Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 7 Суспільне відтворення.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
101.38 Кб
Скачать

Тема 7. Суспільне відтворення. Суспільний продукт та його основні форми

  1. Відтворення національного продукту.

  2. Відтворення національного доходу.

  3. Система національних рахунків.

1 Відтворення національного продукту.

Суспільне відтворення — це економічний процес, в якому власне виробництво, розподіл, обмін та споживання постійно повторюються та відновлюються через результат виробництва — продукт, через відновлення ресурсів, з яких виробляється про­дукт, якщо ці ресурси є відновлюваними, залучення нових невідновлюваних ресурсів, а також через відновлення та розви­ток форм і методів організації праці.

Розрізняють такі види суспільного відтворення: просте, зву­жене та розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва і споживання на кількісно та якісно незмінному рівні.

Звужене відтворення — це відтворення виробництва та споживання в менших обсягах. Його спричиняють економічні та політичні потрясіння, значні технологічні аварії, природи, катастрофи, війни тощо. Звужене суспільне відтворення є яви­щем тимчасовим. Звужене відтворення спостерігалося в 90-х роках XX ст. в перехідній економіці України.

Розширене відтворення — це кількісне та якісне зростання обсягів виробництва і споживання.

У зв'язку з тим, що економіка розвивається хвилеподібно, протягом тривалих періодів можна спостерігати просте, звужене і розширене відтворення.

Основною проблемою відтворення є дотримання пропорцій:

  • між виробництвом і споживанням;

  • між галузями національного виробництва;

  • між витратами на виробництво та доходами від реалізації продукту виробництва;

  • між відшкодуванням спожитого капіталу та нагромадженням;

  • між споживанням і нагромадженням (заощадженням);

  • між заощадженнями та інвестиціями та ін.

Для здійснення процесу виробництва на національному рів­ні необхідно відтворити спожитий фізичний (реальний) капітал.

Фізичний капітал — це непрямі блага в формі засобів ви­робництва, які використовуються для виробництва прямих благ у формі предметів споживання (речових товарів та послуг). Най­маний працівник приводить у рух фізичний капітал, а фізич­ний капітал є визначальним чинником, що впливає на продук­тивність праці найманого робітника.

Особливість відтворення фізичного капіталу полягає в тому, що, на відміну від ресурсу праці, яка не існує відособлено від влас­ника, фізичний капітал існує виключно відособлено як від того, хто його створює (найманого працівника), так і від його власни­ка. Відтворюється цей ресурс у процесі виробництва основного й оборотного капіталу на підприємстві із залученням іншого фізичного капіталу та найманої праці. Це не означає, що кожне підприємство виробляє для себе капітал у тій формі, яка задоволь­няє його виробничі потреби. Як правило, в умовах суспільного поділу праці ми спостерігаємо зворотний процес. Наприклад, устаткування для хлібозаводу створюють машинобудівні підпри­ємства, борошно виробляє комбінат з виробництва борошна і т. ін. Для того, щоб зрозуміти процес суспільного (загальнонаціо­нального) відтворення, ми маємо абстрагуватися від цих бага­тогалузевих зв'язків, зосередитись на питанні дотримання про­порції між виробленим і спожитим продуктом. У різних моде­лях суспільного відтворення є певні особливості цієї пропорції, розглянемо їх нижче.

Оскільки витрати одних суб'єктів є водночас доходами ін­ших, важливим є дослідження пропорції між затратами на ви­робництво та доходами від його реалізації. Частина вироблено­го і реалізованого валового доходу країни споживається, а не спожита домогосподарствами частина використовується у двох напрямках: на відшкодування спожитого фізичного капіталу та на нагромадження.

Неспожита частина національного доходу утворює заоща­дження. В економіці важливо забезпечити дієвість механізму перетворення заощаджень на інвестиції. Якщо обсяги заоща­джень та інвестицій не збігаються, це може призвести до відхи­лення обсягу національного виробництва від потенційного рівня.

Виділяють також інші важливі для стабільного розвитку економіки пропорції. Ці пропорції можуть формуватися стихій­но в процесі саморозвитку економічної системи завдяки абсо­лютній гнучкості цін, процентної ставки, заробітної плати (нео­класична теорія) чи завдяки впливу на них ринкових сил та інститутів в особі уряду, профспілок, спілок підприємців тощо (кейнсіанська та інституціональна теорії).

Спрощене, абстрактне, але достатньо достовірне й прийнятне не для практичного застосування вираження пропорцій та взаємозв'язків національного відтворення відображається у схема і моделях відтворення.

