Розділ іі Теоретико - практичне дослідження коміксу в Україні

2.1 Історія українського коміксу

Можна сміливо сказати, комікс в Україні є споконвіку і він був улюбленим народним жанром. Початок українському коміксу поклали житія святих, традиційно зображувалися як комікс. Пізніше ця ідея трансформувалася на лубок – низку картинок за підписами «на злободенність». Свого часу лубок висів в практично кожної хаті.

Вважається, що комікси як жанр мистецтва виник у інших країнах. Проте його естетичні коріння можна знайти й в українській культурі. Проглядаються вони в лубке – жанрових народних картинках, що з’явилися на початку ХVІІ століття й заручились любов’ю та популярністю.

Перші лубки був у вигляді паперових ікон, біблійних картинок, на теми «Житія святих». Знаменитими майстрами їх були Павма Беринда, чернець Ілія, Василь Корінь. Такі лубки нерідко поширювалися у народі безкоштовно, за сприяння багатих монастирів. Пізніше з'явилися лубки з сюжетами на мирські, світські теми.

Нерідко лубки використовувалися й більш серйозних цілях (наприклад, лубок про Иллю Муромця, який роздавався у Києво-Печерської лаврі, служив хіба що закликом боротьбу з ворогами).[15]

Навіть коли Україна не знала слова «комікс» та прикладів мальованої історії з Європи, цей жанр у нас був присутній. Серед корифеїв – графік-ілюстратор Георгій Малаков. У дитинстві він вигадував зразки цього жанру – жив у Києві під окупацією, вифантазував героя, зображував сюжети про війну. Відомий художник Ігор Вишинський, який зробив багато ілюстрацій

до дитячої літератури, створював повноцінні комікси про друзів-художників. Придумував їм образи, кумедні ситуації, розповідав про уявну державу в центрі Європи, де були представники різних націй. Твір займав понад 300 сторінок. Зараз оригінал зберігається в його дружини, а ксерокопії – у друзів. Одним із прикладів «мальованої оповідки» є книжка «Україна в боротьбі», що розкриває історію УПА. Насправді видана брошура є вдалим передруком із діаспорської газети «Філадельфія» (США) 1953 року.

В Україні прийнято вважати, що жанр коміксу призначений тільки для дітей, підлітків. Можливо, причина криється в тому, що в країнах пострадянського простору довгий час відомі були тільки карикатурні жанри і дитячі комікси.

Довгі роки в Радянському Союзі комікс спочатку розглядався як щось західне, а тому капіталістичне. Це не означає, звичайно, що історій-коміксів взагалі не існувало в Радянському Союзі, зустрічалися вони досить часто – але тільки в дитячих виданнях, приміром у журналах «Мурзилка» або «Веселі картинки».

Історія про козака Максима Осу одного з найвидатніших майстрів жанру Ігоря Баранька подолала чималий шлях від бельгійського видавництва, де вийшла у світ французькою. Наступним пунктом стала Польща, й аж потім «Максим» повернувся «до рідних пенатів». Та й у Вітчизні вийшов спершу російською, і лише потім на прохання шанувальників з’явився україномовний варіант. «Ця оповідка виконана в стилі класичного нуарового детективу, – розказує Чебикін. – Зараз усі чекають, чи продовжить Ігор пригоди Максима Оси»