- •7. Заставне право банку і спосіб його реалізації.
- •8. Оцінка доцільності і прибутковості позичкової операції.
- •9. Бізнес — план на здійснення заходу, під який запитується кредит.
- •10. Участь власних коштів при фінансуванні об’єкту, що кредитується.
- •11. Оцінка можливості повернення позички за рахунок цільових джерел.
- •12. Зміст кредитного договору.
- •13. Банківські ризики та їх характеристика.
10. Участь власних коштів при фінансуванні об’єкту, що кредитується.
Важливо, щоб участь позичальника власним капіталом у заході, що кредитується була достатньою порівняно з розміром запитуваного кредиту. Це зумовлено тим, що банк не зацікавлений у здійснення ризикованих вкладень. Якщо кредитна угода зазнає невдачі і клієнт не бере участь в ній своїм капіталом, то уразі нездатності позичальника погасити кредит, збитки буде нести банк. Якщо ж клієнт вклав значні власні кошти у проект, що кредитується, то спочатку саме клієнт понесе збитки, і лише потім наражаються на небезпеку вкладені банком кошти. Якщо клієнт вкладає власні кошти в цей проект, то він вірогідно, докладе більших зусиль для забезпечення успіху даного проекту.
Основне правило банкіра – не давати кредит, розмір якого перевищує особистий внесок клієнта у його справу, навіть за наявності забезпечення.
При кредитуванні позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об’єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу (за міжнародними стандартами 30% власних коштів у фінансуванні кредитного заходу).
При видачі кредиту в оборотні фонди власні кошти позичальника повинні складати не менше 50% валюти балансу, або власні кошти повинні повністю покривати запаси і витрати.
Дані вимоги є об’єктивними. Їхньою основною метою є справедливий перерозподіл ризиків між банком-кредитором та позичальником.
11. Оцінка можливості повернення позички за рахунок цільових джерел.
Повернення банківських кредитів означає своєчасне і повне погашення позичальниками виданих їм кредитів і відповідних процентів за користування кредитними коштами. Забезпечення повернення кредиту — це складна цілеспрямована діяльність банку, яка включає систему організаційних, економічних і правових заходів, що складають особливий механізм, який визначає засоби видачі кредитів, джерела, терміни і засоби їхнього погашення, а також документацію, що забезпечує повернення кредитів.
Джерела повернення кредитів поділяються на первинні та вторинні (додаткові). Первинним джерелом є прибуток позичальника (для юридичних осіб — виторг у готівковій або безготівковій формі, для фізичних осіб — заробітна плата або інші надходження). Вторинним є виторг від реалізації закладеного майна, перерахування коштів гарантом або страховою організацією.
Порядок використання банком первинних і вторинних джерел погашення позичок неоднаковий. Погашення кредитів за рахунок прибутку позичальника регулюється кредитним договором.
Погашення кредиту за рахунок додаткових джерел означає залучення банку в дію механізму примусового стягнення належного йому боргу. Даний механізм також має правове забезпечення (крім кредитного договору) у вигляді договору про заставу, гарантійного листа, договору поручительства, страхового полісу.
Використання додаткових джерел навіть за наявності зазначених юридичних документів вимагає від банку особливих умов і тривалого часу. Так, реалізація прав з повернення кредиту при використанні застави майна позичальника припускає звернення до суду або арбітражу, а також потребує дотримання визначених умов по суті заставного права зі сторонами, як банку, так і позичальника. У результаті виникає тривала процедура розгляду і задоволення позову банку. Страхова організація відшкодує збиток банку від неповернення кредиту тільки після ретельного вивчення чинників виникнення кредитного ризику і за дотримання умов страхової угоди.
З огляду на трудомісткість роботи з вторинними джерелами і тривалість процедур включення їх до реального механізму погашення банківського кредиту, основний акцент при вирішенні питання про можливість видачі кредиту варто відводити первинному джерелу — прибутку. Якщо виникає серйозний сумнів у реальності використання прибутку як основного джерела погашення кредиту, у видачі його краще відмовити.