Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Тема 7 Суспільне відтворення.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
10.08.2019
Размер:
101.38 Кб
Скачать

2 Відтворення національного доходу.

Національний дохід реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтво­рення і виражає виробничі відносини між людьми, класами з при­воду виробництва, розподілу, споживання та використання необ­хідного і додаткового продукту.

Національний дохід — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

Він є частиною валового продукту, крім тих засобів пра­ці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної части­ни. Щодо суспільства чистий продукт є національним дохо­дом. Його поділяють на фонд споживання і фонд нагрома­дження.

Національній доход з погляду витрат праці також поділяють на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — частина національного доходу, яка вико­ристовується на відтворення людини (витрати на житло, одяг, про­дукти харчування, соціальні та духовні потреби).

Необхідний продукт за своєю величиною у розвинутих країнах співвідноситься з обсягами додаткового продукту.

Додатковий продукт — частина національного доходу, яка вико­ристовується для розширення виробництва, створення резервно­го фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу (при­дбання ним предметів розкоші, спорудження особняків, будівниц­тво дорогих яхт тощо).

Додатковий продукт є основним джерелом фонду нагро­мадження.

Фонд нагромадження — частина національного доходу, що вико­ристовується для розширеного відтворення та утворення суспіль­них резервів і страховик запасів.

Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підпри­ємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).

Валовий національний продукт (ВНП) сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених підприємствами всередині країни та закордонними філіями національних корпорацій упро­довж певного періоду, переважно одного року (без урахування повторного рахунку).

Недоліком показника ВНП є те, що він обчислює дохо­ди окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ (військовослужбовці, домашня прислуга та ін.), що штуч­но завищує економічну могутність країни.

3 Система національних рахунків.

Систему, що об'єднує масиви статистичних даних у масшта­бах всієї економіки на основі балансового методу, називають системою національних рахунків (СНР).

Система національних рахунків найстрімкіше розвивалась в умовах екстремальних подій, що виникали в житті суспіль­ства. Перша світова війна, Велика депресія 1929-1933 pp., Дру­га світова війна ставили перед урядами держав завдання по визначенню пропорцій національної економіки. Виділяють два етапи розвитку СНР:

  • перший (до Другої світової війни) пов'язаний з вирішенням низки питань концептуального характеру щодо методології та методики обрахування національного доходу та інших макроекономічних показників: корекція у статистиці обсягів національного виробництва з урахуванням інфляції; розробка методики вартісної оцінки послуг, що надаються органами державної влади; визначення частки витрат на оборону в національному продукті тощо;

  • другий етап (після Другої світової війни) пов'язаний із розробкою та запровадженням єдиної методології та методики національного рахівництва з метою запровадження єдиної статистичної ділової мови в умовах глобального економічного простору.

Необхідність СНР зумовлена:

потребами органів державної влади в інформації, яку надає СНР для розробки та реалізації економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів та програм соціа­льно-економічного розвитку;

  • потребами міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ГАТТ, COT та ін.) для прийняття управлінських рішень щодо вступу в ці організації країн, надання членам - організаціям кредитів, допомоги, пільг тощо;

  • потребами наукових установ та вищих навчальних закладів в агрегованих інформаційних показниках для здійснення досліджень макроекономічних процесів і явищ, розробки прогнозів, планів, теоретичних і прикладних моделей тощо;

  • потребами підприємницьких і бізнесових структур, менеджерів різних рангів, які отримують із СНР інформацію про економічне середовище, в якому вони працюють.

СНР — це система взаємопов'язаних показників і кла­сифікацій, яка відображає структуру взаємозв'язків між секторами, галузями економіки, між національною еконо­мікою та іншим світом. Вона містить інформацію про всіх економічних суб'єктів; про всі економічні операції, які ці суб'єкти здійснюють у процесі виробництва, розподілу, об­міну, нагромадження та кінцевого споживання.

Нині переважна більшість країн світу при розробці своїх на­ціональних рахунків використовують Систему національних рахунків, ухвалену Статистичною комісією ООН у 1993 р.

