20. Трагедія актриси у драмі «Талан» м.Старицького.

21.Літературно-публіцистична та критична діяльність п. Грабовського.

Літературно-критичні виступи Грабовського відзначаються виразною революційно-демократичною спрямованістю, беззастережним відстоюванням реалістичних принципів дальшого розвитку літератури, безкомпромісною принциповістю суджень, переконливою аргументованістю спостережень і висновків.

Все в одному з перших опублікованих нарисів мемуарного характеру («Невідомі творці», 1892) Грабовський розповів кілька життєвих історій про поетів-самородків з народу, про «оті безслідно потрачені, тяжкою долею приборкані сили», що не змогли розвинутися в нестерпних умовах заборони українського слова.

Грабовському належить кілька глибоких, змістовних статей про творчість Т.Г. Шевченка. У статті «Московські переклади творів Шевченкових» піддаються гострій критиці невдалі переклади «Кобзаря» на російську мову. Критик відзначає небажання чи невміння проникнути в дух першотвору, засміченість мови тощо.

У статтях «Тарас Григорьевич Шевченко» (1900) і «Памяти Т.Г.Шевченка» (1901) візначено світове значення українського народного поета. Грабовський підкреслює, що поезія Кобзаря яскраво показала, якою може і повинна бути українська література, «поставила її на висоту загальноєвропейської творчості».

Відгуком про вождя російської революційної демократії була стаття «Микола Гаврилович Чернишевський» (1895).

З любов’ю і пошаною до геніального російського поета написано статтю «К пушкинскомувечеру в народной аудитории» (1899). На думку критика, велич Пушкіна в тому, що він спустився в сферу буденної дійсності, зблизив поезію з життям, першим вніс у свої твори живий, конкретний зміст, був геніальним творцем на ниві рідного слова.

Стаття «Дещо про творчість поетичну» (1897) – висловив свої погляди на роль і місце літератури в громадському житті, гостро виступив проти безідейності мистецтва, підкреслює його величезне громадське і виховне значення.

Публіцистичні статті Грабовського в сер 90-х років були опубліковані у таких виданнях, як «Народ», «Зоря», «Життє і слово».

Такі його статті, як «Лист до молоді української» (1894), «Дещо до свідомості громадської» (1894), «Надія КостеваСигида» (1895) та інші відзначаються науковим аналізом економічного та політичного життя, підкресленням життєдайності трудового народу, закликами до єднання всіх демократичних сил у боротьбі проти самодержавної тиранії. Торкаючись національного питання, Грабовський вважав, що українські інтелігенти, які працюють для свого народу, повинні не забувати про загальнолюдський зміст своїх починань.

22.Ідейно-тематичний аналіз збірки «з півночі» п.Грабовського.Своєрідність стилю поета.

Новий етап творчого розвитку Грабовського позначено збіркою "З півночі" (Львів, 1896), що прикметна подальшою розбудовою в певних напрямах концепції особистості та інтерпретаційно-стильовим увиразненням окремих провідних мотивів творчості. Центральним у збірці є розділ "Сумні співи" (із зазначенням: "Присвятив Ользі"); крім нього, вміщено розділи "Переклади" (дві поеми Байрона та низка віршів російських поетів XIX ст.) і "Дріб'язочки".

Тематично вужча за "Пролісок" збірка "З півночі" своїм змістом продовжує та в окремих напрямах розбудовує проблематику попередньої, додаючи деякі нові ознаки. Глибше осмислено природу суспільного ідеалу й руху до нього, втрачає в своєму значенні ідея справдження "Божого" заповіту як мети поступу, якою зумовлювався пафос окремих віршів попередньої збірки, натомість наголошено на перетворювальному діянні людської особистості ("Інший лад, інший мир заповітний Виробляє із себе душа"). Низка творів унаочнює розширені можливості авторової поетики ("Оце читав я про світи", "Душею я вчора віджив...", "Він ходив сумний, як нічка...", "Мало нас, та се — дарма", "Співець", "Наперед!" та ін.). Підсилено риси, притаманні поезії Грабовського загалом: ліризація й мета-форизація (відповідними художньо-контекстуальними засобами) філософських, суспільно-політичних, взагалі абстрактного плану понять. Спробу виходу поета на нові образи й тони особливо виразно виявлено в циклі "Веснянки". Сама назва циклу, що ним відкривається збірка, знаменує певну полемічність назви збірки.

ГОЛОВНЕ У ЗБІРНІ — історія ліричного героя, за якою стоїть по суті концептуальне дослідження особистості, намагання поглибити її виміри, з'ясувати ряд етичних та естетичних проблем. Ця "історія" є домінантною: вона дещо звужує, суб'єктивно конденсує дискурс збірки, відвертаючи увагу поета від інших можливих тем і суджень (як, наприклад, широке коло програмових "послань" у "Проліску").

