Завдання і запитання

1. Чим викликане зростання ролі соціально-психологічного роману в літературі ХІХ ст.?

2. У чому полягає специфіка французького соціально-психологічного роману? Які основні теми він розробляє?

3. Розкрийте роль а) Флобера, б) Мопассана, в) Золя у розвитку жанру соціально-психологічного роману в літературі ХІХ ст.

Соціально-психологічний роман в англійській літературі хіх ст.

Вікторіанський роман. В літературі Великої Британії ХІХ ст., так само як у французькій, соціально-психологічний роман набув колосальної популярності. Цьому сприяла наявність власної романної традиції, яка склалася у ХVІІІ ст. за часів просвітницького реалізму й сентименталізму (Г. Філдінг, О. Голдсміт, Л. Стерн). Помітним був внесок у розвиток жанру і Джейн Остен (1775-1817). Вона описувала звичаї провінційної Англії, вміло змальовувала повсякденне життя чоловіків і жінок, іронізувала з моди на чутливість і готичні романи, майстерно зображувала ледь помітні відтінки настроїв персонажів.

Найвідомішими представниками англійського соціально-психологічного роману ХІХ ст. є Ч. Діккенс, У.М.Теккерей і Ш. Бронте. Їхню справу продовжили Е. Троллоп (1815-1882), М. Е. Еванс (1819-1880), відома під псевдонімом Джорж Еліот, Д. Мердіт (1828-1909) і Т. Гарді (1840-1928). Творчість цих письменників припадає на Вікторіанську добу (період з 1837 по 1901, названий на честь королеви Вікторії, яка тоді правила у Великій Британії). То був час швидкого розвитку індустрії, політичного піднесення імперії. Щоправда, за ці перемоги народним масам (насамперед робітникам і селянам) довелося сплатити високу ціну. Хоча Велика Британія й зуміла запобігти революції, працівники і бідні верстви населення (особливо протягом першої половини ХІХ ст.) перебували на межі фізичного виживання. Про це багато писав Ч.Діккенс, який викривав систему робітних домів, правдиво показував життя у лондонських нетрях. Інший об’єкт соціального критицизму англійського роману того часу – родина і школа. Жінки і діти майже не мали ніяких прав і потерпали від свавілля, чоловічого, правового, релігійного. Атмосфера в навчальних закладах вирізнялась задушливістю й похмурістю. Фізичні покарання були звичайним засобом впливу на сумління і свідомість учнів.

У суспільстві домінувала система цінностей, яку фахівці з історії культури охрестили вікторіанством. Його головної рисою вони називають “поважність” – надмірну зосередженість виключно на етичних і релігійних проблемах, схильність до моралізаторства і пуританства. Романісти, навіть найталановитіші з них, підпадали під загальний вплив “вікторіанського духу” і дивились на свої твори як на проповідь або повчання. Вони були не тільки митцями, а й вихователями. Соціалістичні доктрини і еволюціоністські теорії набули такого самого поширення у Великій Британії, як і на континенті. Не варто забувати, що саме в “Туманному Альбіоні” минула більша частина еміграції К.Маркса і Ф.Енгельса. Саме тут жили і творили такі відомі науковці, як Т.Г.Хакслі і Ч.Дарвін. Проте, незважаючи на цей факт, англійські романісти менше за своїх французьких колег захоплювались соціологією і природничими науками. Їх більше вабили моральна проблематика і психологія індивіда.

У.М.Теккерей (1811-1863). Особливе місце в англійській літературі ХІХ ст. належить Уїльяму Мейкпісу Теккерею. Він залишався сином своєї доби, тобто вікторіанцем, і великого значення надавав моральним проблемам. Письменник використовував грізну зброю сатири і гротеску, намагаючись виправити соціальні вади, ось чому в його творах відчувається гіркий критичний присмак. Крім цього, Теккерей прагнув створити добре продуманий і зважений художній світ, різко критикував пафос, сентиментальність і риторику та закликав бути природними і правдивими. Його найкращим твором є роман “Ярмарок суєти”. У ньому письменник розповідає про життєвий шлях двох подруг Беккі Шарп і Емілі Седлі та створює велику сатиричну панораму англійського суспільства, де все продається й усе купується: честь, сумління, кохання. З погляду письменника, дві головні вади – суєтність і егоїзм – визначають характери і вчинки людей і змушують їх, мов ляльок, танцювати на виставі. Назва книги говорить сама про себе. У.М. Теккерей запозичив її у відомій алегорії письменника ХVІІ ст. Д. Беньяна “Шлях паломника”, що розповідає, як християнин під час подорожі до Небесного Міста потрапляє на Ярмарку суєти, де можна придбати усе: будинки, землі, титули, жінок, чоловіків. Для англійців зміст цього образу відкривається одразу, бо книга Беньяна входить до кола популярного читання мешканців Туманного Альбіону.