Валовий внутрішній продукт - один з найважливіших показників розвитку економіки, який характеризує кінцевий результат виробничої діяльності економічних одиниць-резидентів у сфері матеріального і нематеріального виробництва. Вимірюється вартістю товарів та послуг, виготовлених цими одиницями для кінцевого використання.

До резидентів належать всі економічні одиниці (підприємства і домашні господарства) незалежно від їх національної приналежності і громадянства, які мають центр економічного інтересу на економічній території даної країни. Це означає, що вони займаються виробничою діяльністю або проживають на економічній території країни тривалий час (не менше року).

Методика обчислення ВВП має ряд особливостей:

- ВВП складається з вартості кінцевих товарів і послуг. Наприклад, пшениця, з якої випечено хліб, є проміжним товаром. Лише вартість хліба враховують як частку ВВП, але вартість пшениці, проданої мірошнику, і вартість борошна, проданого пекарю, не враховують.

- ВВП складається з вартості товарів і послуг, вироблених лише в процесі поточного виробництва. Отже, заново зведений та проданий будинок включають до складу ВВП, а збудований раніше і проданий — ні. Проте комісійні, які агент з продажу нерухомого май­на отримав за продаж наявних будинків, у ВВП враховуються. (їх відносять до поточних послуг.)

- ВВП оцінюється за ринковими цінами. Останні включають непрямі податки — податок на продаж і акцизи, тому ринкова ціна товарів буде не така, яку продавець матиме затовар. Чиста ціна — це ринкова ціна за вирахуванням непрямих податків. Вона стано­вить суму, що припадає на фактори виробництва цього товару.

На практиці для розрахунків ВВП використовують такі методи: за витратами, за доходами і за виробництвом.

ВВП, розрахований за витратами, — це загальна сума витрат на особисте і виробниче споживання всієї маси створених за певний період благ.

ВВП, розрахований за доходами, — це сума доходів, отриманих власниками чинників виробництва, з використанням яких створе­но всю масу національного продукту.

ВВП за виробництвом показує внесок кожного виробника і національного виробництва в цілому. У такому разі ВВП розрахову­ють за доданою вартістю.

Додана вартість — це ринкова ціна продукції (послуг) підприємства за вирахуванням вартості сировини і матеріалів, що куплені та витрачені на виробництво продукції або на вико­нання послуг.

Величина ВВП залежить як від обсягу виробленої продукції, так і від рівня цін. Оскільки ціни можуть зростати і падати, порівнюва­ти обсяги ВВП можна у незмінних (постійних) цінах. У зв'язку з цим ВВП вимірюють у поточних і постійних цінах. ВВП, визначений у поточних (фактичних) цінах, називають номінальним. ВВП, визначений у незмінних (постійних) цінах, дістав назву реального.

Поряд із ВВП у статистиці використовують і такий показник, як валовий національний продукт (ВНП) — вартість кінцевих то­варів і послуг, вироблених вітчизняними виробниками (незалежно від країни розташування) за певний період.

Покажемо на прикладі, яка різниця між ВВП і ВНП. Так, доход громадянина України, який працює у Німеччині, є частиною ВНП України. Однак цей доход не є частиною ВВП, оскільки він заробля­ється у Німеччині. З іншого боку, прибутки, які одержала німецька компанія від виробництва продукції в Україні, є частиною ВНП німецької держави.

Для врахування впливу інфляційних чинників на обсяг ВВП (чи будь-якого іншого показника) використовують індекси, най­поширенішим з яких є дефлятор:

де - D — дефлятор;

ВВПн — номінальний ВВП;

ВВПр — реальний ВВП.

Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт (ССП).

Сукупний суспільний продукт (ССП) — сукупність товарів і послуг, створених працею сукупного працівника у різних сферах і галузях виробництва за певний проміжок часу (переважно за рік).

Сукупний суспільний продукт визначається додаван­ням продуктів, отриманих на окремих підприємствах.

За своєю натурально-речовою структурою ССП поділя­ють на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових фактичного використання, то розріз­няють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагро­мадження.

Фонд заміщення — частина суспільного продукту, яка використо­вується на відновлення зношених засобів виробництва, а за нату­ральним складом є засобами та предметами праці.

За своїм складом в умовах простого відтворення фонд споживання є лише предметами споживання. За розширено­го відтворення одна частина національного доходу спрямо­вується на особисте споживання, інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистісних і речових факторів вироб­ництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому випадку за своїм натуральним складом фонд спожи­вання втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

Фонд споживання — частина суспільного продукту, яка вико­ристовується для індивідуальних і суспільних потреб членів сус­пільства.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.