Ранній модернізм – розмаїття стилів і напрямів.
Ви хочете формули для такої долі, яка стає людиною? – Вона міститься у моєму Заратустрі.
« – Той, хто повинен бути творцем у добрі та злі, спершу повинен бути руйнівником, який розбиває цінності.
У такий спосіб найвище зло є найвищим благом: а це благо є справою творчою”.
Фр.Ніцше. Ecce Homo.
Доба кризи і песимізму. Протягом другої половини ХІХ ст. і особливого протягом третьої його третини письменники, художники, композитори, архітектори почінають різко змінювати зміст своїх творів, а також усталені форми зображення дійсності. Вони намагаються розірвати з попереднім історичним досвідом художньою творчості, який засновується як на греко-римській, так і їудео-християнській традиції, прагнучи утвердити нові начала в мистецтві, шукаючи безперервного онолення художніх форм, а також підкреслюючи умовність будь-якого художнього стилю. Цей загальний рух, який охопив світову культуру і тривав, за оцінками деяких дослідників, майже сто років, отримав назву «модернізму» (від італ. modernismo – «сучасна течія»; від лат. modernus — «сучасний»). Сама назва руху, таким чином, вказує на те, що митці ставлять перед собою завдання переосмислити природу мистецтва таким чином, щоб воно відповідало духові сучасного стрімкого, мінливого, часто абсурдного життя. Модернізм протягом своєї історії пройшов різні етапи. У цьому підручнику йдеться лише про стадію його зародження, або як висловлюються літературознавці про «ранній модернізм», який припадає на період між 1871 і 1914 р.
Поява модернізму спричиняється цілою низкою культурних чинників. На побіжний погляд кінець ХІХ ст. не вирізняється якимось надмірним трагізмом, особливо порівняно зі століттям ХХ, коли світ потерпає від жахливих воєн і тоталітарних режимів, проте саме тоді у суспільство починають відчутно зростати настрої тривоги і невизначеності, що спричиняють народження нових духовних тенденцій. Так звана друга індустріальна революції, в яку вступило людство, означає впровадження нових засобів комунікації (радіо замість телеграфу, більш досконалих поїздів, сучасні друкарські технології тощо), здешевшення продукції, піднесення рівня комфорту, але водночас вона визначає й стрімке зростання ритм життєвих змін, яке не могло не лякати. Розвиток капіталізму, який вступив в імперіалістичну фазу, дедалі більше поглиблює безодню між бідними і багатами. Ліберальна ідея, під гаслами якої минуло майже все ХІХ ст., виявляється дискредитованою і поступається місце різноманітним соціалістичним рухам. Наступ революції спричиняє контрнаступ реакції. Відсутність воєн у Європі не означає відсутність воєн взагалі: вони ведуться в Африці або Азії, тому що є держави, незадовлені тим, яким чином відбувся розподіл колоній. Після Франко-пруської війни 1871 р. поступово склалася така конфігурація політичних сил, що Європа фактично поділена між двома могутніми військовими таборами: Францією, Великою Британією і Росією, з одного боку, і Німеччиною, Австро-Угорщиною і Італією, з іншого. Якщо пригадати історію, саме між цими таборами 1914 року розпочнеться кривава Перша світова війна.
Художники, письменники, мислителі, композитори були першими, хто чутливо відреагував на зміну культурної атмосфери: відтепер у місце віри в науку і поступ заступили песимізм і скепсис. Філософія, естетика, соціальна практика попередніх поколінь були оголошені марною витратою зусиль, безпідставними й порожніми амбіціями. За висловом критика Фредеріка де Оніса, йдеться «про загальну кризу літератури й духу, яка починається десь всередині 1880-х рр. і спричиняє переоцінку всіх цінностей ХІХ ст. Вона виражається в мистецтві, науці, релігії, політиці і в усіх інших аспектах життя, вказуючи на те, що ми маємо справу з одним з визначальних етапів історії».
Першим об’єктом критики нового покоління мислителів і митців став позитивізм і взагалі раціоналізм, започаткований ще давньогрецьким філософом Парменідом і обгрунтований Френсісом Беконом, який стверджував, що єдиним засобом розкриття істини є людський розум, здатний розробити інструментарій дослідження явищ і досягти тотальної уніфікації дійсності. Такий погляд на світ відкидається як надто спрощений і наївний. Наслідком зміни точки зору стає захоплення ідеалізмом у різних формах. Тепер свідомість розглядається не як продукт обставин, буття, а як першоджерело явищ. Індивід повинен культивувати уяву, вчитися жити в потойбічному царстві абстрактних ідей, понять, тому що повсякденна реальність є тільки тінню Вищої Істини. «Зовнішній світ – декорація, яка будується або перебудовується за примхами поета», – проголошував Едуар Дюжарден.
Другий вияв незадоволення позитивістською культурою ХІХ ст. – поголовне захоплення містицизмом, яке було нічим іншим як черговою спробою усвідомити значення ірраціональних чинників існування. Представники нової генерації творців повертаються до надприродного, до релігійних студій і досвіду споглядання. Це для них шлях осягнути таємницю за сьома печатками – «Я». Після 1890 р. містицизм спричиняє «поетичну реставрацію католицизму» (Шарль Моріс), внаслідок чого багато письменників навертається до християнства (Гюїсманс, Клодель).
Роль учителя песимізму та ідеалізму судилося відіграти німецькому філософу Артуру Шопенгауеру, який у своїй головній праці «Світ як воля та уявлення» доводив, що зовнішня реальність – це тільки видимість і відблиск сліпої «волі до життя», пізнати яку за допомогою розуму неможливо. Соціальна структура постає безупинною боротьбою егоїзмів, а щастя – ілюзією, бо, за висловом мислителя, «в цьому найгіршому зі світів» уникнути страждання неможливо. Тому мета пізнання й етики – самогубство окремої волі, вбивство всіх бажань і співчуття, завдяки якому ненадійна видимість індивідуального розчиняється в усвідомленні єдності всього сущого. Ці сумні й трагічні настрої були підхоплені всіма молодими інтелектуалами Європи й Америки. Французький письменник Поль Бурже зазначав: «Духовний песимізм сучасної молоді визнається сьогодні тими самими людьми, кого цей дух заперечення і депресії відштовхує».
Втрата орієнтирів визначила поширення нігілізму й релятивізму – визнання відносності будь-яких принципів і висновків. Прапором і гаслом цих нових тенденцій стала творчість ще одного німецького філософа Фр.Ніцше, який найважливішою справою свого життя називав «переоцінку цінностей». У своєму творі «Так казав Заратустра» він виголосив сакраментальну фразу: «Бог помер». Це означало, що всі старі моральні ідеї (і християнство насамперед) він оголошував фальшивим і хворобливими. На думку Ніцше, людина – лише «линва, напнута між звіром і надлюдиною, линва над прірвою». Він поклав основним принципом етики крайній індивідуалізм, моральний волюнтаризм, невизначеність, ризик. Ці ідеї завоювали прихильників у всіх країнах цивілізованого світу. Наступ нігілізму супроводжувався революцією в науці. 1900 р. Макс Планк переосмислює перший закон фізики і висуває гіпотезу про переривчастість енергії. Ейнштейн закладає основи теорії відносності, а З.Фройд публікує «Інтерпретацію сновидінь» – першу капітальну розвідку про підсвідоме. Ці відкриття означали, що світ тепер – не стала, стабільна, а рухома загадкова реальність, де все незрозуміло й нечітко.