Етапи формування «Людської комедії»
«фізіологічний нарис»
новела
соціально-психологічний роман
цикл романів
Бальзак і Україна. Варто зупинитись на зв’язку Бальзака з Україною, який бере початок у 1832 р., коли письменник отримав листа з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». «Мене захоплює дивовижна чутливість вашої душі, адже завдяки їй ви розгадали душу жінки», — писала незнайомка. Авторкою цього послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку маєток Ганських у Верхівні поблизу Бердичева. Вони почали листуватися, а потім зустрілись у Швейцарії.
Ганська була вродливою вельможною жінкою, яка походила із давнього шляхетського роду Ржевуських і доводилася праправнучкою королеві Франції Марії Ліщинській. Її батько, Адам Ржевуський, збіднілий шляхтич, був людиною непересічною, який листувався із Вольтером. Старша сестра Евеліни — Кароліна — після заміжжя виїхала до Одеси й тримала там літературний салон, у якому частими гостями були О.Пушкін та А.Міцкевич. Пушкін присвятив Кароліні вірші (зокрема, поезію «Что в имени тебе моем…»). Евеліна володіла кількома європейськими мовами, любила подорожувати, грала на фортепіано, танцювала на балах у Санкт-Петербурзі, Європі, літературних салонів в Одесі. Між письменником і нею зав’язалися дружні стосунки, що невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитися, бо Евеліна мала чоловіка В. Ганського, старшого за неї майже вдвічі. В. Ганький помер у 1841 р., але закоханим через різні обставини довелося чекати вінчання ще майже дев’ять років. Бальзак написав Евеліні чотири з половиною сотні листів. Вони зустрічались у різних містах і країнах Європи: у Швейцарії, Відні, Дрездені, Санкт-Петербурзі.
Маєток у Верховні справив на Бальзака велике враження. Ще роздивляючись зображення будинку, яке Евіліна надійслала йому 1840 р., Бальзак написав у відповідь: «Я не знав … що ви володієте Лувром». Бальзак двічі був в Україні. Маршрут його першої подорожі восені 1847. пролягає через Броди, Дубно, Радзивилів. Україна вразила Бальзака своїми полями і родючою землею. «Це пустеля, царство хлібів, це мовчазні прерії Купера,– захоплено зазначає він. – Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного грунту завтовшки футів пятдесят, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угноюють…». Дорога важко далася втомленому й хворому на серце письменнику. У Верхівні Ганська облаштувала для Бальзака три кімнати: спальню, салон і кабінет. Там Бальзак почувався добре. В одному з листів він писав: «Я маю тут розкішний апартаментик — салон, кабінет і спальню; кабінет із рожевого мармуру з каміном, чудовими килимами та зручними меблями, вікна цілком із скла без олов’яної фольги; краєвид відкривається переді мною на всі боки…». У Верхівні Бальзак працював над такими творами, як «Мачуха», «Селяни», «Зворотний бік сучасної історії», «Дрібні буржуа», «Театр такий, яким він є», «Жіночий характер», «Петро І та Катерина» та інші.
Узимку 1848 року Бальзак, не діставши згоди на шлюб, повертається до до Парижа. Він їде через Київ і потрапляє у розпал різдвяних ярмарків і балів Своїми враженнями він ділиться із сестрою: «Молоді дами бувають на балах у сукнях королівської розкоші, що значно перевершує все те, що можна побачити в Парижі». В іншому листі Бальзак зауважує: «Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це разок».
Вдруге Бальзак відвідує Ганську виснаженим і хворим. Він пише у Санкт-Петербург до міністра С. Уварова: «Скоро буде шістнадцять років, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку… Особа ця є російською підданою і повна її відданість не підлягає сумніву. Звісно, її високі риси належно поціновані, бо вам усе в Росії відомо… Вона не хоче вийти заміж за іноземця без згоди повелителя, вона удостоїла мене права просити про цю згоду». Весною 1850-го згоду на шлюб отримано, але з умовою, що Ганська відмовиться від своїх маєтностей. Ганська й Бальзак повінчалися 2 березня 1850 року в бердичівському костелі Св.Варвари. Церемонія була дуже скромною. Церкована книга із записом про вінчання зберігається в Житомирських архівах.
У вирі тварнних інстинктів. Головним досягненням романіста була його епопея «Людська комедія», низка яскравих картин доби, протягом якої, після Липневої революції 1830 р., на очах здивованих французів набував сили грандіозний процес перерозподілу багатств. Життям заволоділи нові господарі: банкіри, комерсанти, підприємці. Великі гроші зароблялись нечесними способами: спекуляція, шахрайство, підробка документів, хабарництво тощо - ось зовсім неповний перелік типових засобів, що застосовувались у безжалісній боротьбі за місце під сонцем. То був час занепаду моралі, коли найвищою метою стала гонитва за грішми та насолодою. За таких умов низькі, брудні інстинкти оголились, і складалося враження, що в світі існує лише закон егоїзму – «кожний за себе». Система цінностей руйнувалась, економічні чинники та приватне життя посідали чільне місце.
