Тема 4. Юридична практична діяльність. Характеристика окремих видів юридичної практичної діяльності.

Питання теми

1. Загальна характеристика юридичної практичної діяльності.

2. Характеристика окремих видів юридичної практичної діяльності.

3.Професійна відповідальність юристів.

Основні терміни теми: юридична практична діяльність, принципи, завдання та функції юридичної практичної діяльності, юридична практика, юридичні спеціальності, суддівська діяльність, прокурорська діяльність, слідча діяльність, адвокатська діяльність, нотаріальна діяльність, юридична консультативна діяльність, професійна відповідальність, дисциплінарна відповідальність юристів, Вища рада юстиції

Інформаційний блок.

1 Загальна характеристика юридичної практичної діяльності.

В попередніх темах ми розглянули наукову та освітню юридичну діяльність, їхню структуру, завдання, функції тощо. Крім зазначених видів юридичної діяльності юристи здійснюють прак­тичні дії, що мають ознаки, які відрізняють їх від інших видів соціальної діяльності.

В основі наукової та освітянської юридичної діяльності лежать дослідження політичної і правої системи суспільства.

Юридична наука визначає діяльність юристів, що мають відповідний інтелектуально - теоретичний потенціал, розробляють і створюють наукові цінності.

Юридична освітян­ська діяльність призначена для підготов-юридичних кадрів.

Юридична практична діяльність також пов'язана з правом, її сутністю є втілення норм права в соціальні відносини, вона здійснюється в рамках і на основі чинного законодавства. Їй притаманні: правовий захист безпеки і суспільного порядку, самоконтроль за критеріями законності, рівності, справедли­вості і практичності, дотримання принципу культури стосунків і поваги тощо. Крім того вона забезпечує досягнення в суспільстві і державі правової і загальної культури, що сприяє створенню цивілізованого правопорядку. Разом з тим, юридична наука і юридична освіта органічно пов'язані з юридичною практичною діяльністю. Юридична наука забезпечує юри­дичну практичну діяльність науковими висновками і рекомендаці­ями, а юридична освіта — компетентними кадрами. Механізм зв'язку всіх цих видів діяль­ності зорієнтований на право і зумовлений потребами суспільного розділу праці.

В свою чергу, юридична практична діяльність відрізняється від юридичної практики, правової поведінки, правовідносин, реалізації суб'єктивних прав та обов'язків, правової активності, правових форм соціальної діяльності тощо. Юридична практична діяльність ґрунтується на напрацюваннях та узагальненнях юридичної практики шляхом професійної діяльності юристів і відповідних державних органів. Взагалі, юридична практична діяльність є складовою юридичної практики, яка має більш широкий зміст. Термін «практика» грецького походження, що означає дію, діяльність, діяльне життя, досвід.

Юридична практика - це специфічна сфера визначеної нормативними актами практичної (правотворчої, правоохоронної, і правореалізаційної) діяльності суб'єктів права та сукупність напрацьованого ними практичного досвіду. Вона включає діяльність державних органів і професійних юристів та її ре­зультати. В основному це діяльність юристів - професіоналів по вирішенню будь – яких юридичних справ: захист прав фізичних та юридичних осіб, розгляд та вирішення звернень громадян, боротьба з правопорушеннями. Юридична практика може розглядатися як часткове її виявлення. Наприклад:

- практика судової, адвокатської, нотаріальної діяльності;

- практика наглядової діяльності прокуратури;

- практика боротьби з наркоманією, організованою злочинністю, корупцією;

- практика виховання правової культури серед учнівської молоді;

- практика роботи з попередження скоєння злочинів неповнолітніми, в сфері економічної діяльності, крадіжок особистого майна громадян тощо.

В Україні основними напрямами юридичної практики є:

- юридична практична діяльність;

- узагальнення ста­ну забезпечення законності та правопорядку в процесі правотворчої та правозастосовної і правоохоронної діяльності;

- уза­гальнення юридичної діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади України.

Зміст юридичної практики включає:

- суб'єктів як учасників прав, дій;

- завдання, мету, функції, методи та результати діяльності;

- внутрішню організацію ді­яльності ( процес, провадження, стадії, про­цедури та режими);

- зовнішню форму діяльності, що дістає вияв у правотворчих та правореалізаційних актах;

- зовнішні зв'язки діяльності, що характеризують­ся її соціальною цінністю, призначенням, ре­зультативністю та ефективністю.

Узагальненням стану забезпечення законно­сті й правопорядку в процесі правотворчої, правореалізаційної та правоохоронної діяльності зай­маються різні державні органи. Узагальнення по Україні в цілому та по регіонах здійснюють Генеральна прокуратура України і підпорядковані їй прокуратури на місцях. Судову діяльність, діяльність правоохоронних органів узагальнюють Верховний Суд України, вищі спеціалізовані су­ди, касаційні та апеляційні судові інстанції.