Твір Теккерея має підзаголовок “роман без героя”, що також посилює сатиричну загостреність авторського задуму. Серед його персонажів немає прикладів для наслідування. Важко вважати героїнею Беккі Шарп, молоду хижачку, пройдисвітку у спідниці, яка не зупиняється ні перед чим, аби прокласти собі шлях до багатства. Немає нічого героїчного і в більш-менш привабливих Емілі Седлі або Уїльямі Доббіні, бо для Теккерея бути героєм - означає тверезо дивитись на оточення, боротись із недосконалістю світу, а не просто плисти за течією. Ані Емілі, ані Уїльям на це не спроможні: вони добрі і милі люди, але живуть у полоні ілюзій. Новаторство Теккерея полягає в тому, що ніколи ніхто до нього так послідовно, логічно і чітко, критично та скептично не підходив до суспільства та людини.

Творчість сестер Бронте. Серед багатьох видатних вікторіанських письменників на осібну увагу заслуговують сестри Бронте. Взагалі літературою займались троє з шести дітей їхньої родини: Шарлотта (1816-1855), Емілі (1816-1848) та Енн (1820-1849), але як першорядні романістки знані насамперед дві старші сестри.

У найвідомішому творі Шарлотти Бронте “Джейн Ейр” розповідається про долю гордої незалежної дівчини-гувернантки та про її кохання до містера Рочестера, власника маєтку де вона працює. Письменниця в цьому романі поєднує елементи різних стилів. Проявами реалізму є вибір героїні, що походить із середніх класів (гувернантка), викривальний опис системи “виховання” у Ловудському притулку, критичне ставлення до деяких типових представників вікторіанського суспільства (містера Броклхерста, директора притулку, і місіонера Сент-Джона). Але водночас у романі відбилися притаманні тому часові моралізаторство і суто романтичні контрасти: готична атмосфера в маєтку Рочестера, розповідь про його божевільну жінку, збіг сюжетних подій. Проте, мабуть, саме завдяки цьому взаємопроникненню на перший погляд несумісних елементів Шарлотта Бронте зуміла розкрити те, що приваблює в цій книзі читачів багатьох поколінь – історію сильного почуття героїні у боротьбі з її власними моральними заборонами. Шарлотта Бронте виглядала в очах сучасників надто сміливою, бо такий відвертий і ретельний аналіз психології дівчини, котра боронила власну гідність у суспільстві, де на жінок дивились як на істот нижчого гатунку, справляв на вікторіанців враження певного виклику.

Ще більшу концентрацію емоцій маємо у романі Емілі Бронте “Грозовий перевал”, який викладає історію кохання загадкової людини Хіткліфа до Катрін і його помсти родинам Ерншо і Лінтонів. ”Грозовий перевал” – одна з найоригінальніших книжок англійської і світової літератури. Формально це типовий “готичний роман”. Наявні всі ознаки жанру: зловісний персонаж, похмура атмосфера, смерті, таємниці і містика. Але ця подібність лише зовнішня. Є в романі щось таке, чого не відає ніхто з її сучасників, ні Діккенс, ні Теккерей. Це розкриття напрочуд складного взаємозв’язку добра та зла у характерах і вчинках людей. Взагалі, дослідження внутрішнього світу людини, таких почуттів, як кохання і помста, здійснюється в романі з небаченою майстерністю і глибиною. Однак трактування теми кохання ще залишається романтичним. Це почуття зображується в романі руйнівною силою, яку розум не може контролювати. Окрім цього, Катрін і Хіткліф ніби створені одне для одного небесами, і смерть обох персонажів – це не кінець любовного роману, а возз’єднання у потойбічному житті розлучених душ.

