55.Поняття та функції спілкування в життєдіяльності людини

Спілкування.- багатоплановий складний процес встановлення контактів між людьми в результаті якого здійснюється вплив однієї людини на іншу ,обмін інформацією ,вироблення загальної стратегії взаємодії ,сприйняття, розуміння іншої людини У спілкуванні реалізується потреба однієї людини в іншій. У процесі спілкування виділ. 2 фактори (за Лірі):а)домінування\підлеглість,б)дружелюбність/агресивністі

три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб'єктів спілкування. З цією функцією пов'язані і способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування, зараження, тощо.

Афективно-комунікативна функція спілкування відноситься до емоційної сфери особистості, визначає її ставлення до явищ навколишнього світу.

56.Сторони та види спілкування.

Спілкування не розглядається в одній системі координат. Це багатомірний процес. Відповідно, види спілкування описують це явище з різних сторін:

• залежно від специфіки суб'єктів (особистість чи група) виділяють міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне спілкування, а також спілкування між особистістю і групою;

• за кількісними характеристиками суб'єктів спілкування можна розрізнити: самоспілкування, міжособистісне спілкування та масові комунікації;

• за характером спілкування може бути опосередкованим та безпосереднім, діалогічним та монологічним;

• за цільовою спрямованістю розрізняють: анонімне, рольове, неформальне спілкування.

Види:

Міжособистісні стосунки та їх оптимізація.

Соціально-психологічна установка та соціальна перцепція.

Психологічний вплив на іншу людину в процесі взаємодії.

Соціальна група: поняття, класифікація, структура.

Статус і роль людини в групі: поняття, види, взаємозв’язок.

Соціально-психологічні фактори ефективності спільної діяльності.

Самопочуття людини в групі, соціально-психологічна атмосфера та клімат.

Конфлікт: сутність, структура, класифікація.

57.Види конфліктів та шляхи їх розв’язання.

Для досить повної характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації існує двомірна модель регулювання конф­лікту, що має дві основні стратегії поведінки: кооперацію та наполег­ливість (настирливість).

Перша стратегія — кооперація. Це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів.

Друга стратегія — наполегливість. Передбачає реалізацію влас­них інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники — супротивники, мета — перемога або поразка). Прихильники цієї стра­тегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, на­магаються нав'язати власну думку тощо.

Кожна з цих стратегій може мати повну міру прояву — від міні­мального до максимального. Це дає можливість визначити п'ять осно­вних стилів поведінки у конфліктних ситуаціях:

1. Уникнення — відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденцій прагнення досягти власних цілей; психологічні ознаки цього стилю поведінки: прагнення не брати на себе відповідальність за при­йняття рішення, не бачити розбіжностей, заперечувати конфлікт, вваясати його безпечним; прагнення вийти із ситуації не поступаючись, але й не відстоюючи своїх позицій; бажання утриматися від суперечок, дискусій, заперечень опоненту, висловлювань своєї позиції.

2. Змагання — прагнення задовольнити свої інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої людини, бажання відстояти своє шляхом відвертої боротьби за свої інтереси, зайняття жорсткої антагоністичної позиції, за­ стосування влади, тиску, використання залежності партнера; тенденція сприймати ситуацію як питання перемоги або поразки.

3. Пристосування — жертовність щодо власних інтересів; цей стиль поведінки характеризується прагненням зберегти або налагодити приємні стосунки, забезпечити інтереси партнера згладжуванням супе­речності; готовність до дії на шкоду власним інтересам, відсторонення від обговорення суперечливих питань, примирення з вимогами, претензіями; прагнення підтримати партнера, щоб не зачепити його почуттів,шляхом піднесення загальних інтересів, замовчуючи розбіжності.

4. Компроміс — бажання запобігти конфлікту взаємними поступ­ ками; це пошук серединних рішень, коли ніхто багато не втрачає, але й не виграє; інтереси обох сторін повністю не розкриваються.

5. Співробітництво — пошук альтернативи, яка повністю задово­ льняє інтереси обох сторін шляхом відвертого обговорення; спільний і відвертий аналіз розбіжностей у процесі опрацювання рішення; ініціа­ тива, відповідальність і виконання розподіляються за взаємною згодою.

Оптимальною стратегією поведінки суб'єкта діяльності вважає­ться така, в якій застосовуються усі п'ять стилів.Оптимізація поведінки пе­редбачає здатність використовувати всі тактики залежно від конкрет­них умов конфліктної ситуації (стиль поведінки учасників конфлікту, природа конфлікту, можливі наслідки тощо).