В ком­петенції судів загальної юрисдикції — контроль за законністю діяльності правоохоронних органів при реалізації ними своїх повноважень у здійс­ненні правосуддя. Центральні структури системи правоохоронних органів здійснюють контроль та узагальнюють юридичну практику щодо додержання закон­ності та зміцнення правопорядку підлеглими підрозділами. Узагальнення юридичної діяльності законодавчих і ви­конавчих органів та Конституційного Суду України — прерогатива са­мих цих органів.

Таким чином, юридична практична діяльність, як складова юридичної практики є професійно - практичною правовою діяльністю юристів і відповідних державних органів по вирішенню конкретних життєвих ситуацій, в ході якої реалізуються права та обов’язки суб’єктів права, вирішуються спірні ситуації, втілюється справедливість в суспільстві.

Юридична практична діяльність складається з певних відносно відокремлених юридичних дій, які здій­снюються в процесі виконання професійних функ­цій різними категоріями юристів. Зокрема, до них доцільно віднести ведення юридичної справи, тлумачення правових текстів, юридичну допомогу (юридичну консультацію та представництво інтересів суб'єктів права) тощо.

Значне місце в діяльності юристів займає ведення юридичних справ та приймання незалеж­ного професійного рішення щодо їх вирішення. Юридична справа — це життєвий випадок, який існує у виг­ляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка вимагає розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.

Ведення юридичної справи:

- включає в себе пошук, аналіз, узагальнення і оцінку юридичних фактів;

- тягне за собою правові наслідки;

- має офіційний характер;

- здійснюється уповноваженими на це органами й посадовими особами держави, а також приватними юристами, які мають відповід­ну компетенцію, діяльність яких суворо регламентується законом, здійснюється у певних процедурах.

Ведення справ має декілька стадій. На перших стадіях веденняюридичної справи встановлюються фактичні обставини справи, здійсню­ється правова кваліфікація, в результаті якої визначається коло обставин (предмет доказування), вибирається правова норма. Процес ведення юридичної справи завершується її рішенням, в якому містяться конкретні приписи або встановлюються права і обов'язки суб'єктів соціальної ситуації. Рішення з юридичної справи формально закріплюється, як правило, у письмовій формі в особливому документі — акті застосування або договорі. Виконання рішення з юридичної справи передбачає добровільні дії щодо втілення прав і обов'язків, що конкретизовані в ньому. Проте, в окремих випадках необхідні додаткові дії примусового харак­теру, спрямовані на виконання цього рішення, кожне з яких є самостійним процесом застосування правових норм, що містить встановлення фактичних обставин, вибір і аналіз юридичних норм, винесення рішення.

Важливою особливістю практичної діяльності юриста є його спроможність тлумачення правових актів.

Юридичне професійне тлума­чення (інтерпретація) правових актів — це діяльність юриста щодо встановлення змісту нормативних і індивідуальних приписів, усвідомлення в них волі законодавця. Воно складається зі з'ясування змісту правових правил для себе, роз'яснення їх для інших суб'єктів й здійснюється в реалізації юридичних норм, у систематизації законодавства, в процесі правотворчості, а також у науковій діяльності й викладанні юридичних предметів у навчальних закладах. Тлумачення в юридичній практиці має спеціально-юридичні особливості, пов'я­зані з використанням засобів і прийомів юридичної техніки - особливої термінології, юридичних конструкцій, засобів форму­лювання правових правил, тому адекватне виявлення і роз'яснення змісту правових текстів вимагає відповідних юридичних знань і навичок.

За методами роз'яс­нення правових норм юридичне професійне тлума­чення є офіційним і неофіційним. Перше є обов'язковим для невизначеного кола осіб і має назву нормативного або тільки для даного конкретного випадку (казуальне). Друге не має формального значення і юридичної сили.

Особливе місце в практичній професійній діяльності юриста займають юридичні послуги - різновид соціальних послуг, які полягають у наданні правової допомоги, сприянні застосуванню державного примусу і реалізації прав, відповідаль­ності органів або осіб, які вдаються до проти­правних дій щодо окремих громадян, засвідченні юридичних фактів і оформленні правових документів, проведенні юридичних експертиз (у т. ч. судових і науково-правових) тощо. Надаються на договірних або бездоговірних засадах за плату чи безоплатно адвока­тами, нотаріусами, юридичними фірмами, юрис­консультами, судово - експертними установами та іншими уповноваженими суб'єктами (особами). Правове регулювання відносин у сфері юридичних послуг здійснюється на основі Законів України «Про адвокатуру» (1992), «Про нотаріат» (1994), «Про судову експертизу» (1994), «Про соціальні по­слуги» (2003) та інших нормативно - правових актів про юридичне обслуговування.

В процесі своєї діяльності юристу часто доводиться надавати юридичну допомогу – (сукупність заходів що­до надання на платній або безоплатній основі відповідних правових послуг) громадянам, службовим особам, організаціям, підприємствам, установам тощо.

Юридична допомога має на меті правильну орієнтацію вищезазначених суб’єктів у чин­ному законодавстві, різноманітних правових ситуаціях, захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у судах й інших органах державної влади та місцевого самоврядування, виховання звички свідомого виконання правових норм, зміцнення закон­ності й правопорядку.