Чарлз Діккенс (1812-1870). Чарлз Діккенс є, поза сумнівом, одним з “вічних супутників” людства. Його ім’я посідає гідне місце в пантеоні літератури поруч із Сервантесом, Теккереєм, Стендалем, Бальзаком, Флобером, Толстим, Достоєвським, Джойсом, Гарсія Маркесом. Незважаючи на те, що критики постійно звинувачують його в сентиментальності, моралізаторстві, недосконалості сюжетів і карикатурності малюнку, він залишається чи не найбільшим англійцем з усіх англійців і водночас “вселюдським письменником” (Ф.М.Достоєвський). Він різноманітний, як сама природа (недаремно кажуть, що своєю енергією і життєлюбством Діккенс нагадує титанів Відродження). На початку творчого шляху він добрий і веселий (мало хто в світовій літературі мав такий чудовий гумор), наприкінці письменницької кар’єри – сумний, іронічний і навіть трагічний; віра в простих людей, уміння розуміти їхні страждання, глибоке знання світу – усе це разом і завоювало йому любов і шану читачів у всьому світі.

Щира народність, християнське милосердя, співчуття бідним, культ затишку, вміння зазнавати радість від малого, оптимізм, стійкість, уміння описувати веселе і жахливе – ці риси світогляду і стилю письменника зробили його знаменитим. За першим романом “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836-1837) з’явилися інші: “Пригоди Олівера Твіста” (1837-1839), “Життя і пригоди Ніколаса Нікльбі” (1838-1839), “Крамниця старожитностей” (1840-1841), “Барнебі Радж” (1840-1841), “Мартін Чеззлвіт” (1843-1844), цикл “Різдвяні повісті” (1843-1848), “Домбі і син” (1846-1848), “Девід Копперфілд” (1849), “Холодний дім” (1852-1853), “Важкі часи” (1854), “Маленька Дорріт” (1855-1857), “Повість про два міста” (1859), “Великі сподівання” (1860-1861), “Наш спільний друг” (1864-1865), “Таємниця Едвіна Друда” (1870, роботу над цим романом перервала смерть).

“Пригоди Олівера Твіста” є одним з найбільш відомих творів письменника. Це типовий “роман виховання” (бо розповідає про становлення персонажа від дитячих років до початку дорослого життя). В основі сюжету – історія бідного хлопчика Олівера Твіста, який народився в робітному домі. Його мати померла одразу ж після його появи на світ. Кожний його крок супроводжується стражданнями. Він живе в жахливих умовах у робітному домі, потім тікає звідти і потрапляє до ватаги злодіїв на чолі з Фейгіном. Добрий містер Браунлоу рятує хлопчика, але ватага знову викрадає його і примушує брати участь у злочинах. Під час одного з них Олівера було поранено у будинку місіс Мейлі, яка з жахом бачить, що злочинець – маленький хлопчик. Вона та її прийомна дочка виліковують Олівера.

Ще одна його група пригод пов’язана зі спадщиною, якою родич Олівера Монкс незаконно хоче скористатись. Повія Ненсі, з якою Олівер познайомився у ватазі Фейгіна, відвідує Розу Мейлі і допомагає розкрити правду, за що злодій Білл Сайкс вбиває її. Повну істину встановлює містер Браунлоу. Роман завершується щасливо: Олівер отримує спадщину, з’ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, містер Браунлоу всиновлює Олівера, а Фейгіна відправляють на шибеницю.

У романі перед очима читачів проходять похмурі картини вад англійського суспільства (зображення системи робітних домів, побут злодіїв, їхні звичаї, жорстокі й аморальні). Проте водночас тут наявні риси, які засвідчують щирий, але наївний характер гуманізму письменника. Світу Зла протистоїть ідилічно змальований світ Добра, який уособлюють містер Браунлоу, місіс Мейлі та її дочка Роза і, звичайно, Олівер Твіст – маленький хлопчик, чутливий і м’який, але твердий і непохитний, мов скеля, всередині. Злочинні середовище й оточення всупереч логіці та здоровому глузду ніяк не впливають на його чисту душу. Письменник сповідує ідеал природженої доброти, яку випробування не псують.

