М.Хвильовий Твори в 39т. т 5

можливість марксистської критики як творів окремих пись­ менників, так і художньо-ідеологічної продукції цілих орга­ нізацій, ніяк не припускаючи метод, що можуть призвести до порушення єдиного фронту й посилення позицій клясових ворогів.

Беручи на себе ініціятиву утворення єдиного фронту,

Всеукраїнська спілка пролетарських письменників закликає всі революційні радянські літературні організації присту­ пити до практичного здійснення федерації на поданих тут ідеологічних засадах.

Хай живе Всеукраїнська федерація революційних радян­ ських письменників!

Хай живе й квітне пролетарська художня література під проводом комуністичної партії більшовиків!

Хай живе, розвивається й міцніє УСРР!

,1927

Всеукраїнська спілка пролетарських письменників

ПЛЯТФОРМА Й ОТОЧЕННЯ ЛІВИХ'

«Нова генерація». Орган лівої формації української культури.

—Ваше обличчя?

—Ваші завдання?

—Ваша плятформа?

Ми кажемо: ми маємо

цілком певне обличчя. Ви не переплутаєте нас ні з ким іншим.

Наш журнал УКРЛІФу не є початок, — він є п р о д о в ж е н н я :

«Семафор у майбутнє», «Катафальк мистецтва», «Гонг Комункульту», «Бумеранг» і ін.

Позиція лівої формації в цілому її процесі декому може й не ясна, наче суперечна (в наших складних обставинах — низький культурний рівень відсталої країни), але вона є

найвикристалізованіша мистецька позиція нашого часу

в своєму глибокому й логічно окресленому змісті, починаючи від наївного кверофутуризму, через безглуз­

до осміяний, а потім використаний і звульгаризований панфутуризм і Комункульт — і до «Нової генерації».

Глибокою траншеєю на полі боїв за

комуністичну культуру

ми просували вперед свою роботу. Ми проводили її крізь неуцтво й провінціяльну слину жартів або обурення, через мовчання й боягузтво «друзів», —

1 Із збірника А. Лейтеса і М. Яшека «.Десять років української літе­ ратури», т. II, стор. 255-259.

ми посували свою збройну валку з гармат, кінноти й аеропланів аж до сьогодні, коли ми, регулярним журналом своїм «Новою генерацією» приєднуємо партизанські сили лівого фронту на Україні до армії робітників

соціалістичного будівництва.

Будемо думати, що скінчилися бої за територію, за пляцдарм, за визнання де-юре.

Припинимо нарочите нерозуміння нас. Наш лівий фронт молодої української культури там, де йде клясова бороть­ ба, боротьба

за комунізм.

Ми були там, там ми є, там ми будемо.

Наша база:

індустріалізація, раціоналізація —

з неї виходить і нею живиться наша творча, будівнича, пропаґаторська робота, ідеологічно зв'язана з політичними завданнями комуністичної партії.

Наше оточення — пролетаріят.

Десять років Жовтневої революції — багато десятиріч повільного процесу. Нові шари людства видобуває життя з своїх надр.

Нова інтернаціональна раса

шикує свої лави з вулкану безмежних нашарувань СРСР. Триває далі переходова доба — і все ж до комунізму. Але багато тих, що були зневолені йти в переможному

поході революції. Тепер вони виглядають того темного завулку, куди можна було б непомітно юркнути.

Ми говоримо про тих, що колись «прийняли» револю­ цію, перетравивши нове на швидку руку, — про

занепадників,

що зневірилися в ній, бо «прийняли» її гасла, її порив і її романтику і спіткнулися об її систематику.

Вилазять минулі гріхи — а скільки було революційних фраз і «універсалів» до пролетаріяту! Революція пред'являє тепер свої рахунки й вимагає

назад аванси.

Переходова доба до комунізму через соціялістичне бу­ дівництво в культурі й житті триває далі.

М и х о ч е м о

вирівняти здорові культурні процеси

рішучим усуненням занепадницьких настроїв.

