11

57. Україна і Перша світова війна.

Перша світова війна почалась 1 серпня 1914 р. як протистояння двох військово-політичних блоків європейських держав — Антанти (Англія, Франція і Росія) та Австро-німецького блоку. З початком війни українські землі перетворилися на театр жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн.) та австрійської (250 тис.) армій, за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.Події на Південно-Західному фронті, який проходив саме через українські землі, розгорталися успішно для російської армії. Війська генералів Брусилова та Рузського виграли Галицьку битву у вересні 1914 р. і зайняли усю Східну Галичину, вторглися у Буковину і відтіснили австрійців до Карпат. Були захоплені Львів, Борислав, Дрогобич, Стрий. 22 березня 1915 р. після облоги війська Брусилова оволоділи Перемишлем. Однак російська армія недовго знаходилась на зайнятій території. 1915 р. становище на фронтах стало змінюватись. У квітні почався контрнаступ німецьких і австро-угорських військ. Під їх тиском російська армія до осені 1915 р. змушена була залишити завойовану територію і фронт стабілізувався на лінії Кам'янець-Подільський—Тернопіль, Кременець—Дубно. 1916 р. російські війська під командуванням Брусилова провели вдалий наступ на позиції противника, який дістав назву «брусилівський прорив», внаслідок якого знову були зайняті Чернівці, Коломия, Броди, Луцьк. З початку 1917 р. німецька і австро-угорська армія, перейшовши, в наступ, знову потіснила росіян, після чого основна частина західноукраїнських земель знову опинилася під контролем австро-німецького блоку.

58. Початок української революції 1917-1920 рр. Політика «воєнного комунізму» з її соціалістичними експериментами породила масовий опір з боку населення. Значно збільшувалась кількість антибільшовицьких виступів. Від співробітництва з більшовиками відмовився Н. Махно, який зі своїм загоном пішов від них на Правобережжя. Боротьба проти повстанського руху відволікала сили більшовиків від боротьби з білогвардійцями на чолі з генералом Денікіним, які влітку 1919 р. почали наступ на Україну і на Москву. У травні 1919 р. денікінці зайняли Луганськ, у червні — Харків та Катеринослав, після чого повели наступ на Київ. Швидкій ліквідації більшовицького режиму на Правобережжі сприяли сили Директорії, які після поразок узимку 1919 р. були реорганізовані С. Петлюрою. До петлюрівців приєдналася Українська Галицька армія. У липні об'єднана українська армія почала наступ на Київ і Одесу, який спочатку розвивався досить успішно. 30 серпня 1919 р. в залишений Червоною армією Київ одночасно увійшли українські сили і війська білогвардійців. Спроби знайти спільну мову з денікінцями завершились невдало і врешті українська армія була витіснена з Києва. Одесу українській армії також не вдалося взяти, і місто перейшло під контроль білих, а українські сили знову були витіснені на Правобережну Україну. Повернення більшовиків в Україну У жовтні 1919 р. під Тулою і Воронежем Червона армія перейшла в контрнаступ проти денікінців, який закінчився новим узяттям під більшовицький контроль усієї України. Залишки білої армії відійшли в Крим, де були очолені генералом Врангелем.

59. Проголошення автономії України. Від самого початку свого створення УЦР поставила собі за мету вирішення, питання про національний устрій України, хоча можливі форми майбутньої державності змінювалися залежно від конкретної ситуації. Діячі Ради неодноразово вели переговори з урядом Росії. При цьому М. Грушевський пропонував не чекати Всеросійських установчих зборів, щоб не ставити принципове питання автономії України в залежності від розкладу в них політичних сил. Майбутнє Росії він бачив як союз держав, об'єднаних федеральними зв'язками. Враховуючи підйом національної свідомості українського народу та негативне ставлення до себе з боку Тимчасового уряду, 10 червня 1917 р. на II Всеукраїнському військовому з'їзді Центральна Рада оприлюднила І Універсал, який містив такі положення: Автономія України у складі Росії. Право УЦР проголошувати універсали — акти конституційного значення. Загальнонародні, прямі рівні вибори Всенародного Українського сейму шляхом таємного голосування. Відмова передавати податок в центральну російську казну, впровадження українського податку. Надання широких національно-культурних прав національним меншинам України. Наслідком проголошення І Універсалу було утворення 15 червня 1917 р. українського уряду — Генерального секретаріату на чолі з В. Винниченком. Доуряду входили 8 генеральних секретарств і генеральний писар.