Саме у збірці "З півночі" найочевидніше виявлено складність створеного Грабовським авторського образу, тонкі грані відмінності між трьома його іпостасями: Грабовським — засланцем, Грабовським — поетом і героєм його поетичної творчості.

Своєрідність стилю поета

Коли знайомишся з його творчою спадщиною, перед нами постає поет великої громадянської наснаги, поет-борець, поет-громадянин, тонкий i проникливий лiрик iз вразливим серцем, яке невимовно страждало на чужинi вiд вимушеної розлуки з рiдним краєм. Мабуть, саме це страждання i надавало яскравої виразностi поетичним шедеврам Грабовського: ВОНИ ВРАЖАЮТЬ КРАСОЮ УКРАЇНСЬКИХ КРАЄВИДIВ, ГЛИБОКИМ ПРОНИКНЕННЯМ У СВIТ НАРОДНОГО ЖИТТЯ, СИЛОЮ ЕМОЦIЙНИХ ПЕРЕЖИВАНЬ АВТОРА.

Уперше по-справжньому поет вiдчув себе українським лiтератором в Iркутськiй тюрмi, коли разом з тяжким сумом за Україною зрозумiв, що ЄДИНИМ I ВЛУЧНИМ ЗАСОБОМ ЙОГО БОРОТЬБИ ЗА IДЕАЛИ Є СЛОВО.Вiн усвiдомив, що тiльки так з далекого краю неволi вiн зможе допомагати рiднiй землi. Важкi випробування не знесилили голосу митця, ЙОГО СЛОВО НIКОЛИ НЕ РИДАЛО, НЕ СТОГНАЛО, А НАВПАКИ, СВОЇМ ОПТИМIЗМОМ I МУЖНIСТЮ НАДАВАЛО СИЛ IНШИМ ОДНОДУМЦЯМ, СПIВВIТЧИЗНИКАМ: (Уперед)

Такою ж пристрастю сповненi його поезiї “Не раз ми ходили в дорогу”. За їх рядками ми вiдчуваємо пристрасть революцiонера-поета, тому рiшучий тон, вiдшлiфована досконалiсть думки, енергiйний ритм нагадують собою пристраснi гасла:  (”До українцiв”)

У Грабовського слова нiколи не розходилися з дiлом: вiн був щирий у закликах i такий же щирий у революцiйних справах, був “справжнiм героєм”, як i лiричнi персонажi його вiршiв (”До Б. С-го”, “Справжнi герої”, “Трудiвниця”).

ЛIРИЧНИЙ ГЕРОЙ Грабовського постає перед нами не лише як поет-патрiот, полум’яний революцiонер. Їх мало, цих сповнених IНТИМНОЇ ЛIРИКИ вiршiв, але в них так зримо i зворушливо змальовано трепетне почуття поета, який молився до образу жiнки-борця, що була йому i коханою, i подругою, i супутницею на важких невiльничих шляхах (нею стала Надiя Сигида, яка стрiлась поетовi у пересильнiй московськiй тюрмi). Смерть тiєї, що була для поета “сестронька кохана”, перелила ся у рядки, сповненi ненавистi до катiв (”Тужба”, “Над могилою”, “Тяжкий звiт”, “В далечiнь”, “Квiтка (До Н. К. С.)” та iн.)

ВІРУ В ПЕРЕМОГУ НАРОДУ Павло Грабовський проголошував і у вірші«Надія». Заклик не тікати «з лану битви» вселяв людям віру в перемогусвітла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Поетстверджував, що «по-бачать вбогі України діти славетне, будуче прекрасне». Поет вірить, щойого закличне слово розбудить народ. Він візьме владу в свої руки,і прийде царство свободи.

МОТИВИ ПОЕЗІЇ ПОВИННІ БУТИ ЩИРО ЖИЗНЕНИМИ; А ЦЯ ЖИНЕНIСТЬ ПРИДАСТЬ ЇМ ДО ЯКОГОСЬ СТУПЕНЯ, І ЖИВОЇ, БАГАТОЇ ТА ОРИГІНАЛЬНОЇ ФОРМИ, як ге бачимо ка чарівничих піснях народних. Форма їх справдi далеко багатша в порівнянні до творів поезії штучної; джерело, з якого на здоров'я довго ще будуть пити нащадки! Влучність вислову надзвичайна, а стислість підчас просто непрередатра.

Можна позичити певний напрямок думки, а прикласти його по-своєму догрунту місцевого, керувати ним уповні самостійно; а можна позичити й такого, що ніяким робом не стосується до життя нашого, навіки останеться для нас чужим, мертвим. А бували і тата позички. Що в мотивах поезії української було безпосередньою, яскравою ознакою переживаного часу, а що являлось наслідком тої або іншої моди, держалося а традиції, коли вже усунувся з-перед очей навіть грунт, на якому та традиція виросла?