Відповідно до ст. 59 Конституції України ко­жен має право на юридичну допомогу і є вільним у виборі захисника своїх прав та інтересів. Юридична допомога здійснюється у формі усних або письмових юридичних консуль­тацій, складанні відповідних процесуальних та інших документів, представництва юристом інтересів юридичних і фізичних осіб в суді, органах державної влади тощо.

Юридична консультація (лат. соnsultatio — нарада, обговорення, звернення за по­радою) - консультація, порада, роз'яснення, що на­даються професійними юристами фізичним та юридичним осо­бам з юридичних питань. Як правило, необхідність консультації з правових питань виникає тоді, коли існують протиріччя, суперечності або непорозуміння між висновками різних фахівців. Така консультація перед­бачає оцінку:

- ситуації, в якій перебуває суб'єкт права;

- правових підстав та правомірних варіантів і альтернатив її вирішення.

Обґрунтована, відверта та неза­лежна професійна консультація з правових питань надається юристом як на прохання суб'єкта права, так і в інте­ресах суб'єкта права за власної ініціативи. Надаючи консуль­тацію з правових питань, юрист повинен враховувати не тільки правові, але й інші моральні, економічні, соціальні й політичні фак­тори, що можуть бути важливими для становища суб'єкта права. Юридична консультація є також однією з організаційних форм деяких видів юридичної діяльності, визначеної законодавством Украї­ни. Наприклад, адвокати надають консультації та роз'яснення з юридичних питань, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру.

Одним із різновидів юридичних послуг є представництво юристом інтересів юридичних і фізичних осіб, яке здійснюється відповідно до чинного законодавства. Ця послуга надається на договірних або бездоговірних засадах за плату чи безоплатно адвока­тами, юридичними фірмами та іншими уповноваженими суб'єктами (особами). Юристи представляють інтереси суб’єкта права у юридичних справах в різних державних та недержавних органах, установах, органі­заціях. Вони роблять усні заяви, подають скарги, позови та інші необхідні документи, що містять відомості про юридичні факти або формулюють питання і висувають докази з юридичних справ. Сфери повноважень та види дій юриста щодо представництва інтересів суб'єкта права різні при веденні кримінальних, цивіль­них чи інших юридичних справ. Угода щодо сфери представницьких послуг повинна відповідати нормативно-право­вим актам, нормам професійної юридичної поведінки.

Сьогодні в Україні нагальною необхідністю є правова просвітницька діяльність серед населення, формування правової свідомості громадян, забезпечення законності і правопорядку в державі.

Тому обов'язок юриста полягає не тільки у наданні юридичних послуг громадянам, а й у правовому вихованні громадян, висвітленні серед населення стану криміногенної обстановки в державі та окремих її регіонах, причин скоєння злочинів, фактів кримінальної практики юристів, ознайомлення зі способами правомірного захисту від протиправних дій окремих суб’єктів.

У цьому зв'язку важливого значення набуває правове виховання громадян.

Правове виховання громадян - система формування правової свідомості і правової культури населення, яке е визначальним фактором у забезпеченні законності і правопорядку. В Україні правове виховання громадян здійснюється шляхом правової освіти і правової діяльності.

Правова освіта - один з головних елементів формування правової культури і правової свідомості населення, є складовою системи освіти в цілому. Вона становить комплекс державних та інших заходів, спрямованих на досягнення мети правової освіти. Набуття громадянами України необхідного мінімуму правових знань забезпечується розгалуженою мережею загальноосвітніх та спеціалізованих навчально - виховних закладів незалежно від форм власності, широким правовим інформуванням через ЗМІ та культурно - світні установи.

Правова освіта здійснюється:

- у дошкільних виховних установах, школах та інших закладах освіти;

- на курсах і в інститутах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів;

- на підприємствах, в установах і організаціях;

- через засоби масової інформації;

- шляхом правової самоосвіти громадян тощо.

В Україні періодично приймаються урядові програми правової освіти населення. Вони здійснюються під егідою Міністерства юстиції та Міністерства освіти та науки України. В сучасний період правова освіта здійснюється на основі Національної програми правової освіти населення (затверджена Президентом України 18. X. 2001). Програму правової освіти населення Сумської області на 2007-2010 роки” реалізується згідно з розпорядженням голови обласної державної адміністрації № 433 від 18.07.2007 року.

Програми передбачають створення необхідних умов для набуття широкими верствами населення правових знань і навичок у їх застосуванні, забезпечення доступу громадян до джерел інформації правової, а також визначають основні напрями правоосвітньої діяльності та першочергові заходи щодо їх реалізації.

З метою координації і метод. забезпечення правової освіти утворено Всеукраїнську міжвідомчу координаційно - методичну раду з правової освіти населення, яка є постійно діючим дорадчим органом при Мін'юсті України. Головою ради за посадою є міністр юстиції. Рада діє на основі Положення про неї

Правове виховання громадян шляхом правової діяльності здійснюється у виді:

- надання громадянам правових послуг громадськими та благодійними організаціями, правоохоронними органами;

- правового консультування;

- інших цілеспрямованих дій з метою формування у людей правових ідей, уявлень, традицій, оцінок, моделей норм поведінки.