Коли здача позицій у соціялістичному будівництві зна­ менує собою політичну капітуляцію, то здача позицій соціялістичної культури приводить у сутички національної обмежености.

Коли великодержавний шовінізм є шовінізм абсолют­ ний, а «колоніяльний» шовінізм є лише шовінізм функціо­ нальний, то великодержавний шовінізм за радянського роз­ в'язання національної проблеми можна перебороти радян­ ськими способами, «колоніяльний» же шовінізм

неминуче випадає з радянської системи,

переходячи в іншу політичну систему, в систему антирадянську.

От чому ми боремося з хвильовизмом, що по інерції ще зараз дише і в такій організації, як ВАПНІТЕ.

Хвильовизм проходив під знаком абстрактної змички України з «европами», з медіюмом — «неоклясики» й теорі­ єю — «азіятський ренесанс», що являє собою передусім велике дилетантство й хуторянський еклектизм.

Коли ВАПЛІТЕ відмовилося від такої своєї «надбудо­ ви», то, очевидно, тому, що частина академіків зрозуміла, куди хилять такі «европи». А коли не зрозуміла, то й ми їм скажемо:

Геть з кам'янець-подільськими европами!

Ось чому лівий фронт української культури, що стоїть на засадах і в перспективі комунізму, може бути лише інтернаціональним, бо інакше йому дорога — в «ліве мис­ тецтво для лівого мистецтва», в «лівомистецьку школу», в станковізм, у нову дегенерацію, а політично —

В ФАШИЗМ.

Так ми ставимося до ВАПЛІТЕ.

Наші часи характеризуються величезною плутаниною традицій, звичаїв і смаків. Багато з них пережило свій вік, але в наші неусталені щодо мистецьких шляхів часи, за загального упрощенства й низького культурного рівня,

часто-густо цей переплутаний процес узагальнюється з по­ літичних міркувань, не даючи процесові знайти ті щілини диференціяції, яка відкине гниле й синтезує здорове.

Це приводить до того, що в угрупованнях пролетарсь­ кого способу організування процесів, які переходять через найбільший контроль, дуже часто спостерігається іноді просто контрреволюційний своїми наслідками зміст.

У нас в УСРР це буває тоді, коли «пролетарські» кри­ тики почувають себе «виразниками опінії пролетарської громадськосте», іменем пролетаріяту, не маючи ніякого керівництва з боку тієї літорганізації, членами якої вони є, часто-густо спираючись лише на своє міщанське пузо, по­ чинають аналізувати й «критикувати» «во славу комуніз­ мові», якому вони роблять ведмежу послугу. Це буває й тоді, коли «пролетарський письменник», підпертий «проле­ тарським критиком», усяке «створене» своє оповідання чи вірш, без якогось стримного центру, підносить як «проле­ тарську творчість».

Отже,

треба викривати безпринципність і неуцтво, щоб не втирати один одному очків, щоб не було непорозумінь на революційному фронті, щоб відмежувати контрреволюцій­ не «пролетарське» й розібрати, де ліве під правизною й праве під лівизною.

Треба оголяти процеси, як оголяють їх речі. Треба скеровувати процеси в певному напрямі.

От чому ми

за ВУСПП, за МОЛОДНЯК, за БЕРЕЗІЛЬ

принципово, як за своїх союзників у боротьбі. Але ми також

з а д и ф е р е н ц і я ц і ю п р о ц е с і в , бо лише через диференціяцію буде видно, які процеси ведуть уперед, а які, кінець-кінцем, поведуть назад, хоч

на які б гасла й фірми вони зараз озивалися.

Ми хочемо, щоб наш журнал «Нова генерація» був журнал напрямковий і в цьому розумінні — журнал принципіяльний, який чіткою лінією допомагатиме диференція­ ції сучасного процесу культури на Україні, в пляні ідеоло­ гічних вимог інтернаціональної установки на комунізм.

Ми проти аморфности й еклектизму, бо вони є велике гальмо економного просування до комуністичної культури.

