4. Психологічна культури юриста.

У розумінні суті професіоналізму юриста основним об'­єктом повинне виступати глибоке засвоєння психічно­го складу особи: інтелектуальних, вольових і емоційних якостей, даних людині природою і генетично нею зу­мовлених. У зв'язку з цим зупинимося на двох суттє­вих моментах. По-перше, щоб продуктивно здійснюва­ти будь-який вид діяльності, кожна людина повинна мати чітке уявлення про психічні особливості цієї діяльності, в першу чергу про власні психічні якості. Розуміння психічних явищ дозволяє індивіду правильні оцінити свої сильні і слабкі особисті якості, визначити індивідуальні особливості, вірно і свідомо спрямувати зусилля на розвиток позитивних і переборення негативних якостей. По-друге, треба враховувати, що вмінні вивчати власні психічні якості є передумовою і для вивчення психічного складу інших осіб. У сукупності це становить вихідне того особистого досягнення, яке називається психо­логічною культурою людини. Психологічна культура юриста — це рівень володіння психологічними знаннями, навичками і прийомами, зокрема автотренінгу та саморегуляції, а також розвитку власної волі та професійно-психологічних якостей. '

Зміст психологічної культури залежить від того, хто є її безпосереднім носієм. Власну специфіку має і психологічна культура юриста як спеціаліста.

Основні відомості про психологічну культуру юрис­та містяться у такій галузі психологічної науки, як правова психологія.

Правова психологія узагальнює засоби формування направлення психічної діяльності усіх учасників юридичної практики, вивчає психічні закономірності для їх найбільш успішного використання у мистецтві спілкування і прийнятті правильного рішення. Предметом вивчення правової психології є психічний склад суб'єктів юри­дичної практики, розташованих на різних рівнях. По-перше, психіка юриста як службової особи — лідера, на якого покладені функції здійснення власних повно­важень і організації оптимального режиму у розгляді юридичної справи. У даному ракурсі предметом ана­лізу виступає збагнення особистого психічного складу, а значить, і своїх психічних можливостей. По-друге, психіка усіх інших учасників розгляду юридичної справи, зацікавлених у її результатах: заявника, зви­нувачуваного, підсудного, свідка і т. ін. Таким чином, головним для лідера у юридичній практиці є вивчення психічного складу інших осіб, впровадження відповід­ної оцінки ситуації, котра склалася, для вибору опти­мальних засобів у правильному прийнятті рішення.

Така різнорідність предмета не тільки ускладнює зміст самої правової психології, а і передбачає необ­хідність спеціального виділення і облік особливостей психіки осіб, що мають соціальну владу, а значить, і глибокого дослідження психологічного механізму її іс­нування. Психологічний механізм впливу особливостей індивіда, що має владу, на результат діяльності — завжди проблема гострого соціального звучання.