2.Характеристика окремих видів юридичної практичної діяльності.

Існують різні види класифікацій юридичної практичної діяльності. Юридична практична діяльність різниться за змістом, функціями, її об’єктами та суб’єктами, професійними якостями. Однією з найпоширенішої класифікації юридичної практичної діяльності є поділ її на види залежно від змісту окремих юридичних професій і спеціальностей.

З урахуванням вимог сучасного ринку праці сферою професійно - практичної діяльності юристів в Україні є:

- індивідуальна адвокатська діяльність

- нотаріальна діяльність;

- діяльність державної виконавчої служби;

- слідча діяльність і забезпечення безпеки;

- управління і нагляд у сфері оподаткування;

- діяльність судів загальної юрисдикції;

- діяльність органів прокуратури;

- діяльність органів юстиції;

- діяльність системи по виконанню покарань;

- охорона й забезпечення громадського порядку;

- діяльність юридичних служб підприємств, організацій, установ;

- оперативно-розшукова діяльність);

- діяльність системи соціального забезпечення;

- правозахисна діяльність;

- міжнародна юридична діяльність та інші.

Всі ці та інші (не перелічені тут) види юридичної практичної діяльності будуть розглядатися при вивченні різних юридичних дисциплін протягом усьо­го навчання в університеті.

Юристи-професіонали працюють : у Верховній Раді України, в судовій системі, в органах Міністерства юстиції, Антимонопольного комітету, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, Департаменту виконання покарань, Державної податковій служби, місцевих органах виконавчої влади та самоврядування, юридичних службах і установ і організацій недержавної форми власності, комерційних організаціях, союзах (колегіях) осіб вільної професії (наприклад, колегії адвокатів) і спеціалізованих юридичних фірмах, в закладах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпечен­ня (наукових й освітніх закладах, юридичній пресі, інформаційних фондах) тощо.

Як бачимо діяльність юристів дуже багатогранна. Тому ми зупинимося лише на деяких, основних видах юридичної практичної діяльності.

Найбільш значущим видом юридичної практичної діяльності є суддівська діяльність – практична діяльність суддів згідно з чинним законодавством. Вона відокремлюється від інших видів по цілому ряду показників, в тому числі по історії становлення, ролі у юридичному процесі тощо.

Професія судді є однією з найбільш складних юридич­них професій.

Суддя — посадова особа держави, що є носієм судо­вої влади. Суддя наділений повноваженнями здій­снювати правосуддя і діє на про­фесійних засадах. Він виносить від імені держави остаточне рішення в юридичній справі. В Україні пра­вовий статус суддів визначається Конс­титуцією України (ст. 126—131), за­конами України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р., «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. та іншими нормативно – правовими актами.

Закони встановлюють загальні вимоги до кандидатів на посаду судді.

Суддею може бути громадянин, який досяг певного віку, має вишу юридичну освіту, певний стаж роботи в галузі права, постійно проживає в країні і володіє державною мовою. До суддів спеціалізованих судів висуваються додаткові вимоги щодо відповідної спеціалізації та стажу роботи. На посаду судді не може бути призначена чи обрана особа, яка визнана судом обмежено дієздатною чи недієздатною, або має хронічне психічне чи інше захворювання, що перешкоджає виконанню обов'язків судді, або щодо якої провадиться дізнання, досудове слідство чи судо­вий розгляд кримінальної справи, або яка має не зняту чи не погаше­ну судимість.

Конституція встанов­лює такі основні принципи стату­су судді: незалежність, незмінюваність, недоторканність, несумісність поса­ди судді з деякими іншими видами діяльності, зміст яких конкрети­зується законами.

Незалежність судді полягає в тому, що при здійсненні правосуддя він незалежний від будь-якого впливу, нікому непідзвітний і підкоряється тільки закону. Суддя повинен приймати рішення не піддаючись ніякому зовнішньому тиску, ніяким обіцянкам або спокусам з боку зацікавлених осіб, навіть не звертаючи увагу на прохання або вимоги представників владних структур. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, юри­дичні особи зобов'язані поважати незалежність судді і не посягати на неї. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суддю у будь-який спосіб, ви­яви неповаги до нього забороняються.

Незмі­нюваність судді полягає в тому, що він призначається або обирається на посаду безстроково і перебуває на ній, як правило, до досягнення пев­ного віку. Раніше суддя може бути звіль­нений з посади органом, що його призначив або обрав, лише за ста­ном здоров'я, у разі порушення при­сяги або вимог щодо несумісності, припинення громадянства, набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього, виходу у відставку чи звільнення за власним бажанням.

Недоторканність судді по­лягає в тому, що він не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Несумісність посади судді з де­якими іншими видами діяльності означає, що суддя не може мати предс­тавницького мандата, обіймати будь-які інші оплачувані посади, ви­конувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та твор­чої. Судді не можуть належати до політичних партій, брати участь у будь-якій по­літичній діяльності. Заборона участі в політичній діяльності спрямована на забезпечення незалежності судді, унеможливлення впливу на нього тих чи тих політичних сил. Відповід­но до закону судді користується низ­кою пільг.