«Нова генерація», як і весь процес розвитку лівого руху, має й буде оберігати свою мистецьку концепцію, що спи­ рається на

у н і в е р с а л ь н у у с т а н о в к у в справі організації й взаємовпливу культури, мистец­

тва й побуту (життя).

Така універсальна установка завжди перешкоджала нам розчинятися й розпливатися в оточенні — вона поєднувала наші гасла з нашою практикою й нашою боротьбою.

От чому ми завжди маємо своє обличчя, от чому ми ніколи не втратимо перспективи.

«Нова генерація» мусить об'єднати ті ліві сили на Укра­ їні, що виявилися й кваліфікувалися в цьому пляні, і мусить викристалізувати далі лівий рух пролетарських країн.

Але вона відкине тих «лівих», з якими їй не по руці, — вульгаризаторів лівої ідеї й практики, лівих хуторян, що заспокоїлися на свойому лівому хуторку з уже покинутими лівими гаслами, поки хвиля скине їх до того центру, до якого вони об'єктивно тяжать, — до фашизму.

Ліва тенденція глибоко увійшла в будівничий процес соціялістичної культури, але, не маючи свого регулярного органу, не сконцентрувала своїх сил — і ця розпорошеність б'є по лівому рухові.

Отже, к о н ц е н т р а ц і я л і в и х с и л н а з а с а д а х

к о м у н і с т и ч н о ї і д е о л о г і ї п і д п о л і т и ч ­

наше завдання.

Ліва формація, стоячи на межі мистецтва й життя, творчости й будівництва, мусить позначити свій рішучий вплив на всіх ділянках культури, скеровуючи її в культуру союзу боротьби й будівництва міжнародного пролетаріяту.

Реалізація гасел лівого руху на Україні, як і скрізь, після необхідних аероплянних наскоків деструкції й експе­ риментальної лябораторної роботи технічного винахідниц-

тва, вимагає мирного застосування їх у всій практиці соціялістичної культури.

Поязія, малярство, театр — ось аванґард, могутні нау­ кові й військові лябораторії, які створили асортимент до­ сконалих чинників нового соціялістичного виховання й но­ вих соціялістичних зразків.

З них пішли сучасні методи фабричного оформлення й раціоналізації нової психіки, побуту, будування міст.

Ліве кіно, ліве оповідання, лівий роман — це новіші форми лівого фронту, які після необхідного експеримен­ тального й винахідницького етапу увійдуть у нове життя й нове будівництво.

Останнє слово — до наших читачів.

Коли для кваліфікованих мистців і самих себе ми є наукові робітники мистецтва із своїми лябораторіями й експериментами, із своєю методологією, то для своїх чи­ тачів ми мусимо бути

о р г а н і з а т о р а м и нової психіки, нової зростаючої людини, нової раси. Наші читачі, інструктори універсальної культурної уста­

новки, мусять просувати разом із нами нові засади й прин­ ципи і бути конденсатором тієї

культурної революції,

яка відбувається на наших очах.

ЗА БОРОТЬБУ І БУДІВНИЦТВО —

наш журнал.

«Нова генерація», ІЧо. 1, 1927, стор. 39-43

244

ДЕКЛЯРАЦІЯ ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ РЕВОЛЮЦІЙНИХ РАДЯНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Тепер, коли пролетаріят Радянського Союзу в своєму соціялістичному наступі перейшов від відбудови до соціялістичної реконструкції усього народного господарства, — народжена Жовтнем українська революційно-радянська лі­ тература також вступає в нову добу свого існування і роз­ витку.