Головне завдання СНР — інформаційне забезпечення комп­лексного та всебічного аналізу процесу створення та використання національного продукту та національного доходу.

Окрім того, СНР покликана полегшити зіставлення еконо­мічних показників різних країн з метою усунення труднощів та перепон, зумовлених суттєвими відмінностями в методології та методах національного рахівництва в різних країнах. Запрова­дження єдиної статистичної ділової мови завдяки СНР-93 є на­дійною основою для прийняття виважених науково обґрунтова­них рішень та формування адекватної поведінки економічних суб'єктів.

Побудова СНР ґрунтується на двох основних теоретичних концепціях: розширеного трактування виробництва та первин­них доходів.

Концепція розширеного трактування вироб­ництва отримала назву у зв'язку з тим, що панівна на теренах СРСР марксистсь­ка концепція суспільного виробництва, заснована на теорії БНГ, ґрунтувалась на вузькому розумінні виробництва. Зміст її поля­гає в тому, що тільки матеріальне виробництво створює НД, який у процесі перерозподілу споживається невиробничим сектором економіки, що створює нематеріальний продукт у формі послуг.

Зміст концепції розширеного трактування виробницт­ва полягає в тому, що СНР охоплює всі галузі й сфери економіч­ної діяльності: виробництво матеріальних продуктів, послуг (наукових, освітянських, з охорони здоров'я, мистецтва, куль­тури, страхування, фінансових, транспортних, житлово-кому­нальних, державного управління) та економічну діяльність домогосподарств із певними обмеженнями.

Ці обмеження поляга­ють у тому, що якщо домогосподарства для догляду за дітьми, приготування їжі, прибиранням дому (квартири) та ін. викорис­товують найману працю, ця діяльність враховується СНР, якщо ж роботу виконують самі члени домогосподарств — вона не вра­ховується при підрахунку ВВП та НД.

СНР виділяє такі види еконо­мічної діяльності:

  • виробництво речових товарів для власного споживання, для продажу та нагромадження;

  • виробництво нефінансових послуг для продажу;

  • виробництво фінансових послуг для продажу;

  • виробництво послуг, що надаються органами державного Управління;

  • діяльність некомерційних організацій (партії, профспілкові та громадські організації);

  • діяльність домашньої найманої прислуги;

  • житлові послуги, що надаються домовласниками для власного споживання (оцінюються за ставками квартирної (орендної) плати за аналогічні будинки і квартири). Такий підхід ніве­лює вплив орендованого житла на загальний обсяг національ­ного доходу.

До обсягу виробництва за рік не належать:

  • результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людини;

  • зміну вартості активів, зумовлену інфляційними чинниками.

Концепція первинних доходів ґрунтується, по-перше, на розширеному трактуванні доходу, який визначається як будь-яка сума грошових надходжень; по-друге, на тому, що ознакою первинних доходів є включення їх у ціну товару. Первинні до­ходи представлені структурними агрегованими складовими ва­лового внутрішнього продукту: амортизація, заробітна плата, прибуток підприємства, орендний (рентний) дохід, позичковий процент, дивіденди, непрямі чисті податки на виробництво та імпорт.

Принципи побудови СНР:

  1. Відображення господарського кругообігу в трьох аспектах — виробництво, розподіл та кінцеве використання.

  2. Групування господарських одиниць у сектори: підприємницький, загальнодержавного управління, домогосподарств та некомерційного сектору, що обслуговує домогосподарства.

  3. Розмежування руху продуктів і ресурсів та руху доходів.

  4. Розмежування проміжної і кінцевої продукції. (Кінцева продукція — продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція — та, що використовується для виробничого споживання.)

  5. Розмежування доходів та витрат на поточні (які здійснюються постійно), та капітальні (одноразового характеру).

  6. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.

СНР розглядає субсидії як від'ємні податки. Їх теж класифі­кують на субсидії на виробництво і на продукти за тією самою ознакою. У вартісну оцінку ВВП враховують чисті непрямі по­датки, які визначають як різницю між податками і субсидіями.

Трансферти — це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно переда­ють іншим товари, послуги, активи або права власності.