Суддя може розглядати справи одноосо­бово, у складі колегії суддів, разом з народними засідателями, у складі суду присяжних. Суддя який розглядає справу одноособово, діє як суд. При ухваленні рішення суду суддя керується внутрішнім переконанням, що ґрунтується на вимогах закону.

Конституція України передбачає, що у визначе­них законом випадках правосуддя в Україні здійснюється за участю присяжних. Суд присяжних один із демократичних інсти­тутів судової системи, що втілює принцип участі народу у здійсненні правосуддя. Він розглядає, як правило, сер­йозні кримінальні справи по першій інстанції, і його рішення не підлягають апеляційному оскарженню.

Діяльність суддів в загальному плані - це не тільки втілення в життя духу і букви закону, відновлення порушеного права, а ще і втілення соціальної справедливості, підтримка та забезпечення загальносоціальних цінностей.

Судді працюють в Конституційному Суді України та в судах загальної юрисдикції. Головне завдання судів – винесення рішення в юридичній справі на

Підставі глибокого та всебічного дослідження всіх доказів відповідно до чинного законодавства.

Конституційний Суд України — єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів Ук­раїни. Правовий статус суддів Конституційного Суду України виз­начається Конституцією України (ст. 147—153) і Законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р.

Основне призначення судів загальної юрисдикції — здійснення правосуддя шляхом розгляду та вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, господар­ських, адміністративних та інших справ, відновлення порушеного права, відшкодування збитку, притяг­нення до відповідальності винних осіб, подолання перешкод на шляху реалізації права або законного інтересу. Суди загальної юрисдикції поділяються на за­гальні, які розглядають і вирішують кримінальні і цивільні справи, та спеціалізовані (адміністративні, господарські та ін).

Адміністративні суди роз­глядають спори щодо оскар­ження рішень, дій чи бездіяль­ності суб'єктів владних пов­новажень (в першу чергу ор­ганів державної влади та міс­цевого самоврядування), спо­ри між суб'єктами владних пов­новажень з приводу їх реаліза­ції тощо.

Господарські суди розглядають господарсь­кі спори, що виникають між юридичними особами, державними орга­нами і підприємствами, комерційними і некомерційними організаціями, а також громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Крім господарських спорів, розглядаються також справи про банкрутство та деякі інші, визначені Господарським процесуальним ко­дексом.

Прокурорська діяльність - це вид практичної юридичної діяльності, що пов’язана з діяльністю органів прокуратори (лат. рrосurаrе — піклуватися) — спеціальних державних правоохоронних органів (єдиною системою органів), до компетенції яких входять порушення кримінальних справ, підтримання обвинувачення, представництво інте­ресів громадян і держави в судовому процесі, нагляд за до­триманням законів органами, що проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання й досудове слідство, на­гляд за дотриманням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обме­женням особистої свободи громадян, нагляд за додер­жанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органа­ми виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Закон України "Про прокура­туру" в ст.5 також визначає ряд основних функцій прокуратури, частина з яких сьогодні втратила своє значення або згідно з пунктом 9 "Перехідних положень" Консти­туції України має тимчасовий, перехідний характер.

Зокрема, "Перехідні положен­ня" Конституції передбачають, що прокуратура продовжує виконува­ти відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до вве­дення в дію законів, що регулю­ють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування сис­теми досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

Законодавство України забороняє покладати на прокуратуру України функції, не передбачені чинним законодав­ством.

Прокурор - це посадова особа органів про­куратури, яка у відповідності з Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.91 р. поклика­на здійснювати вищий нагляд за дотриманням та правильним застосуванням законів органами державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоуправління, політичними пар­тіями, громадськими організаціями, підприємствами, установа­ми, організаціями незалежно від форм власності, підпорядко­ваності посадовими особами та громадянами. Повноваження прокурора залежать від визначеного конституцією або спеціальним законом обсягу компе­тенції прокуратури. В Україні правовий статус прокурора визначається Конститу­цією України (ст. 121 —123) та Зако­ном України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

На посаду прокурора признача­ються громадяни України, що мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості. Це особа, яка відповідає перед державою за стан законності, є її охоронцем, здійснює вищий нагляд за її дотриманням.

Діяльність прокурора багатогранна, вона пов’язана як з роботою державних органів, так і захистом інтересів та прав громадян. Саме тому важливо, щоб нагляд був активним та принциповим, щоб жодне порушення закону не залишалось без реагування. З метою припинення, усунення правопорушень, відновлення порушень прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних підстав правомочний винести протест або по­дання на незаконний акт, порушити кримінальну справу, дисциплінарне переслідування, притягти винних до адміністра­тивної відповідальності, пред’явити у суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підмі­няти органи відомчого управління та контролю. Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру.

Важливе місце в практичній діяльності юристів займає діяльність органів дізнання і досудового слідства.