На своєму шляху українська пролетарська література зустріла багато труднощів і перешкод. Українські письмен­ ники старшої Генерації, бувши переважно представниками буржуазних і дрібнобуржуазних шарів, здебільшого опи­ нилися в лавах контрреволюції та на смітниках жовтоблакитної еміграції. Пролетаріят України, напружуючи всі свої зусилля в боротьбі за владу, доки тривала громадян­ ська війна, надто мало мав часу і змоги творити свою культуру, своє мистецтво, свою художню літературу. Тяж­ ка спадщина царату, наслідки системи національного при­ гноблення, зросійщення пролетарських центрів і намагання української шовіністичної буржуазії монополізувати націо­ нально-культурний процес, щоб використати його яко зна­ ряддя боротьби проти диктатури пролетаріяту — все це надзвичайно ускладняло зародження і оформлення україн­ ської жовтневої літератури.

Проте саме під гуркіт гармат громадянської війни вис­ тупили перші хоробрі — Михайличенко, Чумак, Заливчий, Блакитний; зародилися перші паростки української рево­ люційно-радянської та пролетарської літератури. На ро­ дючому ґрунті Жовтня, що розв'язав творчі сили робітничо-

245

селянських мас, ці паростки почали розвиватися, зростати, перетворюючи українську художню літературу дедалі в значніший чинник клясової боротьби і соціялістичного бу­ дівництва. Умови для цього розвитку й зростання дала диктатура пролетаріяту, що створила й саму Українську Соціялістичну Радянську Республіку, правильна ленінська національна політика нашої комуністичної партії більшо­ виків і та увага й допомога, що ними оточували молоду нашу революційну літературу партійні й радянські керівні органи та широкої маси робітничо-селянських читачів.

Українська революційно-радянська та пролетарська лі­ тература стає значним і впливовим чинником соціялістич­ ного будівництва, набуваючи масової робітничо-селянської авдиторії. Але перехід до НЕПу викликав конечну потребу перешикувати літературний фронт. Це і водночас активі­ зація впливів на літературні процеси лишків старої та еле­ ментів новонародженої буржуазії спричинилися до бороть­ би між літературними течіями не лише з питань суто літе­ ратурних, а й з питань загальної політики. Почалася гостра літературна дискусія. В процесі цієї дискусії у виступах частини українських письменників, навіть пролетарських, знайшли собі місце чужі пролетаріятові настрої та тен­ денції. Ці негативні явища, не зустрівши належного опору в літературі і навіть підтримані колишньою ВАПНІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури), набули зна­ чення серйозного політичного збочення (хвильовизм).

Партія, що своєчасно сигналізувала небезпеку на літе­ ратурному фронті і прийшла йому на допомогу своїм ке­ рівництвом, підкреслила конечну потребу організації єди­ ного фронту української революційно-радянської літерату­ ри і висунула перед усіма літературними угрупованнями завдання — створити Всеукраїнську Федерацію Радянських Письменників.

Коли думки про потребу створення такої федерації висловлювалися й раніше, у перших навіть роках існування пожовтневої української літератури — чи то окремими дія­ чами революційної літератури, чи цілими спілками («Аре­ на», «Комункульт», «Плуг», «Гарт»), то постанова партії надала цим неоформленим думкам цілком ясного і кон-

246

кретного характеру директиви, що, лише здійснивши її, радянський літературний фронт здатний буде одностайно виступати на виконання спільних завдань нашої доби, орга­ нізовано й активно брати участь разом із мільйоновими масами пролетаріяту в будівництві соціялізму, в наступі на клясового ворога, не витрачаючи зайвої енергії на неприн­ ципові чвари.

Минуло вже два з половиною роки, доки цю директиву партії літературні організації спромоглися виконати. Не можна вважати, що за цей час нічого не робилося для підготування ґрунту до утворення федерації. Літературні групи і журнали — «Плуг», «Гарт», «Молодняк», а також окремі позагрупові письменники не раз підносили питання про здійснення цієї директиви. Порушувалося це питання і в партійній пресі («Комуніст», «Червона преса»). Нарешті, на другому Всеукраїнському з'їзді ВУСППу представники всіх літературних організацій: «Плуг», «Нова генерація», «Молодняк», «Західня Україна» і представник групи пись­ менників, на той час об'єднаних довкола альманаху «Літе­ ратурний ярмарок» — заявили про своє бажання і готовість вступити до Федерації. Ці заяви треба розглядати як пер­ ший спільний крок організованих літературних кадрів до конкретного здійснення директиви партії.