Трансферти можуть набувати натуральної або грошової фор­ми. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є про­довольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплат­на медична допомога тощо. Прикладом грошової форми транс­фертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.

Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.

Поточні трансферти враховують:

  • поточні податки на доходи та власність;

  • відрахування на соціальне страхування;

  • соціальні виплати;

  • страхове відшкодування;

  • інші платежі (штраф, пеня тощо).

Капітальні трансферти — це витрати на безоплатній та безповоротній основі:

  • на капітальні вкладення та капітальний ремонт;

  • запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідацію;

  • геологорозвідувальні роботи;

  • інші безповоротні одноразові витрати.

Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отри­мувачем трансфертів.

  • грошові засоби;

  • фінансові вимоги;

  • дебіторські зобов'язання у різних формах. До нефінансових активів відносять:

• виробничі активи, які виникають у процесі виробництва і мають таку структуру:

  • основний капітал;

  • запаси матеріальних оборотних засобів;

  • цінності;

• невиробничі активи, які є умовами для виробництва, включають:

  • землю;

  • надра;

  • водні ресурси;

  • біологічні ресурси тощо.

Розглянемо ще один елемент активів — цінності.

У СНР є окрема стаття "Чисте придбання цінностей".

Цінності — це предмети, здатні зберігати вартість упродовж порівняно тривалого періоду часу. До них відносять: ювелірні вироби, витвори мистецтва, антикваріат, золото у зливках.

Цінності купуються інвесторами для збереження вартості від інфляції.

Чисте придбання цінностей визначається як різниця між вартістю їх придбання і вартістю їх вибуття.

Розглянуті вище макроекономічні показники запасів, як правило, визначаються за порівняно короткі часові інтервали (квартал, півріччя, рік).

Узагальнюючим показником засобів багаторічної діяльності країни є показник національного багатства.

Національне багатство — це сума активів, які є власністю домогосподарств, фірм і держави, нагромаджених суспільством (національною державою) за всю історію його існування. Варті­сна оцінка національного багатства визначається, як правило, на початок і кінець року. Вартісний вимір цього показника усклад­нюється неможливістю оцінити у грошовій формі деякі його складові. Розширене трактування національного багатства вклю­чає в його структуру:

  • розвідані та нерозвідані природні ресурси країни (покла­ли корисних копалин, водні, земельні, лісові ресурси та ін.);

  • нагромаджені продукти праці (споруди, будівлі, машини, устаткування, сировина, матеріали, паливо), предмети довгострокового споживання (меблі, холодильники, інша техніка),

  • середньострокового споживання (одяг, взуття та ін.) та поточного споживання (їжа, предмети гігієни та ін.);

  • фінансові активи (готівка, інвестиції, банківські вклади, дебіторська заборгованість, цінні папери та ін.);

  • нематеріальні активи (авторські права, ноу-хау, патенти, ліцензії, торгові марки, інтелектуальний продукт);

  • нематеріальне багатство, пов'язане з людськими ресурсами (їхній науково-технічний, освітній, культурний рівень, а також рівень здоров'я нації, рівень індивідуальної та економічної безпеки та ін.).

Як видно із структури національного багатства не мають вар­тісного вираження нерозвідані природні ресурси країни та люд­ський ресурс. Вони не знаходять у СНР вартісної оцінки.

Незважаючи на важливість розглянутих вище показників, жоден із них не може достовірно свідчити про рівень добробуту нації (країни). Для цього використовують показник чистого еко­номічного добробуту (ЧЕД чи NEW). Цей показник запропону­вали американські вчені Вільям Нордхауз і Джеймс Тобін. У підсумку варто зазначити, що країни з однаковим рівнем ВВП на душу населення можуть мати різний рівень суспільного добробуту, оскільки останній характеризується, окрім названо­го вище, ще багатьма не менш важливими показниками: три­валість життя, рівень освіти, рівень законослухняності, збалан­сованість харчування тощо. Ці показники значною мірою зале­жать не тільки від обсягу ВВП, а й від ступеня диференціації до­ходів у суспільстві, соціальної політики держав та ін.