Досудове слідство - стадія кримінального процесу в ході якої органи дізнання й досудового слідства виконують перед­бачені кримінально-процесуальним законом дії і прийма­ють рішення щодо збору, перевірки й оцінювання доказів, швидкого і повного розкриття злочинів, притягнення обвинуваче­них осіб, що їх вчинили; вживають заходи для запобіган­ня злочинам, з'ясування й усунення причин та умов, що сприяють вчиненню злочинів, а також заходів, які забез­печують відшкодування збитків, завданих злочином. В ході їх діяльності з'ясовуються й вивчаються обставини, котрі пом'якшують відповідальність обвинуваченого чи звільняють його від відповідальності. Матеріали досудового слідства пода­ються до суду.

Дізнання - діяльність, яка полягає у проведенні оперативно-розшукових заходів (по­шук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб і груп) з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили, припинення правопорушень та притягнення винних до кримінальної відпо­відальності. Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки; органи управління Військової служби правопо­рядку у Збройних Силах України та командири військових частин, з'єднань і установ; митні органи; начальники установ виконання покарань, слідчих ізолято­рів, лікувально-трудових профілакторіїв; органи державного по­жежного нагляду; органи охорони державного кордону; капітани морських суден, які перебувають у далекому плаванні.

Найчастіше дізнання здійснюють оперуповноваженні служб карного розшуку, боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх, боротьби з незаконним обігом наркотиків органів внутрішніх справ тощо. Це працівники міліції, які розкривають злочини, розшукують зло­чинців, допомагають слідчим розслідувати злочини, виконують ро­боту, пов'язану із запобіганням вчинення злочинів.

Орган дізнання за на­явності ознак не тяжкого злочину порушує кримінальну справу і проводить слідчі дії до встановлення особи, що його вчинила, а потім через прокурора передає справу слідчому. У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому че­рез прокурора після проведення невідкладних слідчих дій.

Слідча діяльність це – специфічний вид юридичної практики в провадженні посадовими особами (слідчими) ор­ганів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, податкової міліції досудового слідства у кримінальному процесі.

Проведення досудового слідства кількома відомствами зумовлене різним характером кримінальних справ, їх значущістю для суспільства.

Основне призначення слідчої практичної діяльності — проводити досудове роз­слідування кримінальних злочинів для наступного їх розгляду в судах.

Слідчий готує кримінальну справу для подальшого розгляду її в суді. Ця підготовка полягає в тому, що слідчий визначає, чи є конкретний випадок злочином. Якщо це злочин, то слідчий встановлює осіб, які скоїли його або причетні до його скоєння, а також обставини скоєння злочину. Після завершення попереднього слідства слідчий передає кримінальну справу до суду, де здійснюється судове слідство, перевіряються і підтверджуються дані генерального слідства. Потім суд виносить виправдні або обвинувальні вироки і визначає конкретну міру покарання винного. Слідчі призначаються на посаду у вста­новленому законом порядку і по­винні відповідати певним вимогам професійного (юридична освіта, стаж юридичної роботи) і морально­го (відсутність судимості, бездоган­на репутація та ін.) характеру, які встановлюються законом.

Поста­нови слідчого є обов'язковими для всіх посадових осіб і громадян. Слідчий має право давати органам дізнання до­ручення і вказівки про проведення розшукових та слідчих дій у роз­слідуваних ним справах і вимагати від органів дізнання допомоги в ок­ремих слідчих діях. За скоєння правопорушень працівники слідства на підставі відомчі статутів та норм чинного законодавств несуть юридичну відповідальність у повному обсязі, не користуючись ніякими пільгами. В разі слідчої вони заподіюють збитки громадянинові. У цих випадках держава бере на себе обов'язок відшкодування шкоди у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, п переднього слідства, прокуратури і суду.

Свою специфіку має адвокатська і нотаріальна діяльність.

Адвокатська діяльність – забезпечення адвокатами права на захист від обвинувачення й надання ними правової допомоги громадянам та юридичним осо­бам при вирішенні справ у судах та інших державних ор­ганах.

Правовий статус адвоката визначається Законом України "Про адвокатуру" (1992) та іншими актами.

Адвокат - громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити та одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, прийняв присягу адвоката України. Адвокати не можуть працювати у суді, прокуратурі, державному нотаріаті органах внутрішніх оправ, служби безпеки, державного управління, а також мати судимість.

Особливість роботи адвоката полягає в тому, що на відміну від слідчого, прокурора, судді, які захищають інтереси держави, він захи­щає інтереси своїх клієнтів, виконує дії відповідно до їх доручень.

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» адвокатська діяльність покликана сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу правову допомогу. Вона здійснюється на принципах верховенства права, незалежності, демократизму гуманізму і конфіденційності. Ця діяльність не є підприємницькою, в результаті адвокатської діяльності не ут­ворюється прибуток. Вона не належить до сфери вико­нання робіт чи надання послуг, а становить самостійний, передбачений Конституцією України, вид діяльності — надання правової допомоги. Зберігаючи свою незалежність від держави адвокати можуть займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкривати власне адвокатське бюро, об'єднуватися у колегії адвокатів, контори, фірми та інші адвокатські об'єднання.