Після тих заяв минуло ще понад півроку, і тепер, коли значна кількість письменників, раніш розпорошених, об'єд­ налися в дві нові організації — «Пролітфронт» і Група «А», які теж організувалися під гаслом створення Федера­ ції, — нарешті це гасло, що його дала сама партія, прак­ тично здійснилося.

Всеукраїнська Федерація Радянських Письменників уже існує, об'єднуючи в своїх лавах сім письменницьких орга­ нізацій: «Плуг», «Західню Україну», «Молодняк», ВУСПП, «Нову генерацію», «Пролітфронт» і Групу «А», з перспек­ тивою об'єднати довкола себе і не належних до жодних організацій радянських революційних письменників, і нові організації, що виникнуть, незалежно від мови, якою про­ вадитимуть вони літературну працю.

Саме тепер, коли наступ пролетаріяту під проводом компартії та останні позиції клясового ворога викликає

247

шалений опір цього ворога — саме, коли розбиті куркуль і непман, агонізуючи, хапаються виступати проти соціялістичного наступу, мріють, використати гасла національної культури для боротьби проти диктатури пролетаріяту, на­ магаються пролазити у щілини на культурному фронті й протягати свою отруйливу ідеологію через нашу ж радян­ ську літературу, — якнайактуальнішого значення набуває організаційне оформлення єдиного фронту революційного радянського письменства під проводом компартії, здатного активно й одностайно поборювати замахи ворогів, давати їм рішучу й могутню відсіч. і -і

Отже, новоутворена Федерація базується на таких за­ садах:

1. Об'єднання, під керівництвом і проводом комуністич­ ної партії більшовиків, всіх літературних організацій, а в найближчій перспективі і тих революційних радянських письменників, що не належать до жодних організацій.

2.Викривати неминучі за переходової доби неґативні явища нашої дійсности, критикувати й поборювати їх у літературній творчості, але не губити революційних пер­ спектив, не залишати поза увагою величезних досягнень і здобутків соціялістичного будівництва і, не впадаючи ані в занепадництво, ані в казенний оптимізм, висвітлювати в своїй творчості величезну роботу незнаної в історії людства соціялістичної перебудови суспільства.

3.Активізація розгортання українського революційного радянського культурного процесу, поширення ідеї проле­ тарського інтернаціоналізму й гостра боротьба проти всіх

івсяких викривлень ленінської національної політики в художній літературі.

4.Якнайрішучіша боротьба проти спроб клясового во­ рога використовувати радянську літературу для послаблен­ ня пролетарської диктатури, проти спроб його впливати на цю ж радянську літературу і прищеплювати їй бур­ жуазні чи дрібнобуржуазні ідеологічні тенденції.

5.Найміцніший зв'язок з революційними літературами республік та народів СРСР на засадах братерського співробіництва й використання спільного досвіду в боротьбі та будівництві. Братерський зв'язок з революційними літе-

ратурами закордонних країн, зокрема з революційними письменниками Західньої України.

6. Рішуча відсіч усяким спробам надавати ідейну пере­ вагу буржуазній культурі Заходу над пролетарською куль­ турою СРСР. Ніяк не зменшуючи ваги й потреби критично опанувати технічні надбання буржуазної культури (так по­ передніх віків, як і сучасної), боротися проти ідеологічних впливів капіталістичного суспільства на нашу літературу.

Кожний революційний радянський письменник повинен бути активним будівником соціялізму, дисциплінованим бійцем клясової боротьби — це наше гасло і наш наказ по Армії Українського Революційного Радянського Письмен­ ства.

Не прагнучи утворити «громадянський мир» в літера­ турі і стимулюючи самокритику та соцзмагання в своїх лавах, Федерація повинна вживати якнайефективніших за­ ходів до того, щоб та самокритика провадилася в това­ риських формах, щоб нею керувало бажання справді ви­ правити й усунути хиби й вади, щоб вона не перетворю­ валася в безпринципну групову боротьбу та чвари.

