2. Філософія української національної ідеї (м Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, м Міхновський, д. Чижевський)

Важливу роль у розв'язанні проблем національного поступу відіграла творчість Михайла Драгоманова (1841-1895 рр.), В основі історіософської концепції Драгоманова лежить ідея поступу, передовсім громадського, у ході якого людство переходить від свободи й автономії особистості до автономії та свободи нації. Мета прогресу, загідно із Драгомановим, - це здійснення ідеалів лібералізму і соціалізму, визнання людської особистості вищою цінністю. Ратуючи за обмеження до мінімуму елементів примусу, усунення авторитарних рис у суспільному житті, Драгоманов стверджував, що анархічний лад є умовою створення добровільної асоціації гармонійно розвинутих особистостей, де основою всіх можливих соціальних порядків виступає індивід з його волею. Національне при цьому служить тільки ґрунтом, способом поступу соціального і культурного, однією з умов становлення об'єднань індивідів – громад, громадівського соціалізму.

З кінця 80-х років XIX ст. покоління «Молодої України» і найвизначніший його представник Іван Франко (1856-1916 рр.). Для Франка головною виступає ідея героя, особистості, яка, будучи вільною у громаді, не є вільною від громади. Адже тільки в єдності ідеалів економічної, соціально-політичної та духовної сфер бачить мислитель розквіт нації та її прогрес. Тут простежуються симпатії Франка до позитивістської філософії. Саме у прогресі науки і техніки вбачав мислитель провідний чинник майбутніх історичних зрушень, у тому числі виробничих та соціальних.

Особливу роль у боротьбі за формування національної незалежності України філософ відводив українській інтелігенції, рішуче відкидаючи при цьому марксистську ідею диктатури пролетаріату та революційного насильства. Критично ставився він і до марксистської доктрини про матеріалістичне розуміння історії. Що стосується соціалізму Франка, то він базувався не на класових цінностях, а на загальнолюдських, а також був позбавлений держави, яка, на думку мислителя, знову викликала б нерівність. Не виходячи за межі вітчизняної філософської традиції, Франко вважав, що ідеал національної самостійності має бути не лише усвідомлений розумом, але й відчутий серцем, що є необхідною передумовою перетворення етносу на націю.

Прибічником національного радикалізму зарекомендував себе «апостол українського сепаратизму» Дмитро Донцов (1883-1973 рр.). Світоглядна позиція останнього близька до ідеї Ф. Ніцше – ідеї волі, яка тлумачилася виключно ірраціоналістично. Основою інтегрального націоналізму Донцова була воля нації до життя, влади та експансії. Принцип волі – антитеза, противага інтелектуалізму Просвітництва. До основ національної ідеї Донцов відносив «стремління до боротьби та свідомість її конечності», нетерпимість і фанатизм. Особистість має бути підпорядкованою спільноті й жити задля неї. Спільність ментальності, способу розуміння й переживання світу визначають спільність національного походження. Найвища світоглядна мета філософа – нація як єдиний реальний суб'єкт історії та культури, сила, що творить державу. Саме боротьба за існування, згідно з Донцовим, є законом життя. Закликаючи до повного розриву з Росією, Донцов наголошував, що національна ідея має бути не тільки фанатичною безкомпромісною, але і служити справі подальшого поступу, тому необхідно сполучити інтелект із народним інстинктом та сумлінням.

Історичну перспективу української нації намагався зрозуміти і Микола Міхновський, розстріляний більшовиками в 1920 х роках. Його праці вважаються справжнім політичним маніфестом українського радикалізму XX ст. Нація, на думку Міхновського, неможлива без власної держави, виникнення якої потребує збройних змагань, незважаючи на об'єктивні обставини. Тільки воля нації, її зреченість усякої поміркованості є шляхом до незалежності.

Видатним істориком філософії та філософом культури є Дмитро Чижевський (1894-1977 рр.), головним об'єктом зацікавленості котрого була духовна історія України та слов'янської думки. Згідно з Чижевським, культура східних слов'ян формувалася під впливом німецької філософської традиції. Специфіку українського філософського мислення зумовлюють, за Чижевським, особливості української народної психіки та світогляду. Саме природа, степ були тією безперечною основою, що якнайбільше визначала усталений характер таких основних рис національної психіки, як естетизм, волелюбний індивідуалізм, перманентна рухливість. Зазначені риси завжди мали релігійне забарвлення. Характерним для українців було і шанобливе ставлення до інших народів. - «характер народу»,