Основне призначення адвоката: надання консультацій і роз'яснень із юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; засвідчення копій документів у справах, які він веде; здійснення пред­ставництва в суді, інших державних органах; надання юридичної допомоги підприємствам, установам, ор­ганізаціям; здійснення правового забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян та юридичних осіб; виконання передбачених кримінально-процесуальним законодавством обов'язків у процесі дізнання та досудового слідства. Адвокат може здійснювати й інші види адвокатської діяльності, передбачені законодавст­вом. При цьому він може запитувати й отримувати будь-які документи або їхні копії, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом. Адвокат може отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства, доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та одержувати на них відповіді, бути присутніми і давати пояснення при розгляді своїх клопотань і скарг та виконувати інші дії, передбачені законодавством.

Значне місце в роботі адвоката займає його участь у попередньому і судовому слідстві, де він забезпечує дотримання прав підозрююмого, звинуваченого, підсудного а також змагальний судовий процес, який передбачає всебічність, повноту і об'єктивність розгляду справи.

Захищаючи клієнта, адвокат під час кримінального процесу дає йому юридичні поради, складає прохання органам слідства і суду. Окрім того, виступає на судовому засіданні, передає докази невин­ності чи пом'якшення вини підсудного. Особливість роботи адвоката полягає в тому, що його відносини з клієнтом будуються на основі до­говору доручення, за яким адвокату доручається вести справи клієнта.

Виконуючи свої професійні обов’язки, адвокат зобов'язаний застосовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, не використовувати свої повноваження на шкоду особам, в інтересах яких прийняв доручення, не відмовлятися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та не розголошувати адвокатську таємницю. Законом забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність. Не може бути внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, а також винесено окремо ухвалу суду щодо правової позиції адвоката у справі. Адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, а видане свідоцтво анульоване у випадках: засудження адвоката за вчинення злочину; обмеження судом дієздатності адвоката або визнання його недієздатним; втрати громадянства України; грубого порушення вимог законодавчих актів, які регулюють діяльність адвокатури, присяги адвоката України.

Нотаріальна діяльність - вчинення нотаріальних дій нотаріусом. Нотаріальні дії пов'яза­ні з перевіркою достовірності документів, виконання дій, що підтверд­жують їх реальність, і на основі цього надання їм юридичної сили.

Нотаріус (лат. notarius - писар, стенограф, секретар, від nota — знак, літера) - особа, яка уповноважена державою здійснювати нотаріальні дії і працює у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державний нотаріус) або займається приватною нотаріальною діяльністю (приватний нотаріус). Основне призначення нотаріуса — складання й оформлення нотаріальних актів та інших документів, передбачених законодавством, яким громадяни або організації хочуть надати достовірний характер. Дії, що виконуються у присутності нотаріуса, набирають характеру достовірності, істинності (наприклад, заповіт, що передається нотаріусу). Окремі юридичні дії вважаються здійсненими тільки в разі під­твердження нотаріусом (наприклад, купівля-продаж автомобіля).

В Україні правовий статус нотаріуса визначено Законом України «Про нотаріат» від 2 вересня 1993 р. Згідно з ним нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і пройшов стажування протягом 6 місяців у державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса, склав кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право на заняття нотаріальною діяльністю.

Нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадсь­ких підприємств і організацій, вести підприємницьку й посередницьку діяльність, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладаць­кої і наукової у вільний від роботи час (ст.3). Права та обов'язки нотаріуса встановлено ст. 4 і 5 закону.

Для виконання своєї функціональної діяльності нотаріус має право: вимагати від юридичних осіб подання відомостей і документів, необхідних для вчинення нотаріальних дій; складати проекти угод і заяв; виготовляти копії документів та виписки з них, а також давати роз'яснення з питань вчинення нотаріальних дій і консультації правового характеру.

Нотаріус зобов'язаний: вчиняти нотаріальні дії відповідно до закону і складеної ним присяги; сприяти громадянам та організаціям у здійсненні їхніх прав і захисті закон. інтересів; роз'яснювати їм їхні права та обов'язки, попереджати про прав. наслідки нотаріальних дій, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; зберігати в таємниці відомості, одержані ним у зв'язку з учиненням нотаріальних дій; відмовляти у вчиненні нотаріальних дій у разі їх невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Нотаріуси можуть об’єднуватися у регіональні, загальнодержавні і міжнародні спілки та асоціації, що діють відповідно до своїх статутів. Законність діяльності нотаріусів, захист прав заінтересованих осіб забезпечується правом останніх на оскарження у суді нотаріальних дій у відмові у вчиненні таких дій.

Законність діяльності нотаріусів, захист прав заінтересованих осіб забезпечується правом останніх на оскарження у суді нотаріальних дій у відмові у вчиненні таких дій.

Значна кількість юристів працюють в юридичних службах підприємств, організацій, установ, в юридичних фірмах.

