2 Відтворення національного доходу.
Національний дохід — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з приводу виробництва, розподілу, споживання та використання необхідного і додаткового продукту.
Національний дохід — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.
Він є частиною валового продукту, крім тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагромадження.
Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.
Необхідний продукт — частина національного доходу, яка використовується на відтворення людини (витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби).
Необхідний продукт за своєю величиною у розвинутих країнах співвідноситься з обсягами додаткового продукту.
Додатковий продукт — частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (придбання ним предметів розкоші, спорудження особняків, будівництво дорогих яхт тощо).
Додатковий продукт є основним джерелом фонду нагромадження.
Фонд нагромадження — частина національного доходу, що використовується для розширеного відтворення та утворення суспільних резервів і страховик запасів.
Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).
Валовий національний продукт (ВНП) — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених підприємствами всередині країни та закордонними філіями національних корпорацій упродовж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).
Недоліком показника ВНП є те, що він обчислює доходи окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ (військовослужбовці, домашня прислуга та ін.), що штучно завищує економічну могутність країни.
3 Система національних рахунків.
Систему, що об'єднує масиви статистичних даних у масштабах всієї економіки на основі балансового методу, називають системою національних рахунків (СНР).
Система національних рахунків найстрімкіше розвивалась в умовах екстремальних подій, що виникали в житті суспільства. Перша світова війна, Велика депресія 1929-1933 pp., Друга світова війна ставили перед урядами держав завдання по визначенню пропорцій національної економіки. Виділяють два етапи розвитку СНР:
перший (до Другої світової війни) пов'язаний з вирішенням низки питань концептуального характеру щодо методології та методики обрахування національного доходу та інших макроекономічних показників: корекція у статистиці обсягів національного виробництва з урахуванням інфляції; розробка методики вартісної оцінки послуг, що надаються органами державної влади; визначення частки витрат на оборону в національному продукті тощо;
другий етап (після Другої світової війни) пов'язаний із розробкою та запровадженням єдиної методології та методики національного рахівництва з метою запровадження єдиної статистичної ділової мови в умовах глобального економічного простору.
Необхідність СНР зумовлена:
— потребами органів державної влади в інформації, яку надає СНР для розробки та реалізації економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів та програм соціально-економічного розвитку;
потребами міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ГАТТ, COT та ін.) для прийняття управлінських рішень щодо вступу в ці організації країн, надання членам - організаціям кредитів, допомоги, пільг тощо;
потребами наукових установ та вищих навчальних закладів в агрегованих інформаційних показниках для здійснення досліджень макроекономічних процесів і явищ, розробки прогнозів, планів, теоретичних і прикладних моделей тощо;
потребами підприємницьких і бізнесових структур, менеджерів різних рангів, які отримують із СНР інформацію про економічне середовище, в якому вони працюють.
СНР — це система взаємопов'язаних показників і класифікацій, яка відображає структуру взаємозв'язків між секторами, галузями економіки, між національною економікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб'єктів; про всі економічні операції, які ці суб'єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, обміну, нагромадження та кінцевого споживання.
Нині переважна більшість країн світу при розробці своїх національних рахунків використовують Систему національних рахунків, ухвалену Статистичною комісією ООН у 1993 р.
Головне завдання СНР — інформаційне забезпечення комплексного та всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу.
Окрім того, СНР покликана полегшити зіставлення економічних показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон, зумовлених суттєвими відмінностями в методології та методах національного рахівництва в різних країнах. Запровадження єдиної статистичної ділової мови завдяки СНР-93 є надійною основою для прийняття виважених науково обґрунтованих рішень та формування адекватної поведінки економічних суб'єктів.
Побудова СНР ґрунтується на двох основних теоретичних концепціях: розширеного трактування виробництва та первинних доходів.
Концепція розширеного трактування виробництва отримала назву у зв'язку з тим, що панівна на теренах СРСР марксистська концепція суспільного виробництва, заснована на теорії БНГ, ґрунтувалась на вузькому розумінні виробництва. Зміст її полягає в тому, що тільки матеріальне виробництво створює НД, який у процесі перерозподілу споживається невиробничим сектором економіки, що створює нематеріальний продукт у формі послуг.
Зміст концепції розширеного трактування виробництва полягає в тому, що СНР охоплює всі галузі й сфери економічної діяльності: виробництво матеріальних продуктів, послуг (наукових, освітянських, з охорони здоров'я, мистецтва, культури, страхування, фінансових, транспортних, житлово-комунальних, державного управління) та економічну діяльність домогосподарств із певними обмеженнями.
Ці обмеження полягають у тому, що якщо домогосподарства для догляду за дітьми, приготування їжі, прибиранням дому (квартири) та ін. використовують найману працю, ця діяльність враховується СНР, якщо ж роботу виконують самі члени домогосподарств — вона не враховується при підрахунку ВВП та НД.