«Людська комедія» і стала цією спробою осягнути зрушення в суспільстві, відтворити той шалений ритм, в якому відбувалися зміни. Ставлення великого романіста до французької сучасності після Липневої революції було здебільшого негативним. За доказ можуть правити його політичні та релігійні погляди. Він підкреслював, що пише у світлі двох великих істин – релігії і монархії. Причому в обох випадках він сповідував найконсервативніші ідеї. Добре відомо, що Оноре де Бальзак підтримував легітимістів (прихильників старої династії Бурбонів, скинутих Липневою революцією). Така позиція пояснюється тим, що новий порядок, запроваджений після 1830 р., видавався йому грою без правил, котра загрожувала знищити суспільство взагалі. Треба було жорстко регулювати ниці людські інстинкти, а для того найпридатнішими були форми правління, побудовані на заборонах, на регламентації й ієрархії відносин між усіма верствами суспільства. З цієї точки зору крайній монархізм і консервативний католицизм – цілком виправданий вибір.
Незадоволення людиною змушує Бальзака уважно, наполегливо та об’єктивно вивчати суспільне оточення, аби розкрити ті закономірності, що рухали театром, ім’я якому – життя. Відкривши їх, він сподівався вказати ліки від егоїзму – хвороби, яка загрожувала охопити усіх. З цього погляду показовим є його роман «Шагренева шкіра», що завдяки фантастичній формі загострює цю проблематику.
Головний персонаж роману Рафаель де Валантен є власником чарівного шматка шкіри, який може виконати всі його бажання, але при тому зменшується в розмірі. Отож, кожне бажання Рафаеля є кроком до його смерті. Тепер він може все, але «нічого не хоче», хоча, за висловом автора, «увесь світ належить йому». Кожна його примха – це повільне самогубство, і навіть отримані ним у спадщину шість мільйонів завдають йому лише болю і спричиняють депресію. Письменник, використовуючи метафору – шагреневу шкіру, подає ключовий образ доби: гонитва за матеріальним (грішми, розкошами тощо) – це шлях до загибелі, бо знищує душу. Радість від насолоди миттєва, адже услід за нею йде спустошення, яке спонукає до пошуків нових насолод, що також мають гіркий присмак розчарування. І так без кінця.
Осягнути грандіозність загального задуму Бальзака дає змогу «Передмова» до «Людської комедії». «Ідея цього твору народилася внаслідок порівняння людства з тваринним світом». Людина розвивається як тварина, а тварина – як рослина. Тож увесь біологічний світ живе за єдиним законом – «кожний для себе» (тобто за принципом егоїзму). «Творець користувався одним і тим самим зразком для всіх живих істот», – зазначає Бальзак. «Жива істота – основа, яка отримує свою зовнішню форму, або, точніше, характерні ознаки власної форми, в тому середовищі, в якому їй призначено розвиватися». Романіста приваблювали думки відомого вченого-природознавця Жоффруа де Сент-Ілера, який шукав єдність у різноманітності Природи. Бальзак також прагнув віднайти у суспільстві єдиний механізм, оскільки воно, на його думку, схоже на Природу. «Адже суспільство створює з людини, відповідно до середовища, де вона діє, стільки різних видів, скільки їх існує в тваринному світі». Отож, завдання митця полягає в тому, щоб описати ті види і в такий спосіб наблизитися до найголовнішого закону світу. Щоправда, на тому шляху є певні труднощі, бо цей опис буде принаймні вдвічі більший, ніж аналогічне дослідження Природи. Боротьба між людьми набагато складніша, ніж боротьба тварин. Письменник виділяє три форми буття Людини: «чоловіки», «жінки» і «речі».
Бальзак заперечує руссоїстську віру у «природну добороту людини», яку сповідував Стендаль. Автор «Людської комедії» зауважує: «Людина не добра і не зла; вона народжується з інстинктами та схильностями; Суспільство не псує її, як вважав Руссо, а вдосконалює, робить кращою; але її прагнення вигоди для себе розвиває її погані схильності». У цьому криється причина того, що Бальзак, як вже було зазначено, був консерватором: тільки заборони (католицизм, абсолютизм) можуть виправити тварину на ім’я Людина. За таких умов не суспільство винне в тому, що мораль багатьох персонажів Бальзака перебуває у стані занепаду, а вони самі. Швидше людина з її індивідуалізмом загрожує суспільству, і тільки те суспільство, яке складається із зіпсованих членів, починає впливати негативно. Провина падає на людський егоїзм.
Бальзак вважає себе не тільки критиком, який бачить навколо себе лише негативне. Він прагне бути ще й проповідником та моралістом, який описує погане, аби обмежити інстинкти. Окрім того, він зазначає, «у картині, яку я створюю, більше людей добропорядних, ніж тих, які заслуговують на осуд». І справді, в романах Бальзака є чимало позитивних персонажів у традиційному розумінні цього слова. Найчастіше вони перебувають на периферії оповіді. Це зроблено навмисно, бо, за логікою Бальзака, саме вони беруться безпосередньо з життя, а не є результатом узагальнення й типізації, як негативні герої. Незалежно від символів віри, найкращі люди Бальзака ніби сходяться на одному: з метою досягнення моральної досконалості треба обрати критичне ставлення до себе, самодисципліну, наполегливу працю, аби подолати людську слабкість.