- •Українська державна академія залізничного транспорту
- •2 Специфіка філософського знання. Функції філософії
- •3 Філософія в системі культури
- •4 Філософія досократиків
- •Тема 2. Софісти і Сократ. Етика Сократа. Філософія Платона
- •2 Сократ як шукач істини. Етика Сократа
- •3 Філософське вчення Платона про ідеї
- •Тема 3. Філософія Аристотеля, його логіка та естетика
- •2 Вчення Аристотеля про душу та його гносеологія
- •3 Логіка Арістотеля
- •4 Етичні та соціально-політичні погляди Арістотеля
- •Тема 4. Неоплатонізм і середньовічна філософія
- •2.1 Патристика
- •2.2 Схоластика
- •2. 1 Патристика
- •2. 2 Схоластика
- •Тема 5. Англійський матеріалізм XVII століття
- •2 Досвідно-індуктивний метод ф. Бекона
- •Тема 6. Раціоналізм європейської філософії XVII століття.
- •1. Раціоналістична філософія Рене Декарта
- •Тема 7. Професійна філософія Києво-Могилянської академії.
- •2. Вчення г. Сковороди про дві натури і три світи.
- •3. Концепція «сродної праці» і «нерівної рівності».
- •Тема 8. Німецька класична філософія і. Канта. Його гносеологія, етика та естетика
- •2 «Критичний» період філософії і. Канта
- •Тема 9. Діалектична логіка г. Гегеля і філософське вчення к. Маркса
- •1. Система об`єктивного ідеалізму Гегеля
- •2. Діалектика як теорія розвитку у філософії Гегеля
- •3. Матеріалістичне розуміння історії квінтесенція ф-фії Маркса
- •Тема 10. Позитивізм і філософія американського прагматизму
- •1. Засновник філософії прагматизму Чарльз Сандерс Пірс
- •2. Радикальний емпіризм Уїльяма Джемса
- •3. Філософські погляди Джона Дьюї
- •Тема 11. Українська філософія XIX-XX століття
- •1 Філософія українського романтизму (Кири́ло-Мефо́діївське товариство, кордоцентризм п. Юркевича, філософія мови о. Потебні)
- •2. Філософія української національної ідеї (м Драгоманов, і. Франко, д. Донцов, м Міхновський, д. Чижевський)
- •3. Вчення в. Вернадського про ноосферу
- •Тема 12. Філософія життя
- •2 Ф. Ніцше – основоположник «філософії життя»
- •Тема 13. Філософія екзистенціалізму
- •1 Німецький екзистенціалізм м. Гайдеггера
- •2 Французький екзистенціалізм: ж.-п. Сартр та а. Камю
- •Тема 14. Сучасна західна філософія науки
- •2. Теоретичні моделі та закономірності розвитку науки
- •Тема 15. Релігія як соціальне явище. Основні релігієзнавчі концепції
- •2. Походження релігії та її історичні форми
- •3. Структура релігії. Основні функції релігії
- •4.Основні релігієзнавчі концепції
- •Тема 16. Сучасні релігії
- •1. Племені релігії.
- •2. Національні релігії.
- •4. Нетрадиційні релігії сучасності.
- •Тема 17. Сучасна естетика: теоретичні та практичні пошуки
- •2. Проблемне поле естетики
- •3. Основні функції естетики
- •Тема 18. Сучасна соціальна філософія
- •1. Поняття суспільства
- •2. Структура суспільства
Тема 4. Неоплатонізм і середньовічна філософія
Неоплатонізм
Середньовічна філософія:
2.1 Патристика
2.2 Схоластика
Неоплатонізм
Основоположником неоплатонізму вважається Плотін (204/205-270 рр.), Світ у Плотіна строго ієрархізований. Початком і вищим принципом усього є Єдине. Воно потойбічне, надрозумне і навіть позбавлене статусу буття Єдине непізнаване ні чуттями, ні розумом; воно є абсолютом, який ні від чого не залежить, але все існуюче залежить від нього. Воно є безмежним і безликим (неперсоніфікованим) утворенням, утворенням цілісним, повним і самодостатнім. Будучи таким, воно знає себе без пізнання, адже пізнання є ознакою недосконалості та неповноти.
Плотін порівнює Єдине із Сонцем як джерелом світла і тепла. І тому Єдине – це Благо та Світло одночасно. Єдине породжує все існуюче так само, як Сонце випромінює із себе світло і тепло, але при цьому нічого не втрачає (так уявляли собі в ті часи вічність сонячного світла і Сонця). Цей процес отримав назву «еманація» (лат. – текти, литись, витікати).
Процес еманації нагадує процес освітлення, яке згасає, втрачаючи свою потужність у міру віддалення від джерела. Творення світу Єдиним відбувається через множення буття, що є тотожним деградації.
Першим ступенем еманації, або іпостассю творення є Світовий розум (Нус). На відміну від Єдиного, він має статус буття, у ньому існує багато ідей. Звернений до Єдиного Світовий розум єдиний, а відвернений від Єдиного – множинний. Але, як і Єдине, Нус існує поза часом. Процес пізнання Нусом самого себе – це позачасовий процес, що є системою ідей. Парадоксальність Світового розуму в тому, що він містить у собі не лише ідеї загального, але й індивідуального.
Світло від Єдиного не поглинається Розумом повністю. Воно поширюється далі. Так з’являється Світова душа. Вона вже існує в часі, тобто час з’являється завдяки Душі. Душа, як і Розум, має ніби два обличчя. Одним вона повернена до Розуму, іншим – відвернена від нього. Звідси верхня і нижня частини Душі. У цілому Душа є сполчною ланкою між надчуттєвим і чуттєвим світами. Вона безтілесна, вона споглядає ідеї, що знаходяться поза нею. Душа – джерело руху.
Останнім ступенем деградації абсолютно духовного Єдиного є матерія. Матерія – це гірша частина природи. Вона існує вічно, але не є самостійною. Вона протистоїть Єдиному й одночасно продукується ним. Матерія у Плотіна – результат згасання світла. Вона – відсутність необхідного світла, або виснажене світло. І все ж вона не є абсолютним нічим, вона все ж є чимось. Матерія або пітьма протистоїть Єдиному як Зло. Злом є відсутність необхідного Добра, так само як Пітьмою є відсутність необхідного світла.
Матерія – це гірша частина природи, тоді як краща її частина є нічим іншим, як нижчою частиною Світової душі. Явища природи реальні настільки, наскільки вони відображають у собі ідеї Розуму. У світі явищ Душа дробиться. Існує душа неба, душі зірок і т. п. Душа Землі народжує душі рослин, тварин, нижчі частини душ людей. Нижча частина душі спонукає людину до тлінного, заземлює, заводить у кабалу до тіла. Вища частина душі завжди перебуває в умоглядному світі. Таким чином, душа людини подібна до самої людини, ноги якої знаходяться у воді, а тіло – у повітрі.
Структура світу у Плотіна є такою, що Єдине не тільки опускається у множинність, але і множинність сходить до свого джерела, прагнучи стати єдиним. Подолання роз’єднаності означає залучення до Блага. Плотін зазначає: Таке прагнення найбільш виразно проявляється в людини. Сходження людини до Єдиного означає стан злиття душі з Єдиним як із Богом, Такий стан досягається вищим напруженням пізнавальних зусиль, коли душа рве всі тілесні пута і надприродною інтуїцією проривається до первинної єдності в Богові. Цей стан Плотін називає екстазом.
Середньовічна філософія