Тема 20.Ефективність в управлінні

1. Поняття продуктивності організації

Завдання підприємства полягає в тому, щоб зробити ресурси продуктивними. Вимірювання продуктивності (productivity) — основний засіб для порівняння якості менеджменту різних підрозділів підприємства або менеджменту різних підприємств. Продуктивність охоплює та характеризує всі зусилля, затрачені підприємством. Це перша перевірка компетентності менеджменту.

Постійне підвищення продуктивності — одне з найскладніших питань менеджменту, оскільки продуктивність — це баланс між багатьма чинниками, і лише деякі з них можна чітко визначити.

Отже, продуктивність підприємства (організації) — баланс між усіма чинниками виробництва (матеріальними, фінансовими, людськими, інформаційними тощо), що забезпечує найбільші обсяги виробництва за найменших витрат. Це зовсім інше поняття, ніж традиційний, загальновідомий показник продуктивності: на одного працюючого або на одну людино-годину.

Продуктивність у широкому розумінні — відносна ефективність та економічність організації, причому одним із головних чинників ефективності є якість.

Будь-яка організація може досягти збільшення виробництва продукції шляхом реалізації різних стратегічних підходів. Наприклад, можна збільшити обсяг виробництва, не збільшуючи кількість ресурсів. Іншим шляхом зростання продуктивності є зменшення кількості ресурсів за стабільності обсягів послуг. Крім того, продуктивність збільшується за умови випереджаючих темпів зростання обсягів виробництва порівняно з темпами збільшення кількості використаних ресурсів або, навпаки, при скороченні обсягів виробництва більш повільними темпами, ніж скорочення кількості ресурсів. Кожен із шляхів зростання продуктивності залежить від низки чинників зовнішнього середовища (клієнти, конкуренти, постачальники тощо) та стану мікросередовища організації (мета, технологія, персонал та ін.). Потенційний клієнт, який має свободу вибору, безумовно, віддасть перевагу товарам або послугам продуктивнішої організації.

Поняття конкурентоспроможності фірми досить складне і трактується неоднозначно. У загальному вигляді конкурентоспроможність фірми визначають як її порівняльну перевагу стосовно інших фірм певної галузі в конкретній країні та за її межами. Галузь слід розглядати як групу (сукупність) фірм, товари (послуги) яких настільки подібні, що вступають у конкуренцію, обслуговуючи однакові потреби однорідних типів покупців.

Конкурентоспроможність — це виражена компетентність фірми, її вміння робити щось ліпше, ніж конкуренти.

Теорія порівняльних переваг була започаткована в кінці XVIII — на початку XIX ст., коли в працях Д. Рікардо були викладені основні положення порівняльних витрат. В основі теорії лежить ідея про те, що в процесі обміну перевагу надають тим країнам, які виробляють продукцію з меншими витратами. У зв'язку з цим вони виграють на світовому ринку, що й призводить до спеціалізації країн на виробництві товарів з меншими витратами, ніж у інших.

Продуктивність можна визначати за допомогою різних показників (системи показників):

— часткова продуктивність характеризується кількістю готової продукції, віднесеної до одного певного входу;

— багатофакторна продуктивність виражається кількістю виготовленої продукції, що припадає на певну кількість входів;

— загальна продуктивність характеризується співвідношенням усіх товарів/ресурсів.

Детальніше розглянемо входи та виходи операційної системи. Ринкова вартість виходів визначається такими чинниками:

— кількість виробленої продукції;

— відповідність асортименту продукції до попиту на неї;

— якість продукції;

— своєчасність виробництва продукції, врахування характеру попиту та зобов'язань з її доставки споживачам;

— гнучкість операційної системи у процесі задоволення різних вимог окремих споживачів тощо.

Загальна вартість входів теж визначається багатьма чинниками. Наприклад, під час аналізу матеріальних витрат потрібно враховувати:

— кількість спожитих матеріалів;

— ціну закупівлі;

— затрати на зберігання матеріалів;

— вартість замовлення матеріалів;

— обсяг видатків, що виникають у зв'язку з недопоставкою матеріалів;

— обсяг видатків, пов'язаних із низькою якістю матеріалів.

Інші виходи також оцінюються з урахуванням багатьох чинників.