60. Проголошення Української Народної Республіки.7 листопада 1917 р. був ухвалений III Універсал Центральної Ради, що мав такий зміст: проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі 9 губерній; збереження федеративного зв'язку УНР з небільшовицькою Росією; збереження влади УЦР і Генерального секретаріату до скликання Українських Установчих зборів; ліквідація приватної власності на землю, передача землі селянам без викупу; можливість підписання миру з Німеччиною та її союзниками; підтвердження демократичних прав і свобод; введення 8-грдинного робочого дня, гарантія заробітної плати і вирішення трудових конфліктів через профсоюзи; гарантія національно-культурних прав національними меншинами; проведення в майбутньому судової реформи і ліквідація смертної кари. Те, що у III Універсалі містилася соціально-економічна програма, схожа на більшовицьку, пояснювалося тим, що УЦР прагнула знайти підтримку в масах і тим самим звести нанівець агітацію більшовиків. Однак соціально-економічна програма Центральної Ради не була послідовно реалізована: проведення аграрної реформи відкладалося до скликання Українських установчих зборів. Не були стабілізовані фінанси, не був установлений контроль над промисловістю: робітники не розуміли його суті, а підприємці ставилися до нього вороже.

61. Війна Радянської Росії і УНР. Проголошення незалежності УНР. Проголошення УНР не відповідало цілям створення більшовиками пролетарської держави. Тому вони у будь-який спосіб прагнули усунути від влади УЦР і почали готувати в Києві нове повстання, очолюване створеним ними військово-революційним комітетом. Але повстання було зірване вірними Центральній Раді військами, які 30 листопада оточили казарми збільшовизованих частин, роззброїли їх і під охороною відправили в ешелонах в Росію. За цих умов більшовики не відмовились від спроб захопити владу мирним шляхом і взяли курс на скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, що міг об'єднати незадоволених політикою Центральної Ради. Однак надії більшовиків на цей з'їзд не виправдалися. Більшість його депутатів перебувала під впливом українських партій. Жодна з більшовицьких пропозицій не пройшла і вони змушені були покинути з'їзд і переїхати до Харкова. Таким чином, захопити владу в Україні силами місцевих більшовицьких сил не вдалося. Тому вкрай необхідним було пряме військове втручання з боку радянської Росії. Для нього існувало кілька приводів. Крім того, що в Україні роззброювались збільшовизовані частини, Петроград дратувало ставлення Центральної Ради до антибільшовицьки налаштованих донських козаків, які на чолі з отаманом О. Каледіним не визнали радянську владу і почали проти неї збройну боротьбу. Центральна Рада дозволила пересування з фронту на Дон козачих частин, вважаючи їх однодумцями у боротьбі за майбутній федеративний устрій. Одночасно Генеральний секретаріат вирішив припинити постачання хліба в Росію. У таких умовах 4 грудня 1917 р. УЦР отримала телеграму Раднаркому за підписом В. Леніна та Л. Троцького. Цей документ називався «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Центральної Ради». Згідно з цим маніфестом УЦР повинна була визнати радянську владу і виконати за 48 годин такі ультимативні вимоги: відмовитись від створення Українського фронту; не пропускати через українську територію частини з фронту на Дон (до Каледіна), на Урал та інші місця; допомагати більшовицьким військам на Південному фронті у боротьбі з Каледіним; припинити роззброєння більшовицьких частин в Україні; відновити постачання хліба в Росію. Ці вимоги були відкинуті українською стороною, після чого війни між більшовицькою Росією та УНР уникнути було неможливо

62. УНР за австро-німецької окупації. Розгін Центральної Ради Встановлення в Україні радянської влади відбувалося в умовах переговорів про мир, що почали більшовики з німцями та їх союзниками у Бресті 9 грудня 1917 р. Ці переговори поставили Центральну Раду у складне становище, оскільки її діячі побоювались, що в разі підписання мирної угоди більшовиків з німцями ніким не визнана Україна може стати розмінною монетою для більшовиків і трофеєм переможців. Тому 25 грудня 1917 р. делегація УЦР на чолі з Г. Голубовичем прибула до Бреста і розпочала самостійні переговори з країнами Четвертного блоку. 27 січня (9 лютого) 1918 р. між УНР, Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір. Стан війни між Україною і державами австро-німецького блоку припинився. Німеччина і Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР, зобов'язалися допомогти їй відновити контроль над всією територією держави, звільнити її від більшовиків. Зі свого боку уряд УНР обіцяв поставити в Німеччину і Австро-Угорщину 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів м'яса, велику кількість інших видів продовольства. У лютому 1918 р. німці розпочали широкий наступ на Україну. В ньому брали участь і загони УНР. 2 березня 1918 р. в Київ увійшли загони Присовського і Петлюри, повернулися члени Центральної Ради. Наступного дня в місто увійшли німецькі війська. Спроби більшовиків врятувати від німецької окупації свої маріонеткові республіки в Україні (Донецько-Криворізьку, Одеську і Таврійську) не мали успіху, бо ці утворення не були визнані німцями. З березня 1918 р. був укладений Брестський договір між радянською Росією та країнами Четвертного блоку, за яким перша визнавала німецьку окупацію України та зобов'язувалась укласти мир з УНР. Ліквідація радянського ладу визначила долю Народного секретаріату, який був розпущений. Замість нього було створено Бюро для керівництва повстанською боротьбою на території України на чолі з Миколою Скрипником.

63. Українська держава гетьмана Скоропадського.У своїй політиці гетьман П. Скоропадський спирався на консервативні політичні кола, великих землевласників, військових та окупаційні німецько-австрійські війська. Державотворча політика гетьмана почалася зі зміни назви держави: УНР перейменовувалась в Українську державу. Гетьманові належала законодавча (видання законів, універсалів) і виконавча влада (формування і контролювання уряду — Ради міністрів). Зовнішньополітичний курс Української держави був спрямований на підтримання дипломатичних стосунків з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Туреччиною, Польщею, Фінляндією, радянською Росією, а восени 1918 р. — з Великобританією і Францією. Однак гетьманська диктатура мала дуже слабку соціальну базу. Її вважали незаконною українські ліві партії, а також селяни і робітники, чиї інтереси відкрито порушувались в Українській державі.

64. Директорія.Політика нового режиму не була послідовною. Напочатку існування Директорії на розробку її політичної лінії активно впливав В. Винниченко, представник лівого крила УСДРП. Призначений головою Ради Міністрів В. Чеховський також був лівим українським соціал-демократом. С. Петлюра, що представляв помірковані кола УСДРП, був зайнятий військовими справами і помітного впливу на курс УНР не мав. Тому одразу ж після взяття Києва Директорія ухвалила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Уряд мав намір позбавити аграрну і промислову буржуазію політичних прав і встановити в Україні національний варіант радянської влади. Влада на місцях мала перейти до трудових рад селян, робітників і трудової інтелігенції. Законодавча влада в УНР належала Трудовому конгресу, що обирався трудовим населенням без участі поміщиків і капіталістів. Директорія проголосила: відновлення УНР без влади Центральної Ради проведення аграрної реформи, ліквідацію приватної власності на землю держ. контроль над виробництвом і розподілом продукції відновлення 8-годинного робочого дня право на профспілки і страйки

65. Радянська влада в Україні в 1919 р.Після того, як навесні 1919 р. більшовики відновили свою владу в Україні, вони почали впроваджувати політичні заходи в життя швидкими темпами. УНР була перейменована на Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР), і згідно з досвідом радянської Росії почав створюватись апарат радянської влади. 29 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд України був перейменований на Раднарком України; його відділи відповідно почали називатись народними комісаріатами. Для зміцнення радянської влади на місцях знову були створені ревкоми і військовим керівкоми. В сільської місцевості опорою більшовиків стали комітети незаможників (комнезами). Надзвичайні органи влади контролювали і впливали на діяльність Рад, оскільки більшості в Радах більшовики не мали. Одночасно створювались каральні органи радянської влади в Україні — Всеукраїнська надзвичайна комісія, яку очолював І. Шварц, а потім М. Лаціс. Вона мусила придушувати опір політичних супротивників. У березні 1919 р. була ухвалена перша радянська конституція України. Вищим державним органом влади став Всеукраїнський з'їзд Рад, а між з'їздами — ВУЦВК. Суть політичного курсу більшовиків полягала у насильницькому зламі існуючих в Україні економічної системи і соціальних відносин. Здійснення цих заходів покладалося на Українську раду народного господарства, яка цілком залежала від розпоряджень Вищої ради народного господарства в Москві

66. Денікінська окупація України. Відновлення Радянської влади укінці 1919-1920 рр.Одночасно з радянсько-польською війною з боку Криму, де укріпились білогвардійські сили, радянське панування в Україні спіткала нова загроза. Починаючи з весни 1920 р. активізували свої дії війська білого генерала Врангеля, який планував прорватися в Донбас, а далі на Дон і на Кубань, щоб, укріпившись там, здійснити новий похід на Москву. Врангелівці влітку 1920 р. розвивали наступ у Північній Таврії і захопили Маріуполь та Олександрівськ, підійшовши до Катеринослава. Але зростаючий опір радянських сил зупинив його. За короткий час був утворений Південний фронт під командуванням М. Фрунзе. Було підписано новий союз з Н. Махно, якому було обіцяне лояльне ставлення до створених ним на Катеринославщині «вільних селянських Рад». 28 жовтня 1920 р. почався наступ на врангелівців з Каховського плацдарму, внаслідок якого білі змушені були відступити в Крим. За перекопськими і чонгарськими укріпленнями врангелівці збиралися перезимувати і весною 1921 р. продовжити боротьбу. Це розходилось з планами радянського командування, яке від ЦК РКП(б) отримало директиву за будь-яку ціну взяти Крим до зими. 7 — 9 листопада укріплення білої армії у Криму були взяті, і Крим до 16 листопада повністю опинився під радянським контролем.

67. Утворення та діяльність ЗУНР. Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано: І) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність; 2) тепер вони представляють окрему Українську державу; 3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів; 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави; 5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незале¬жної України. Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 p., і цей день є початком існування ЗУНР. До порядку денного нарад Української Національної Ради було включене питання про злуку галицьких земель з Наддніпрянською Україною. Але на той час перемогла думка, що з цією справою слід зачекати, бо, по-перше, не знали, як поставиться до України Антанта і чи визнає вона мир з німцями в Бресті. По-друге, державний уряд Наддніпрянщини в усьому слухався німецької та австрійської окупаційної влади. По-третє, політичні тенденції тодішнього гетьманського уряду в Наддніпрянщині, спрямовані на федерацію з Москвою, суперечили українським національним інтересам. Через непевне державно-правове становище гетьманської держави й її залежність від сторонніх чинників обережність Української Національної Ради була виправданою.

68. Радянсько-польська війна 1920 р. Ризький договір. З кінця 1919 р. польський уряд і лідер УНР С. Петлюра шукали порозуміння для досягнення єдності у боротьбі з більшовицькою Росією. Поляки прагнули відновити Річ Посполиту від Балтики до Чорного моря. Ця держава мала включати і українські землі. 1919 р. польські війська окупували Білорусію, Західну Волинь і райони Полісся. У квітні 1920 р. між Польщею і УНР був підписаний Варшавський договір. Польща визнавала Директорію на чолі з С. Петлюрою головною владою в УНР. Був оформлений союз для боротьби з більшовиками, а Петлюра у свою чергу визнав владу Польщі над Східною Галичиною, Західною Волинню, Холмщиною, Підляшшям і Поліссям. Юридичне становище польських поміщиків в Україні передбачалось визначити спеціальною угодою. Це означало, що їм готувались особливі пільги і що вони виводились з-під юрисдикції УНР. Отже, від суверенітету УНР залишалось мало. 24 квітня 1920 р. була укладена військова конвенція між УНР і Польщею, за якою збройні сили УНР переходили під польське командування, залізницями в Україні мала керувати польська адміністрація. 25 квітня розпочався польський наступ, який спочатку розвивався успішно. У травні 1920 р. полякам вдалося захопити Житомир, Вінницю, Київ. Директорія переїхала у столицю. Однак обіцяне Петлюрою польському урядові велике народне антибільшовицьке повстання не відбулося. На захопленій поляками території України був установлений польський окупаційний режим, створювався польський адміністративний апарат, що відновлював поміщицьку власність на землю і організовував вивезення в Польщу демонтованого промислового обладнання, промислових товарів і сировини. Вплив адміністрації УНР був обмежений. Така політика породжувала масовий опір, яким керували як більшовики, так і представники лівих українських політичних партій. Саме тоді радянські війська силами Південно-Західного і Західного фронтів почали наступ проти поляків відповідно в напрямках України і Білорусії. Вони знову оволоділи Правобережною Україною і вторглися в Галичину і в саму Польщу. У Західній Україні була проголошена радянська влада і створено радянський уряд східної Галичини — Галицький ревком на чолі з В. Затонським. Коли Польща опинилась на межі військового краху у липні 1920 р., у справу втрутилася Антанта. Міністр іноземних справ Англії лорд Керзон запропонував Росії перемир'я з Польщею і нову лінію радянсько-польського кордону, що приєднувала до радянського кордону землі Західної України і Західної Білорусії. Але більшовики відкинули цю пропозицію і, маючи на меті подальший «експорт революції», продовжили наступ на Варшаву і Львів. Однак у серпні 1920 р. становище змінилося. Під Варшавою Червона армія була розбита і внаслідок контрнаступу польсько-українських сил була відкинута в глиб України на лінію Коростень—Житомир—Бердичів. У жовтні 1920 р. між радянською Росією та Польщею було укладено перемир'я, за яким встановлювався кордон між Польщею і радянською Росією. Переговори між Польщею і радянською Росією завершились підписанням 18 березня 1921 р. Ризького мирного договору. Польща визнавала існування УСРР. До Польщі відходили, окрім Східної Галичини, Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся. Організована боротьба регулярних українських військ за незалежність України завершилася поразкою.

69. Причини поразки та уроки Української революції 1917-1920 рр. У чому причини сумної долі українського народу в 1917— 1920 pp.? Визвольно-революційна боротьба 1917—1920 pp. зазнала поразки насамперед тому, що широким масам українства бракувало розвинутої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності творення власної держави. Провідником цієї ідеї в роки української національної революції стала нечисленна українська інтелігенція, яка не могла спертися на розпорошене і політично непідготовлене селянство, яке легко пасувало перед демагогічними обіцянками більшовиків. А національно свідомого робітництва майже зовсім не було. Крім внутрішніх причин, були і зовнішні. На шляху до незалежності України стала більшовицька Росія та її збройні сили, відмова західних держав підтримати боротьбу українського народу як народу, що не мав державності.-Вони не лише шкодили українцям політично, а й нищили їх фізично, завойовуючи нашу територію. Усе це призвело до національної катастрофи — ліквідації незалежності України, насадження тоталітарного більшовицького правління на Наддніпрянщині, окупації її західних земель Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Які ж уроки українських визвольних змагань 1917— 1920 pp.? По-перше, в Україні бракувало політичних сил, здатних втілювати ідеологію конгресу. Натомість політичні табори, зайнявши діаметрально протилежні позиції, почали діяти на самознищення, як співається в одній козацькій думі, не раз "рідною кров'ю шаблі промивали". По-друге, будь-яка політична сила, насамперед демократична, яка бере владу і відповідальність на себе перед народом, має діяти наступально, послідовно, ініціативно і в інтересах широких верств населення. На жаль, таких кроків у Центральної Ради і Директорії не було. І нарешті, якою б не була вага зовнішніх чинників та сил у державотворчому процесі, опору завжди слід шукати всередині країни.

70. Нова економічна політика: причини, зміст, результати .Започаткована в роки війни політика «воєнного комунізму» з її продрозкладкою з кожним днем все поглиблювала прірву, що розділяла владу й основну масу населення — селянство. Незважаючи на це, слушні пропозиції Ю. Ларіна, Л. Троцького про необхідність заміни продрозкладки продподатком, які вносилися ще з січня 1920 р., неодноразово відхилялися прибічниками воєнно-комуністичних методів управління.У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) прийняв рішення про заміну продрозкладки продподатком (незабаром РНК УСРР видав декрет про норми і розмір податку — загальна сума податку становила 126 млн. пудів зерна замість 180 млн. пудів згідно з продрозкладкою), що поклало початок переходу до нової економічної політики. Поява непу як нової моделі господарювання була зумовлена низкою об'єктивних причин:1) закінчення бойових дій, перехід до мирного будівництва, початок відбудови господарства вимагали зміни акцентів у економіці;2) кризовий стан економіки, що мав тенденцію до посилення негативних явищ, стимулював відхід від воєнно-комуністичної доктрини;3) невдоволення селянства продрозкладкою, що періодично виливалось у збройні виступи проти існуючої влади, зумовлювало зміну співвідношення класових сил у суспільстві і диктувало необхідність нового підходу до відносин міста і села. Зауважимо, що питання продрозкладки — це не тільки соціально-економічна проблема, а й проблема військова, адже 77% особового складу Червоної армії цього періоду становили селяни;4) спад світового революційного руху вичерпав надії на швидке здійснення світової революції і матеріально-технічну допомогу західного пролетаріату, що змусило більшовицький режим дотримуватися гнучкішої лінії в ставленні до селянства.Отже, нова економічна політика була реакцією на об'єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації. Ця політика була вимушеним тактичним кроком, здійсненим під тиском обставин, а не стратегічною лінією. Згортання наприкінці 20-х років непу зумовлене внутрішніми економічними протиріччями цієї політики та суперечливими процесами, які вона зумовила в суспільстві: зниженням темпів розвитку, вичерпанням ресурсів, небажанням більшовицької партії ділитися владою і поширити дію економічного плюралізму на сферу політичну; швидкою диференціацією суспільства, зростанням соціальної напруги, а значить, і створенням соціальної бази для рішучої відмови від ринкових відносин.

71. Україна і створення Союзу РСР. За Конституцією 1919 р. УСРР вважалась юридично незалежною державою. 28 грудня 1920 р. представники Росії В. Ленін і Г. Чичерін, з одного боку, і представник України X. Раковський — з іншого, підписали договір про військовий і господарський союз між двома державами. Згідно з цим договором уряди Росії і України оголошували, що об'єднують сім наркоматів — військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошти і телеграфу — та Вищі Ради Народного Господарства (ВРНГ). Згідно з договором об'єднані наркомати входили до складу Раднаркому РСФРР і мали в Раднаркомі УСРР своїх уповноважених. Незважаючи на виступи проти договору українських лівих есерів, цей договір було ратифіковано на V Всеукраїнському з'їзді Рад (березень 1921 р.). Аналогічні договори були укладені також між Російською Федерацією та іншими республіками: з Азербайджаном (вересень 1920 р.), Білорусією (січень 1921 р.), Грузією (травень 1921 р.). Так виникла федерація радянських держав.З метою забезпечення ефективного функціонування економічної системи країни в 1922-1924 рр. було запроваджено грошову реформу, наслідком якої стала фінансова стабілізація як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку. Держава всіляко підтримувала розвиток різноманітних форм кооперації, створювала умови для подальшого зміцнення зв'язків між містом та селом. За Конституцією УСРР мала всі ознаки незалежної держави. Проте фактично вона залишалася частиною колишньої імперії, відродженої більшовиками в дивній формі конгломерату самостійних держав. Історія України (упродовж майже 70 років) нерозривно пов'язана з історією багатонаціональної Радянської держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

72. Досягнення і складнощі політики українізації.Політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні в 1920-ті рр,, отримала назву українізації або коренізації. Українізація передбачала задоволення певних національних вимог українського народу: висування українців на керівні посади, запровадження української мови в державних та культурних установах, пресі, навчальних закладах, розвиток національної за формою і радянської за змістом культури, створення відповідних умов для культурного розвитку національних меншин, які проживали в Україні.Наслідки політики українізації (коренізації):· У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54 %.·Українізація сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М. Грушевський.· Відбувався бурхливий розвиток української культури: видавалося понад 20 літературно-художніх альманахів, 55 журналів, виникли численні літературно-художні об'єднання, працювало 45 професійних театрів.