СНР виділяє такі види економічної діяльності:
виробництво речових товарів для власного споживання, для продажу та нагромадження;
виробництво нефінансових послуг для продажу;
виробництво фінансових послуг для продажу;
виробництво послуг, що надаються органами державного Управління;
діяльність некомерційних організацій (партії, профспілкові та громадські організації);
діяльність домашньої найманої прислуги;
житлові послуги, що надаються домовласниками для власного споживання (оцінюються за ставками квартирної (орендної) плати за аналогічні будинки і квартири). Такий підхід нівелює вплив орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.
До обсягу виробництва за рік не належать:
результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людини;
зміну вартості активів, зумовлену інфляційними чинниками.
Концепція первинних доходів ґрунтується, по-перше, на розширеному трактуванні доходу, який визначається як будь-яка сума грошових надходжень; по-друге, на тому, що ознакою первинних доходів є включення їх у ціну товару. Первинні доходи представлені структурними агрегованими складовими валового внутрішнього продукту: амортизація, заробітна плата, прибуток підприємства, орендний (рентний) дохід, позичковий процент, дивіденди, непрямі чисті податки на виробництво та імпорт.
Принципи побудови СНР:
Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах — виробництво, розподіл та кінцеве використання.
Групування господарських одиниць у сектори: підприємницький, загальнодержавного управління, домогосподарств та некомерційного сектору, що обслуговує домогосподарства.
Розмежування руху продуктів і ресурсів та руху доходів.
Розмежування проміжної і кінцевої продукції. (Кінцева продукція — продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція — та, що використовується для виробничого споживання.)
Розмежування доходів та витрат на поточні (які здійснюються постійно), та капітальні (одноразового характеру).
Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.
СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. Їх теж класифікують на субсидії на виробництво і на продукти за тією самою ознакою. У вартісну оцінку ВВП враховують чисті непрямі податки, які визначають як різницю між податками і субсидіями.
Трансферти — це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності.
Трансферти можуть набувати натуральної або грошової форми. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.
Поточні трансферти враховують:
поточні податки на доходи та власність;
відрахування на соціальне страхування;
соціальні виплати;
страхове відшкодування;
інші платежі (штраф, пеня тощо).
Капітальні трансферти — це витрати на безоплатній та безповоротній основі:
на капітальні вкладення та капітальний ремонт;
запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідацію;
геологорозвідувальні роботи;
інші безповоротні одноразові витрати.
Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів.
грошові засоби;
фінансові вимоги;
дебіторські зобов'язання у різних формах. До нефінансових активів відносять:
• виробничі активи, які виникають у процесі виробництва і мають таку структуру:
основний капітал;
запаси матеріальних оборотних засобів;
цінності;
• невиробничі активи, які є умовами для виробництва, включають:
землю;
надра;
водні ресурси;
біологічні ресурси тощо.
Розглянемо ще один елемент активів — цінності.
У СНР є окрема стаття "Чисте придбання цінностей".
Цінності — це предмети, здатні зберігати вартість упродовж порівняно тривалого періоду часу. До них відносять: ювелірні вироби, витвори мистецтва, антикваріат, золото у зливках.
Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.
Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.
Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).
Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.
Національне багатство — це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством (національною державою) за всю історію його існування. Вартісна оцінка національного багатства визначається, як правило, на початок і кінець року. Вартісний вимір цього показника ускладнюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові. Розширене трактування національного багатства включає в його структуру:
розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (поклали корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси та ін.);
нагромаджені продукти праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо), предмети довгострокового споживання (меблі, холодильники, інша техніка),
середньострокового споживання (одяг, взуття та ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни та ін.);
фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери та ін.);
нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);
нематеріальне багатство, пов'язане з людськими ресурсами (їхній науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров'я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки та ін.).
Як видно із структури національного багатства не мають вартісного вираження нерозвідані природні ресурси країни та людський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.
Незважаючи на важливість розглянутих вище показників, жоден із них не може достовірно свідчити про рівень добробуту нації (країни). Для цього використовують показник чистого економічного добробуту (ЧЕД чи NEW). Цей показник запропонували американські вчені Вільям Нордхауз і Джеймс Тобін. У підсумку варто зазначити, що країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть мати різний рівень суспільного добробуту, оскільки останній характеризується, окрім названого вище, ще багатьма не менш важливими показниками: тривалість життя, рівень освіти, рівень законослухняності, збалансованість харчування тощо. Ці показники значною мірою залежать не тільки від обсягу ВВП, а й від ступеня диференціації доходів у суспільстві, соціальної політики держав та ін.