Правові засади організації та діяльності юридичної служби визначаються Законом України «Про держав­ну службу» (1993), Указом Президента Украї­ни «Про деякі заходи щодо зміцнення юри­дичних служб державних органів» від 11.ХП 2001, Загальним положенням про юридич­ну службу міністерства, іншого центрально­го органу виконавчої влади, державного під­приємства, установи, організації (затв. КМ України 27.VIII 1995), Постановою КМ України «Про вдосконалення організації правової роботи в міністерствах, інших центральних органах ви­конавчої влади» від 14.ХІІ 2001, а також іншими нормативно - правовими актами, в тому числі локальними.

Діяльність юридичних служб полягає у практичному застосуванні законодавства та юридичному обслуговуванні діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, уста­нов, організацій та інших суб'єктів права державного і недержавного секторів економіки країни. Виконан­ня завдань і функцій юридичної служби особами, які зай­мають відповідні посади в державних органах та одержують зарплату за рахунок державного бюдже­ту, є державною службою. У центральних органах виконавчої влади, на державних та інших підприємствах, в установах, організаціях юридична служба функціонує, як правило, або у вигляді самостійних структурних підрозділів (відділів, де­партаментів, секторів, бюро, груп тощо) або у вигляді посади юрисконсульта відповідної кате­горії.

Юридичний відділ - структурний підроз­діл виконавчого апарату (адміністрації) міністерства, відомства, підприємства, організації або уста­нови, що здійснює їх юридичне обслуговуван­ня. Складається з працівників, як правило, з вищою юридичною освітою і досвідом практичної роботи.

Юрисконсульт (лат. juris consulotus— правозна­вець) — працівник юридичної служби державної чи недер­жавної організації, устано­ви, який виконує функції правового забезпечення їх діяль­ності. Він здійснює контроль за законністю наказів і розпо­ряджень адміністрації в межах її компетенції, бере участь у складанні договорів та угод, які укладаються з іншими підприємствами, організаціями; інформує співробітників про чинне законодавство, надає їм правову допомогу; ве­де в судах і господарських судах справи, в яких ор­ганізація виступає як позивач або відповідач, тощо. Робота юрисконсульта близька до роботи адвоката: вони дають консультації, складають необхідні юридичні документи, виступають у суді. Особливість роботи юрисконсульта полягає в тому, що він нама­гається запобігти можливим правопорушенням у власній організації.

Основні завдання юридичної служби:

- організація правової робо­ти в установі, зак­ладі та підприємстві, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання неви­конанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів;

- активне використання правових заходів для поліпшення господарської діяльності, боротьби з безгосподарністю, поліпшення економічних показ­ників діяльності підприємств, установ та ор­ганізацій.

З метою виконання цих завдань юридична служба безпосередньо здійснює такі функції:

- забезпечує правильність виконання законів та підзаконних актів; бере участь у розробці ло­кальних нормативних актів (наказів, правил внутрішнього трудового розпорядку, положень про структурні підрозділи, інструкцій тощо), у підготовці та укладенні договорів і контролі за їх вико­нанням; веде претензійну та позовну робо­ту; здійснює представництво в органах державної влади, судах ;

- слідкує за додер­жанням норм труд, права; організовує і прово­дить роботу з підвищення рівня правових знань працівників і надає їм юридичні консультації.

Юристи працюють також в юридичних фірмах - організаціях, які здійснюють надання різноманітних правових послуг та юридичної допомоги. Вони утворюються і функціонують у формі приватного чи іншого підприємства, про­стого товариства (партнерства), товариства з обмеженою відповідальністю тощо і об'єднують у своєму складі адвокатів, спеціалістів (юрис­тів) та співробітників з-поміж обслуговуючо­го персоналу. Діють на підставі статуту або іншого установчого документа і наділені правами юридичної особи. Можуть бути універсальними або спеціалізованими.

Основними напрямами діяльності та формами ро­боти юридичних фірм є разові юридичні послуги або їх надання на підставі довгострокових договорів чи абонентського правового обслуговування, юридичного супроводження адміністративних, цивільних, трудових і господарських спо­рів, юридичного обслуговування ділових перегово­рів і представництво інтересів юридичних і фізичних осіб у судах, інших державних органах, установах, під­приємствах, організаціях тощо. Існують юридичні фірми, які спеціалізуються на певних видах юридичної діяльності та правової допомоги

Своє­часне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (нотаріату, господарських, товариських і третейських судів та інших відповідно до законів України відноситься до діяльності Державної виконавчої служби. Працівники органів виконавчої служби називаються державними виконавцями. Державний виконавець - посадова особа, яка провадить примусове виконання рішень і постанов суду в цивільних справах, вироків, ухвал та постанов суду в кримінальних справах у частині майнових стягнень, а та­кож постанов інших органів, що підлягають виконанню. Вони є основними учасниками виконавчого проваджен­ня — сукупності дій, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що здійснюються на основах і в межах повноважень, визначених законами України «Про державну виконавчу службу» і «Про виконавче провадження» та іншими норма­тивно-правовими актами. Примусове здійснення виконання рішень судів та інших органів державними виконавцями проводиться у разі невиконання їх у добровільному порядку.