34.Прийоми досягнення комічного ефекту у комедії «Мартин Боруля» к-к.

35.Традиції та новаторства драматургії м.Кропивницького.

Пєси МК можна вважати ПЕРЕХІДНИМИ від традиційної до новітньої драми, оскільки в них зберігається принцип сюжетного розвитку, але з тяжінням до новітньої драми, бо драматург дбав про сценічність своїх творів. Автор надає героям можливості висловлювати свої погляди, давати оцінку різним громадським явищам, подіям, вчинкам.

Лише дра-ї МК була притаманна СХИЛЬНІСТЬ ДО ТОЧНОГО, МАЙЖЕ ХРОНІКАЛЬНОГО ВІДТВОРЕННЯ ПОДІЙ, ЯВИЩ ТІЄЇ ЕПОХИ.

Помітно ЗБІЛЬШИЛАСЬ кількість дійових осіб, СКОРОТИЛАСЬ ВІДСТАНЬ МІЖ ГЛО.ТА ДРГ.ГЕРОЯМИ.

Це веде до розгалуження осн.сюжету,і виникнення кількох різнопланових конфліктів( побутовий, соц..,моральний), які співіснують паралельно, інколи переплітаючись, а під кінець твору вони знову сходяться в один вузол.Майже одночасно відбувається і розвязка.

На таку СТРУКТУРУ твору впливає прагнення автора відповідати на запити часу.

Визначальною ричою мислення письменника є інтерес до найгостріших морал.та політ.проблем сучасності, що знаходить вияв у публіцистичній загостреності, сатиричній спрямованості багатьох його п’єс.

Не випадково, отже, що до найгостріших, найдосконаліших, при їх виразній тенденційності, творів Кропивницького належать драми «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся».

Драми Кропивницького «Глитай, або ж Павук», «Дві сім'ї», «Олеся», «Зайдиголова», «Доки сонце зійде...», «Замулені джерела», «Перед волею», «Розгардіяш», «Супротивні течії» дають різностороннє уявлення про долю жінки різних суспільних станів — від часів кріпаччини до початку столыття. Безправність її становища, підсилювану безліччю умовностей і жорстоких традицій, драматург майстерно показав у різних суспільних прошарках. Беззахисними жертвами цих антигуманних умов, нестримного свавілля тих, від кого так чи інакше залежить доля героїні, стають селянки-біднячки Оксана («Доки сонце зійде...») й Олена («Глитай, або ж Павук»), заможна міщанка Зінька («Дві сім'ї»), дочки поміщиків — емоційна, поривчаста Орися («Перед волею») та освічена розсудлива Женя («Замулені джерела»). Активну боротьбу ведуть і зрештою перемагають Олеся («Олеся»), Домаха («Зайди голова»), Катря («Розгардіяш»).

Драматург роздумує над трагедією жінки й у тих творах, де вона виступає як другорядний персонаж,— незалежно від жанру.

36. Особливості конфлікту, композиція драми «Глитай, або ж Павук» м.К.

Марко Кропивницький розкривається перед нами як глибокий психолог у соцiально-побутовiй драмi “Глитай, або ж Павук”. Вiн дуже виразно змалював сiльського лихваря, що дає пiдстави назвати цю соцiальну п’єсу НАЙВИЩИМ ДОСЯГНЕННЯМ ДРАМАТУРГIЧНОЇ СПАДЩИНИ МИТЦЯ. У нiй вiдтворено одну з типових жахливих трагедiй дожовтневої дiйсностi – ЗАГИБЕЛЬ МОЛОДОЇ ЖIНКИ ЧЕРЕЗ ПIДСТУПНIСТЬ ПРЕДСТАВНИКIВ ПАНIВНОГО КЛАСУ.

Хоч iнтимнiй темi й вiдведено багато мiсця, та вона вiдiграє лише допомiжну роль. Головне – РОЗКРИТТЯ ПСИХОЛОГIЇ НОВОЯВЛЕНОГО ЕКСПЛУАТАТО РА ЯК УОСОБЛЕННЯ ТЕМНОЇ СИЛИ НА СЕЛI: “На що ж i грошi тобi, на бiсового батька вони, коли на них не можна купити увесь свiт?”

У кiнцi п’єси гине Олена, чиї думки i мрiї про щасливе життя розбиваються об мур соцiальної несправедливостi; Бичка вбиває Андрiй, який бере цей грiх на душу, аби покарати за пiдлiсть хижака – лицемiра.

Особливістю літературного хисту Марка Кропивницького є його мистецтво створювати цікаві людські характери. Письменник активно застосовує такі прийоми, як сатиричне зображення (глитаї Самрось Жлудь і Тихон Кирпа, представники місцевої адміністрації Василь Миронович і Севастьян Скубко та ін.) і романтична ідеалізація (Конон Блискавиченко, Василь Музиченко, Хвилимон), як характеротворчий засіб засіб використовує можливості пісні (“Пошились у дурні”).

Створюючи той чи той образ, драматург не поділяє своїх героїв за принципом: багач – завжди негативний персонаж, а бідняк – позитивний. Багата людина в його творах нерідко є носієм кращих народних і християнських традицій.

Саме за таким принципом створює Кропивницький галерею портретів, які можна схарактеризувати як образи “нових людей”, що були нетиповими для драматургії його доби. Це якоюсь мірою романтизовано-ідеалізовані типи. В них письменник утілює свої суспільно-політичні погляди, багато в чому сформовані під впливом ідей Г. Спенсера, Д. Мілля, Р. Оуена, М. Чернишевського, народників, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше і переосмислені з урахуванням власного досвіду. Ці персонажі мали становити своєрідний приклад для наслідування. У такий спосіб драматург шукав “рецепт” для вдосконалення тогочасного суспільства, яке він уважав несправедливим і тому раз у раз нищівно критикував.

Марко Кропивницький багато в чому вперше, причому не лише в межах національної драматургії, а й української літератури загалом, по-новому розв’язує проблему позитивного героя. Серед виведених у його творах “нових людей” бачимо позитивні образи представників місцевої влади, панівного класу, жінки-інтелігентки. Чимало з тих проблем, які порушив у своїх п’єсах драматург, актуальні й нині.