З організаційного боку Федерація повинна повнотою за­ безпечити всім організаціям, що входять і входитимуть до її складу, цілковиту їхню внутрішню незалежність і умови для змагання в їхній художній літературній роботі.

Жодної дріб'язкової опіки, жодного втручання до вну­ трішніх справ кожної організації, оскільки діяльність даної організації не порушуватиме ідеологічних засад Федерації та єдиного фронту революційної радянської літератури.

Жодних намагань будь-якої окремої організації підмі­ нити собою паритетний керівний орган Федерації. Неу­ хильне виконання щодо цього (як і в усьому іншому) ди­ рективи партії.

«Партія не може віддати монополії будь-якій групі, на­ віть найбільш пролетарській щодо свого змісту: це значило б згубити пролетарську літературу перш за все».

Разом із тим Федерація сприяє розвиткові марксистсь­ кої критики творів окремих письменників і художньо-ідео­ логічної продукції цілих організацій.

Хай живе Всеукраїнська Федерація Революційних Ра­ дянських Письменників!

Хай живе пролетарська література під сталевим прово­ дом комуністичної партії більшовиків!

Хай живе, зростає й міцніє УСРР!

1. Молодняк (Всеукраїнська спілка комсомольських письменників): П. Усенко, І. Гончаренко, А. Клоччя.

2.ПРОЛІТФРОНТ (Об'єднання студій пролетарського літературного фронту): /. Момот, М. Куліш, М. Хвильовий.

3.ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських пись­ менників): /. Микитенко, І. Кириленко, І. Кулик.

4.Плуг (Спілка селянських письменників): А. Панів, В. Минко, С. Божко.

5.ВУСКК (Всеукраїнська спілка робітників комуністич­ ної культури): М. Семенко, О. Полторацький, М. Скуба.

6.Група «А»: М. Иогансен, Ю. Смолич, О. Мар'ямов.

7.Спілка революційних письменників Західня Україна:

М.Ірчан, І. Ткачук, А. Шмигельський.

Харків, 31 грудня 1929 року.

«Пролітфронт», ч. 1. 1930, квітень, стор. 260-264

250

ВИЗНАЧНІ СПІВУЧАСНИКИ УКРАЇНСЬКОГО КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ 1920-1930-ИХ РОКІВ

Микола Куліш. Президент ВАПНІТЕ. Загинув

в ув'язненні, осінь 1937 р.

Аркадій Нюбченко. Секретар ВАПНІТЕ. Помер на еміграції 1945 р.

Микола Зеров. Член літ. групи неоклясиків. Загинув

в ув'язненні 13.Х.1941 р. (?).

Олександер Дорошкевич. Літературознавець. Помер 2.ІУ.1946. р.

Сергій Єфремов. Літературознавець. Загинув в ув'язненні 1938 р. (?).

Олександер Білецький. Літературознавець. Помер 2. VIII. 1961 р.

&ш

Ш ^І«їЗй«їгіГЯ^ ^ ^е

Володимир Коряк. Член Гарту. Критик. Загинув в ув'язненні 1939 р. (?).

Олександер Шумський. Публіцист. Народній комісар освіти УРСР. Загинув

на засланні 1938 р. (?).

•ТЛІ

Самійло Шупак. Критик. Загинув в ув'язненні

1942 о. {?).

Микола Скрипник. Публіцист. Народній комісар освіти УРСР.

Поповнив самогубство 7.УІІ.1933 р.

я

я

•а . ж

5 * *

« «

° ~ °

. 00 ж

°- - Я Я й § 2 о в

л о

и я X

о

ж

о. . X я ж V

ч я

и Ш *

4• о

&- о є я а.

я З Є

Ж X *2 г- У *

•5 х Н

х я .3

я ю ч

• 2 я ° Я" .

5 о і2

с «

и