- •1. Глобальні кризи. Передумови виникнення і характер протікання.
- •2. Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку.
- •3. Глобальні виміри екологічної проблеми.
- •4. Інноваційна складова конкурентоспроможності національних економік на сучасному етапі глобального розвитку.
- •5. Створення українських фінансово-промислових груп та конгломератів як альтернатива експансії тнк.
- •6. Загальні підходи до виокремлення стадій глобального розвитку.
- •7. Проблема прогнозування і управління глобальними кризами на міждержавному рівні.
- •8. Інституційне оформлення унітарного сценарію глобального розвитку.
- •9. Трансформація функцій держави в умовах глобалізації.
- •10. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці.
- •11. Система критики глобальних процесів.
- •12. Консолідаційні корпоративні стратегії в глобальних економічних умовах.
- •13. Бідність і поляризація в глобальних умовах розвитку.
- •14. Оон і нові пріоритети світового розвитку. Проблема трансформації і механізму функціонування.
- •15. Динамізм, напрямки і результати взаємодії "Україна – сша" в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •16. Характеристика глобального етапу розвитку економічної системи світу.
- •17. Перспективні сценарії глобального розвитку.
- •18. Феномен глобальних корпорацій.
- •19. Статус і характер діяльності неурядових організацій в глобальних умовах.
- •20. Геополітичний формат глобальної конкуренції.
- •21. Глобалістика як нова самостійна наука, етапи її становлення.
- •22. Соціо-культурний вимір глобалізації.
- •23. Країни, що розвиваються в умовах глобалізації. Потенціал і характер формування конкурентних переваг.
- •24. Україна на геополітичній карті світу. Проблема збереження суверенного статусу в умовах глобалізації.
- •25. Наслідки розширення єс і проблеми геоекономічного статусу України.
- •26. Основні школи сучасної глобалістики.
- •27. Біполярний сценарій глобального розвитку і основні напрями його реалізації.
- •28. Природа і типізація глобальних економічних парадоксів. (доделаю)
- •29. Роль і функції держави в умовах глобальних трансформацій
- •30. Вплив сучасної світової кризи на економіку України.
- •31. Фактори економічного розвитку країн, що розвиваються, в умовах глобалізації.
- •32. Глобалізація в науково-технологічній сфері. Становлення “нової економіки”
- •33. Проблема державної економічної і політичної безпеки в умовах глобалізації
- •34. Потенціал формування транснаціонального характеру економіки України
- •35. Варіанти позиціонування України на пострадянському просторі і проблеми реінтеграції в глобальних умовах
- •36. Цивілізаційні виміри глобального економічного розвитку
- •37. Характеристика ключових глобальних проблем економічного розвитку
- •38. Вплив глобалізації на країни-лідери світової економіки
- •39. Проблема ефективності регіональних економічних блоків.
- •40. Регіоналізація як сценарій глобальних трансформацій
- •41. Інноваційно-інтелектуальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
- •42. Принципові підходи до визначення глобалізації
- •43. Основні суперечності глобальних трансформацій
- •44.Нерівномірність економічного та соціального розвитку країн в умовах глобалізації
- •46. Динамізм, напрямки і результати взаємодії “Україна-Російська Федерація” в умовах глобальних економічних трансформацій
- •47. Соціокультурні та політичні аспекти глобалізації
- •48. Негативні прояви сучасного стану глобального розвитку
- •49. Альтерглобальні сценарії світового розвитку
- •50. Об’єкти і суб’єкти глобальної системи економічного регулювання
- •51. Динамізм, напрямки і результати взаємодії Україна-єс в умовах глобальних економічних трансформацій.
- •52. Цивілізаційнф виміри стратегій глобалізму
- •53. Дезінтеграція та реінтеграція в глобальній економіці
- •54. Національні фірми в транснаціональних корпоративних системах в умовах глобалізації
- •55. Вплив глобалізації на країни, що розвиваються
- •58. Державно-корпоративний глобалізм і проблема силової глобалізації.
- •59. Транснаціоналізація як основний фактор формування глобальної економіки
- •60. Глобальна економічна безпека та шляхи її забезпечення
- •61. Субрегіональний вектор інтеграційної політики україни в глобальних умовах
- •62. Проблема визначення часових меж глобалізації
- •63. Індустріально розвинуті країни в умовах глобалізації.
- •64. Перспективи фінансової діяльності тнк у контексті сучасних тенденцій глобалізації
- •65. Проблема національної конкурентоспроможності в умовах глобалізації
- •66. Наслідки і результати співробітництва України з організаціями глобального профілю діяльності
- •67. Фактори економічного розвитку країн-лідерів світового господарства в глобальних умовах
- •68. Проблема формування глобального інформаційного суспільства
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •70. Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур.
- •71. Євроатлантична інтеграційна стратегія України і проблеми її реалізації
- •72. Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасній економічній системі
- •73. Парадокси фінансової глобалізації
- •74. Взаємодія країн Центру та країн Периферії в умовах глобалізації
- •75. Глобальні виміри продовольчої проблеми
- •76. Перспективи та проблеми членства України в сот
- •77. Політико – правовий вимір глобалізації
- •78. Антиглобалістські рухи. Мотивація і результати.
- •79. Тнк як рушійні сили глобальних економічних трансформацій
- •80. Сучасна глобальна фінансова криза: причини та прояви
- •81.Євразійський інтеграційний вектор України. Характеристика і сценарії реалізації
- •82. Тенденції постіндустріалізму та новітня поляризація світу
- •83. Глобальні виміри демографічної проблеми
- •84. Антиглобалістські рухи.Ідеологія і програми.
