1.2. Аналіз праць сучасних науковців

Складність роботи полягає в тому, що ми не маємо достатньої кількості суто історичних джерел, зокрема свідчень давніх авторів. Тому для відтворення певних подій, встановлення хронології, особливостей вірувань, повсякденного життя, торговельних та культурних зв’язків, занять населення, економічного розвитку вченими широко використовуються археологічні джерела, які суттєво доповнюють наявні писемні джерела та дозволяють усунути прогалини в сторінках історії.

У праці Крижицького С.Д., Зубара В.М., Русяєвої А.С. «Античні держави Північного Причорномор’я», досить докладно показано грецьку колонізацію та її причини; основні періоди та етапи загального історичного розвитку еллінської спільноти, а також розвиток та життя античних міст і держав до їхньої остаточної загибелі.

Скржинська М.В. у своїй праці «Будни и праздники Ольвии в VI –І ст. до н.е.» описує щоденне життя невеликого давньогрецького провінційного міста в Північному Причорномор’ї. Тут докладно показаний побут ольвіополітів, їх заняття, освіта, виховання, культура, свята, а також представлені ілюстрації, які повніше розкривають духовний світ населення Ольвії.

Саприкін С.Ю. у своїй статті «Боспорское царство: от тирании к эллинистической монархии» спираючись на останні розробки в області нумізматики, археології та епіграфіки намагається представити загальну концепцію розвитку Боспорського царства починаючи з архаїчного періоду (бл. 600-480 рр. до н.е.) і закінчуючи варваризацією суспільства (середина ІІІ ст. н.е.).

Наукові інтереси В.М. Зубаря зосереджені в області вивчення історії і культури античних держав Північного Причорномор’я, а особливо Боспорської держави, тому його статті «Утворення Боспорської держави», «Про так звану Боспорську війну» та «Виникнення воєнного та релігійного союзу грецьких міст Боспору Кіммерійського» присвячені саме цій темі. На основі археологічних та епіграфічних даних він намагається охопити всі аспекти політичного та релігійного життя населення Боспорської держави протягом античності.

Русяєва А.С. у своїй статті «К вопросу об основании ионийцами Ольвии» спираючись на свої професійні набутки, набутки своїх колег та на археологічні дані намагається показати актуальність дослідження цього питання і висвітлює, на основі ґрунтовного аналізу, своє бачення його вирішення.

Отже, останнім часом вчені-археологи провадять посилену роботу з вивчення Північного Причорномор’я. Завдяки їхній скрупульозній і копіткій праці тут накопичується ґрунтовна інформація про ті давні часи, коли процвітали міста, про їхніх мешканців, про економічне і громадське життя, а також про військову справу, про мистецтво і релігію. Спираючись на порівняно бідні писемні джерела та нові археологічні відкриття історики намагаються розкрити загадки античного періоду історії не лише Криму і України, а також і Європи в цілому.

1.3. Міфи про маловідомий Північно-причорноморський край

Стародавні греки вважали Причорномор’я окраїною Ойкумени – «дому людей». За їхньою уявою ця місцевість була розташована поблизу Аіда, за її межами лежав Океан – світ мертвих. Але для греків тут був не тільки поріг пекла, а й раю! Саме тут лежала країна, в якій жили гіпербореї – найщасливіший народ на планеті, яким не були відомі суперечності та усілякі неприємності. Смерть вони знаходили тоді, коли, поживши вдосталь, переситившись бенкетами та старечими лінощами, кидалися з якої-небудь скелі в море.

Жив тут ще один щасливий народ – тибарени, метою устремлінь яких були розваги та сміх – вони й вважали це найбільшим благом.

За давньогрецькими уявленнями, територію сучасної України заселяли численні екзотичні народи. Так, античні автори згадували народи лисих людей, людей з вивернутими назад ступнями, жінок, які зачаровували поглядом, і племена зовсім не міфологічних, а реальних людожерів. За повідомленням Геродота, агресивні скіфські племена, причому досить численні, харчувалися людським м’ясом [5, с. 239].

Північне Причорномор’я посідає значне місце у давньогрецьких міфах. Це стосується Геракла і його неодноразових відвідин Скіфії. Він мандрував цими територіями для здійснення своїх героїчних подвигів. Це міфи про Ахілла та його дружину Іфігенію на острові Левка (нині Зміїний) і про Ахіллів Дром (нині – Тендрівська коса). За уявленнями греків це був острів блаженних, де жили душі героїв. З цим островом пов’язані також міфи про Ахілла Понтарха – могутнє божество, - володаря Левки, покровителя Понту та його мореплавців. На Ахілловому Дромі було святилище Ахілла та священний гай, а назва Дром (дромос – місце, де відбуваються змагання з бігу), за однією з версій, походить від змагань, що їх влаштовував тут Ахілл із друзями на честь якоїсь перемоги на Понті Евксинському.

Ще за одним міфом про Іфігенію в Тавриді Артеміда перенесла її до свого храму, який був розташований на північному узбережжі Понту серед жорстокого племені таврів, і зробила її там своєю жрицею. Іфігенія мусила приносити у жертву Артеміді всіх іноземців, які потрапляли до таврів.

Існували також місцеві варіанти міфів, зокрема оповіді про амазонок – войовничих жінок, які, за Геродотом «… напавши на чоловіків – еллінів, які після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, зарізали їх. Після цього вони віддалися на волю хвиль і вітру, так як не вміли поводитися з кораблями. І так вони прибули на Маєтідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі вглиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства…

… Скіфи-чоловіки і амазонки перейшли ріку танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи, і разом зі своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки» [5, с. 265].

Взагалі, античним народам Скіфія уявлялася містичною країною, заселеною чудовиськами та напівбогами. Тут міфічні герої жили пліч-о-пліч з людьми. Сюди, на узбережжя Чорного моря, греки влаштовували своїх античних героїв на постійне місце проживання. Одне слово, наша країна викликала в еллінів змішані почуття жаху, подиву й захоплення.

РОЗДІЛ 2. Організація грецького колонізаційного процесу