9. Особливості та досягнення класичної німецької філософії

Німецька класична філософія охоплює порівняно короткий період, який обмежений 80-ми роками XVIII століттяПо цілому ряду моментів вона є вершиною філософського розвиткуОсновними представниками цієї філософії були основоположник її Иммануил Кант, його послідовник Фихте, Шеллинг, супротивник кантіанської філософії Георг Вільгельм Фрідріх Гегель.. Представники німецької класики уперше усвідомлюють, що людина живе не у світі природи, а у світі культури. І тільки дивлячись на нього як на продукт культури, можна розгадати цілий ряд філософських загадок. І чим далі просувається думка німецьких філософів, тим ясніше те, що йдеться не про первозданну природу, а про світ культури, організований відповідно до законів Істини, Добра і Краси.Інша особливість цієї філософії полягає в тому, що, звернувшись до дослідження суб'єкта, до дослідження його діяльних здібностей, німецькі філософи покидають рівень популярного викладу філософії.Таким чином, одна з особливостей класичної німецької філософії проявилася в тому, що вона була приречена на громадський неуспіх. Інакше кажучи, вона не могла стати популярною. І це з тієї простої причини, що не може бути популярною серйозна наука.

10. Своєрідність російської філософії та її основні напрямки

Російська філософія – порівняно пізніше утворення нашої національної культури, хоча передумови її далеко ідуть в глиб національної (ширше – слов’янської) історії. Однак передумови (до них ми віднесемо насамперед історичну свідомість і самосвідомість народу) ще не саме явище, вони лише підготовляють народження і розвиток його. Саме ж явище починається зі знаходження форми, адекватної своєму змісту. Російська філософія – це філософія попередження. Її лейтмотив – мора-льне вето на будь-який “прогрес”, будь-який соціальний проект, якщо вони розраховані на примус, насильство над особистістю. Провісне Слово великих гуманістів XIX сторіччя було звернено до нашому, XX ст. Але щоб бути зрозумілої і почутої нащадками, істина цього ясного і мудрого Слова повинна була бути доведена багатомільйонному народу “від противного”: повинні були пролитися не краплі, а ріки безневинної крові, долго не просихати моря сирітських і овдовілих сліз, повинні були звалити споруджені на хиткому піску відверненого умогляду штучні, антилюдські конструкції-монстри, розсіятися і відринути з людських душ помилкові, згубні фетиші і спокуси.

“Економічно-філософські рукописи 1844р.”-праця К.М.має величезне значення для розу-міння гуманістичниї ідей і взагалі комплексу ідей М.,що продовжують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеалах Фіхте і Гегеля про ак-тивну діяльність суб’єкта М.вперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворюва-льної суспільної практики.Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства,в основі якого лежить людська праця.Рукописи прой-няті гуманістичними роздумами,аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства.М.звинувачує приватну власність тому,що вона кінець кінцем пород-жує всі форми відчуження.Тому він займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення,коли замість багатьох власників виникає один власник-держава, яка експлуатує і поневолює людину.Фрідріх Енгельсодин із творців марксизму.Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, Ф.Енгельс критично переосмислює її, повертає обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика – матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості, а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання.