Епікурейство

Вчення Епікура також характеризується переважно увагою до проблем етики. Розвиваючи матеріалістичний атомізм Демокріта, Епікур висунув гіпотезу про самовільне відхилення руху атомів від прямих траєкторій і використовував її не тільки у космології і фізиці, але і в етиці, розглядаючи це відхилення як мінімум свободи в рамках причинного зв'язку природних явищ. На цій основі Епікур побудував вчення про людину, її душу, а також етику, ідеалом якої є незворушність мудреця, який задовольняє тільки ті потреби, які є необхідними і природними. Найзначнішим із послідовників Епікура був римський філософ Лукрецій Кар.

Скептицизм

Для давньогрецького скептицизму (Аркесілай, Карнеад, 3-2 століття до н. е.), пізніше Енесідем і Секст Емпірик характерні ідеї сумніву в достовірності відчуттів, однакової доказовості протилежних думок, з чого випливає утримання від будь-яких суджень.

Римський період

У період римського панування в Греції відроджувались стародавні філософські вчення, набуваючи релігійного і містичного забарвлення. З'являються також спроби поєднати різні напрямки у філософії, тілесне та духовне (Калліфон).Містицизм характерний для гностицизму неопіфагорійців. Філософія неопіфагорейства приймає дуалізм Бога і матерії. Спробами подолання такий дуалізм шляхом введення посередніх початків були вчення Філона Александрійського (1 століття до н. е. — 1 століття н. е.), а також філософія останньої школи давньогрецької філософії — неоплатонізму (3-6 століття нашої ери — Плотін, Порфирій, Ямвліх, Прокл). Система Плотіна — діалектика сходження від першоєдиногоо невимовного божества через посередні ланки: Розум, Світову душу, душі окремих людей — до небуття, або матерії, і зворотного руху людської душі, що з'єднується з богом в екстазі, що досягається шляхом вправ і аскези.

У 6 столітті нашої ери давньогрецька філософія припинила свій самостійний розвиток, але її ідеї продовжували впливати на філософську думку усіх наступних періодів. Давньогрецька філософія явилася вихідною основою всього подальшого розвитку західноєвропейської філософії, надавши визначальний вплив на становлення та формування середньовічної філософії (традиції платонізму та аристотелізму); надалі її ідеї засвоювалися і відтворювалися в різноманітних напрямках новоєвропейської філософії — як матеріалістичних, так і ідеалістичних.

Феномен давньогрецької філософії

Перші філософські вчення виникли близько 2 500 років тому в Індії, Китаї і Стародавній Греції. Однак тільки давньогрецька філософія являє собою цілком оригінальне, завершене явище, яке корінним чином вплинуло на західну цивілізацію.

Особливості давньогрецької філософії

• набула автономного характеру розвитку;

• постала відкритою та доступною: всі вільні громадяни, крім жінок, мали право займатися філософією;

• була надзвичайно пластичною, здатною набувати різних форм та виявлень;

• терпимо ставилась до різних ідей та позицій;

• була надзвичайно динамічною у розвитку.

• Умови появи феномену давньогрецької філософії

• географічно-кліматичні — розміщення Балканського півострова, де починається розвиток античної філософії, на перетині трьох континентів, сприятливий клімат, наявність різних кліматичних зон (гори, ріки, затоки);

• культурно-історичні — Стародавня Греція перебувала в інтенсивних контактах із давнішими цивілізаціями, зверталась до їх здобутків та вміла їх оцінити, переосмислити і використати;

• соціальні — високий рівень розвитку соціальних стосунків та діяльності, різноманітність напрямів життєдіяльності, існування полісної форми організації життя, демократичний устрій, інтенсивні контакти між містами;

• відносна зрозумілість давньогрецької міфології та її близькість до людини;

• талановитість, активність та рухливість стародавніх греків.