Якщо добро у Діккенса в “Олівері Твісті” постає піднесено ідеальним, то зло - хиже, маніакальне і не має раціонального пояснення. Монксу недостатньо просто вбити Олівера, а треба розбестити його серце. Світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі й становлять різкі романтичні контрасти. І ще одне. Добро обов’язково мусить перемогти – ось надія, яка живить уяву письменника. Саме з цих причин соціальні конфлікти врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них, твердить великий гуманіст, – якості, заради яких тільки й варто жити. Вони або є, або їх немає незалежно від того, на якій сходинці соціальної ієрархії перебуває людина, але без них життя втрачає сенс.

Особливе місце серед романів письменника посідає “Домбі і син”. Цей твір – свідчення зрілої майстерності Діккенса-психолога і соціального критика. Тут він приділяє пильну увагу чітко виваженій композиції, яка підкоряється одному завданню – послідовно, без різких стрибків і штучного напруження провести крізь обидві частини твору ідею згубності людської пихи. Змінюється й сам принцип побудови оповіді: від роману пригод і мандрів письменник переходить до роману з чіткою фабулою, що визначає інші сюжетні лінії. Тут уже немає випадкових подій, невмотивованого збігу обставин, як в “Олівері Твісті”. Автор стежить за тим, аби внутрішній світ і вчинки героїв були психологічно вірогідними.

У “Домбі і синові” зменшується вплив сентиментальності і мелодрами і значно зростають панорамність показу соціальних явищ, а також глибина їх осмислення. Назва твору має подвійне тлумачення, бо йдеться і про родину Домбі, і про їхній сімейний бізнес. Містер Домбі – багатий англійський комерсант, суворий і жорстокий, для якого існує лише одна свята річ – процвітання його фірми. Він сприймає людей як засіб її розвитку. З цих причин він нехтує своєю дочкою Флоренс, бо мріє мати сина-спадкоємця, який би продовжив його справу. Хлопчик Поль народжується, але виявляється надто слабким для умов виховання, які панують у тих школах, куди віддає його батько, і малий помирає. Ця смерть тяжко вражає Домбі. Він ще більше відштовхує Флоренс, ніби звинувачуючи її в тому, що вона живе, а його син і спадкоємець лежить у могилі. Невдачею закінчується другий шлюб Домбі. Він переконаний, що на гроші можна придбати все: кохання, відданість, щастя, але його нова дружина – збідніла аристократка Едіт – тікає з Каркером, управителем фірми Домбі. На останніх сторінках роману містер Домбі – це вже не той суворий хазяїн фірми, якого ми бачимо на початку, а бідна покинута людина у стані розумового і фізичного занепаду. До того ж, його фінансові справи дуже кепські. Під тягарем років і страждань Домбі перероджується і його серце відкривається назустріч любові Флоренс.

Надмірна чванливість – головна риса характеру містера Домбі. Це така пиха бізнесмена, що змушує його жертвувати іншими людьми, не добирати засобів, аби хоч трохи посилити свої позиції. З погляду романіста, це хвороба. Її симптом – байдужість Домбі, яка є нічим іншим, як наслідком змертвілості його особистості. Якщо суспільство йтиме таким шляхом, твердить Діккенс, на його членів чекає лише фізична і моральна деградація. Ніколи ще викривальний пафос і широта узагальнень не набували у письменника такої сили.

Але ідилічний гуманізм Діккенса в цьому романі маємо також. Переродження містера Домбі на моральну і добру людину, батька і дідуся, який любить свою родину, нагадує диво. Є в творі і дорогі серцю письменника чисті, піднесені ідеалісти й диваки (капітан Каттль, Соломон Джілс, Тутс). Відбувається і неминуче покарання негідників (загибель під колесами експресу підступного Каркера, фізична і моральна руйнація, а також фінансові проблеми Домбі).

Завдання і запитання

1. Які специфічні риси мав англійський соціально-психологічний роман? Як вони пов’язані з духом Вікторіанської доби?

2. Чому Теккерей назвав свій роман “Ярмарок суєти”? Як ви тлумачите підзаголовок його твору “Роман без героя”?

3. У чому полягає внесок у розвиток жанру соціально-психологічного роману Шарлоти та Емілі Бронте?

4. Схарактеризуйте світогляд Ч.Діккенса. Як він відбивається в його романах? Чим пояснюється його невмируща слава як одного з найкращих романістів людства?