- •85. Державний суверенітет і проблема відкритої економічної
- •86.. Сучасні міжнародні інтеграційні пріоритети для України
- •87.Торговельна глобалізація та її масштаби
- •89. Нова економіка як форма реалізації національних конкурентних переваг
- •90. Феномен країни-системи в глобальній економіці.
2. Міжнародні організації ти їх роль в становленні глобального світового порядку.
Провідну роль в сучасному світі відіграють три міжнародні організації: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк (Міжнародний банк реконструкції і розвитку) і Світова організація торгівлі. Ще є неймовірно велика кількість інших організацій – ряд регіональних банків, інституції ООН (Програма розвитку ООН, Конференція ООН з торгівлі і розвитку), але всі вони володіють меншими організаційними і фінансовими ресурсами, щоб впливати на економіку в глобальних масштабах. Світовий банк відрізняється від Групи Світового банку тим, що до Світового банку входять лише дві інституції – Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР), в той час як до Групи Світового банку входять, крім двох названих, ще три інституції: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороння агенція з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Власне перші дві інституції (МВФ і Світовий банк) були створені як частина проекту з відновлення зруйнованої війною Європи. Рішення про це приймалося в Бретон-Вудсі, в 1944 році. Основним принципом роботи цих організацій було напрацювання англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, який дав досить зрозумілу відповідь стосовно того, чому виникають кризи, на зразок Великої депресії – причиною був недостатній сукупний попит, який держава могла б стимулювати за рахунок цілеспрямованої політики. Тож ці організації були покликані відновити зруйновані після війни економіки і не допустити повторення нової глобальної депресії. Передбачалось, що це буде здійснюватись шляхом міжнародного тиску на ті країни, які не вносять відповідного внеску в підтримання глобального сукупного попиту. Для цього МВФ і Світовий банк повинні були надавати рекомендації і, при необхідності, кредити тим країнам, які не могли самостійно справитися з поставленим завданням.
Проте, з часом політика МВФ зазнала значних змін. Якщо з самого початку МВФ був заснований на презумпції, що ринковий механізм часто функціонує неадекватно, то тепер ця організація взялася з жаром відстоювати ідеологію верховенства ринку. На сьогодні МВФ і Світовий банк надають свої фонди тільки тоді, коли країни проводять політику скорочення бюджетного дефіциту, підвищення податків і тарифів, що прямо суперечить кейнсіанській теорії.
Суттєві зміни в політиці МВФ і Світового банку почалися з 1980-х років, коли Рональд Рейган і Маргарет Тетчер почали проповідувати ідеологію вільного ринку. І міністерства фінансів бідних країн були готові прийняти нову віру, якщо це було потрібно для отримання кредитів. Десь приблизно з цього часу Світовий банк почав видавати кредити не тільки під конкретні проекти, а й так звані “кредити для структурної адаптації”. Але ці кредити надавалися тільки зі згоди МВФ – разом з тим, на державу накладалися конкретні умови Фонду.
Ще більше обов’язків постало перед цими структурами з падінням Берлінської стіни – МВФ тепер брав на себе відповідальність за перехід до ринкової економіки країн колишнього соціалістичного табору. При цьому МВФ опікувався макроекономічними питаннями, дефіцитом бюджету, грошово-кредитною політикою, інфляцією, кредитами; Світовий банк брав на себе структурні реформи: порядок використання грошей урядом країни, фінансові інституції, ринки праці і так далі.
Проте, прискорена лібералізація відсталих країн по всьому світові не дала бажаного результату. Вільний перетік капіталів, який „продавлював” МВФ, досить часто призводив до того, що в країну приходили “гарячі гроші”, але під час погіршення економічної кон’юнктури швидко залишали її, після чого економіка країни виявлялася спустошеною. Якщо, наприклад, відкрити ринки для конкуренції набагато швидше, випереджаючи створення сильних фінансових інституцій, то старі робочі місця будуть зникати набагато швидше, ніж створюватимуться нові. В багатьох країнах це призвело до зростання безробіття і зубожіння.
Так само МВФ не справився зі своєю роллю антикризового менеджера. Після Азіатської кризи 1997 року, МВФ поглибив кризи в Індонезії і Таїланді. Так само політика МВФ призвела до краху в Аргентині в 2001 році.
Разом з тим, навіть в країнах, де спостерігається зростання, його результати, в основному дісталися багатим, при збереженні досить високого рівня бідності. Крім того, постає проблема виплат кредитів, які не завжди були використані цільовим способом корумпованими чиновниками, або просто не дали того ефекту, на який розраховували з самого початку. Тягар виплат при цьому перекладається на все населення країни, які з цих кредитів не отримали ефективної допомоги.
Діяльність міжнародних економічних структур викликає ще одне занепокоєння. Справа в тому, що їхня робота спрямована на інтенсивне використання не тільки вже існуючих економічних ресурсів, а й розробку нових – в першу чергу сировинних, і подальшу їх переробку за рахунок зростання виробничих потужностей у всьому світі. Але вже зараз екологи говорять, що зростання виробництва енергії на один порядок, призведе до катастрофічних наслідків планетарного масштабу внаслідок глобального потепління.
Намагаючись дотягнути рівень промислового виробництва в країнах Півдня до рівня країн Півночі, міжнародні економічні організації стимулюють підвищення викидів в атмосферу, що негативно відобразиться на загальній екологічній ситуації. Звичайна індустріалізація і модернізація нерозвинених країн вже неможлива через обмеження, які накладає на нас саме природне середовище. МВФ не дає рекомендацій як за цих умов зберегти темпи економічного розвитку.