Діаграма 2. Культурно-побутові форми переживання кризи

Палітра напрямів і стилів. Отже, «кінець віку», під час якого відбувається народження модернізму, поряд із песимізмом, моральним релятивізмом і нігілізмом (і передусім завдяки їм), був строкатим і мальовничим періодом, багатим на несподівані й цікаві психологічні ситуації, які створювали надзвичайно сприятливу атмосферу для розквіту мистецтва та літератури. Свіжим подихом для творців були естетичні погляди А.Шопенгауера і Фр.Ніцше. Перший з них висунув теорію Прекрасного, яка революціонізувала традиційні уявлення про Красу. Для нього мистецтво було найвищою силою, за допомогою якої творець безпосередньо стає невідривним цілим з усім сущим. Тільки митець здатний здійснити це возз’єднання. Шопенгауер критикував «логоцентричну» модель культури, і найпершим з мистецтв вважав музику як тип духовної діяльності, який має за мету не відтворення ідей, а безпосереднє відображення самої волі. Ці думки стали основою для обґрунтування теорії музичності символістів.

«Духу музики» присвятив свою першу філософську працю і Фр.Ніцше. У своєму трактаті «Еллінство і песимізм» (1872) він розвинув принципи типології культури, які визначили коло етичних та естетичних пошуків усього модернізму кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ніцше вирізняв дві первини буття і культури – «діонісійську» («життєву», оргіастичну і трагічну) і «аполонівську» (логіко-раціональну, інтелектуальну). Ідеал Прекрасного, за Ніцше, полягав у балансі обох первин. Значення цієї праці німецького філософа було величезним. У ній він просунувся вперед у напрямку до розуміння витвору мистецтва як результату боротьби стихійної колективної пам’яті роду і раціо – шлях, яким у ХХ ст. пішли К.Г.Юнг та його послідовники. Ніцше своїм трактатом стимулював міфотворчість – ще одну принципову складову символістського світогляду.

Не менш плідним і «корисним» для розвитку мистецтва був «небезпечний» декаданс. Саме в ньому, за висловом української дослідниці Т. Гундорової, відбулося поєднання просвітницького «критичного інтелекту» з романтичною «вибуховою чуттєвістю». У пошуках форм вираження цієї чуттєвості декаденти зробили художню мову гнучкою й динамічною, засобом фіксації складних і різноманітних переживань. Не випадково, що саме вони почали застосовувати імпресіонізм, художній стиль, який сформувався у французькому живописі наприкінці 1860-х – на початку 1870-х рр. Його прикметою є відсутність чіткої форми. Автор повинен довіряти «першому враженню» (звідси й назва: impression фр. – враження). Для його відтворення була розроблена спеціальна техніка, сутність якої полягала в передачі складної гри кольорових та емоційних відтінків шляхом фіксування уривчастих, яскравих штрихів і деталей. Образи відбираються не за логічним, а за асоціативним принципом, що дає нові можливості для розкриття душевних переживань в усій їхній складності, а також надає художнім смислам творів багатозначності. Імпресіоністичний стиль втілився як у поезії (А. Фет, П. Верлен, Ст. Малларме), так і в прозі абсолютно різних напрямів і естетик (Г. де Мопассан, К. Ж. Гюїсманс, Р. Л. Стівенсон, Дж. Конрад, К. Гамсун, Г. Джеймс та ін.).

Палітра літературного життя на межі ХІХ-ХХ століть була насиченою й різнобарвною. У 80-90-ті рр. реалізм залишається важливим чинниками розвитку красного письменства. Розвитком принципів реалізму є натуралізм – зображення людини і світу крізь призму соціального і біологічного детермінізму. Провідним напрямом доби є символізм. Загальна літературна ситуація значно ускладнюється через появу численних нових стилів, угрупувань, шкіл. Ще з 50-х рр. у Великій Британії та Франції був поширений естетизм (Д. Г. Россетті, Д. Рьоскін, В. Пейтер та ін.). У 70-80-ті рр. в деяких країнах (Англія, Франція, Росія) набув поширення неоромантизм – повернення письменників до таких романтичних образів, як сильна самотня людина, а також до опису екзотичних країн, пригод, таємниць тощо. Неоромантичні автори багато взяли від реалізму (наприклад, мистецтво психологічного аналізу в зв’язку з оточенням), а також від культу надлюдини Ніцше. Представниками неоромантизму є Р.Л.Стівенсон, Р.Кіплінг, Дж.Конрад, К.Гамсун та ін.