінімалізму.

Вважаю, найкраще почати розповідь з професіоналів цієї справи і перерахування того, що вже вийшло друком. Мабуть, усі помітили помпезну появу першого тому повноколірного графічного роману «Даогопак» авторства Максима Прасолова, Олексія Чебикіна та Олега Колова. У

перспективі це тритомний мальований блокбастер про пригоди козаків-характерників із лицарського ордену магів і майстрів бойових мистецтв Запорізької Січі. Такий витвір мистецтва видало видавництво Nebeskey. (Інтерв’ю з Олексієм “Shakll” Чебикіним)

Друга книга цього ж видавництва – це «Чуб», автором якої є Олександр Ком’яхов. Ця мальована історія оповідає про Чуба Васильовича Чубенка – перцюватого козарлюгу-авантюриста, який у пошуках пригод подорожує просторами космосу в компанії штурмана-механіка коня Орлика.

А графічна новела одного з найвідоміших італійських митців авангарду Ігорта (Ігор Тувері) "Українські зошити (спогади про радянські часи)" - так називається контроверсійний комікс італійського митця Ігорта, присвячений трагедії Голодомору в Україні.

Також важливою подією для української комікс-сцени є вихід у світ була мальованої історії «Некромантійя» від автора Octane (інтерв’ю). Таємнича Некромантійа – це «край, що його милують суховії, батьківщина всіх некромантів цієї планети. Тут ніхто не боїться потрапити в пекло за свої діяння». Спочатку ця історія вийшла на папері російською мовою, але згодом автор переклала усі 270 сторінок на українську мову і виставила у вільний доступ в Інтернеті.

«Якщо перекласти слово “комікс” українською мовою – буде «кумедник». А ми не зовсім кумедні речі малюємо. Для себе взяли самостійну назву – графічна проза. Це європейський термін. Для українців по суті тут немає нічого нового. Бо якщо ви подивитися приміром на «Житіє Святих» – це саме текст з картинкою. В давні часи аби пояснити багато інформації для великої кількості людей використовували “візуальну мову», – каже Максим Прасолов.

«В Україні немає культури споживання графічної прози, – продовжує Прасолов. – Бо часто запитують чому “мальована” література така поширена у Франції, Бельгії, Скандинавії. А в Японії взагалі жити без манги не можуть. У нас треба щоб кілька поколінь виросли на мальованих історіях. Тоді це не сприйматиметься як щось низьковартісне. Хай будуть Бетмени, Людина-Павук. Але чому б нашим дітям не погратися і з козаками-характерниками». [21]