17.Своєрідність розкриття конфлікту в оповіданнях б.Грінченка.

Багато працював Б. Грінченко й у ЖАНРІ МАЛОЇ ПРОЗИ, оповідання і нарису, створивши їх близько п'ятдесяти. Тематичний діапазон її Досить широкий: це оповідання про дітей: «Олеся» (1890), «Грицько» (1890), «Кавуни» (1891), «Украла» (1891), «Дзвоник» (1897); про тяжке сирітство, поневіряння й самотність, через які у підлітка з'являється навіть думка про смерть, самогубство: «Сама, зовсім сама» (1885), «Ксеня» (1885), «Сестриця Галя» (1885). Чимало уваги приділяє Грінченко безрадісному становищу сільської школи, вчителів: «Екзамен» (1884), «Непокірний» (1886), «Хата» (1886). «Сьогодні великий день у Тополівській школі, — коментує останнє С. Єфремов, — у цей день має відбутися екзамен, а на йому повинен бути член ради шкільної — колишній писар, може, той самий, що одсудив Ципченкові Шоломійчину хату. Екзамен — пострах і погроза вчителеві і школярам — обертається в якусь комедію освіти, а закінчується, звичайно, закускою та водочкою». Образи дітей виведено і в оповіданнях «Чудова дівчина» (1884), «Олеся» (1890), творах з патріотичною ідеєю, де в гостросюжетній формі підноситься думка про потребу відданості своєму народові й країні. Справжніми перлинами серед оповідань Грінченка є твори про добре відоме йому село, сільську недолю — особливо про трагізм становища незахищеної, бідної і самотньої людини. Три такі твори проаналізував, високо оцінивши, С. Єфремов — «Без хліба» (1884), «Хата» (1886) й «Каторжна» (1888). До них можна додати ще кілька, зокрема «Підпал» (1893), про яке М. Драгоманов писав: «Воно «видержить .«добру фігуру», в якій хочете літературі», та «Дядько Тимоха» (1885).

18.Художньо-пізнавальна і виховна цінність повістей б.Грінч. Специфіка конфлікту в повісті «Брат на брата».

Революційною дійсністю породжена повість «Брат на брата» (1907), в якій викривається розгул чорносотенної реакції, спрямованої проти всіх, хто був причетним до визвольного руху. Тут звучить гнівний осуд лицемірної суті царського маніфесту, який розв'язав руки погромникам. Визволеному з тюрми вчителеві Корецькому здавалося, що вже ніколи не повернуться старі часи, але розчарування настало дуже швидко. Підбурена становим п'яна юрба руйнує школу і його квартиру, накидається на нього з дрючками. Чудом урятувавшись, Корецький болісно аналізує пережите і доходить висновку, що нове життя настане тільки тоді, коли не стане рабів. Заради гуртка своїх прихильників він знову ступає на шлях боротьби проти тиранії.

19. Своєрідність драматургії б.Грінченка. Жанрово-стильові особливості п’єси «Степовий гість», тема служіння інтелігенції народу в соц.. Драмі «На громадській роботі».

У п'єсі Б.Грінченка"СТЕПОВИЙ ГІСТЬ" (у першодруку - "За батька") об'єктом змалювання є часи Хмельниччини. Макроконфлікт твору - боротьба українського народу за соціальне й національне визволення з-під польського гніту проектується як на ситуації п'єси, так і на мікросвіт персонажів. Привабливими зображені постаті Якима Демченка, Грицька, кобзаря, Наталі. Перший з них змальований найбільш колоритно. Яким був і в турецькій неволі, гартував свою силу на славному Запоріжжі, одним з найпалкіших борців проти шляхти стає в період повстання. Його постать представлена в різних іпостасях - це патріот, люблячий син і ніжний коханий.

У ході розвитку сюжету характер Демченка саморозкривається, поглиблюється. Власне вчинки козака зумовлені не лише особистою образою, а й колізіями суспільного характеру. Є вони й рушієм сюжету п'єси. Загостренню драматизму ситуацій сприяють і прийоми невпізнания та випадковості (підслуханий матір'ю діалог Якима та кобзаря). Як відомо, до цих класичних прийомів зверталося багато митців. Цілісність драматичного героя виявляється в значенні дій і висловлювань персонажа - психологічних, ідейних. З метою рельєфного зображення характеру Якима, автор залучає побутовий фон, контрастні персонажі (Золотницький, Мартин). Діалоги героя з перекинчиками свідчать про його устремління.

Повнокровному висвітленню Якима Демченка сприяє і образ Наталки, що певною мірою продовжує ряд типологічно споріднених постатей, започаткованих ще п'єсами І.Котляревськогота Г.Квітки-Основ'яненка. Ця героїня має якісно нові риси, зумовленіжанром твору, – сміливість, відвагу в боротьбі з ворогом.

Образ народу є центральним у п'єсі. Конкретизується він через окремі дійові особи (селянин Грицько, кобзар та ін.). Реалістично схоплені типи, ситуації відтворюють атмосферу початку визвольної війни 1648 року.

Важливу роль у композиції драми відіграють пісні (історичні, жартівливі, ліричні), що передбачають та ілюструють наступні події. Динаміка розвитку колізії посилюється в III дії, а в IV настає розв'язка. З видавничої історії п'єси відомо, що першоваріант твору було перероблено з урахуванням зауваг А.Кримського. Сценічна історія драми свідчить, що вона була популярною, цікавився нею і театр корифеїв.

Конфлікт п'єси "НА ГРОМАДСЬКІЙ РОБОТІ" розвивається в двох ракурсах - соціальному й родинному. Патріотично настроєний і ґрунтовно освічений інженер Арсен Яворенко передає свої кошти на осушення болота, що займало велику територію селянських угідь, але темна затуркана маса, підбурювана місцевою заможною верхівкою, руйнує греблю, і вода заливає поля. Герой втрачає віру в народ, у можливість співпраці з ним, хоч окремі селяни (Павленко, Семен) всіляко підтримують його благородні починання. Особисте життя Яворенка руйнується - дружина Ольга легковажно зраджує його з сусіднім панком Крашевичем. Прискорюють розв'язку п'єси такі ситуації: викрадення Ольгою договору, шахрайство сільської верхівки. Розуміє і допомагає Арсенові його сестра Харита, яка теж у міру своїх сил намагається допомогти селянам - організовує дитячу хату, надає медичну допомогу.

У творі Б.Грінченко порушував і проблему перевертенства. Так, Назара Підкову, невдаху-поета, за його словами, не сприймають батьки, бо вони селяни, і він пішов шукати "образованіших людей і такого занятія, щоб мів свій талант виявить".

У фіналі твору"На громадській роботі" селяни звертаються до Яворенка з проханням їх урятувати і тепер уже висловлюють йому свою довіру. Отже, автор надіється на подальше взаемопорозуміння і спільну працю інтелігенції та народу.